Постанова

від 29.08.2019 по справі 522/11146/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4418/19

Номер справи місцевого суду: 522/11146/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Гірняк Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2019 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:

Головуючого- Гірняк Л.А.

Суддів - Сегеди С.М., Цюри Т.В.,

За участю секретаря - Ющак А.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Інтермедіка Одеса"

- про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИЛА:

ПРОЦЕДУРА:

19.06.2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою в котрій просила суд стягнути з Приватного підприємства "Інтермедіка Одеса" на її користь заробітну плату в розмірі 9 000 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з 31.05.2017 року до моменту ухвалення рішення.

Вимоги обґрунтовувала тим, що з 21.04.2017 року знаходилась в трудових відносинах з відповідачем та займала посаду лікар - лаборант. 30.05.2017 року написала заяву про звільнення з посади, проте з нею не було проведено розрахунку.

20.07.2017 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку починаючи з 31.05.2017 року посилаючись на вимоги ст.117 КЗпП України.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2017 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ПП Інтермедика Одеса про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

19.03.2018 року позивач просила суд визнати недійсним та скасувати наказ № 9/К від 21.04.2017 року Про звільнення з займаної посади , поновити на посаді лікаря - лаборанта та стягнути з відповідача 27 280,89 грн. середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 21.04.2017 року в день коли складений Акт про відсутність її на роботі в неї не виникли трудові обов`язки перед ПП Інтермедика Одеса так як трудові права та обов`язки виникають не раніше наступного дня після наказу про прийняття на роботу у відповідності до вимог ст. 241-1 КЗпП України. При звільненні за ст.40 частиною 1 пунктом 4 КЗпП України( за прогул) не з`ясовано причини відсутності на роботі. Факт відсутності документального підтвердження з`ясування причин відсутності на роботі встановлено при проведенні інспекційного відвідування Головним управлінням держпраці в Одеській області. Одночасно позивачка просить стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу виходячи з мінімальної заробітної плати в 2017 році в розмірі 3200 грн. за період з 21.04.2017 року по 13.03.2018 рік, що складає 27 280,89 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_1 була переведена на посаду лікаря-лаборанта з ПП Гемомедика Одеса та склала заяву про прийняття її на роботу з 21.04.2017 року.

Наказом № 8/к від 21.04.2017 року ОСОБА_1 зарахована на вакантну посаду( а.с.95.)

У строк визначений сторонами початком роботи , а саме 21.04.2017 року вона не приступила до трудових обов`язків, про що був складений акт про відсутність на робочому місці та в цей же день її звільнено з займаної посади за ст.40 ч.1. п.4 КЗпП України. Одночасно зазначають, що відсутність позивачки на робочому місці не дало можливості з`ясувати причини її відсутності( а.с.90).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Інтермедіка Одеса" про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі,стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовлено( 133-135).

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалити нове рішення,яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Сторони по справі в судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи.

В своїй заяві ОСОБА_1 просить справу слухати за її відсутності.

Судова колегія зазначає,що відповідно до частини5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення,ухваленого за відсутності учасників справи,є дата складання повного судового рішення.

У зв`язку з цим, та на підставі ч.2 ст,247 ЦПК України , фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

З цих підстав, датою складання цього судового рішення є 04.09.2019 року.

АРГУМЕНТИ(ДОВОДИ )СТОРІН:

Заявник в апеляційній скарзі зазначає, що висновок районного суду про те, що нею пропущений строк на подачу позову , передбачений ст.233 КЗпП України є помилковим так як вона наказ про звільнення їй не вручався, трудова книжка - не видавалась.

Зазначає, що не відповідає вимогам ст.233 ч.1 КЗпП України висновок районного суду, що перебіг строку для звернення до суду починається з моменту отримання позивачкою Листа Головного управління держпраці в Одеській області від 11 .08.2017 року.

