Постанова

від 11.09.2019 по справі 620/770/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/770/19 Суддя першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Літвіної Н.М.

суддів Сорочка Є.О.

Федотова І.В.

при секретарі Казюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства Завод Сільгоспмаш до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування припису і постанови,-

ВСТАНОВИВ :

ПП Завод Сільгоспмаш звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області у якому просило визнати протиправними та скасувати припис від 11 лютого 2019 року № 25-14-018/0066 і постанову про накладення штрафу від 19 лютого 2019 року № 25-14-018/0062/46.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Управління Держпраці у Чернігівській області, подав апеляційну скаргу, у якій, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги належні та допустимі докази, які свідчать про порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України та правомірність винесених припису про усунення виявлених порушень від 11 лютого 2019 року № 25-14-018/0066 та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 19 лютого 2019 року № 25-14-018/0062/46, натомість необґрунтовано дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт допуску ПП Завод Сільгоспмаш громадянина ОСОБА_1 в період з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року до роботи без укладення трудового договору.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ПП Завод Сільгоспмаш є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 грудня 2009 року внесено відповідний запис.

На Урядову гарячу лінію 21 січня 2019 року із заявою звернувся громадянин ОСОБА_1 та повідомив, що з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року він неофіційно працював на посаді підсобного робітника ПП Завод Сільгоспмаш в с. Макошине та після звільнення з роботи за власним бажанням 14 жовтня 2018 року власник із ним не провів повний розрахунок, а також не виплатив повний розмір заробітної плати за вересень 2018 року. Враховуючи наведене, громадянин ОСОБА_1 просив вжити заходи для виплати розрахункових коштів в повному обсязі та провести перевірку оформлення трудових відносин.

У зв`язку з наявним зверненням, на підставі наказу Управління Держпраці у Чернігівській області від 23 січня 2019 року № 24, уповноваженою особою видано направлення на проведення контрольного заходу від 23 січня 2019 року №85 щодо проведення інспекційного відвідування ПП Завод Сільгоспмаш за адресою: Чернігівська область, Менський район, смт. Макошине, вул. Дружби, у період з 24 січня 2019 року по 28 січня 2019 року.

За наслідками інспекційного відвідування складено акт від 28 січня 2019 року №25-14-018/0062, у якому, враховуючи отримані від громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пояснення, а також письмове звернення громадянина ОСОБА_1 , зазначено про порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України. Так, у вказаному акті зазначено, що директором ПП Завод Сільгоспмаш у період з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року наказ про прийом на роботу громадянина ОСОБА_1 не видавався, працівник отримував заробітну плату неофіційно, без сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Вважаючи викладені у акті висновки необґрунтованими, ПП Завод Сільгоспмаш подало до Управління Держпраці у Чернігівській області заперечення від 31 січня 2019 року (з додатками), однак листом від 08 лютого 2019 року за № 02-04/019/64 відповідач залишив їх без змін.

На підставі акту інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Чернігівській області видано припис від 11 лютого 2019 року № 25-14-018/0066 про усунення виявлених порушень, яким зобов`язано керівництво ПП Завод Сільгоспмаш , в особі директора ОСОБА_5 , усунути порушення, яке полягає у тому, що із 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року з ОСОБА_1 наказ на прийом на роботу директором ПП Завод Сільгоспмаш не видавався, працівник отримував заробітну плату неофіційно, без сплати податків та інших обов`язкових платежів, що є порушенням ч. 3 ст. 24 КЗпП України.

За наслідками розгляду справи про накладення штрафу на підставі акту інспекційного відвідування від 28 січня 2019 року № 25-14-018/0062 прийнято постанову 19 лютого 2019 року № 25-14-018/0062/46 про накладення на ПП Завод Сільгоспмаш штрафу у сумі 125190 грн 00 коп. Вказані штрафні санкції застосовано на підставі ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України Про зайнятість населення , ч. 3 ст. 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, та на підставі абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України, у зв`язку з тим, що працівника ОСОБА_1 фактично допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

