Постанова

від 13.07.2020 по справі 758/12846/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/12846/17 Головуючий у суді першої інстанції Ларіонова Н.М.

№ апеляційного провадженння : 22-ц/824/574/2020 Доповідач у суді першої інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І.

при секретарі Спеней О.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м.Києва від 20 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Офіс ЛТД про стягнення сум, що належать при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ТОВ АВС Офіс ЛТД , яку неодноразово уточнював, про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 313 684, 49 грн, компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 28 821, 86 грн, а також моральної шкоди у розмірі 100 000 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що пропрацював у відповідача на посаді комірника з 01.06.2011 по 01.08.2017, однак за весь період роботи йому не виплачувалась заробітна плата, право на відпустку він не використав жодного разу, однак компенсацію за це не отримував.

Водночас зазначав, що заява про звільнення ним була подана 15.08.2017, однак звільнення відбулося 01.08.2017. Окрім того зауважував, що, внаслідок нездійснення відповідних виплат при звільненні йому було заподіяно відповідачем моральної шкоди, яку також просив стягнути на його користь.

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 20 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю АВС Офіс ЛТД про стягнення сум, що належать при звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись із рішенням районного суду представник позивача ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою , в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі , стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по невиплаченій заробітній платі 278 985, 80 грн, компенсацію за невикористані щорічні відпустки 28 821,86 грн, моральну шкоду 100 000 грн, стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу. Зазначав, що рішення районного суду є незаконним та необгрунтованим, ухваленим з неповним та неправильним встановленням обставин справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки наявних у матеріалах справи доказів, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так зауважував, що судом першої інстанції взяті до уваги в якості доказів копії документів про нарахування і перерахування до бюджету ПДФО, ЄСВ, штатного розкладу, податкових розрахунків з нарахування та виплати зарплати, які не є належними та допустимими доказами своєчасної виплати зарплати та компенсації за невикористані щорічні відпустки позивачу, і не свідчать про відсутність заборгованості по виплаті зарплати відповідачем позивачу. Копії наданих відповідачем платіжних доручень про виплату зарплати , де отримувачем коштів є 1 Київське Управління ПАТ УкрСиббанк , не є фактом сплати позивачу зарплати та компенсації за невикористані відпустки. Звернув увагу, що копії наказів про перерахування зарплати на картковий рахунок та копії відомостей нарахування коштів на карткові рахунки співробітників не містять підписів останніх, а тому не є доказом факту виплати відповідної заборгованості відповідачем позивачу. Додані копії наказів про надання відпусток не оформлені належним чином та не містять даних за який період надавались відпустки і не містять підписів позивача про ознайомлення з такими наказами, що свідчить про безперервну роботу позивача протягом 01.06.2011 по 01.08.2017 без перебування у відпустках і не може вважатись достовірним. Водночас вказував, що власноруч написаних заяв позивача про надання відпусток відповідач не надав , внаслідок чого судом порушено вимоги ст.ст. 83 та 95 ЦПК України та Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003 . Покази свідків з боку відповідача є суперечливими, не підтверджені належними засобами доказування в розумінні положень ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТОВ АВС Офіс ЛТД зазначав, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, а апеляційна скарга є необґрунтованою. Зокрема вказували, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог ґрунтується на оцінці судом усіх зібраних у справі доказів, в тому числі, показів свідків. Апелянт же не зазначив у чому саме полягали неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

У судові засідання призначені Київським апеляційним судом, останнє 13 липня 2020 року, позивач та його представник не з`явились.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК України щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача та його представника, які про час та місце розгляду справи повідомлені, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, представник позивача направив суду повідомлення про розгляд справи у відсутності позивача та його ( представника).

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з вимог ст. 36 п.1, 47, ч.1 ст. 94, ст. 116 , 231, 233 КЗпП України, а також безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

З такими висновками суду слід погодитись виходячи з наступного.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду у повній мірі відповідає вказаним вимогам цивільного процесуального права.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності зі ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Кожний працюючий громадянин має право на отримання винагороди за виконану роботу та соціальний захист в межах, встановлених законодавством. Зазначене право громадян гарантується Конституцією України та законами, що регулюють питання оплати праці та соціального захисту.

Статтями 43 та 46 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився у трудових відносинах із відповідачем ТОВ АВС Офіс ЛТД з 01.06.2011 по 01.08.2017 на посаді комірника.

01 серпня 2017 року позивач був звільнений із займаної посади за згодою сторін , що підтверджується наказом № 01/08-11.

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорені або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позовні вимоги позивача зводилися до того, що він працюючи у відповідача на посаді комірника у період 01.06.2011 по 01.08.2017 не отримував за цей період часу заробітну плату у відповідності до трудового законодавства, за ці роки не використав відпусток, а при звільненні відповідач не сплатив йому заборгованість по заробітній платі та компенсацію за відпустки, чим було порушено його право та спричинена моральна шкода.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

З наданих відповідачем офіційних бухгалтерських та фінансових документів за період, починаючи з 30.06.2011 (копії платіжних доручень, видаткових касових ордерів, відомості нарахування коштів на карткові рахунку співробітників, податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форми № 1ДФ, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України) вбачається, що заробітна плата за спірний період виплачувалась в цілому на підприємстві, в т.ч. і позивачу (1-2 томи справи).

Згідно відомості по рахунку: 661 робітника ОСОБА_2 виплата заробітної плати йому на підприємстві здійснена з 01.06.2011 по 31.08.2018 відповідно до розміру посадового окладу, встановленого штатними розкладами на той період.

Трудове законодавство зобов`язує роботодавця повністю розрахуватися із працівником, якщо той звільняється, в т.ч. і виплатити компенсацію за невикористані відпустки. Нарахування компенсації за невикористану відпустку є одним із таких обов`язків роботодавця (ч. 4 ст. 24 Закону України Про відпустки від 15.11.1996 № 504/96-ВР (Закон про відпустки) та ч. 4 ст. 83 КЗпП).

Відповідно до наданих представником відповідача копій наказів про надання відпустки, позивачу ОСОБА_2 були надані щорічні відпустки: наказом № 01/01-12 від 03.01.2012 - 24 календарні дні з 02.07.2012 по 25.07.2012 (що відповідає періоду роботи позивача за 2011-2012); наказом № 01/01-13 від 03.01.2013 - 24 календарні дні з 01.07.2013 по 24.07.2013 (що відповідає періоду роботи позивача за 2012-2013); наказом № 01/01-14 від 03.01.2014 - 24 календарні дні з 01.07.2014 по 30.07.2014 (що відповідає періоду роботи позивача за 2013-2014); наказом № 01/01-15 від 03.01.2015 - 24 календарні дні з 01.06.2015 по 24.06.2015 (що відповідає періоду роботи позивача за 2014-2015 ); наказом № 01/01-16 від 03.01.2016 - 24 календарні дні з 04.07.2016 по 27.07.2016 (що відповідає періоду роботи позивача за 2015-2016). Тим самим відповідачем спростовані доводи позивача про наявність невикористаних відпусток за період роботи та невиплаченої за них компенсації при звільненні з роботи останнього.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.

Висновки суду щодо підстав для відмови у задоволені позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.

Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності заявленого позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга представника позивача не містить, в ході апеляційного розгляду представник позивача та позивач до суду не з`явились та не навели таких обставин, не вказали про їх наявність, а також не спростували письмові докази (бухгалтерські документи), надані суду відповідачем, як підставу заперечень позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,-

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: