Постанова

від 02.09.2019 по справі 309/1194/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 309/1194/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 вересня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача Готри Т.Ю.,

суддів Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря судових засідань Юрочко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу та відсотків за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 5 листопада 2018 року, ухвалене суддею Довжанин М.М.,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу та відсотків за договором позики.

Позов мотивував тим, що 5 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, поручителем за яким є ОСОБА_3 .

В той же день, 05.11.2014 він передав відповідачам 27 200 доларів США - суму, обумовлену у договорі позики, яку вони згідно укладеного договору зобов`язалися повернути до 05.05.2015 року. На підтвердження отримання коштів відповідачами 05.11.2014 року був підписаний акт приймання-передачі грошей, який є додатком до договору позики від 05.11.2014 року.

Посилаючись на те, що відповідачі у строк, встановлений договором, гроші йому не повернули, і на його вимогу погасити борг відмовились, тому просив стягнути з відповідачів суму боргу в розмірі 714 000 гривень (27 200 доларів США х 26,25 грн =714 000 грн); суму процентів в розмірі 5 140 800,00 грн (20% місячних з суми 714 000 грн = 142 800 грн х на 36 місяців (з 05.05.2015 по 19.04.2018) = 5 140 800,00) (п.4 договору позики); суму втрат від інфляції в розмірі 272 776,00 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 5 листопада 2018 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 5 листопада 2014 року суму боргу в розмірі 714 000,00 гривень, суму процентів у розмірі 5 140 800,00 гривень, суму втрат від інфляції в розмірі 272 776 гривень та 5 353,40 грн сплаченого судового збору.

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 15 січня 2019 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про перегляд зазначеного заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 просили скасувати заочне рішення Хустського районного суду від 5 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_1 в позові. Вказували на те, що не визнають договір позики від 05.11.2014 року, вважають його недійсним, так як такий укладено без передачі коштів відповідачу. Зазначали, що 04.05.2014 року між соронами було укладено договір позики на суму 322 320 гривень, що на момент укладення договору становило 27 200 доларів США, про що відповідачі написали розписку. В п.2 договору позики від 04.05.2014 року вказано, що остаточний розрахунок має бути здійснено не пізніше 05.11.2014 року. Враховуючи, що відповідач, позичальник за договором, тільки частково повернув кошти в сумі 17 000 доларів США станом на 05.11.2014 року, позивач повернув йому оригінал розписки та сторони домовилися підписати договір позики та таких самих умовах, але вже без видачі розписки на повну суму. Кошти за договором позики від 05.11.2014 року - не передавалися, про що відсутня розписка у позивача. А тому вважають незаконним стягнення суми боргу, процентів та індексу інфляції, оскільки сума позики розраховувалась з прив`язкою до долара США. Також ОСОБА_2 вказував на те, що порука на підставі ч.4 ст.559 ЦК України є припиненою, оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання (05.05.2015) вимоги про повернення боргу до нього не пред`являв, а до суду з позовом звернувся 02.05.2018.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив заочне рішення Хустського районного суду від 05.11.2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідачів без задоволення, посилаючись на те, що рішення судом ухвалено з додержанням вимог закону.

У судовому заіднні представник відповідачів ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав.

Позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу не визнав, просив таку відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд уважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом установлено, що 5 листопада 2014 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 гроші в сумі 408 000,00 гривень, що на день передачі грошей відповідала еквівалентові суми 27 200 долаарів США, які зобов`язався повернути до 05.05.2015 року. Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору (п.1 договору позики).

На підтвердження укладення договору позики та його умов, сторони власноручно підписали договір позики від 05.11.2014 року та акт приймання-передачі грошей (до договору позики від 05.11.2014) від 05.11.2014 (а.с.8-11).

Зазначений договір позики був забезпечений порукою, поручителем за яким виступав ОСОБА_3

Однак позику, у встановлений договором строк до 05.05.2015 року, ні позичальник ОСОБА_2 ні ОСОБА_5 М ОСОБА_6 не повернули.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.530 ЦК України , якщо у зобов`язанні встановлений строк, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 8 червня 2016 року у справі № 6-1103цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, позивачем на підтвердження укладення між сторонами договору позики та його умов, надано письмовий договір позики від 05.11.2014 року, який власноручно підписаний позикодавцем ОСОБА_1 , позичальником ОСОБА_2 і поручителем ОСОБА_3 , відповідно до якого передачу грошей було здійснено до підписання цього договору (п.1 договору), а також на підтвердженя факту передачі грошей за цим договором було надано акт приймання-передачі грошей (до договору позики від 05.011.2014) від 05.11.2014, згідно з яким позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_2 прийняв від позичальника усю суму позики в національній валюті України розміром 408 000,00 гривень, що на день пердачі грошей відповідала еквівалентові суми 27 200 доларів США. Передача позикодавцем коштів та їх прийняття позичальником відбулася 05.11.2014 року у присутності поручителя ОСОБА_2 в м.Хуст.

