Постанова

від 11.09.2019 по справі 580/519/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/519/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ПАТ "Черкасиобленерго до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ПАТ Черкасиобленерго подало у Черкаський окружний адміністративний суд позов про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Черкаській області:

від 06.12.2018 №Ю-5728-17 про сплату боргу в сумі 215695,65 грн.;

від 07.12.2018 №Ю-13253-17 про сплату боргу в сумі 260264,67 грн.;

від 06.12.2018 №Ю-5596-17 про сплату боргу в сумі 259313,40 грн.;

від 06.11.2018 №Ю-13251-17 про сплату боргу в сумі 619106,09 грн.;

від 06.12.2018 №Ю-5269-17 про сплату боргу в сумі 362481,70 грн.;

від 07.12.2018 №Ю-5748-17 про сплату боргу в сумі 364378,93 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019 позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що суд першої неповно встановив обставини справи, його висновки не відповідають обставинам справи та положенням чинного законодавства, та зокрема з тих підстав, що звільнення позивача від обов`язку сплачувати штрафні санкції та пеню без відкриття ліквідаційної процедури, є протиправним.

Справа розглянута у порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Відповідач прийняв спірні вимоги, якими вимагає вказані відповідно структурні підрозділи позивача, сплатити борг з єдиного внеску (далі ЄВ):від 06.12.2018 №Ю-5728-17 про сплату боргу ЄВ у сумі 215695,65 грн. (Катеринопільський район електричних мереж); від 07.12.2018 №Ю-13253-17 про сплату боргу в сумі 260264,67 грн. (Драбівський район електричних мереж); від 06.12.2018 №Ю-5596-17 про сплату боргу в сумі 259313,40 грн. (Лисянський район електричних мереж); від 06.11.2018 №Ю-13251-17 про сплату боргу в сумі 619106,09 грн. (Золотоніський район електричних мереж); від 06.12.2018 №Ю-5269-17 про сплату боргу в сумі 362481,70 грн. (Тальнівський район електричних мереж); від 07.12.2018 №Ю-5748-17 про сплату боргу в сумі 364378,93 грн. (Монастирищенський район електричних мереж).

Вважаючи, що рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є протиправними та такими, що прийняті відповідачем всупереч дії мораторію на задоволення майнових вимог кредиторів, на підставі ухвали господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі № 01/1494, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій, а отже, оскаржувані рішення прийнято неправомірно.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, підставою для винесення відповідачем спірних рішень була сплата позивачем єдиного внеску з порушенням строку встановленого чинним законодавством України.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2464), платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Статтею 10 Закону №2464-VI встановлено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 2 статті 11 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Правова позиція позивача у справі ґрунтується на тому, що застосування до позивача штрафних санкцій є необґрунтованим, оскільки ПАТ "Черкасиобленерго" перебуває у процесі банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 14.05.2004 у справі №01/1494 порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Черкасиобленерго" (згодом ПАТ "Черкасиобленерго"), одночасно із прийняттям якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а відтак, за положеннями Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-XII, які діяли на час введення мораторію, штраф та пеня за неналежне виконання зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовуються.

Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Колегія суддів вказує на те, що ч. 4 ст. 12 Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

Відтак, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов`язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Отже, із системного аналізу наведених норм, вбачається, що ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначала абсолютну заборону на застосування під час мораторію всіх санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Зміст цієї заборони не пов`язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому санкції за невиконання грошових зобов`язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ внесені відповідні зміни до Закону № 2343-XII, у тому числі і до положень щодо мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII (в редакції чинній з 19 січня 2013 року), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію (частина перша статті 19).

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій (частина 3 статті 19).

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється зокрема на вимоги поточних кредиторів (частина 5 статті 19).

Суд першої інстанції вірно взяв до уваги те, що відповідно до правової позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 823/2240/17, вирішуючи питання щодо того, в якій редакції має бути застосований Закон 2343-XII до спірних правовідносин, має бути врахована норма пункту 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня 2011 року № 4212-VI, відповідно до якої положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення Закону застосовуються господарськими судами у розгляді справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності, тобто з 19 січня 2013 року.

Розгляд справи про банкрутство за новою редакцією Закону здійснюється згідно з постановою про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. При цьому правові підстави прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури визначаються відповідно до раніше чинної редакції Закону, а правові наслідки введення ліквідації процедури - за його новою редакцією. У зв`язку з здійсненням переходу до застосування нової редакції Закону необхідно привести реєстр вимог кредиторів у відповідність до вимог статті 45 Закону в новій редакції і з урахуванням його вимог вирішити питання щодо переобрання представницьких органів кредиторів (зборів кредиторів та комітету кредиторів).

У межах спірних відносин постанова господарського суду про визнання позивача банкрутом відсутня, справа про його банкрутство порушена до набрання чинності Законом 2343-XII в новій редакції, а відтак застосуванню підлягає закон в редакції до 19.01.2013.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 823/2240/17.

Імперативними приписами п. 5 ч. 2 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта в частині того, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, позаяк такі аргументи спростовуються вищевикладеними мотивами та не свідчать про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма