Постанова

від 02.09.2019 по справі 754/3020/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/824/9993/2019 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко О.М.

754/3020/19 Доповідач-Чобіток А.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 вересня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Чобіток А.О.

суддів - Немировської О.В. , Ящук Т.І.

за участю секретаря - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня ,треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про припинення трудових відносин,-

у с т а н о в и в:

У лютому 2019 року позивач пред`явив вказаний позов та зазначав,що з 29 липня 2013 року він працює на посаді директора ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня . Відомості про нього як керівника зазначеного товариства містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У жовтні 2018 року він виявив бажання реалізувати своє право,передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України, та припинити трудові відносини із відповідачем. У відповідності до положень ЗУ Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ініціював скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення його звільнення про що направив 11 листопада 2018 року учасникам товариства повідомлення з зазначенням дати та часу проведення зборів 14 грудня 2018 року о 10.00 годині. Проте загальні збори не відбулися, оскільки учасники товариства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на зазначену дату та час зборів не з`явилися та не повідомили про причини неявки. В подальшому ним на адресу самого товариства та на адреси учасників товариства було направлено його заяву про звільнення.

Посилаючись на те, що питання про його звільнення до цих пір не вирішено, просив суд визнати припиненими трудові відносини між ним та товариством з 14 лютого 2019 року.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року позов залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове,яким задовольнити його позовні вимоги. Зазначає,що суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про відсутність доказів щодо його призначення на посаду директора ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня . Такий висновок суду спростовується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що він з 29 липня 2013 року перебуває в трудових відносинах з товариством,працюючи на посаді директора товариства. По суті суд порушив його право на свободу праці,вільно її обирати,як це передбаченост.43 Конституції України. Ним було надано достатньо доказів на підтвердження не вчинення товариством та його учасників дій щодо вирішення питання про його звільнення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Єдиним держаним реєстром юридичних осіб Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач є директором Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ ВодаТала Справжня з 29 липня 2013 року (а.с.7-8).

Проте позивачем ні рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня , ні протоколу Загальних зборів суду не надано.

Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач бажає припинити трудові відносини з ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня , у зв`язку зі звільненням його з посади директора за власним бажанням.

Реалізуючи своє право на звільнення, передбачене ч. 1 ст. 38 КЗпП України, позивач , у відповідності до положень Закону України Про товариства з обмеженою відповідальністю , ініціював скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня для вирішення питання про його звільнення.

На підтвердження даного факту, позивач зазначив, що ним було направлено повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня із зазначенням порядку денного, часу, дати та місця проведення зборів на адресу учасників - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ) і ОСОБА_3 (192076,Російська Федерація,Санкт-Петербуг та ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня (02121, м. Київ, Кловський узвіз, 11). Відповідне повідомлення було направлено рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення. Проте загальні збори не відбулись.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того,що позивачем не надано належних та допустимих доказів про укладення трудовогодоговорущодо виконання ним обов`язків директора ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня , видання наказупро призначенняйого на вказану посаду та внесеннязаписудо трудової книжки цього наказу. Крім того позивачем не доведено факт отримання ТОВ та учасниками(засновниками) товариства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оригіналу заяви позивача про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів, не повідомлено органи реєстраційної служби про його звільнення,тобто не здійснено всіх необхідних дій щодо його звільнення з посади директора товариства,а відтак позов є безпідставним і завчасним.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають нормам закону, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами та обставинам справи та є суперечними.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Звертаючись до суду з указаним позовом, позивач послався на те, що у зв`язку з неявкою учасників ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня на загальні збори він позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір,укладений на невизначений строк,попередивши про це власника або уповноважений орган ним орган письмово за два тижні. Посилаючись на вказані обставини просив в судовому порядку припинити трудові відносини з ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня на підставі вказаного Закону.

Як убачається з матеріалів справи ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня не виконало вимоги трудового законодавства,не здійснило будь-яких дій,спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.

Статтею 22 КЗпП України передбачено заборону будь-якого прямого або непрямого обмеження прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру . Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом . Поняття приватне життя в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини у справі Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям приватне життя .

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі №61-11768св 18 Верховний Суд виклав позицію з цього питання та зазначив,що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

У зв`язку з наведеним посилання суду ,як на одну з підстав відмови в задоволенні позову, на лист Міністерством праці та соціальної політики від 12.01.2011 № 15/06/186-11в якому зазначено, що у таких випадках директор має право реалізувати своє право звільнитися за власним бажанням, передбачене ст. 38 КЗпП України, шляхом видання наказу про визнання себе звільненим за власним бажанням,не ґрунтується на вищезазначених нормах закону.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо відсутності доказів про наявність трудових відносин між позивачем та товариством,оскільки витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач є директором Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ ВодаТала Справжня з 29 липня 2013 року (а.с.7-8).

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatismutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. andOthersv. Bulgaria , заява № 1365/07, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkovv. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65)).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час надмірний формалізм може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Белеш та інші проти Чеської Республіки (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); Волчі проти Франції (Walchli v. France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях правової визначеності та належного здійснення правосуддя як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах Карт проти Туреччини (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); Ефстатіу та та інші проти Греції (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); Ешим проти Туреччини (Esim v. Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Зі змісту позову ОСОБА_1 убачається, що він просить суд визнати припиненими трудові відносини між Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня та ним як з директором цього товариства.

Однак вирішення питання про звільнення керівника товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Разом з тим, відповідно до вимог частини другої статті 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, колегія суддів вважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин з ТОВ Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

У частині першій статті 25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.

В указаній нормі закону визначено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

У зв`язку з зазначеним колегія суддів вважає безпідставним посилання в рішенні на відсутність підтверджень в матеріалах справи про повідомлення позивача орган реєстраційної служби про звільнення позивача.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо,а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності,колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з прийняттям нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України,суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2019 року скасувати та постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати припиненими трудові відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім ТМ Вода Тала Справжня ,(ідентифікаційний код юридичної особи 36519628, адреса місцезнаходження: 01021 м. Київ, Кловський узвіз,11) та директором ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ,адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 )на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 14 лютого 2019 року з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Постанова набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.О. Чобіток

Судді: О.В. Немировська

Т.І. Ящук