Зазначений договір є належним і допустими доказом на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики і передачі грошей за цим договором. А тому доводи апеляційної скарги про його недійсність з тих підстав, що такий було укладено без передачі коштів відповідачу, за наведених вище обставин не заслуговують до уваги.

Також в апеляційній скарзі відповідачі вказували і на те, що 04.05.2014 року між сторонами було укладено договір позики на суму 322 320 гривень, що на момент укладення договору становило 27 200 доларів США, про що вони написали розписку. В п.2 договору позики від 04.05.2014 року вказано, що остаточний розрахунок має бути здійснено не пізніше 05.11.2014 року. Враховуючи, що ОСОБА_2 тільки частково повернув кошти в сумі 17 000 доларів США станом на 05.11.2014 року, позивач повернув йому оригінал розписки та сторони домовилися підписати договір позики на таких самих умовах, але вже без видачі розписки на повну суму. Кошти за договором позики від 05.11.2014 року - не передавалися, про що відсутня розписка у позивача, а тому цей договір є недійсним. Однак, зазначені доводи апеляційної скарги не заслуговують до уваги, оскільки спростовуються наведеними вище обставинами.

Крім цього, відповідач ОСОБА_2 не заперечує факт підписання ним власноручно договору позики та акту приймання-передачі грошей до цього договору від 05.11.2014 року, і не оспорює укладений між сторонами договір позики, що вказує на існування між сторонами правовідносин за цим договором.

Отож, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики з повернення ОСОБА_1 грошей у строк, встановлений договором, не виконав, тому суд першої інстанції правильно дійшов висновку про стягнення з нього на користь позивача суми боргу, з урахуванням індексу інфляції за веь час прострочення та процентів відповідно до п.4 договору позики.

Так, п.4 договору позики передбачено, що при неповерненні суми позики своєчасно, тобто до 05.05.2015, позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому частини позики, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за веь час прострочення, а також сплати 20 відсотків від простроченої суми за кожний прострочений місяць.

Проте, суд помилково дійшов висновку про стягнення боргу в розмірі 714 000,00 гривень, що є еквівалентом 27 200 доларі США, оскільки відповідно до вимог закону (стаття 1046 ЦК України ) позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), яку отримав у позику. А тому стягненню підлягає сума отримана за договором позики в розмірі 408 000,00 грн., індекс інфляції в розмірі 155 865,00 гривень та проценти в розмірі 2 937 600,00 гривень (де 20 відсотків із суми боргу 408 000,00 грн. становить 81 600 грн на місяць, а за 36 місяців (з 05.05.2015 строку повернення позики до 02.05.2018 звернення до суду з позовом) 2 937 600,00 грн).

Також суд помилково дійшов висновку про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_3 з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З договору позики, укладеного між позикодавцем, позичальником та поручителем вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

У договорі позики строк виконання зобов`язання чітко визначений - строк повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 05.05.2015 року (підпункт б пункту 2).

За таких обставин у ОСОБА_1 виникло право пред`явити вимогу до поручителя ОСОБА_3 про виконання порушеного зобов`язання боржника ОСОБА_2 щодо повернення позики, починаючи з 05.05.2015 року, протягом наступних 6 місяців.

Таку вимогу до поручителя позикодавець пред`явив, однак, як убачається з матеріалів справи, лише 02.05. 2018 року, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. А тому порука ОСОБА_3 за договором позики від 05.11.2014 року є припиненою.

У зв`язку із припиненням поруки ОСОБА_3 , суд першої інстанції помилково дійшов висновку про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 суми заборгованості.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 слід задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 408 000,00 гривень, проценти в розмірі 2 937 600,00 гривень, індекс інфляції в розмірі 155 865,00 гривень, а всього в розмірі 3 501 465,00 гривень. У решті позовних вимог відмовити. У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та відсотків за договором позики слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним і документально підтверджені судові витрати в розмірі 5 352,40 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, а ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 5 листопада 2018 року - скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 408 000,00 гривень, проценти в розмірі 2 937 600,00 гривень, індекс інфляції в розмірі 155 865,00 гривень, а всього в розмірі 3 501 465,00 гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу та відсотків за договором позики - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 352,40 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2019 року.

Суддя-доповідач Судді