Вважаючи неправомірними винесені відповідачем припис про усунення виявлених порушень та постанову про накладення штрафу, ПП Завод Сільгоспмаш звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані належні та допустимі докази того, що громадянин ОСОБА_1 у період з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року був допущений до роботи на ПП Завод Сільгоспмаш без укладення трудового договору. Також суд першої інстанції зазначив, що відсутні докази того, що даний громадянин виконував у цей період певну роботу на даному підприємстві за наказом власника ПП Завод Сільгоспмаш або уповноваженого ним органу; дотримувався внутрішнього трудового розпорядку підприємства; мав робоче місце на ньому; отримував від власника або уповноваженого ним органу заробітну плату в обумовленому між ними розмірі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у ч. 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, ч.ч. 1, 4, 6 - 8, абз. 2 ч. 10, ч.ч. 13 та 14 ст. 4, ч.ч. 1 - 4 ст. 5, ч. 3 ст. 6, ч. 1 - 4 та 6 ст. 7, ст.ст. 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Зокрема, згідно ч. 5 ст. 2 Закону № 877-V, органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не затвердження відповідних критеріїв розподілу.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

За змістом ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч.ч. 2 - 7 ст. 53 Закону України Про зайнятість населення , визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Таким чином, відповідач, як територіальний орган Держпраці вправі здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про працю шляхом проведення інспекційних відвідувань та, у разі виявлення порушень - накладати відповідні стягнення (штрафи).

Як зазначалося вище, у ході проведеного інспекційного відвідування позивача, посадовими особами відповідача встановлено порушення позивачем ч. 3 ст. 24 КЗпП України, яке полягало у тому, що директором ПП Завод Сільгоспмаш у період з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року наказ про прийом на роботу громадянина ОСОБА_1 не видавався, працівник отримував заробітну плату неофіційно, без сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Правомірність призначення інспекційного відвідування та його проведення ПП Завод Сільгоспмаш позивачем не оскаржується.

Таким чином, визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності чи відсутності трудових відносин між позивачем та громадянином ОСОБА_1

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, Кодексом законів про працю України.

Так, ч. 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у ч. 1 ст. 21 КЗпП та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.. 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст. 23 КЗпП трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про професійний розвиток працівників визначено, що працівником є фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації незалежно від форми власності та виду діяльності або у фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно із ст. 1 Закону України Про зайнятість населення робочим місцем є місце (приміщення), на якому працівник постійно чи тимчасово перебуває в процесі трудової діяльності і яке визначене, зокрема на підставі трудового договору (контракту).

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України передбачено визначення поняття заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів дійшла висновку, що трудові відносини між працівником і роботодавцем виникають на підставі укладеного між ними трудового договору, за яким працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену договором, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець у свою чергу зобов`язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати необхідні для виконання роботи умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. З боку роботодавця трудовий договір з працівником укладає власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізична особа - підприємець.

З матеріалів справи вбачається, що висновок про допущення громадянина ОСОБА_1 у період з у період з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року до роботи на ПП Завод Сільгоспмаш без укладення трудового договору ґрунтується виключно на показах самого ОСОБА_1 та письмових поясненнях громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Разом з тим, як вбачається зі змісту долучених Управлінням пояснень вказаних робітників, останні зазначили, що громадянин ОСОБА_1 працював на ПП Завод Сільгоспмаш підсобним працівником. У свою чергу, періоди роботи, у тому числі спірний, не вказано.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, допитані в якості свідків громадяни ОСОБА_4 і ОСОБА_2 не підтвердили факту виконання громадянином ОСОБА_1 робіт, визначених будь-якою домовленістю вказаного громадянина з уповноваженою особою позивача, у період з 02 лютого 2018 року по 30 вересня 2018 року.

Допитаний судом першої інстанції в якості свідка громадянин ОСОБА_7 , який займає посаду завідуючого виробництвом на ПП Завод Сільгоспмаш підтвердив, що ОСОБА_1 працював на ПП Завод Сільгоспмаш двічі - у 2013 та у 2016 роках, а в 2018 році не працював.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду справи в суді першої інстанції в якості свідка було допитано громадянина ОСОБА_1 , який повідомив суду, що він працював на ПП Завод Сільгоспмаш в 2013 та 2016 роках та був належним чином оформлений. Про те, що в ПП Завод Сільгоспмаш питання прийому на роботу вирішує директор підприємства, ОСОБА_1 було відомо, але у 2018 році заяви на ім`я директора про прийом на роботу, паспорту та трудової книжки він не подавав.

З огляду на зазначені вище обставини та відсутність доказів вчинення позивачем правопорушення, яке стало підставою для притягнення його до юридичної відповідальності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.

Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Літвіна

Судді Є.О. Сорочко

І.В. Федотов

Повний текст постанови виготовлено 12 вересня 2019 року.