Постанова

від 12.08.2020 по справі 488/2571/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 488/2571/13-ц

провадження № 61-18173св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Вітовська районна рада Миколаївської області, Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області, Миколаївська міська рада, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2019 року у складі судді Селіщевої Л.І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року в складі колегії судді: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2013 року ОСОБА_1 пред`явила до ОСОБА_2 , Вітовської районної ради Миколаївської області, Управління Держземагенства у Миколаївському районі Миколаївської області та Миколаївської міської ради позов, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила: визнати незаконним рішення 19 сесії ХХІ скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської областівід 08 жовтня 1993 року в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності від 29 жовтня 1993 року за № 96, виданий на ім`я ОСОБА_5 , і скасувати його державну реєстрацію; визнати за нею право на завершення приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що з 01 жовтня 1983 року позивач зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 . У період їх спільного проживання однією сім`єю, 25 лютого 1992 року рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області № 47 затверджено список на виділ земельних ділянок під будівництво індивідуального жилого будинку на території центральної садиби агрофірми ім. К. Маркса, до якого ввійшов і ОСОБА_6 за № 123.

24 липня 1992 року рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області XIV сесії ХХІ скликання ОСОБА_6 отримав для потреб сім`ї земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку на АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_6 отримав дозвіл на будівництво індивідуального жилого будинку за цією адресою та уклав договір на відвід земельної ділянки.

Рішенням ІІІ сесії ХХІІ скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області від 16 вересня 1994 року АДРЕСА_1 перейменова на АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

За життя ОСОБА_6 не встиг приватизувати вказану земельну ділянку та після його смерті позивач намагалася завершити приватизацію, для чого звернулася до відповідних державних органів, а також до нотаріальної контори, де заведена спадкова справа після смерті її чоловіка, проте їй було відмовлено у цьому через відсутність відповідних правовстановлюючих документів.

З відповіді державного органу позивачу стало відомо, що на вказану земельну ділянку у 1993 році виданий державний акт на право власності від 29 жовтня 1993 року № 96 на ім`я ОСОБА_5 , який нібито проживав за тією адресою.

ОСОБА_5 помер у 2011 році та належне йому майно успадкувала його дочка - ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2017 року за клопотанням позивача до участі в справі як співвідповідачі залучені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які також є спадкоємцями ОСОБА_6 .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2019 року виправлено описку в даті рішення суду, правильною зазначено 18 лютого 2019 року , а 28 лютого 2019 року складено повний текст судового рішення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_6 фактично не використав право на приватизацію землі та не здійснив дій щодо приватизації земельної ділянки, не звертався до відповідної ради із заявою. Позивач звернулася з приводу приватизації земельної ділянки до Миколаївської міськради лише у 2013 році. ОСОБА_6 не оспорював державний акт, виданий ОСОБА_5 у 1993 році на земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Оспорюване рішення 19 сесії 21 скликання Жовтневої районної ради від 08 жовтня 1993 року в частині надання ОСОБА_5 земельної ділянки на АДРЕСА_1 та виданий на його підставі державний акт на право власності від 29 жовтня 1993 року за № 96 на ім`я ОСОБА_5 були прийняті відповідно до чинного на той час законодавства і підстави для визнання їх недійсними та скасування судом не вбачаються.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області XIV сесії 21 скликання чоловікові позивача ОСОБА_6 надано земельну ділянку для будівництва індивідуального жилого будинку на АДРЕСА_1 . У подальшому він отримав дозвіл на будівництво індивідуального жилого будинку за цією адресою та уклав договір на відвід земельної ділянки. Проте, будь-яких подальших дій, спрямованих на державне оформлення права власності на земельну ділянку, або на її освоєння, шляхом спорудження на ній будинку, ним вчинено не було і фактично земельна ділянка залишилася у власності держави і не могла ввійти до спадкового майна. Позивач не надала доказів щодо відсутності права на землю у ОСОБА_5 , у якого були наявні передбачені Земельним кодексом України (далі - ЗК України) правовстановлюючі документи, які не спростовані в установленому порядку, зокрема, шляхом визнання їх сфальшованими в кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року, в якій просила скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний державний акт виданий ОСОБА_5 незаконно, оскільки рішення 19 сесії ХХІ скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області 08 жовтня 1993 року в частині надання йому земельної ділянки на АДРЕСА_1 є сфальшованим. Так, у ньому зазначено одночасно і АДРЕСА_2 , що неможливо, оскільки АДРЕСА_2 з`явилася вже після прийняття зазначеного рішення, а саме - у 1994 році, довідка про що наявна у матеріалах справи. Крім того, про це свідчить і виклад АДРЕСА_1 українською мовою, тоді як інший текст рішення викладений російською мовою.

В акті, виданому ОСОБА_5 , розташування земельної ділянки не відповідає її фактичному розташуванню на АДРЕСА_1 , що підтверджується схемою розташування земельних ділянок, яка є додатком до довідки управління містобудування та архітектури від 19 листопада 2018 року.

Апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що оскаржене рішення місцевої ради слід визнавати сфальшованим у межах кримінального провадження. Таке провадження вже не встановить обставин справи, оскільки з їх часу минуло майже 20 років.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 01 жовтня 1983 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 . У шлюбі у них народилося двоє спільних дітей - ОСОБА_3 і ОСОБА_9 , які на даний час є повнолітніми особами.

Рішенням виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської областівід 25 лютого 1992 року № 47 затверджені списки на виділення земельних ділянок та дозвіл на будівництво індивідуальних жилих будинків на вулицях Центральної садиби агрофірми ім. К. Маркса, у тому числі ОСОБА_6 .

Цим же рішенням ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво індивідуального жилого будинку на земельній ділянці площею 700 кв. м на АДРЕСА_2 .

Рішенням ХІVсесії ХХІ скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської області від 24 липня 1992 року затверджені списки забудовників, які подали заяви на виділ земельних ділянок під індивідуальне жиле будівництво, у яких містилося прізвище ОСОБА_6 та зазначена земельна ділянка площею 700 кв. м на АДРЕСА_3 .

У подальшому ОСОБА_6 отримав будівельний паспорт на будівництво жилого будинку на АДРЕСА_3 зі строком будівництва до 28 квітня 1994 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняла його дружина та неповнолітні на той час діти спадкодавця - ОСОБА_9. і ОСОБА_3

29 квітня 1999 року державним нотаріусом п`ятої Миколаївської державної нотаріальної контори Якушевою О. І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом за реєстр. № 3-279, згідно з яким ОСОБА_1 , ОСОБА_9. і ОСОБА_3 отримали по 1/3 у праві власності на автомобіль марки М-412ИЭ, 1983 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , та автопричіп марки АСКАНІЯ , 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

У заяві, поданої ОСОБА_1 до нотаріальної контори про прийняття спадщини від 29 квітня 1999 року, крім вищевказаних транспортних засобів позивач не зазначала про наявність іншого спадкового майна.

Рішенням 19 сесії ХХІ скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Миколаївської областівід 08 листопада 1993 року передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 700 кв. м на АДРЕСА_1 . У додатку № 1 до вказаного рішення за № 74 міститься прізвище ОСОБА_5 і зазначена земельна ділянка площею 700 кв. м. на АДРЕСА_1 . У вказаному додатку одночасно вказані і АДРЕСА_2 .

На підставі цього рішення ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю від 29 жовтня 1993 року на земельну ділянку площею 700 кв. м на АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 отримав будівельний паспорт на жилий будинок на АДРЕСА_3 зі строком будівництва до 03 грудня 1995 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Відповідач ОСОБА_2. є його дочкою, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи позивача про незаконність оскаржуваних судових рішень є безпідставними.

У статті 17 ЗК України 1990 року (був чинним на час існування правовідносин) передбачалося, що передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо). Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення. Передача у власність громадян земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні інших громадян чи юридичних осіб, провадиться місцевими Радами народних депутатів після вилучення (викупу) їх у порядку, встановленому статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Постановами Верховної Ради України від 15 листопада 1996 року № 51/896-ВР Про затвердження меж міста Миколаєва Миколаївської області та від 22 грудня 1998 року за № 339-ХУІ Про зміну меж Жовтневого, Миколаївського та Новоодеського районів у межі міста Миколаєва були включені смт. Велика Корениха, Матвіївка, Тернівка та с. Мала Корениха, а також землі, що розташовані між цими населеними пунктами і до цього входили в межі Жовтневого, Миколаївського та Новоодеського районів. Отже, спірна земельна ділянка, яка до прийняття вказаних постанов перебувала на території Жовтневого району Миколаївської області, перейшла до території м. Миколаєва.

У статті 23 ЗК України 1990 року закріплювалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими. районними Радами народних депутатів.

Відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України Про приватизацію земельних ділянок від 26 грудня 1992 року № 15-92 право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно з пунктами 3-5 Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10 передача у приватну власність земельних ділянок, що були раніше надані громадянам, провадиться відповідними Радами народних депутатів за місцем розташування цих ділянок. Зазначені земельні ділянки передаються безоплатно у приватну власність на підставі матеріалів, що підтверджують їх розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо), і заяв громадян (додаток № 1). Відповідні Ради народних депутатів перевіряють обґрунтованість заяв громадян та матеріалів у місячний строк і приймають відповідне рішення.

Після встановлення меж земельних ділянок, що передаються у приватну власність, громадяни одержують державний акт на право приватної власності на землю, який видається і реєструється відповідною Радою народних депутатів.

Матеріали справи не містять підтвердження подання чоловіком позивача заяви на передання раніше наданої йому для будівництва земельної ділянки у приватну власність, з огляду на що, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що за життя чоловік позивача не розпочав процес приватизації спірної земельної ділянки, тому намагання позивача завершити приватизацію не мають законних підстав.

Відповідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки позивачем не доведена наявність права, щодо захисту якого заявлено позов, то такий позов не підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Крім того, Верховний Суд відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не має повноважень переоцінювати докази, на необхідності чого зауважила позивач у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої і апеляційної інстанцій правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, у чому числі судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов