Постанова

від 13.01.2020 по справі 910/7087/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2020 р. Справа№ 910/7087/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

розглянувши апеляційну скаргу Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 року (дата підписання повного тексту

у справі № 910/7087/19 (суддя: Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна"

до Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая"

про стягнення 55 124,22 грн.

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 31 747,73 грн основної заборгованості, 17 649,11 грн пені, 2922,53 грн 10% річних та інфляційні втрати в розмірі 2794,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором транспортного експедирування вантажів в контейнерах б/н від 15.05.2017 року.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов своїм рішенням від 09.09.2019 року та присудив до стягнення з Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" основний борг у сумі 31 747,73 грн, 5338 ,84грн - пені, 2 922,53 грн - 10% річних, 2 794,85 грн - інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог - відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міжнародний благодійний фонд "Святого Миколая" звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Так, скаржник вказав, що договірні відносини з надання послуг транспортного експедирування між позивачем та відповідачем були припинені до вказаної позивачем дати - 18.01.2018 року.

При цьому, скаржник зазначив, що акт надання послуг №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року складений позивачем в односторонньому порядку, не підписаний відповідачем та не місять печатки відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019 року справу № 910/7087/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 року у справі № 910/7087/19 своєю ухвалою від 09.12.2019 року.

28.12.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив апеляційну скаргу Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 року - без змін. Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що відповідачем не було надано належних доказів про припинення спірного договору. Договір є чинним та таким, що діє до цього часу.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, та правильно встановлено судом першої інстанції 15.05.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асстра Україна" (експедитор) та Міжнародним благодійним фондом "Святого Миколая" (замовник) було укладено договір транспортного експедирування вантажів в контейнерах (далі - договір), відповідно до умов якого цей договір регулює взаємовідносини сторін, які пов`язані із наданням експедитором замовнику транспортно-експедиційних послуг, а саме: послуг з організації перевезення та доставки вантажів замовника в вантажних контейнерах двома видами транспорту - автомобільним та морським, в будь-якій комбінації цих видів транспорту або лише одним із вказаних видів.

Згідно п. 3.1. договору, для надання експедитором замовнику послуг останній зобов`язаний не пізніше ніж за 7 робочих днів до бажаної дати подачі контейнера в пункт відправлення передати експедитору факсимільним зв`язком або електронною поштою заявку, складену в довільній формі.

Відповідно до п. 5.1. договору, розрахунки здійснюються сторонами у безготівковій формі та в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок експедитора, при цьому всі банківські витрати та комісії, у зв`язку з таким перерахуванням, сплачуються замовником.

У п. 5.3. договору визначено порядок оплати послуг - стовідсоткова оплата, що має бути сплачена замовником експедитору протягом 3-х днів після отримання вантажу, при цьому підставою для сплати послуг є даний договір або рахунок експедитора, направлений замовнику факсимільним зв`язком чи електронною поштою.

Відповідно до п. 6.4. договору, за порушення замовником термінів розрахунків або відшкодування витрат, встановлених договором або умовами заявки, експедитор вправі нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу або виплати відшкодування, а також 10% річних від простроченої суми.

Згідно п. 9.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і має необмежений строк дії, при цьому кожна зі сторін в будь-який час може достроково припинити дію такого договору, заздалегідь, але не пізніше ніж за тридцять днів, письмово повідомивши про це іншу сторону.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що договірні відносини з надання послуг транспортного експедирування між позивачем та відповідачем були припинені до вказаної позивачем дати - 18.01.2018 року, оскільки матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів підтвердження вищевказаного твердження.

18.01.2018 року відповідач замовив у позивача перевезення вантажу за маршрутом м. Вишневе, Україна - м. Хелм, Польща, надіславши лист на електронну пошту.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно вказаного замовлення, позивач надав відповідачу послуги з організації перевезення, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №1 від 20.01.2018 року Вантаж був доставлений вантажоодержувачу 24.01.2018 року від вантажовідправника (графа 2 CMR), яким був відповідач.

При цьому, позивач зазначив, що в CMR в графі 22 міститься печатка ТОВ "ТОП СІТІ", оскільки вантаж відвантажувало зі складу вказане підприємство в інтересах відповідача - вантажовідправника.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив перевезення вантажу за замовленням відповідача, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR №1 від 20.01.2018 року та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року на загальну суму 31 747,73 грн, який відповідно до п. 9.2. договору вважається підписаним замовником (наявні в матеріалах справи), оскільки вказані документи були залишені без оплати, надані послуги з перевезення вантажу були прийняті відповідачем без заперечень та зауважень.

Згідно п. 9.2. договору, після завершення кожного перевезення експедитор складає, підписує та передає замовнику два екземпляри актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг). Замовник протягом п`яти робочих днів з моменту отримання актів повинен їх підписати та один екземпляр повернути експедитору письмову мотивовану відмову стосовно не підписання актів. Якщо на десятий робочий день з моменту отримання замовником актів експедитор не отримує свій екземпляр підписаного замовником акту або вмотивовану відмову від його підписання, то передані акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) вважаються підписаними замовником, а також є свідченням того, що у замовника відсутні зауваження та претензії до експедитора щодо правильності оформлення ним для замовника документів (актів, податкових накладних, рахунків-фактур).

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як наладжене твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що акт надання послуг №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року складені позивачем в односторонньому порядку, не підписані відповідачем та не місять печатки відповідача.

Позивачем належним чином підтверджено, а скаржником не спростовано факт надання послуг з перевезення вантажу на суму 31 747,73 грн.

Так, в день доставки вантажу вантажоодержувачу - 24.01.2018 року, за надані послуги позивачем був направлений засобами електронної пошти відповідачу рахунок №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року на загальну суму 31747,73 грн та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року на загальну суму 31 747,73 грн.

З огляду на відсутність оплати за надані послуги станом на 09.02.2018 pоку, позивач направив відповідачу рахунок №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року, два екземпляри Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20180125-0108-11 від 24.01.2018 року та CMR №1 від 20.01.2018 року рекомендованим листом з описом вкладення.

Вказані документи, згідно поштового повідомлення, були отримані відповідачем 23.06.2018 року.

Також, позивач направив відповідачу претензію №UA01/00003-01.19 від 24.01.2019 року, яка була отримана останнім, згідно роздруківки з сайту ПАТ "Укрпошта", 07.03.2019 року.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням (ст. 316 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Згідно ст. 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене та враховуючи положення п. 5.3. договору, строк оплати наданих послуг є таким, що настав 27.01.2018 року.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (п.п. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач за надані позивачем на підставі договору послуги не розрахувався в повному обсязі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 31 747,73 грн основної заборгованості.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 17 649,11 грн, інфляційних втрат в сумі 2794,85 грн та 10% річних в сумі 2922,53 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань").

Відповідно до п. 4.3 договору, за несвоєчасну оплату послуг замовник на письмову вимогу виконавця сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, що нараховується на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 року №14).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній є невірним, оскільки позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 Господарського суду України, а також невірно визначений період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, строк оплати наданих послуг настав 27.01.2018 року, а тому початком прострочення грошового зобов`язання є 28.01.2018 року.

Отже, періодом прострочення, на який підлягає нарахування пеня, з урахуванням ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є з 28.01.2018 року по 28.07.2018 року.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 5 338,84 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з умов спірного договору сторони скористались правом на встановлення іншого розміру процентів річних та у договорі погодили 10 % річних.

Сплата річних процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 10% річних за визначений позивачем період з 27.06.2018 року по 28.05.2019 року, погоджується з висновком суду першої інстанції, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18.

Перевіривши з урахуванням викладеного розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з червня 2018 року по травень 2019 року, судом встановлено, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Так, скаржники не надали суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міжнародного благодійного фонду "Святого Миколая" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 року у справі №910/7087/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/7087/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко