Рішення

від 20.08.2019 по справі 758/12846/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/12846/17

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2019 року місто Київ

Подільський районний суд м.Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н.М.,

при секретарі судового засідання Філіпповій О.В., Мариненко Я.С.,

Артюшенко К.С., Гальчинській А.О.,

за участю: представника позивача - адвоката Лісовського Р.А.,

представників відповідача - Онищенка М.М. та адвоката Фроня Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Офіс ЛТД про стягнення сум, що належать при звільненні, та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2017 р. позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представлені адвокатом Лісовським Р.А., звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ТОВ АВС Офіс ЛТД невиплачену заробітну плату в розмірі 313 684,49 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 28 821,86 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,0 грн.

Позов мотивний тим, що з 01.06.2011 по 01.08.2017 р. позивач працював у відповідача комірником. 28.07.2017 р. позивачем була подана заява відповідачу про звільнення з роботи з 15.08.2017 р. за угодою сторін, але звільнено позивача було 01.08.2017 року. Стверджує, що за весь період роботи позивачу не виплачувалась заробітна плата, у відпустці позивач не був жодного разу, компенсація за невикористані відпустки позивачу не виплачувалась. Невиплатою позивачу належних йому при звільненні сум йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях в зв`язку з порушенням його трудових прав та через втрату нормальних життєвих зв`язків, розмір якої він оцінює у 100 тис.грн. Дані обставини є підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою від 02.10.2017 р. вищевказаний позов на підставі ст.121 ч.1 ЦПК України (2004 р.) був залишений без руху з наданням позивачеві строку для усунення недоліків, а саме: сплатити судовий збір за вимоги про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку та відшкодування моральної шкоди.

Недоліки позивачем були усунуті, провадження у справі було відкрито ухвалою 09.11.2017 р.

Ухвалою від 09.11.2017 р. позивачу відмолено у забезпеченні вищевказаного позову, який представник позивача просив забезпечити шляхом накладення арешту на всі грошові кошти відповідача.

Відповідно п.9 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.), справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження.

В січні 2018 р. представником відповідача - директором Товариства Онищенком М.М. було подано відзив, в якому сторона відповідача просила відмовити в позові, посилаючись на його безпідставність, оскільки зарплата позивачу виплачувалась та відпустки надавались, заборгованості перед позивачем відповідач не має. Стверджує, що лише посилання позивача на невиплату зарплати з 2011 р., при тому, що з позовом він звертається лише в 2017 р., вже викликає сумнів. Зазначає, що позивачем не надано доказів на порушення його прав, при цьому відповідачем подані відповідні письмові докази про виплату всіх належних позивачеві сум.

В січні 2018 р. представник позивача - адвокат Лісовський Р.А. подав відповідь на відзив, в якому сторона позивача наполягає на наявність заборгованості відповідача перед позивачем у вказаному в позові розмірі.

Ухвалою від 31.01.2018 р. за клопотанням представника позивача у відповідача були витребувані докази.

Представник позивача неодноразово уточнював позовні вимоги, до провадження суду була прийнята заява в редакції від 16.11.2018 р., якою позивач просив стягнути невиплачену заробітну плату в розмірі 217 143,75 грн., розмір інших позовних вимог був залишений без змін. Сама дана заява є межами позовних вимог

Представником відповідача - адвокатом Фроня Н.В. були подані письмові заперечення проти позову, в яких сторона відповідача зазначає, що розрахунок з позивачем оформлений належним чином, всі виплати позивачу належних йому сум при зверненні підтверджується наданими бухгалтерськими та банківськими документами підприємства. Стверджує, що позов подано з намаганням безпідставно отримати від підприємства кошти, сподіваючись лише тільки на формальні недоліки в кадровому діловодстві відповідача. Зазначає, що зазначені в позові обставини є взагалі малоймовірними, оскільки працівник, не отримуючи зарплату з 2011 р., давно би покинув таке місце роботи.

В прийнятті до провадження заяви про збільшення позовних вимог (в редакції від 14.08.2019 р.), що надійшла до суду 16.08.2019 р., представнику позивача було відмовлено, оскільки така заява подана з порушенням строку, встановленого ст.49 ч.2 п.2 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним в позові обставинам. Просив задовольнити позов з підстав, наведених в ньому. Додав, що позивач не отримував зарплату з червня 2011 р. та протягом 6 років ходив на роботу безоплатно, виконуючи свої посадові обов`язки.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, наведених у відзиві та запереченнях, просили відмовити в позові. Наполягали на взагалі неможливості того, щоб позивач ходив на роботу 6 років, а йому не платили зарплату.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував в трудових відносинах з відповідачем ТОВ АВС Офіс ЛТД з 01.06.2011 р. по 01.08.2017 р., працюючи на посаді комірника.

Як вбачається з наданих документів, позивач був звільнений відповідно до наказу № 01/08-11 від 01.08.2017 р. за згодою сторін на підставі ст.36 п.1 КЗпП України за угодою сторін.

Дані обставини підтверджено наданими документами та не оспорюються сторонами у справі.

