Постанова

від 22.08.2019 по справі 910/10156/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/10156/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.

за участю представників:

позивача Перепелиціна К. М. (представник за довіреністю),

відповідача Швачки В. Ю. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг ХШ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 (судді: Кравчук Г.А., Чорна Л.В, Скрипка І.М.)

і рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 (суддя Літвінова М.Є.)

у справі

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг ХШ"

про зобов`язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2018 року Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг ХШ" (далі - ТОВ "Паркінг ХШ") про зобов`язання звільнити самовільну зайняту земельну ділянку.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач самовільно (за відсутності відповідних правовстановлюючих документів) займає земельну ділянку орієнтовною площею 0,41 га на Харківському шосе, 19-Б у Дніпровському районі м. Києва, у зв`язку з чим на підставі статті 212 Земельного кодексу України позивач просив зобов`язати відповідача звільнити вказану земельну ділянку та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд.

1.3. У відзиві на позов ТОВ "Паркінг ХШ" зазначило, що воно не здійснювало самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки є законним власником об`єкта, розташованого на спірній земельній ділянці, який було внесено до статутного фонду товариства на підставі акта приймання-передачі від 01.07.2016. Отже, відповідач є законним користувачем спірної земельної ділянки.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019, позов задоволено.

2.2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що наявні в матеріалах справи докази у своїй сукупності свідчать про те, що право власності/право користування на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку взагалі нікому не оформлювалось (з прийняттям Київрадою відповідного рішення), в тому числі і засновнику ТОВ "Паркінг ХШ", який вніс до статутного фонду товариства паркінг, загальною площею 4105,6 кв.м за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б, у зв`язку з чим у подальшому при набутті відповідачем права власності на паркінг, розміщений на спірній земельній ділянці не міг відбутися і, власне, перехід права власності/права користування вказаною спірною земельною ділянкою (земельною ділянкою, на якій знаходиться паркінг, внесений до статутного фонду відповідача) на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Крім того, суди зазначили, що відповідно до частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена.

3. Короткий зміст вимог, викладених у касаційній скарзі

3.1. ТОВ "Паркінг ХШ" у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального (статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", статті 321 Цивільного кодексу України, статті 120, частини третьої статті 123, статті 212 Земельного кодексу України) та процесуального (частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України) права.

3.3. ТОВ "Паркінг ХШ" зазначило, що судами попередніх інстанцій не забезпечено правильне застосування норм матеріального права, зокрема, не застосовано норму статті 120 Земельного кодексу України, яка закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; не враховано норми статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України щодо непорушності права приватної власності та неправильно застосовано норми статті 212 Земельного кодексу України.

3.4. Крім того вважає безпідставним посилання судів на лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 16.08.2016, яким відповідача повідомлено про повернення його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для розміщення та експлуатації належних відповідачу будівель і споруд у зв`язку з відсутністю підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва, оскільки такий лист не є відмовою у наданні дозволу на розроблення вказаного проекту землеустрою у розумінні частини третьої статті 123 Земельного кодексу України.

3.5. На його думку, вказаний лист не є допустимим доказом, оскільки не містить підпису посадової особи Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), від імені якої складено лист, а також відсутні докази направлення цього листа на адресу відповідача.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представника позивача та представника відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що спірна земельна ділянка по вул. Харківське шосе, 19-Б у м. Києві належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, тобто належить на праві власності органу місцевого самоврядування - Київській міській раді. Вказана земельна ділянка обліковується як землі, не надані у власність чи користування фізичним або юридичним особам.

4.3. Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 15.11.2017 № 103793926 та від 07.07.2016 № 62999630 ТОВ "Паркінг ХШ" є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 940616580000) - паркінгу загальною площею 4105,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 19-Б (державна реєстрація прав власності проведена 04.07.2016).

4.4. Підставою виникнення права власності на спірний паркінг є акт приймання-передачі від 01.07.2016, складений між ТОВ "Паркінг ХШ" та ОСОБА_1 , протокол (рішення) установчих зборів засновників ТОВ "Паркінг ХШ" від 23.06.2016.

4.5. ТОВ "Паркінг ХШ" зверталося до Київської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд, додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій за адресою: Харківське шосе , 19-Б у Дніпровському районі м . Києва .

4.6. За результатами розгляду вказаного клопотання листом від 16.08.2016 № 057024-15772 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повернув клопотання та долучені до нього документи ТОВ "Паркінг ХШ", оскільки відсутнє підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва. Крім того, відповідно до частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена.

4.7. Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 16.01.2018 № 18-0003-04, складеним посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на земельній ділянці за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 19-Б розташовано об`єкт нерухомого майна, а саме: паркінг з вбудованими гаражними боксами, приміщеннями та машиномісцями загальною площею 4105,6 кв. м.

4.8. Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність чи користування (оренду) не приймала. У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

4.9. Позивач повідомив відповідача про те, що спірна земельна ділянка використовується відповідачем з порушенням норм статті 211 Земельного кодексу України та вимагав усунути порушення земельного законодавства у десятиденний термін (вих. № 18-0004-04 від 16.01.2018).

4.10. Матеріали справи не містять доказів повторного звернення відповідача із відповідним клопотанням про оформлення права користування на спірну земельну ділянку або доказів усунення недоліків, вказаних у листі від 16.08.2016 № 057024-5772.