Одночасно зазначає, що підприємство не мало право допускати її до роботи 21.04.2017 року так як трудові права та обов`язки у неї виникли з 22.04.2017 року. Акт про відсутність її на робочому місці 2'.04.2017 року не міг бути підставою ля її звільнення за прогул.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ та ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ:

Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги в порідку ст.367 ЦПК України дійшла наступного.

Відмовляючи в визнанні незаконним та скасуванні наказу, поновленні на роботі, районний суд виходив з того, що позивачка була звільнена - 21.04.2017 року, про існування наказу про своє звільнення була повідомлена листом Головного управління держпраці в Одеській області від 11.08.2017 року , однак до суду звернулась з позовними вимогами лише 19.06.2017 року в порушенні вимог ст.233 КЗпП України. Належних та допустимих доказів згідно положень ст.ст.81-83 ЦПК України на підтвердження поважності причин пропуску строку до суду, не надано.

Відмовляючи в стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 9000 грн. районний суд виходив з того, що допустимих та належних доказів своєї праці у відповідача за період з 21.04.2017 рік по 30.05.2017 рік позивачка не надала.

Відмовляючи у вимогах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, районний суд виходи з того, що вони є похідними від заявлених вимог ОСОБА_1 , котрі не підлягають задоволенню, а тому відсутні правові підстави для застосування ст.117 КЗпП України.

Судова колегія погоджується з таким судженням районного суду з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 19.04.2017 року написала заяву до ПП Інтермедіка Одеса про прийняття її на роботу на посаду лікаря-лаборанта з оплатою у відповідності зі штатним розкладом з 21.04.2017 року (а.с.93)

Наказом ПП Інтермедіка Одеса №8/К від 21.04.2017 року Про зарахування на вакантні посади позивачка була зарахована на вакантну посаду з 21.04.2017 року (а.с.95).

Адміністрацією ПП Інтермедіка Одеса 21.04.2017 року складено Акт №А/1 Про відсутність працівників на робочому місці з про те, що ОСОБА_1 21.04.2017 року протягом робочого дня з 08.00 год. до 18.00 год. була відсутня на робочому місці (а.с.90).

Крім того, адміністрацією ПП Інтермедіка Одеса 21.04.2017 року складено Акт Про ненадання трудових книжок (а.с.94).

Частиною 1 п.4 ст.40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

ПП Інтермедіка Одеса 21.04.2017 року відносно ОСОБА_1 було винесено наказ №9/К Про звільнення з займаних посад , згідно якого ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади згідно з п.4 ст.40 КЗпП України (прогул або відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин) (а.с.96).

Згідно зі ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержу вати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, у частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права , а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України свідчить про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У разі пропуску строку передбачених ст..233 КЗпП України звернення до суду за вирішенням трудового спору з`ясовується не лише причина пропуску зазначеного строку, а й усі обставини по справі, права та обов`язки сторін.

При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті.

При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по суті.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.06.2019 року було визнано явку ОСОБА_1 - обов`язковою, проте вона в судове засідання не з`явилась, просила суд розглядати апеляційну скаргу за її відсутності, причини пропуску строку не зазначила.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права в серпні 2017 року, при отриманні листа Головного управління держпраці в Одеській області , про який вона зазначає в позовній заяві ,проте до суду з вимогами про поновлення на роботі звернулась - 19.03.2018 року, судова колегія дійшла висновку про правомірну відмову в заявлених вимогах з підстав пропуску строку звернення до суду за позовними вимогами щодо визнання незаконним та скасування наказу, поновленні на роботі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, так як до даних правовідносин застосовується тримісячний термін звернення до суду з такими вимогами.

Судова колегія погоджується і з висновком районного суду щодо відмови у стягненні 9000 грн. заборгованості по зарплаті так як не надано доказів на підтвердження того, що з 21.04.2017 року по 30.05.2017 року позивачка працювала та їй нарахована заробітна плата.

З врахуванням вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін оскільки визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367,368,374,375,381,382,384,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2019 року-без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя - Л.А. Гірняк

Судді С.М.Сегеда

-

Т.В.Цюра