Спір між сторонами виник з приводу того, що позивач стверджує про наявну заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану щорічну відпустку за період 01.06.2011 р. по 01.08.2017 р., яка зумовлена невиплатою йому відповідачем зарплати та ненадання відпусток протягом 6 років 2 місяців. Відповідач в свою чергу наполягає, що зарплата позивачу виплачувалась та відпустки надавались, при звільненні позивача йому виплачені всі суми, що належали при звільненні.

Перевіряючи доводи сторін, суд виходить з такого.

Приписами ст.94 ч.1 КЗпП України, ст.1 ч.1 Закону України Про оплату праці визначено, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст.116 КЗпП України строки.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх належних йому від підприємства сум здійснюється в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений строк сплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з наданих відповідачем офіційних бухгалтерських та фінансових документів за період, починаючи з 30.06.2011 р. (копії платіжних доручень, видаткових касових ордерів, відомості нарахування коштів на карткові рахунку співробітників, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми № 1ДФ, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України) заробітна плата за спірний період виплачувалась в цілому на підприємстві, в т.ч. і позивачу.

Згідно відомості по рахунку: 661 робітника ОСОБА_1 виплата заробітної плати йому на підприємстві здійснена за 01.06.2011 р. по 31.08.2018 р. відповідно до розміру посадового окладу, встановленого штатними розкладами на той період.

Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_2 (фінансовий директор відповідача з 10.10.2010 р.), ОСОБА_3 (працівник відповідача з 2011 р. по 31.12.2017 р.,), ОСОБА_4 (працівник відповідача з 2011 р.) підтвердили в судовому засіданні організацію виплати зарплати на підприємстві. У суду не має підстав стави під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками. Даних про їхню заінтересованість в результаті розгляду справи відсутні, їх показання об"єктивно підтверджуються і не суперечать представленим стороною відповідача вищевказаним письмовим доказам, що первинними документами бухгалтерського обліку.

Суд не приймає до уваги показання допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , що працювала у відповідача в 2018 -2019 р.р., як неналежні, оскільки період її роботи у відповідача не стосується періоду роботи позивача.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивача про те, що відповідачем не виконана ухвала про витребування доказів в частині надання довідки про заборгованість по заробітній платі, оскільки наявність заборгованості перед позивачем відповідач не визнає і наявність такої заборгованості і її розмір є предметом судового розгляду.

Суд ставить під сумнів твердження сторони позивача про те, що такий тривалий строк (6 років та 2 місяці) позивач безоплатно виконував свої трудові обов`язки у відповідача.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що відповідачем виплачувалась позивачу заробітна плата протягом його роботи у відповідача та заборгованості по заробітній платі відповідач перед позивачем не мав.

Трудове законодавство зобов`язує роботодавця повністю розрахуватися із працівником, якщо той звільняється, в т.ч. і виплатити компенсацію за невикористані відпустки. Нарахування компенсації за невикористану відпустку є одним із таких обов`язків роботодавця (ч. 4 ст. 24 Закону України Про відпустки від 15.11.1996 № 504/96-ВР (Закон про відпустки) та ч. 4 ст. 83 КЗпП).

Як вбачається з наданих представником відповідача копій наказів про надання відпустки, позивачу ОСОБА_1 були надані щорічні відпустки: наказом № 01/01-12 від 03.01.2012 р. - 24 календарні дні з 02.07.2012 р. по 25.07.2012 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2011-2012 р.р.); наказом № 01/01-13 від 03.01.2013 р. - 24 календарні дні з 01.07.2013 р. по 24.07.2013 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2012-2013 р.р.); наказом № 01/01-14 від 03.01.2014 р. - 24 календарні дні з 01.07.2014 р. по 30.07.2014 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2013-2014 р.р.); наказом № 01/01-15 від 03.01.2015 р. - 24 календарні дні з 01.06.2015 р. по 24.06.2015 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2014-2015 р.р.); наказом № 01/01-16 від 03.01.2016 р. - 24 календарні дні з 04.07.2016 р. по 27.07.2016 р. (що відповідає періоду роботи позивача за 2015-2016 р.р.). Ти самим відповідачем спростовані доводи позивача про наявність невикористаних відпусток за період роботи.

Оцінивши докази в їх сукупності суд вважає, що позивачем не доведено в судовому засідання обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Вказані обставини дають суду підстави дійти висновку, що належними та допустимими, достатніми та достовірними доказами відповідачем доведено під час судового розгляду те, що в день звільнення позивачу були виплачені всі суми, що належали йому на цей день суми.

Оскільки вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення працівникові сум, що належать йому при звільнення, а суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, то і в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди також слід відмовити.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та не заснованими на законі, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. А відтак в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягає стягненню сплачений позивачем на виконання ухвали від 02.10.2017 р. судовий збір в розмірі 1 280,0 грн.

На підставі викладеного, ст.ст.47, 116, 231, 233 КЗпП України, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 89, 141, 258-259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Офіс ЛТД (місцезнаходження за адресою: 04071, м.Київ, вул.Введенська, буд.29/58, кв.1; код ЄДРПОУ 36219575) про стягнення сум, що належать при звільненні, та відшкодування моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. М. Ларіонова