Постанова

від 09.09.2019 по справі 488/2571/13-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.09.19

22-ц/812/853/19

Єдиний унікальний номер справи 488/2571/13-ц

Провадження №22-ц/812/853/19 Головуючий в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 вересня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Лисенка П.П.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

її представника - ОСОБА_8 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, яке ухвалене 18 лютого 2019 року, в приміщенні того ж суду, під головуванням судді Селіщевої Л.І., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Вітовської районної ради Миколаївської області, Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області, Миколаївської міськради, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акту на землю та його державної реєстрації, визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

В червні 2013 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_4 , Вітовської районної ради Миколаївської області, Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області та Миколаївської міськрадивищезазначений позов, який обґрунтовувала наступним.

З 01 жовтня 1983 року позивач уклала шлюб із ОСОБА_6 .

В період їх спільного проживання однією сім`єю, 25 лютого 1992 року рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області № 47 було затверджено список на виділ земельних ділянок під будівництво індивідуального житлового будинку на території центральної садиби агрофірми ім. К.Маркса., до якого ввійшов і ОСОБА_6 за № 123.

24 липня 1992 року рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області XIV сесії 21 скликання, ОСОБА_6 , для потреб своєї сім`ї, отримав земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .

В подальшому він отримав дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку за цією адресою, та уклав договір на відвід земельної ділянки.

Рішенням ІІІ сесії ХХІІ скликання від 16 вересня 1994 року вул. Скіфська була перейменована у вул . Відродження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_6 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно.

За життя її чоловік не встиг приватизувати вказану земельну ділянку, і після його смерті позивач намагалася завершити таку приватизацію, для чого звернулася до відповідних державних органів, а також до нотаріальної контори, де заведена спадкова справа після смерті її чоловіка, проте їй було відмовлено у цьому через відсутність відповідних правовстановлюючих документів.

З відповіді державного органу, їй стало відомо, що на вказану земельну ділянку у 1993 році був виданий державний акт на право власності № 96 від 29 жовтня 1993 року на ім`я ОСОБА_7 , який ніби то проживав за тією адресою.

У свою чергу ОСОБА_7 теж помер, і належне йому майно успадкувала його дочка - ОСОБА_4 , відповідач по даній справі.

Посилаючись на вказані обставини, після декількох уточнень позовних вимог, позивач кінцево просила:

- визнати незаконним рішення 19 сесії 21 скликання Жовтневої районної ради від 08.10.1993 р. в частині надання ОСОБА_7 земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності від 29.10.1993 р. за № 96, виданого на ім`я ОСОБА_7 та скасувати його державну реєстрацію.

- визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2017 року за клопотанням позивача, до участі в справі в якості співвідповідачів були притягнуті ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , які є теж спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року виправлено описку в даті рішення суду, правильною зазначено 18 лютого 2019 року , а 28 лютого 2019 року складено повний текст судового рішення.

ОСОБА_1 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати і ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Скаргу обґрунтовувала невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення ним норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду 1 інстанції без змін, оскільки суд дотримався норм матеріального й процесуального права та вірно вирішив позов.

Так, відмовляючи у позові, суд 1 інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 у встановленому законом порядку не розпочав процедуру приватизації спірної земельної ділянки, а відтак позивач, як його спадкоємець не набула права на завершення процедури приватизації.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з обставинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи вважає вірними, обґрунтованими та законними.

За Конституцією України, ст. 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема статутами товариств.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі Про судове рішення у цивільній справі - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 - 78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги і може вийти за їх межі.

Оскаржене рішення суду 1 інстанції ухвалене у повній відповідності з виписаним.

Частиною 3 ст. 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи і іншого судом 1 інстанції не встановлено, 24 липня 1992 року рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області XIV сесії 21 скликання, чоловікові позивача ОСОБА_6 , для його потреб було надано земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 . В подальшому він отримав дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку за цією адресою, та уклав договір на відвід земельної ділянки (т.1 а.с. - 10-12, 17).

Проте, будь-яких подальших дій, спрямованих на державне оформлення за собою земельної ділянки, або на його освоєння, шляхом спорудження на ньому будинку ним вчинено не було і фактично земельна ділянка залишилася у власності держави і не могла ввійти до спадкового майна.

Рішенням ІІІ сесії ХХІІ скликання від 16 вересня 1994 року вул. Скіфська була перейменована у вул . Відродження (т.1 а.с. - 18) .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Позивач, як спадкоємець першої черги спадкувала належне йому майно, до якого не ввійшла і, за виписаних вище обставин, не могла війти спірна земельна ділянка (т. 1 а.с. - 8).

За життя її чоловік не тільки не встиг приватизувати вказану земельну ділянку, але і не розпочав цього процесу, а тому намагання позивача завершити таку приватизацію, шляхом звернення до відповідних державних органів, а також до нотаріальної контори, де заведена спадкова справа після смерті її чоловіка, за законом не могли бути успішними, у зв`язку з чим їй і було законно відмовлено у проханні.

Вказане у повній мірі відповідає положенням ст. ст. 1216, 1218, 1258, 1268 ЦК України та нормам Земельного кодексу, що були чинними на той час.

Проаналізувавши виписані обставини, суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність законних підстав для визнання за позивачем, за спливом понад 20 років і відсутності належних та допустимих доказів її твердженням, права на спірну земельну ділянку.

Не надала вона таких доказів і щодо відсутності права на землю у відповідача, хоча у спадкодавця тої були передбачені ЗК України правоустановлюючі документи, які не спростовані в установленому порядку, зокрема шляхом визнання їх усфальшованими в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Зокрема, з відповіді державного органу відомо, що на вказану земельну ділянку у 1993 році був виданий державний акт на право власності № 96 від 29 жовтня 1993 року на ім`я ОСОБА_7 (т.1 а.с. - 54-55)

Після його смерті, це право спадкувала відповідач - ОСОБА_4 і це право залишилося не спростованим (т.1 а.с. - 81).

Бажання представника позивача визнати названі документи нечинними (сфальшованими) в порядку цивільного судочинства, не може бути задоволене, оскільки кримінально-карні дії не можуть встановлюватися в порядку цивільного судочинства.

За такого, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду 1 інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий П.П. Лисенко

Судді: О.І. Галущенко

Т.В. Серебрякова

__

Повний текст постанови складено 11 вересня 2019 року.