4.11. Оскільки ТОВ "Паркінг ХШ" вимогу листа від 16.08.2016 № 057024-5772 не виконав та не звільнив, на думку позивача, самовільно зайняту земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення від будівель та споруд, Київська міська рада звернулась до суду з вказаним позовом.

4.12. Положеннями статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

4.13. За приписами статей 92, 93 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

4.14. Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

4.15. Оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у державній або приватній власності, вона знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, яка реалізує це право відповідно до статті 80 Земельного кодексу України через органи місцевого самоврядування - Київську міську раду.

4.16. Нормами статті 9 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

4.17. Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

4.18. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

4.19. Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, наявність рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки чинним земельним законодавством визначається в якості обов`язкової передумови подальшого укладання відповідного договору, а, відтак договір є наслідком виконання відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

4.20. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

4.21. За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

4.22. Частинами 1 та 2 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

4.23. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

4.24. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 24.01.2017 у справі №815/6165/14.

4.25. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ТОВ "Паркінг ХШ" є власником нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 940616580000) - паркінгу загальною площею 4105,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 19-Б (державна реєстрація прав власності проведена 04.07.2016).

4.26. Судами встановлено, що Київська міська рада рішення про передачу земельної ділянки на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна у власність чи користування (оренду) не приймала. У міському земельному кадастрі відсутня інформація щодо державної реєстрації зазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації речових прав на неї.

4.27. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що право власності/право користування на спірну земельну ділянку у встановленому законом порядку взагалі нікому не оформлювалось (з прийняттям Київрадою відповідного рішення), в тому числі і засновнику ТОВ "Паркінг ХШ", який вніс до статутного фонду товариства паркінг, загальною площею 4105,6 кв.м за адресою: м. Київ, Харківське шосе, буд. 19-Б, у зв`язку з чим у подальшому при набутті відповідачем права власності на паркінг, розміщений на спірній земельній ділянці не міг відбутися і, власне, перехід права власності/права користування вказаною спірною земельною ділянкою (земельною ділянкою, на якій знаходиться паркінг, внесений до статутного фонду відповідача).

4.28. Судами також встановлено, що відповідно до даних міського земельного кадастру Департаментом земельних ресурсів було опрацьовано клопотання №К-27391 до Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Паркінг ХШ" для розміщення та експлуатації будівель і споруд, додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій на Харківському шосе 19-Б у Дніпровському районі міста Києва. Вказане клопотання разом з поданими до нього документами було повернуто листом від 16.08.2016, оскільки в матеріалах, доданих до клопотання, відсутнє підтвердження сплати пайової участі у розвитку інфраструктури м. Києва.

4.29. Крім того, відповідно до частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатації закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, заборонена.

4.30. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 377 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з приписами статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

4.31. Проте, в даному випадку право власності або право користування у встановленому законом порядку на спірну земельну ділянку під будівництво нікому не оформлювалось, а тому в подальшому не могло виникнути й переходу такого права згідно приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України.

4.32. Крім того, колегія суддів Верховного Суду враховує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція), який ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

4.33. Суд зазначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці Європейського Суду з прав людини (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

4.34. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

4.35. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку існування проблеми, що становить суспільний інтерес, яка б вимагала таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

4.36. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

4.37. Установлені у справі обставини, в їх сукупності, дають підстави для висновку, що втручання держави у право власності відповідача (щодо паркінгу, який знаходиться на спірній земельній ділянці) у даному разі є законним, оскільки здійснюється на підставі закону (норм Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України), виправданим, з урахуванням особливої цінності земель та винятковості підстав і умов набуття права власності на земельні ділянки держави та територіальної громади, а також відповідає критерію пропорційності. При цьому, останній досягається шляхом визначення справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, у право власності якої здійснено втручання.

4.38. При цьому, суспільні інтереси у зазначеному випадку значно переважають інтереси відповідача щодо його права власності на майно, оскільки земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у тому числі щодо забезпечення раціонального її використання (найбільш сприятливого щодо конкретної земельної ділянки).

4.39. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали, що відповідач не набув право власності, або право користування спірною земельною ділянкою, оскільки згідно вимог статті 116 Земельного кодексу України, відповідне рішення органу місцевого самоврядування про передання відповідачу у власність або користування земельної ділянки не приймалось, а тому ТОВ "Паркінг ХШ" самовільно зайняло спірну земельну ділянку, здійснивши на ній будівництво паркінгу, що узгоджується з приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

4.40. Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" надає визначення термінів, які вживаються у цьому законі. Зокрема, в цій статті визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

4.41. Право власності на збудоване нерухоме майно набувається у порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 13.06.2012 у справі №6-54цс12.

4.42. Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

4.43. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

4.44. За змістом статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

4.45. Отже, виходячи з положень як національного законодавства, так і змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захисту підлягає наявне законне порушене право особи.

4.46. Установивши, що відповідач зареєстрував право власності на об`єкт нерухомості (паркінг) розташований на спірній земельній ділянці, яка у встановленому законом порядку під будівництво не надавалась ані в користування, ані у власність, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що самовільно зайнята відповідачем земельна ділянка підлягає поверненню власнику.

4.47. Приймаючи до уваги вищевикладене та встановлені обставини справи, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду у цій справі такою, що підлягає залишенню без змін, а доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.7. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних у справі рішень не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки підстав для скасування рішення і постанови та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг ХШ" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 у справі №910/10156/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова