Постанова

від 10.09.2019 по справі 1.380.2019.000070

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/6738/19

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Большакової О.О., Заверухи О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Ваврик Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області, Товариства з обмеженою відповідальністю Магнум-Сервіс на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року (суддя - Гулик А.Г., м. Львів, повний текст судового рішення складено 23 травня 2019 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Магнум-Сервіс до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування постанов про накладення штрафу,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Магнум-Сервіс 08.01.2019 звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15.11.2018 №ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-2 та №ЛВ/2450457/НД/АВ/ФС-3. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що оскаржувані постанови прийняті відповідачем безпідставно, з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню, оскільки ґрунтуються на висновках, викладених в акті інспекційного відвідування, які не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Наголошує, що висновки відповідача про порушення позивачем законодавства про працю в частині фактичного допущення працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до роботи без укладення трудового договору, не відповідають дійсності та є необґрунтованими, оскільки допуск працівників до роботи був здійснений на підставі укладених цивільно-правових угод, що свідчить про відсутність порушень та, як наслідок відсутність підстав для застосування штрафних санкцій. Окрім цього, позивач зазначав, що до початку інспекційного відвідування усунув порушення законодавства про працю, а саме донарахував суми індексації, з огляду на що вважав, що у відповідача були відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року у справі №1.380.2019.000070 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 15.11.2018 №ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-2. В задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 15.11.2018 № ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-3- відмовлено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на обставини, викладені в позовній заяві, яким суд першої інстанції не надав належної правової оцінки. Крім цього наголошує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . Відтак вважає, що перевірка позивача у даній справі проведена відповідачем на підставі визнаної нечинною незаконної постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексів законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , що свідчить про незаконність проведеного інспекційного відвідування та, як наслідок, рішень прийнятих за результатами його проведення.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, його також оскаржив відповідач, який із порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що за результатами проведення інспекційного відвідування позивача було виявлено допуск останнім працівників до роботи без укладення трудового договору, а тому до нього було правомірно застосовано штраф, передбачений абзацом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, з цивільно-правових угод, укладених між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 видно, що їх предметом є процес праці, а не її кінцевий результат, оскільки фізичні особи систематично виконувала певні трудові функції, без визначеного обсягу виконуваної роботи. Також апелянт зазначає, що згідно наданих цивільно-правових договорів передбачено погодинну оплату праці за кожну годину наданих послуг, що є характерним саме для трудових правовідносин.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Магнум-Сервіс задоволенню не підлягає, в той же час апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області слід задовольнити з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 22.10.2018 Головне управління Держпраці у Львівській області видало наказ №2472-П, згідно з яким головному державному інспектору праці доручено в термін з 22.10.2018 по 23.10.2018 провести інспекційне відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків у ТОВ Магнум-Сервіс . На підставі наказу видано направлення від 22.10.2018 №2277 на проведення інспекційного відвідування.

Головним управлінням Держпраці у Львівській області 23.10.2018 видано наказ №2496/1-П, яким перенесено термін проведення інспекційного відвідування на 25.10.2018 - 26.10.2018.

У період з 25.10.2018 по 26.10.2018 інспектором праці Климчук Н.А. проведено інспекційне відвідування ТОВ Магнум-Сервіс у присутності директора ОСОБА_4 , за результатами якого складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 26.10.2018 №ЛВ2450/457/НД/АВ.

Відповідно до вищевказаного акта перевірки інспекторами встановлено порушення ТОВ Магнум-Сервіс , зокрема: - частини третьої статті 24 КЗпП, оскільки працівники підприємства ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу; - частини шостої статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України Про оплату праці , оскільки при нарахуванні заробітної плати працівникам директором підприємства не проведено нарахування та виплата належної працівникам індексації заробітної плати.

На підставі висновків акту перевірки, 15.11.2018 першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області прийнято постанову №ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-2 про накладення на ТОВ Магнум-Сервіс штрафу в розмірі 335070,00 грн, на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України за фактичний допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу; постанову №ЛВ/2450457/НД/АВ/ФС-3 про накладення на ТОВ Магнум-Сервіс штрафу в розмірі 446760,00 грн на підставі абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП України за не проведення нарахування та виплати належної працівникам індексації заробітної плати.

Вважаючи оскаржувані рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що наведені в акті інспекційного відвідування інспектором праці твердження не можуть бути підставою для висновку, що правовідносини між позивачем та працівниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 згідно цивільно-правових договорів не є відносинами трудового характеру, а дії позивача щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені, як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ/2450457/НД/АВ/ФС-3, суд першої інстанції вважав, що прийняття наказу про виплату індексації заробітної плати без фактичного проведення нарахування та індексації заробітної плати не може свідчити про усунення порушень.

Апеляційний суд частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення про Державну службу України з питань праці, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96).

Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб (пункт 1 Положення №96).

Пунктом 2 Положення №96 передбачено, що Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Львівській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області.

Правові та організаційні засади, основні принципи контролю за додержанням законодавства про працю визначаються Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, що ратифікована Законом України від 08.09.2004 №1985-IV.

Згідно з частиною першою статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii) зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv) вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою.

Відповідно до статті 16 Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Процедура здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначена Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю , затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку №295 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Відтак, відповідач, як територіальний орган Держпраці, наділений правом проводити заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема у формі інспекційних відвідувань.

Відповідно до пункту 8 Порядку №295 про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню. Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів (пункт 10 Порядку №295).

Пунктом 19 Порядку №295 передбачено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Відповідно до пункту 20 цього ж Порядку №295, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Відповідно до пункту 26 Порядку №295 у разі відмови керівника чи уповноваженого представника об`єкта відвідування від підписання або за неможливості особистого вручення акта і припису акт та припис складаються у трьох примірниках. Два примірники акта і припису не пізніше ніж протягом наступного робочого дня надсилаються об`єкту відвідування рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення. На примірнику акта та припису, що залишаються в інспектора праці, зазначаються реквізити поштового повідомлення, яке долучається до матеріалів інспекційного відвідування та невиїзного інспектування. Об`єкт відвідування зобов`язаний повернути інспектору праці підписаний примірник акта та припису не пізніше ніж через три робочих дні з дати його отримання. У разі ненадходження в установлений строк підписаного примірника акта та припису складається акт про відмову від підпису у двох примірниках, один з яких надсилається об`єкту відвідування рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності (пункт 27 Порядку № 295).

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення .

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Однією з підстав для накладення штрафів є акт про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки порушення законодавства про працю зафіксовані в акті перевірки. Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (пункт 3, 4 Порядку № 509).

Відповідно до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка (абзац 2, 4 пункту 8 Порядку №295).

Щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

По перше, визначальним для вирішення спірних правовідносин у справі, що розглядається, є визначення наявності або відсутності ознак трудових правовідносин між ТОВ Магнум-Сервіс та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, в окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно частини першої якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Таким чином, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи, предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм випливає висновок про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Незважаючи на деякі спільні риси цивільно-правових договорів та трудового договору, вони є різними, оскільки, перш за все, підпадають під сферу дії різних законодавчих актів. Так, відносини між роботодавцем та працівником за трудовим договором регулюються КЗпП України, на нього поширюється дія Закону України Про охорону праці та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти з охорони праці. При укладанні цивільно-правової угоди (договору) на сторін (замовника та виконавця) поширюються норми цивільного законодавства України.

Матеріалами справи встановлено, що 01.03.2018 між ТОВ Магнум-Сервіс (Замовник) та ОСОБА_1 (Виконавець) укладено цивільно-правовий договір №2 строком до 31.10.2018; 01.05.2018 між ТОВ Магнум-Сервіс (Замовник) та ОСОБА_2 (Виконавець) укладено цивільно-правовий договір №3 строком до 31.10.2018; 01.08.2019 між ТОВ Магнум-Сервіс (Замовник) та ОСОБА_3 (Виконавець) укладено цивільно-правовий договір №4 строком до 31.10.2018.

За умовами вказаних цивільно-правових договорів Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов`язання виконати такі роботи:послуги з комплексного прибирання офісних приміщень за відповідними адресами (пункти 1.1 договорів).

У пунктах 1.2-1.3 укладених цивільно-правових договорів зазначено, що Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для надання послуг, передбачених цим договором. Сторони домовились, що час надання послуг Виконавець обирає самостійно. Орієнтований період надання послуг з комплексного прибирання: - не пізніше, ніж за годину до початку робочого дня; - не раніше, ніж через годину після закінчення робочого дня; - у проміжок часу, який становить за дві години до початку обідньої перевірки та через дві години після закінчення обідньої перерви.

Згідно з умовами договорів за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві суму згідно акту виконаних робіт за місяць з погодинною оплатою за кожну годину надання послуг. Оплата виконується не пізніше 20 банківських з дня прийняття замовником роботи за актом наданих послуг кожного місяця. Сторони складають акти наданих послуг щомісячно. Замовник підписує акти наданих послуг після перевірки дотримання строків та графіка наданих послуг (пункти 2.1-2.3 цивільно-правових договорів).

Пунктом 3.4 цивільно-правових договорів передбачено обов`язки Виконавця дотримуватись порядку а правил надання послуг з прибирання офісних приміщень, встановлених цими договорами та вимогами чинного законодавства України; дотримуватись строківта погодженого графіку надання послуг, забезпечити організацію безпечного надання послуг, виконання всіх санітарних норм з врахуванням режиму робочого часу Замовника.

Відповідно до пункту 3.5 договорів, Сторони домовились, що протягом дії договорів вони погоджують графік виконання послуг.

Розділом 4 укладених цивільно-правових договорів врегульовано матеріальну відповідальність Виконавця.

Водночас, аналіз умов поданих позивачем договорів дозволяє суду апеляційної інстанції зробити висновок, що предметом таких є процес праці, а не кінцевий результат такої. Згідно з вказаними договорами фізична особа повинна виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи (наданих послуг), а обумовлюється зобов`язання у вигляді виконувати роботи (надавати послуги). В самих договорах не зазначено, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо та не передбачено будь-якого кінцевого результату.

Також апеляційний суд враховує те, що жодним пунктом договору не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, які повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться в даних договорах і відомостей щодо того, який саме конкретний результат (об`єм) роботи повинен передати підрядник замовникові.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що зазначені у цивільно-правових договорах послуги відносяться до робіт постійного характеру виконання у місці здійснення підприємницької діяльності позивача.

Також, з матеріалів справи встановлено, що цивільно-правові договори надання послуг ідентичного змісту між ТОВ Магнум-Сервіс та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладались на досить тривалий строк, що вказує на систематичність виконуваних ними робіт (наданих послуг).

Проте, цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

При цьому за договором про надання послуг оплачується не процес праці, а її результат, котрий визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Оплата за договорами здійснювалася систематично, кожного місяця, що є характерним для виплати заробітної плати.

Надані позивачем на підтвердження позовних вимог акти про виконання послуг не можуть слугувати беззаперечним доказом існування між ТОВ Магнум-Сервіс та фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 цивільно-правових відносин, оскільки такі містять лише загальне визначення наданих виконавцем замовнику робіт, а саме: послуги комплексного прибирання офісних приміщень , без конкретизації змісту та обсягу наданих послуг.

Більше того, відсутні в матеріалах справи й рахунки, які мали б слугувати підставою для оплати винагороди Виконавця, а також документи, які б підтверджували розрахунки між сторонами за надані послуги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що фізичні особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 систематично виконували певні трудові функції - фактично працювали на підприємстві позивача, а договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудових договорів, відтак до них необхідно застосовувати норми трудового законодавства.

За таких обставин, факт оформлення ТОВ Магнум-Сервіс цивільно-правових угод не змінює характеру трудових відносин, у яких з ним фактично перебували ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Водночас, оформлення трудових відносин у формі цивільно-правових договорів перешкоджають реалізації вищезгаданими особами права на належну оплату праці та відпочинок, на щорічні оплачувані відпустки, на здорові і безпечні умови праці, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття тощо.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Виходячи з системного аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачем допущено порушення законодавства про працю, а саме частини третьої статті 24 КЗпП, тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15.11.2018 №ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-2, згідно з якою на позивача накладено штраф у розмірі 335070,00 грн, винесена відповідачем правомірно.

Аналогічна правова позиція при вирішенні подібних спорів викладена в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17.

Підсумовуючи, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15.11.2018 №ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-2.

Що стосується встановлених відповідачем порушень ТОВ Магнум-Сервіс вимог частини шостої статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України Про оплату праці , апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України Про оплату праці , норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Згідно статті 1 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

У відповідності до статті 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії , до державних соціальних гарантій відноситься, зокрема, індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Статтею 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Відповідно до статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з статті 33 Закону України Про оплату праці , в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Таким чином, оскільки індексація заробітної плати є гарантією в оплаті праці, яка передбачена Кодексом законів про працю України, вона є мінімальною державною гарантією в оплаті праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі №816/2325/16.

Відповідно до абзацу 4 частини другої статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що він провів нарахування індексації заробітної плати ще до моменту проведення інспекційного відвідування, що підтверджується наказом від 17.10.2018 №11. У вказаному наказі зазначено про нарахування та проведення у жовтні 2018 року виплати індексації заробітної плати за 2017 рік працівникам: ОСОБА_4 - за період 01.06.2017-31.12.201 7 в сумі 715,25 грн.; ОСОБА_5 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 715,25 грн; ОСОБА_6 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 715,25 грн; ОСОБА_7 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 381,24 грн.; ОСОБА_8 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 518,40 грн; ОСОБА_9 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 715,25 грн; ОСОБА_10 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 715,25 грн; ОСОБА_11 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 715,25 грн; ОСОБА_12 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 127,25 грн; ОСОБА_13 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 715,25 грн.; ОСОБА_14 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 325,70 грн.; ОСОБА_15 - за період 01.06.2017-31.12.2017 в сумі 684,90 грн.

Проте, в ході судового розгляду в суді першої інстанції встановлено, що на момент проведення інспекційного відвідування нарахування та виплату індексації заробітної працівникам не проведено. Індексація заробітної плати виплачена працівникам лише в листопаді 2018 року. Вказані обставини визнав представник позивача в судовому засіданні суду першої інстанції. При цьому, суд першої інстанції цілком правильно зазначив, що прийняття такого наказу без фактичного проведення нарахування та індексації заробітної плати не може свідчити про усунення порушень.

Більше того, апеляційний суд звертає особливу увагу на положення пункту 29 Порядку №295 (у відповідній редакції), яким було передбачено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Отже, вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті є імперативною нормою, яка наділяє обов`язком інспектора вчиняти зазначені дії у разі виявлення даних порушень.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що факт усунення виявлених під час інспекційного відвідування порушень, не є підставою для не притягнення такого до відповідальності.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем допущено порушення законодавства про працю, а саме частини шостої статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України Про оплату праці , тому постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15.11.2018 №ЛВ/2450457/НД/АВ/ФС-3, згідно з якою на позивача накладено штраф у розмірі 446760,00 грн., винесена відповідачем правомірно.

Щодо покликань ТОВ Магнум-Сервіс на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , апеляційний суд зазначає наступне.

Постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , набрала законної сили з дати її прийняття, тобто з 14.05.2019.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Виходячи з наведеного вище, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визнана нечинною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2019 року у справі №826/8917/17, тому інспекційне відвідування проведено та постанови про накладення штрафу винесені відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 №295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , яка була чинна на час спірних відносин та підлягала застосуванню.

Враховуючи наведене, позивачем не доведено правомірність своїх дій, а відповідачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини на яких ґрунтуються його заперечення, відтак позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Магнум-Сервіс є не обґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі рішення прийняті відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги відповідача являються підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Таким чином, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Магнум-Сервіс залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими особами від 15.11.2018 №ЛВ2450/457/НД/АВ/ФС-2 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. О. Большакова О. Б. Заверуха Повне судове рішення складено 12 вересня 2019 року.