Постанова

від 04.09.2019 по справі 921/369/17-г/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 921/369/17-г/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокмар" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 (Мирутенко О.Л., Матущак О.І., Хабіб М.І.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.12.2018 (Бурда Н.М., Шумський І.П., Охотницька Н.В.) у справі № 921/369/17-г/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокмар" до 1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Новагрос", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуків Агро", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" , треті особи 1) Приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук Оксана Ігорівна, 2)Приватний нотаріус Козівського районного нотаріального округу Боднарук Наталія Миколаївна, 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "РАЙЗ М" про 1) визнання права власності на нежитлові будівлі, 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, 3) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, 4) витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передати власнику майна

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рокмар" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новагрос" (далі - Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуків Агро" (далі - Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Галичина" (далі - Відповідач-3) про: 1) визнання права власності на нежитлові будівлі по вул . І.Богуна, 8, в смт Козова Козівського району Тернопільської області (далі - спірне майно), придбані у Відповідача-1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2015; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Відповідачем-1 і Відповідачем-2; 3) визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між Відповідачем-2 і Відповідачем-3; 3) витребування із чужого незаконного володіння Відповідача-3 спірного майна та передачу його власнику - Позивачу.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач, з посиланням на положення статей 258, 330, 328, 334, 346, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2015, укладеного з Відповідачем-1, зареєстровано право власності Позивача на спірне майно. Однак, згідно з наказом Міністерства юстиції України № 632/5 від 22.02.2017 рішення про державну реєстрацію права власності Позивача на спірне майно скасовано за результатами розгляду скарги Відповідача-1. У травні 2017 року Позивачу стало відомо про продаж спірного майна Відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 04.05.2017 Відповідачу-2, а 13.06.2017 - про реєстрацію права власності на спірне майно за Відповідачем-3 на підставі договору купівлі-продажу від 31.05.2017.

2.1. Позивач зазначив, що його право власності на спірне майно виникло на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2015, який не розірвано та не визнано недійсним, а тому він не втратив свого правового статусу щодо спірного майна, а подальше відчуження і реєстрація цього майна Відповідачами порушують права Позивача.

Судові рішення

3. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 13.12.2017, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, у задоволенні позову відмовлено.

4. Постановою Верховного Суду від 19.06.2018 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2018 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 13.12.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, ухваленого судом першої інстанції

5. За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.12.2018 позов задоволено частково. Визнано за Позивачем право власності на нежитлові будівлі загальною площею 2687,6 м 2 , за адресою: Тернопільська область, Козівський район, смт. Козова, вул. І.Богуна, 8, в тому числі: літера "А" будівля цеху, площею 1410 м 2 , літера "В" будівля цеху казеїнового, площею 482,4 м 2 , літера "Г" майстерня для ремонту техніки, площею 512,2 м 2 , літера "Д" трансформаторна підстанція, площею 43,4 м 2 , літера "Ж" градірня, площею 29,6 м 2 , літера "З" бокс і мойка, площею 210,0 м 2 по вул. І. Богуна , 8, в смт. Козова Козівського району Тернопільської області, придбані у Відповідачак-1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2015. В іншій частині позову відмовлено.

6. Рішення суду мотивовано тим, що факт скасування державної реєстрації за Позивачем права власності на спірне майно не невілює підстави такої реєстрації, тобто, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.11.2015, що є правовстановлюючим документом і який є чинним, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а тому позовна вимога про визнання за Позивачем права власності на спірне майно є обґрунтованою.

Щодо вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 04.05.2017 та 31.05.2017, то суд першої інстанції зазначив, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки для відновлення порушеного права власності Позивача на спірне майно належить до застосування інший спосіб захисту, аніж визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

Вимога Позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння також не підлягає задоволенню, оскільки, як зазначає місцевий господарський суд, з огляду на наявність спору стосовно визнання права власності за Позивачем на нежитлові приміщення та на відсутність кінцевого рішення, яке набрало законної сили у даній справі, заявлена позовна вимога про витребування майна у Відповідача-3 є передчасною. Крім того, право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано 17.09.2018 за ТОВ "Райз М" (далі - Третя особа-3), а тому спірне майно станом на дату прийняття рішення у справі у Відповідача-3 відсутнє.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.12.2018 скасовано в частині визнання за Позивачем права власності на нежитлові будівлі площею 2687,6 м 2 за адресою: Тернопільська область, Козівський район, смт. Козова, вул. І.Богуна, 8 та в цій частині постановлено нове рішення, яким в позові відмовлено.

8. Постанова суду мотивована тим, що на час звернення до суду Позивач не був власником спірного майна, оскільки рішення про державну реєстрацію за ним прав на майно №25807226 від 03.11.2015 скасовано наказом Міністерства юстиції України №632/5 від 22.02.2017 і вказаний наказ є чинним відповідно до судових рішень у іншій справі №826/10421/17. Крім того, станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції право власності на нерухоме майно зареєстровано за Третьою особою-3 і Позивач не заявляє вимоги про припинення права власності зазначеної особи на майно, яке є предметом вимоги про визнання права власності за Позивачем.

Право власності на спірне майно за іншими юридичними особами хоча і оспорюється Позивачем шляхом пред`явлення вимоги про визнання права власності на таке майно, однак Позивач не звертався до суду з вимогою про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на спірне майно за іншою юридичною особою, яка є фактичним його власником на момент прийняття спірного рішення чи про припинення права власності особи на таке майно.

Суд першої інстанції без жодних обґрунтувань своїм пріоритетом визначив необхідність захисту майнових прав Позивача, незважаючи на той факт, що на момент розгляду ним справи, право власності на майно було зареєстроване за іншою юридичною особою, яка навіть не була відповідачем у справі.

Визнавши право власності на нерухоме майно за Позивачем, місцевий господарський суд фактично без досліджень і обґрунтувань заперечив правомірність набуття його у власність іншою юридичною особою. Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції встановив обмеження і перешкоди в реалізації Третьою особою-3 прав власника нерухомим майном, навіть не залучивши його в якості відповідача у справі. В той же час, наведена ситуація стала наслідком невірного обраного способу судового захисту, з яким Позивач звернувся з даним позовом до суду.

Судовим рішенням, яке усуне невизначеність між сторонами в справі у спірних правовідносинах, є рішення суду за результатами розгляду позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння особи, за якою зареєстровано право власності на майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під час якого дослідженню підлягають обставини добросовісності/недобросовісності набувача такого майна.

За результатами виконання такого рішення суду й буде вирішено питання щодо реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, зокрема, й можливого скасування реєстрації права власності добросовісного/недобросовісного набувача та реєстрації права власності за Позивачем у справі, що безсумнівно й остаточно вирішить існуючий спір між такими учасниками справи. Зазначене свідчить про помилковість висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, який за встановлених в спірному рішенні обставин невірно визначився з належним способом захисту Позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

9. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна, а також скасувати постанову апеляційного господарського суду повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, не передаючи справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

10. Судом апеляційної інстанції не враховано, що право власності на спірне нерухоме майно набуте Позивачем у порядку та в спосіб, передбачений ЦК України шляхом укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03.11.2015, який на теперішній час є чинним і у зв`язку з прийняттям Міністерством юстиції України наказу №632/5 від 22.02.2017, право власності на спірне нерухоме майно у Позивача не припинилося, оскільки такий наказ не є підставою для позбавлення чи припинення права власності.

11. Не припустимим є вказівки суду апеляційної інстанції Позивачу, який саме спосіб захисту прав обирати та реалізовувати, оскільки це не входить до повноважень суду, а є виключно прерогативою Позивача.

Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

12. Оскільки станом на час розгляду справи відсутній запис в реєстрі про державну реєстрацію права власності на спірне майно за Позивачем, тому Позивач не є власником спірного майна.

Позиція Відповідача-3 у відзиві на касаційну скаргу

13. За відсутності правомірної реєстрації права власності за Позивачем, договір купівлі-продажу майна не був повністю виконаний і право власності залишалося за Відповідачем-1, а тому посилання Позивача на те, що він набув право власності на майно є таким, що не ґрунтується на положеннях законодавства України і свідчить про неправильне тлумачення Позивачем норм матеріального права.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

14. Відповідач-2 та Треті особи, відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.

Інші документи

15. Позивачем 03.09.2019 до Верховного Суду подано клопотання про перенесення розгляду справи з підстав зайнятості представника Позивача в інших процесуальних діях. Розглянувши клопотання, колегія суддів його відхилила з огляду на недоведеність, в розумінні частини 3 статті 13 ГПК України, доказами обставин, на які Позивач посилається як на підставу своїх вимог. Крім того, явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалася (ухвала суду від 19.08.2019), а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для такого розгляду і без участі представника Позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

16. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Відповідачем-1 (Продавець) та Позивачем (Покупець) 03.11.2015 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Продавець передає, а Покупець приймає у власність на умовах, передбачених цим договором, нежитлові будівлі загальною площею 2 687,6 м 2 , розташовані за адресою: Тернопільська область , Козівський район , смт Козова , вул. І. Богуна , 8, а саме: будівля цеху, загальною площею 1 410,0 м 2 , що за планом земельної ділянки позначена літерою А; будівля цеху казеїнового загальною площею 482,4 м 2 (за планом земельної ділянки позначена літ. "В"); майстерня для ремонту техніки загальною площею 512,2 м 2 (літ. "Г"); трансформаторна підстанція загальною площею 43,4 м 2 (літ."Д"); градірня загальною площею 29,6 м 2 (літ. "Ж"); бокс і мийка загальною площею 210,0 м 2 (літ. "З").

Зазначені будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці площею 4,4268 га, кадастровий номер 6123055100:02:007:0854 (пункт 3 договору).

Згідно з пунктом 4 договору об`єкт продажу належить Продавцеві на підставі договору купівлі-продажу.

Право власності на об`єкт продажу за цим договором виникає у Покупця з моменту реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що за домовленістю сторін здійснюється у день нотаріального посвідчення цього договору (пункт 10 договору).

17. 03.11.2015 на підставі зазначеного договору, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №25807226 від 03.11.2015, внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за Позивачем на спірні нежитлові будівлі загальною площею 2 687,6 м 2 , за адресою: Тернопільська область, Козівський район, смт Козова, вул. І. Богуна, 8 (витяг із Державного реєстру речових прав № 46839593 від 03.11.2015 щодо об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 765510961230).

18. Суди попередніх інстанцій також встановили, що згідно з наказом Міністерства юстиції України № 632/5 від 22.02.2017 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25807226 від 03.11.2015, яким зареєстровано за Позивачем право власності на спірне майно.

19. Між Відповідачем-1 (Продавець) і Відповідачем-2 (Покупець) 04.05.2017 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого Продавець передає у власність (продає), а Покупець приймає (купує) нежитлові будівлі, розташовані за адресою: Тернопільська область, Козівський район , смт Козова, вул. І. Богуна, 8 загальною площею 1 926,7 м 2 , яке має такі складові частини: будівля цеху, літ. "А" загальною площею 1 462,4 м 2 ; будівля цеху казеїнового літ. "В" загальна площа 391,3 м 2 ; трансформаторна підстанція літ. "Д" загальна площа 43,4 м 2 ; градірня літ. "Ж" загальною площею 29,6 м 2 ; огорожа №1.

20. В подальшому придбане Відповідачем-2 нерухоме майно загальною площею 1926,7 м 2 було відчужено на користь Відповідача-3 згідно з договором купівлі-продажу від 31.05.2017, за умовами якого, документами, що підтверджують право власності продавця (Відповідач-2) на нерухоме майно є договір купівлі-продажу від 04.05.2017.

21. Звертаючись до суду з позовом, Позивач просив визнати за ним право власності на спірні нежитлові будівлі по вул. І. Богуна, 8, смт Козова Козівського р-ну Тернопільської області, визнати недійсними договори купівлі-продажу від 04.05.2017 та від 31.05.2017, витребувати спірне майно з чужого незаконного володіння Відповідача-3 на підставі, зокрема статей 328, 334, 346, 387, 388, 392 ЦК України.

22. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт скасування державної реєстрації за Позивачем права власності на спірне майно не невілює підстави такої реєстрації, тобто, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.11.2015, що є правовстановлюючим документом і який є чинним, не визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а тому позовна вимога про визнання за Позивачем права власності на спірне майно є обґрунтованою. В задоволенні інших позовних вимог суд відмовив.

23. Здійснюючи перегляд рішення, апеляційний господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог в частині визнання за Позивачем права власності на спірне майно з тих підстав, що на час звернення до суду Позивач не був власником спірного майна, оскільки рішення про державну реєстрацію за ним прав на майно №25807226 від 03.11.2015 скасовано наказом Міністерства юстиції України №632/5 від 22.02.2017 і вказаний наказ є чинним відповідно до судових рішень у іншій справі №826/10421/17. Крім того, станом на дату ухвалення рішення судом першої інстанції право власності на нерухоме майно зареєстровано за Третьою особою-3 і Позивач не заявляє вимоги про припинення права власності зазначеної особи на майно, яке є предметом вимоги про визнання права власності за Позивачем.

24. За змістом статей 391, 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

24.1. Отже, у разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

24.2. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема, у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 05.03.2019 у справі №917/377/17).

25. Згідно з частиною 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають держаній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За приписами статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до положень статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу від 03.11.2015, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації.

26. Судами під час розгляду справи встановлено, що наказом Міністерства юстиції України №632/5 від 22.02.2017 скасовано рішення №25807226 від 03.11.2015 про державну реєстрацію за Позивачем прав на спірне майно і держаним реєстратором поновлено запис від 03.11.2015 про реєстрацію речових прав на спірне нерухоме майно за Відповідачем-1.

27. Підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час прийняття Міністерством юстиції України наказу №632/5 від 22.02.2017, передбачено, що за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Частиною 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " визначено, що у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону , до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд зобов`язаний у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

28. Апеляційний господарський суд, на відміну від суду першої інстанції, обґрунтовано приділив увагу та надав відповідну оцінку судовим рішенням у справі №826/10421/17, якими відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу Міністерством юстиції України №632/5 від 22.02.2017, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 25807226 від 03.11.2015 щодо реєстрації за Позивачем права власності на спірне майно.

29. З огляду на наведене, а також враховуючи статті 182, 334 ЦК України, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " та чинність наказу Міністерства юстиції України №632/5 від 22.02.2017, яким скасовано рішення про державну реєстрацію за Позивачем права власності на спірне нерухоме майно, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позовна вимога про визнання за Позивачем права власності на це майно, заявлена на підставі статті 392 ЦК України, задоволенню не підлягає з підстав відсутності на час виникнення спірних правовідносин реєстрації за Позивачем права власності на вказане вище майно. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, наведені в пункті 10, Суд визнає помилковими.

30. Водночас, що стосується вимоги касаційної скарги, зазначеної в пункті 11 постанови, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції помилково послався на те, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту права. Обраний Позивачем спосіб захисту права - визнання права власності на майно, передбачений законодавством і такий спосіб захисту прав є належним.

30.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що власник майна має право в порядку статті 388 ЦК України подати позов про витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння і саме така вимога мала б бути належним способом судового захисту за наведених Позивачем підстав позовних вимог.

30.2. Апеляційний господарський суд не врахував, що Позивачем було пред`явлено в межах даної справи позовну вимогу про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України, але, оскільки з урахуванням обставин справи, суд другої інстанції, по суті, дійшов вірного висновку, що Позивач не довів, що він є власником спірного майна і має право на пред`явлення позову в порядку статті 392 ЦК України, колегія суддів вважає, що саме з цих підстав (за недоведеністю) належить відмовити Позивачу в задоволенні його позовних вимог про визнання права власності на спірне майно.

31. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 311 ГПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

32. Суд враховує, що сам по собі помилковий висновок апеляційного господарського суду про відмову в позові в частині визнання права власності за Позивачем з підстав обрання неналежного способу захисту права не призвів до прийняття апеляційним судом неправильного по суті рішення, а тому не є підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

32.1. Водночас, суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину постанови апеляційного господарського суду в частині визначення підстав відмови в задоволенні позовних вимог Позивача про визнання права власності на спірне майно та вважати помилковим посилання суду апеляційної інстанції на те, що вимога про витребування належного Позивачу майна з чужого незаконного володіння мала б бути належним способом судового захисту за наведених Позивачем підстав позовних вимог, з огляду на що, касаційна скарга в цій частині підлягає задоволенню.

33. Колегія судів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Верховного Суду від 19.08.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Тернопільської області від 26.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у даній справі.

33.1. Частиною 2 статті 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Право на суд, одним із аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (рішення Європейського Суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України").

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Частиною 3 статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Отже, законодавством імперативно визначено процедуру оскарження рішень суду першої інстанції до касаційної інстанції тільки після їх перегляду в апеляційному порядку.

33.2. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна та скасувати постанову апеляційного господарського суду повністю.

33.3. З мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна, апеляційним господарським судом не переглядалося, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції Відповідачем-3 не оскаржувалося. Крім того, апеляційний господарський суд встановив, що Позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заявлених ним вказаних вище позовних вимог.

33.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

33.5. Таким чином, касаційна скарга Позивача в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна подана з порушенням вимог статті 287 ГПК України, а відтак в прийнятті касаційної скарги в цій частині мало бути відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України.

33.6. Оскільки, Верховним Судом було помилково відкрито касаційне провадження щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження в цій частині.

33.7. Крім того, при поданні до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу, Відповідачем-3 було заявлено клопотання про закриття на підставі пункту 2 частини 1 статті 296 ГПК України касаційного провадження в частині оскарження Позивачем рішення суду першої інстанції (за відсутності відповідної процесуальної дієздатності).

Розглянувши клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його часткове задоволення, оскільки оскарження учасником справи процесуального документа, який не підлягає касаційному оскарженню, не свідчить, в даному випадку, про відсутність у Позивача процесуальної дієздатності, визначеної в статті 44 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Враховуючи наведене, мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції слід змінити, виклавши її в редакції даної постанови.

Щодо розподілу судових витрат

36. З огляду на те, що судом касаційної інстанції не змінено судове рішення суду апеляційної інстанції в частині остаточного його висновку по суті позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно, тому розподіл судових витрат за розгляд касаційної скарги, відповідно до частини 14 статті 129 ГПК України, не здійснюється.

37. Водночас, оскільки касаційне провадження щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна підлягає закриттю, тому відповідно до частини 4 статті 231 ГПК України Позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 35 022,94 грн судового збору, сплаченого квитанцією №42 від 24.06.2019, за дві немайнові позовні вимоги (визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 04.05.2017 та від 31.05.2017), а також одну майнову вимогу (витребування нежитлових будівель з чужого незаконного володіння та передачі їх власнику майна).

37.1. Крім того, Позивачу підлягає поверненню оригінал квитанції №42 від 24.06.2019 (про перерахування 64 000,00 грн судового збору), а копія цієї квитанції залишається в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження щодо перегляду рішення Тернопільської області від 26.12.2018 у справі №921/369/17-г/13 в частині: 1) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04.05.2017, укладеного між ТОВ "Новагрос" та ТОВ "Гуків Агро"; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 31.05.2017, укладеного між ТОВ "Гуків Агро" та ТОВ "Мрія Фармінг Галичина"; 3) витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Мрія Фармінг Галичина" нежитлових будівель по вул. І.Богуна , 8, в смт . Козова Козівського району , Тернопільської області , придбаних ТОВ "Рокмар" у ТОВ "Новагрос" на підставі договору купівлі-продажу від 03.11.2015 та передачі власнику майна ТОВ "Рокмар".

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рокмар" задовольнити частково.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі №921/369/17-г/13 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті постанову залишити без змін.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Рокмар" (код 39602158) з Державного бюджету України (отримувач коштів УК у Печерському р-ні/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, рахунок отримувача 31219207026007, код класифікації доходів бюджету 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд. 055)", символ звітності банку 207) судовий збір в сумі 35 022,94 грн, сплачений квитанцією №42 від 24.06.2019.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.