Рішення
від 10.09.2019 по справі 640/20810/18
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 вересня 2019 року № 640/20810/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

до ТОВ Ельвен Хаус

ТОВ Оліус Груп

про визнання правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві з позовом до ТОВ Ельвен Хаус , ТОВ Оліус Груп , в якому просить суд:

- визнати недійсним правочин укладений між ТОВ Ельвен Хаус (код ЄДРПОУ 41661705) та ТОВ Оліус Груп (код ЄДРПОУ 41719749) за результатами якого складено податкову накладну від 03.04.2018 №202.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що вироком Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року у справі № 757/18780/18 ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 358, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України .

У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що правочин, що мав місце між відповідачами, за наслідком вчинення якого було складено податкові накладні від 03.04.2018 №202, має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі вимог ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.12.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі №640/20810/18 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 КАС України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Відповідно до вироку Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року у справі № 757/18780/18 встановлено, що ОСОБА_1 , вчинила пособництво фіктивному підприємству, а також підробила документи ТОВ ЕЛЬВЕН ХАУС , з метою їх використання іншим особам.

Вищевказані дії ОСОБА_1 , які виразились у переданні невстановленій органом досудового розслідування особі копію свого паспорту громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства.

Вказаним вироком ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн.

З урахуванням зазначеного та керуючись інтересами держави, Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до суду із відповідним позовом.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (ЄДРСР 41735920), та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", а саме судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї із сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині 1 статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки, визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього Кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов`язання недійсним, а саме: господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону (частина 2 статті 203, частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України). Тобто, правові наслідки, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

З аналізу норм права, Суд приходить до висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до суду із даним позовом, Контролюючий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між Відповідачами, недійсним, посилається на наявність вироку Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року у справі № 757/18780/18 стосовно ОСОБА_1 та податкової накладної від 03.04.2018 №202.

Так, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Як уже зазначалось вище, вироком вироку Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року у справі № 757/18780/18, копія якого наявна у матеріалах справи, затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 16.04.2018 року між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та ОСОБА_1 , ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частини 1 статті 205 КК України, та призначено їй за цією статтею покарання у вигляді штрафу у розмірі п`ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 8500 гривень на користь держави.

Проте, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Ельвен Хаус та ТОВ Оліус Груп , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення. Тому вирок від 14.09.2018 року у справі № 757/18780/18 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Оліус Груп , обвинуваченої за вироком особи.

Разом з тим Суд звертає увагу, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та, відповідно, на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов`язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Позивач просить визнати недійсним правочин, тобто певний акт, який породжує певні наслідки у вигляді прав та обов`язків для сторін договору, та повинен мати індивідуально визначені реквізити (ознаки), такі, зокрема, як дату укладення, номер договору, сторін договору та їх підписи, тощо.

Водночас, договір між ТОВ Ельвен Хаус та ТОВ Оліус Груп , який є предметом заявленого позову, Позивачем суду не наданий.

Згідно статей 61 та 62 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом, в тому числі, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Главою 8 Податкового кодексу України визначені види та порядок проведення контролюючими органами перевірок платників податків.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримання податкової інформації, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

З аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку про те, що в разі отримання інформації про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на Контролюючі органи, яка в даному випадку могла бути отримана, в тому числі, з вироку Печерського районного суду м. Києва від 14.09.2018 року у справі № 757/18780/18, на який в своєму позові посилається Позивач, такі органи зобов`язані здійснити заходи податкового контролю за таким платником податків шляхом, по-перше, направлення на його адресу обов`язкового письмового запиту на отримання пояснень та їх документальних підтверджень, а по-друге, здійснення перевірки такого платника податків в разі ненадання ним таких пояснень та документів.

Проте, під час розгляду справи Позивачем не було надано суду доказів здійснення такого податкового контролю за діяльність Відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого Позивач звернувся до суду.

З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що ГУ ДФС у м. Києві, яке є суб`єктом владних повноважень, не дотримано вимог КАС України в частині належного документального підтвердження своєї правової позиції, а отже позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Головному управлінню Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса:04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І.А. Качур

СудОкружний адміністративний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення10.09.2019
Оприлюднено17.09.2019
Номер документу84262327
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —640/20810/18

Ухвала від 23.03.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гусак М.Б.

Ухвала від 27.01.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Ухвала від 28.12.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Глущенко Яна Борисівна

Ухвала від 25.11.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Безименна Наталія Вікторівна

Ухвала від 31.10.2019

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Безименна Наталія Вікторівна

Рішення від 10.09.2019

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Качур І.А.

Ухвала від 28.12.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Качур І.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні