Рішення

від 28.08.2019 по справі 915/426/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2019 року Справа № 915/426/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

за участі секретаря судового засідання Сьянової О.С.

представники сторін у судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

справу № 915/426/19

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "ІРИДА СО",

вул. Декабристів, 19/3, м.Миколаїв, 54001;

до фізичної особи підприємця Захарової Наталії Віталіївни,

АДРЕСА_1 ;

про стягнення коштів у розмірі 8934 грн. 67 коп. за договором на надання послуг з прання від 01.12.2013, -

В С Т А Н О В И В:

Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "ІРИДА СО" пред`явлено позов до фізичної особи підприємця Захарової Наталії Віталіївни (далі-підприємець), з вимогою про стягнення грошових коштів у розмірі 8934 грн. 67 коп. з яких 6429 грн. 40 коп. - основний борг; 1142 грн. 24 коп. - 10 % річних, 1363 грн. 03 коп. - сума, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, з посиланням на неналежне виконання підприємцем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором на надання послуг з прання від 01.12.2013 (далі-договір), а саме, зобов`язань щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за на надані послуги прання, унаслідок чого утворився основний борг, на який позивачем здійснено нарахування, суми, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції та 10 % річних, у порядку п. 5.2 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Позивач також просить про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.

За такими вимогами ухвалою суду від 29.03.2019 після усунення позивачем недоліків позову відкрито провадження в даній справі і призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Від відповідача відзив на позовну заяву не надійшов; поштове відправлення з ухвалою про повідомлення від 10.07.2019 надіслане на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду з відміткою органу поштового зв`язку "За закінченням терміну зберігання".

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За вказаних обставин, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Ураховуючи викладене, суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

01.12.2013 р. між ТОВ "ІРИДА СО", як виконавцем, та підприємцем Захаровою, як замовником, укладено договір б/н про надання послуг з прання (далі - договір) за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов`язався надавати послуги з прання скатертин, серветок, рушників (далі - білизна) на умовах, визначених даним договором (п. 1.1 договору).

Згідно п. 1.2 договору послуги за даним договором надаються протягом строку його дії.

Зобов`язання сторін визначені сторонами в розділі 2 договору. Так, виконавець зобов`язався зокрема: надавати визначені даним договором послуги власними силами, на власному обладнанні і власними матеріалами, а замовник, зокрема: сплачувати послуги виконавця згідно з умовами розділу 5 даного договору.

Вартість послуг визначена у додатку №1 до даного договору. Виконавець залишає за собою право змінювати вартість послуг при зміні економічної, податкової, комунальної ситуації в Україні. Зміна вартості послуг узгоджується сторонами та оформлюється додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною даного договору (розділ 4 договору).

Замовник оплачує надані послуги щомісячно після підписання актів виконаних робіт згідно виставлених рахунків шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виконавця грошових коштів не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним (п. 5.1 договору).

При розрахунку за надані послуги згідно п. 5.1 договору здача-приймання наданих послуг оформлюються актом, підписаним сторонами. У випадку наявності у замовника мотивувальних зауважень, вони вказуються в акті із зазначенням на необхідність їх усунення. У випадку не підписання акту в строк до 5-го числа, наступного за звітним, при відсутності у замовника мотивувальних зауважень послуги вважаються наданими якісно та в повному обсязі (п. 6.2 договору).

Договір набуває чинності з 01.12.2013 по 01.12.2014.

Вартість послуг сторони визначили у додатку №1 до договору від 01.12.2013.

У подальшому сторони додатками від 16.05.2016 та від 15.03.2017 змінювали вартість та перелік послуг визначених у додатку № 1 до договору (а.с. 12-13).

Дослідивши умови договору, суд прийшов до висновку, що договір припинив свою дію 01.12.2014 з огляду на таке.

Частиною 1 статті 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно п. 1.2 договору послуги за даним договором надаються протягом строку його дії.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. В той же час, закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

З викладених вище норм матеріального права вбачається, що строк договору є однією із складових його змісту і тільки до закінчення терміну його дії до нього можуть бути внесені певні зміни та доповнення.

Як визначено ч. 1 ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, зміни до відповідного договору щодо строку дії цього договору мали здійснюватись у письмовій формі.

Доказів того, що сторони змінили умови договору щодо його строку, тобто пролонгували його дію, позивачем не надано, а погодження сторонами після закінчення строку дії договору вартості послуг та їх переліку не свідчить про те, що сторони уклали додаткову угоду про продовження строку дії договору та внесли зміни в договір, а свідчать про те, що між сторонами тривали правовідносини у спрощений спосіб в усній формі.

Позивач посилається на те, що ним надані послуги з прання білизни, але відповідач відмовився від їх оплати з посиланням на неякісну роботу, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду про захист свого права в судовому порядку.

