Постанова

від 10.09.2019 по справі 922/262/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2019 р. Справа № 922/262/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Казаковій О.В.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, (вх. 1727 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 02.05.2019 (суддя Аюпова Р.М., повний текст складено 11.05.2019) у справі №922/262/19

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Простір", с. Лесківка

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2019 року позивач - Селянське (фермерське) господарство "Простір", с. Лесківка, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 28,7 га, яка розташована на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, посвідчена Державним актом на право користування землею серія Б №073449.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з моменту виникнення у фермерського господарства легітимного дозволу та охоронюваного законом інтересу щодо використання земельної ділянки його засновника до фермерського господарства переходять як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки; з моменту такого переходу зазначені правомочності та юридичні обов`язки стають частиною правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи та набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майнового комплексу, або майна.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.05.2019 у справі №922/262/19 позов задоволено. Визнано право Селянського (фермерського) господарства «Простір» (62123, Харківська обл., Богодухівський район, село Леськівка, вул. Шевченка, буд. 12, код ЄДРПОУ 21251769) на постійне користування земельною ділянкою площею 28,7 га, яка розташована на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області і посвідчена Державним актом на право користування землею Серія Б № НОМЕР_1 . Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вулиця Космічна, 21, 2 під`їзд, поверхи 8,9, код ЄДРПОУ 39792822) на користь Селянського (фермерського) господарства «Простір» (62123, Харківська обл., Богодухівський район, село Леськівка, вул. Шевченка, буд. 12, код ЄДРПОУ 21251769) 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що зі смертю 01.12.2017 гр. ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею Серія Б № 073449, таке право не є таким що припинилось; зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство " зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач.

Відповідач, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги відповідач посилається на те, що:

- матеріали справи не містять доказів передачі гр. ОСОБА_1 спірної земельної ділянки до СФГ «Простір» ;

- зазначення у Статуті СФГ «Простір» спірної земельної ділянки не може свідчити про належне оформлення передачі спірної земельної ділянки у користування господарства, оскільки така передача мала здійснюватись у письмовій формі шляхом укладання договору;

- судом першої інстанції не встановлено наявності у позивача цивільного права, за захистом якого він звернувся до суду;

- в Реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та в книгах (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею відсутні будь-які відомості про державну реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за СФГ «Простір» , а також відомості про видачу на ім`я юридичної особи приватного права - С(Ф)Г «Простір» державного акту на право постійного користування спірною земельною ділянкою, проте, за приписами статті 22 ЗК України в редакції від 18.12.1990 право користування земельною ділянкою у особи виникає виключно після одержання документів, що посвідчує це право;

- СФГ «Простір» не переоформило право постійного користування земельною ділянкою, що належало ОСОБА_1 , на юридичну особу, громадянин ОСОБА_1 також не здійснив таке переоформлення на правові титули, що вказує на відсутність прав позивача на спірну земельну ділянку;

- чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки;

- єдиним належним доказом наявності права постійного користування земельною ділянкою може бути лише державний акт на право постійного користування землею, а не будь-які інші документи;

- право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2019 для розгляду справи №922/262/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України. Призначено справу до розгляду на "04" липня 2019 р. о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 118.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2019 для розгляду справи №922/262/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.07.2019 у справі №922/262/19 оголошено перерву до 25.07.2019.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 у справі №922/262/19 оголошено перерву до 06.08.2019.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2019 для розгляду справи №922/262/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Барбашова С.В., суддя Гребенюк Н.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 у справі №922/262/19 оголошено перерву до 10.09.2019.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2019 для розгляду справи №922/262/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В.

У судове засідання 10.09.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися, про причини нез`явлення не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання.

Вказане підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень та роздруківкою з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта", які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що позивач та відповідач були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням ХІІІ сесії ХХІ скликання Зарябинської сільської ради від 19.03.1993, гр. ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 28,7 га для ведення селянського господарства, що розташована на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

У відповідності до вищевказаного розпорядження гр. ОСОБА_1 було видано Державний акт на право користування землею Серія Б № НОМЕР_1 , зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 89.

20.04.1993 Богодухівською районною державною адміністрацією проведено державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства «Простір» , номер в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців 1450120000088, засновником якого був гр. ОСОБА_1 .

01.12.2017 землекористувач земельної ділянки, згідно з Державним актом, гр. ОСОБА_1 помер, про що в Книзі реєстрації смертей 2017 року зроблено відповідний актовий запис № 18, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим Виконавчим комітетом Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області 05.12.2017.

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою №43 від 14.12.2018, за змістом якої просив останнього надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки площею 28,7 га, яка розташована на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області та посвідчена Державним актом на право користування землею серія №073449 для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру.

У відповідь на заяву С(Ф)Г «Простір» від 14.12.2018, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області листом від 10.01.2019, повідомило позивача про відмову у наданні згоди на відновлення меж вказаної вище земельної ділянки, мотивуючи це тим, що право постійного користування належить не С( ОСОБА_2 )Г «Простір» , а громадянину ОСОБА_1

Предметом позову у даній справі є визнання за СФГ «Простір» права постійного користування земельною ділянкою, площею 28,7 га, яка розташована на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 073449, на підставі розпорядження Зарябинської сільської ради від 19.03.1993.

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на землю) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час надання ОСОБА_1 державного акта) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час реєстрації ОСОБА_1 фермерського господарства) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Належність ОСОБА_1 права постійного користування спірною земельною ділянкою підтверджено державним актом серії Б № 073449.

При цьому, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 16.05.2019 у справі № 922/2448/18.

Виходячи із положень чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб. Земельним законодавством не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки. Для оформлення права на земельну ділянку законодавством встановлено певний порядок (процедура), що складається із послідовності юридично значимих дій, які мають бути вчинені заінтересованим суб`єктом з метою засвідчення права у встановленому законодавством порядку. При цьому, така процедура не віднесена до компетенції суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть від 05.12.2017 серії НОМЕР_2 ) СФГ «Простір» в особі його голови не вчинено дій з переоформлення права постійного користування земельною ділянкою, що була надана ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, на умовах оренди або у власність, або отримання у постійне користування спірної земельної ділянки саме Селянським (фермерським) господарством "Простір".

Таким чином, враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що земельна ділянка, яка надана у постійне користування ОСОБА_1 , залишилась на титулі постійного користування у СФГ "Простір", оскільки відповідне право користування земельною ділянкою припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала.

Матеріали справи свідчать, що СФГ "Простір" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, не підтверджено жодним правовстановлюючим документом або відомостями з Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту приналежності СФГ "Простір" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 згідно з державним актом на право користування землею.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.06.2019 у справі №912/3219/17.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка кореспондується з частиною 4 статті 236 ГПК України, встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, з метою дотримання принципу правової визначеності, та формування сталої судової практики суд апеляційної інстанції враховує висновки Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права до спірних правовідносин.

Щодо висновків місцевого господарського суду про те, що невизнання факту належності СФГ «Простір» спірної земельної ділянки є фактично «позбавленням» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ця дія фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування землею, становить втручання в зазначене право, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший); проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за потрібне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних Інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (абзац другий).

За позицією Європейського суду з прав людини Конвенцією захищається не лише право власності на наявне майно (право власності ОСОБА_3 stricto), а й легітимні очікування щодо набуття певного майна чи майнового права. Так, Європейський суд з прав людини наголосив, що майном може бути як наявне майно, так і, зокрема, право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що має принаймні легітимні очікування щодо ефективного здійснення права власності (§ 83 рішення у справі „Князь Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини« (Prince Hans-Adams of Lichtenstein II V. Germany) від 12 липня 2001 року). Європейський суд з прав людини наголошував на різниці між звичайним очікуванням, яким би зрозумілим воно не було, і легітимним очікуванням, яке повинно бути більш конкретним і базуватися на положеннях законодавства чи усталеній національній судовій практиці (§ 112 рішення щодо прийнятності заяв у справі „Фон Мальтцан та інші проти Німеччини« (Von Maltzan and Others v. Germany) від 2 березня 2005 року).

Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів.

У рішенні Конституційного суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019 у справі № 1-152/2019(3426/19) зазначено, що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимних очікувань« ) (Доповідь „Верховенство права« , схвалена Європейською Комісією „За демократію через право« (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25?26 березня 2011 року).

Європейська Комісія „За демократію через право« (Венеційська Комісія) у Доповіді „Верховенство права« , схваленій на її 86-му пленарному засіданні, яке відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що принцип юридичної визначеності як елемент верховенства права є істотно важливим для довіри до судової системи та верховенства права; він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ; для того, щоб досягти цієї довіри, держава має зробити текст закону легкодоступним; вона також зобов`язана дотримуватися законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю (пункти 41, 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватися взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття „легітимні очікування« ) (пункт 48).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки. Втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни юридичного регулювання у такі строки, що не є розумними та обгрунтованими (п.2.2 рішення Конституційного Суду України 05.06.2019 № 3-р(І)/2019 у справі № 3-391/2018(6048/18).

Законодавець, як на момент створення СФГ «Простір» , так і на момент звернення позивача з позовом, не визначив можливості юридичної особи приватного права (селянського фермерського господарства) отримувати земельні ділянки для ведення селянського фермерського господарства на праві постійного користування, а отже визнання за СФГ права постійного користування землею не є легітимним очікуванням, а є лише прагненням позивача визнання за ним права постійного користування та встановлення юридичного факту у спосіб, не передбачений законом.

У рішенні Конституційного Суду України 01.12.2004 №18-рп/2004 у справі N 1-10/2004 дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес скаржника (у даному випадку щодо визнання за позивачем права постійного користування землею) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

В даному випадку, законодавство України передбачає можливість права позивача отримати в постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства шляхом переоформлення правовстановлюючих документів у встановленому законом порядку (процедурою), а право, яке було надано голові СФГ «Простір» на підставі державного акту на право постійного користування землею (який в 2017 році помер) припинилося у зв`язку зі смертю особи, якій належало таке право.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що за приписами Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» та Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент створення СФГ «Простір» ) у СФГ були відсутні законні очікування на отримання фермерським господарством на праві постійного користування земельної ділянки. Подальші зміни у законодавстві також не створили у позивача такого очікування, оскільки на момент звернення позивача з позовом до суду чинне законодавство не передбачає можливості отримання селянським фермерським господарством земельної ділянки на праві постійного користування. З огляду на це відсутні підстави стверджувати, що у позивача є охоронюваний законом інтерес у справі.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Натомість СФГ "Простір" не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати право постійного користування земельною ділянкою, площею 28,7 га, яка розташована на території Зарябинської сільської ради Богодухівського району Харківської області, посвідчена Державним актом на право користування землею серія Б №073449.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення, а тому при прийнятті судового рішення судом апеляційної інстанції враховані правові позиції Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - яка формує правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що апеляційна скарга відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 02.05.2019 у справі №922/262/19 - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, необхідно здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме за подання позовної заяви судовий збір відшкодуванню не підлягає, натомість судовий збір за подання апеляційної скарги слід відшкодувати відповідачу за рахунок позивача.

Керуючись статтями 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, статтями 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 02.05.2019 у справі №922/262/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.05.2019 у справі №922/262/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Простір» (62123, Харківська обл., Богодухівський район, село Леськівка, вул. Шевченка, буд. 12, код ЄДРПОУ 21251769) на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вулиця Космічна, 21, 2 під`їзд, поверхи 8,9, код ЄДРПОУ 39792822) 2 881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.09.2019.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця (з окремою думкою)

Суддя А.М. Білецька

Суддя Н.В. Гребенюк