Матеріали справи свідчать, що у період з 26.01.2017 по 28.02.2017 ТОВ "ІРИДА СО" надані послуги з прання білизни на загальну суму 6429 грн. 40 коп., що підтверджується квитанціями:

у період з 26.01.2017 по 28.02.2017 на суму 3910 грн. 85 коп.:

від 26.01.2017 №56407 на суму 180 грн. 88 коп.;

від 01.02.2017 №56254 на суму 116 грн. 96 коп.;

від 03.02.2017 №56259 на суму 79 грн. 22 коп.;

від 04.02.2017 №56265 на суму 225 грн. 08 коп.;

від 06.02.2017 №56268 на суму 424 грн. 32 коп.;

від 09.02.2017 №56289 на суму 267 грн. 92 коп.;

від 07.02.2017 №56203 на суму 82 грн. 96 коп.;

від 12.02.2017 №56298 на суму 288 грн. 32 коп.;

від 13.02.2017 №56507 на суму 133 грн. 28 коп.;

від 14.02.2017 №56509 на суму 115 грн. 60 коп.;

від 15.02.2017 №56515 на суму 566 грн. 44 коп.;

від 16.02.2017 №56520 на суму 276 грн. 59 коп.

від 18.02.2017 №56424 на суму 228 грн. 48 коп.;

від 20.02.2017 №56536 на суму 218 грн. 96 коп.;

від 22.02.2017 №18664 на суму 170 грн.;

від 24.02.2017 №56550 на суму 165 грн. 92 коп.;

від 25.02.2017 №56406 на суму 301 грн. 92 коп.;

від 28.02.2017 №56419 на суму 68 грн.;

у період з 09.03.2017 по 28.02.2017 на суму 2518 грн. 55 коп.:

від 05.03.2017 №56439 на суму 541 грн. 96 коп.;

від 09.03.2017 №56552 на суму 1484 грн. 44 коп.;

від 02.03.2017 №56432 на суму 233 грн. 07 коп.;

від 03.03.2017 №56434 на суму 121 грн. 72 коп.;

від 04.03.2017 №56438 на суму 137 грн. 36 коп.

28.02.2017 сторонами підписано акт наданих послуг №94 на суму 3910 грн. 85 коп. (за період з 26.01.2017 по 28.02.2017). В акті є запис про те, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконаних робіт (надання послуг) не має.

12.04.2017 позивачем складено акт наданих послуг від 12.04.2017 №171 на загальну суму 2518 грн. 55 коп. (за період з 09.03.2017 по 28.02.2017), який з боку відповідача не підписаний.

Матеріали справи містять претензію відповідача б/н та б/д та від 27.04.2017 №1, з яких вбачається, що останній після отримання білизни 10.03.2017 на підставі квитанції №56552 від 09.03.2017 з`ясував, що послуги позивачем були надані неналежної якості, а саме 72 шт. серветок (зі 125 шт), мали сліди від праски, у зв`язку з чим 13.03.2017 повернув білизну відповідачу для виправлення недоліків. Оскільки, питання щодо пошкодженого внаслідок неякісного виконання послуг майна не вирішено, відповідач нарахував збитки в сумі 3600 грн. (1 серветка - 50 грн.) та просив провести зарахування суми завданих збитків в розмірі 3600 грн. в рахунок оплати послуг за договором від 01.12.2013.

На дану претензію позивачем надані заперечення від 11.04.2017 №47 (а.с. 16), які отримані позивачем 21.04.2014, в яких позивач не погодився з тим, що зіпсував 72 серветки вартістю 3600 грн.

Згідно ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

У відповідності до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2, 3 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВГСУ №6 від 23.03.2012 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Господарським законодавством передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст.181 ГК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.ч. 1-2 ст. 180 ГПК України).

Викладене кореспондується з приписами цивільного законодавства, згідно яких договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 638, ч. 1 ст. 639, ч.ч. 1-2 ст. 640, ч. 1 ст. 641, ч.ч. 1-2 ст. 642 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд визнає, що між сторонами виникли господарські правовідносини на підставі договору надання послуг в усній формі, про що свідчать вищевказані квитанції та акти наданих послуг, які регулюються вищенаведеним законодавством про договір надання послуг та господарські зобов`язання.

Так, Цивільним законодавством визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 904 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Оскільки судом встановлено, що договір про надання послуг з прання від 01.12.2013 припинив свою дію 01.12.2014 та матеріали справи не містять вимогу позивача, надіслану відповідачу в порядку ст.530 ЦК України, суд вважає, що в даному випадку розрахунок між сторонами визначається в порядку, визначеному Інструкцією щодо надання послуг з прання білизни, затвердженою Наказом Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення 27.08.2000 № 20 (далі - Інструкція).

Згідно п.п. 2.4 п. 2 Інструкції вартість прийнятих виробів установлюється за погодженням із замовником або на підставі підтвердних документів і зазначається разом із відсотком зносу в договорі (квитанції). При оформленні замовлення замовник своїм підписом підтверджує згоду щодо вартості виробів, відсотку зносу, наявних дефектів, а також ознайомлення його про можливість проявлення прихованих дефектів та усадки виробу після обробки тощо.

Порядок розрахунків у готівковій або безготівковій формі визначається виконавцем за погодженням із замовником (до надання послуги або після її надання, часткова оплата з остаточним розрахунком під час отримання замовлення) При розрахунках із замовником через реєстратори розрахункових операцій замовнику видається касовий чек касиром (якщо є центральний розрахунковий вузол) або безпосередньо виконавцем послуги, який має право доступу до реєстратора і свій власний код. Разом з касовим чеком замовнику видається і квитанція. При розрахунках із замовником без застосування реєстраторів йому видається квитанція за формою N ПО-О-1, затвердженою наказом Українського союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 29.09.95 N 8 (z0389-95) "Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкцій щодо їх використання", зареєстрованим Міністерством юстиції України 25.10.95 за N 389/925. (п.п. 2.10-2.12 п. 2 Інструкції).

При наявності підписаних з боку відповідача квитанцій, які містять вартість послуг, відмітку про отримання замовлення, а також відмітки про те, що замовник не має претензій по кількості та якості послуг, суд прийшов до висновку, що позивачем послуги надані в повному обсязі, які відповідачем не оплачені.

Посилання відповідача у його претензіях на те, що послуги за квитанцією №56552 від 09.03.2017 надані неналежної якості у зв`язку з чим відповідач нарахував збитки в сумі 3600 грн. та просив провести зарахування суми завданих збитків в рахунок оплати послуг не можуть бути підставою для несплати інших квитанцій, оскільки суперечки щодо якості послуг стосуються лише цієї однієї квитанції, на якій зокрема відсутні зауваження замовника щодо якості наданих послуг.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ "ІРИДА СО" про стягнення з підприємця Захарової заборгованості з оплати наданих послуг в загальній сумі 6429 грн. 40 коп. підлягають задоволенню повністю.

Також, позивач на підставі п.п. 5.2 договору та ст.. 625 ЦК України нарахував та просить суд стягнути з підприємця Захарової 10% в сумі 1142 грн. 24 коп. за період з 23.04.2017 по 01.02.2019 та інфляційні втрати в сумі 1363 грн. 03 коп. за період квітень 2017 року - січень 2019 року.

Проте, оскільки договір закінчив свою дію 01.12.2014 та не містить умов продовження його дії після закінчення його строку, послуги надані протягом 2017 року, тобто після закінчення строку дії договору, а ні під час його дії, а тому у позивача відсутнє право нарахування 10% річних на підставі п. 5.2 договору, який втратив свою чинність.

Разом з тим, суд приходить до висновку, що у позивача наявне право нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, якою встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Так, Цивільним законодавством визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За допомогою системи "Законодавство" судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних за період з 23.04.2017 по 01.02.2019, за результатами якого сума останніх склала 343 грн. 49 коп. При цьому суд зазначає, що період нарахування визначений позивачем вірно.

За таких обставин позовні вимоги ТОВ "ІРИДА СО" про стягнення з підприємця Захарової 10% річних підлягають задоволенню частково в сумі 343 грн. 49 коп.

При перевірці суми інфляційних втрат за розрахунком суду сума останніх склала 1365 грн. 77 коп., тобто в більшому розмірі, ніж заявлена позивачем, а тому, враховуючи принцип диспозитивності суд погоджується з розрахунком інфляційних втрат у сумі 1363 грн. 03 коп. , здійсненого позивачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та доведеність позовних вимог ТОВ "ІРИДА СО" в загальній сумі 8135 грн. 92 коп., з якої: 6429 грн. 40 коп. - основний борг; 343 грн. 49 коп. - 3% річних; 1363 грн. 03 коп. - інфляційні втрати.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до позовної заяви, ТОВ "ІРИДА СО" звернулося з вимогами про стягнення з підприємця Захарової заборгованості в загальній сумі 8934 грн. 67 коп.

Позивачем платіжним дорученням від 22.02.2019 № 707 оплачено позов у даній справі судовим збором у сумі 1921 грн. згідно вимог ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно).

Позов ТОВ "ІРИДА СО" задоволено частково в сумі 8135 грн. 92 коп.

З урахуванням викладеного, витрати ТОВ "ІРИДА СО" за платіжним дорученням від 22.02.2019 № 707 на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 1921 грн., яка, згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", є мінімальною ставкою судового збору для позовних вимог майнового характеру, належить відшкодувати за рахунок відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ІРИДА СО" задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи підприємця Захарової Наталії Віталіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІРИДА СО", вул. Декабристів, 19/3, м.Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 32003662) грошові кошти в сумі 8135 грн. 92 коп., з якої: 6429 грн. 40 коп. - основний борг; 343 грн. 49 коп. - 3% річних; 1363 грн. 03 коп. - інфляційні втрати.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 10.09.2019, у зв`язку із перебуванням судді Коваля С.М. з 02 по 06 вересня 2019 року у запланованій щорічній відпустці.

Суддя С.М.Коваль.