Постанова

від 04.09.2019 по справі 204/8558/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 204/ 8558/2014-ц

провадження № 61- 26144св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2016 року у складі судді Дубіжанської Т. О. та рішенняАпеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Петешенкової М. Ю. ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив встановити, що він разом з відповідачкою проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з кінця 2002 року по лютий 2014 року, у порядку розподілу спільно нажитого майна визнати за ним право власності на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , Ѕ частину земельної ділянки та будинку, розташованому в садовому товаристві Дніпро АДРЕСА_2 , стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію у розмірі Ѕ вартості автомобіля Тойота Хайлендер 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , суму в розмірі 200 000 грн.

У березні 2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив встановити, що він разом з відповідачкою проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з кінця 2002 року по лютий 2014 року, стягнути з відповідачки грошову компенсацію у розмірі Ѕ вартості автомобіля Тойота Хайлендер 2011 року випуску, суму в розмірі 459 674,58 грн, в порядку розподілу спільно нажитого майна визнати за ним право власності на: 47/200 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та Ѕ частину земельної ділянки АДРЕСА_2, кадастровий номер № 1221486800:01:301:0100 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що разом з ОСОБА_2 вони вели спільне господарство, побут, бюджет та проживали однією родиною, кожного року мали спільний відпочинок, неодноразово виїжджали за кордон, що підтверджується фотознімками, свідками та письмовими доказами. За час сумісного проживання було нажито спільне майно, а саме: у грудні 2009 року - квартира АДРЕСА_1 за 90 000 доларів США; у листопаді 2012 року автомобіль Тойота Хайлендер 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 400 000 грн; 02 грудня 2013 року земельна ділянка та будинок, які знаходяться в садовому товаристві АДРЕСА_2. Він є засновником ТОВ АМБ ТРЕЙДІНГ , де відповідачка працювала менеджером та отримувала мінімальну заробітну плату, а все перелічене майно фактично було придбано за його кошти в період сумісного проживання з нею. Оформлення придбаного майна на відповідачку відбулося у зв`язку з тим, що він є засновником товариства.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2016 року в задоволенні позовувідмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивачем не доведено факту сумісного проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту і господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, що притаманні сім 'ї.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2014 року.Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість Ѕчастини автомобіля Toyota Highlander, 2011 року випуску, номер кузову НОМЕР_3 , в розмірі 459 674,68 грн та судовий збір в сумі 5 183,80 грн. В іншій частині позовних вимогвідмовлено.

Суд апеляційної інстанції, з посиланням на постанову Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135ц13, встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2014 року, оскільки посилання позивача на спільне проживання з кінця 2002 року не підлягають задоволенню з підстав набрання чинності СК України з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України ) нормиСК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, тобто до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині поділу майна мотивовано тим, що враховуючи, що автомобіль, який є спільно нажитим майном, проданий під час розгляду справи, тому з відповідача підлягає стягненню Ѕ частина вартості автомобіля.

Щодо поділу іншого майна, заявленого в позові, суд вважав вказані вимоги передчасними, оскільки майно було відчужене відповідачкою та на даний час належить іншим особам, тому позивач має право звернутись до суду з іншим позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувсь до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказане судове рішення та передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 листопада 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 .

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою встановлені судом першої інстанції та ніким не оспорювані наступні обставини: про різні офіційно зареєстровані місця проживання сторін; про визнання позивачем при судовому розгляді близьких стосунків з іншою жінкою, від якої він має дитину 2012 року народження; про викладення відповідачкою в нотаріально посвідчених заявах при придбанні спільного нерухомого майна факту її неперебування в цей час в фактичних шлюбних (сімейних) відносинах; про відсутність доказів позивача щодо отримання ним будь-якого доходу, який би міг становити частину спільного бюджету на момент придбання відповідачкою спірного майна.

Крім того, судом апеляційної інстанції взагалі залишено поза увагою надані відповідачкою на вимогу суду докази про особисті грошові кошти, за які самевідповідачка придбала спірне майно.

Також частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції посилався на покази свідків про сумісне проживання сторін та відповідно спільне подорожування в закордонних турах, подорожах, а також спільне планування та проведення свого дозвілля. Проте, наведені судом підстави не є такими, з якими закон пов'язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення СК України про спільність сумісної власності подружжя.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що під час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали по АДРЕСА_5 , а в подальшому з 26 лютого 2010 року проживали по АДРЕСА_1 та спільно подорожували в закордонних турах, подорожах, а також спільно планували та проводили своє дозвілля, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Також встановлено, що ОСОБА_1 є засновником ТОВ АМБ ТРЕЙДІНГ , а відповідачка з 03 листопада 2011 року по листопад 2014 року працювала в цьому товаристві менеджером зі збуту (Т.1 а.с.12-15) та згідно довідки за вих. №147/14 від 12 листопада 2014 року ОСОБА_2 у цей період отримувала дохід від її трудової діяльності, тобто отримувала щомісяця заробітну плату.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 10 грудня 2009 року продала, а ОСОБА_5 купила квартиру по АДРЕСА_5 , та яка належала відповідачці на підставі договору дарування від 30 липня 2002 року (Т. 1 а.с. 68). Згідно розписки від 10 грудня 2009 року фактично продаж квартири вчинено за 62 000 доларів США, що еквівалентно 496 000 грн (Т. 1 а.с. 69).

19 грудня 2009 року відповідачка за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбала 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Т. 1 а.с. 70). 47/100 частини зазначеного домоволодіння придбано відповідачкою за рахунок продажу нею 10 грудня 2009 року житла за адресою: АДРЕСА_5 .

09 листопада 2012 року, згідно довідки Центру з надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, за відповідачкою був зареєстрований автомобіль Toyota Highlander з видачею номерного знаку НОМЕР_4 (Т. 1 а.с. 83), а 02 грудня 2013 року відповідачка за договором купівлі-продажу придбала земельну ділянку, площею 0,0403 га, розташовану: АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності разом з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, нормиСК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

ЦПК України 1963 року з відповідними змінами не містить норм про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Цей порядок визначений у пункті 5 частини першоїстатті 256 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій).

Отже, факт саме проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлено судом лише з 01 січня 2004 року.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов обґрунтованого висновку про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період часу з 01 січня 2004 року по 01 лютого 2014 року, оскільки інститут спільного проживання осіб, як чоловіка і жінки, який породжує юридичні наслідки, передбачений ЦК України 2004 року. КпШС України, який діяв до 2004 року, таких положень не містив. Тому такий факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За правилами частини першої статті 74 СК України , якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15 майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Згідно з частиною другою статті 74 СК України на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положенняглави 8 цього Кодексу .

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу, однак під час розгляду справи відповідачем було реалізовано спірний автомобіль, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення грошової компенсації Ѕ автомобіля, вартість якого, згідно висновку автотоварознавчої експертизи № 325-16 від 27 січня 2016 року, становить 919 349,17 грн.

Щодо вимог про поділ 47/100 частин домоволодіння та земельної ділянки, слід зазначити наступне.

Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні зазначає, що ОСОБА_2 10 грудня 2009 року продала, а ОСОБА_5 купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , що належала відповідачці на підставі договору дарування від 30 липня 2002 року. Згідно розписки від 10 грудня 2009 року фактично продаж квартири вчинено за 62 000 доларів США, що еквівалентно 496 000 грн.

19 грудня 2009 року відповідачка за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу придбала 47/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 47 /100 частини зазначеного домоволодіння придбано відповідачкою за рахунок продажу нею 10 грудня 2009 року житла за адресою: АДРЕСА_5 .

02 грудня 2013 року відповідачка за договором купівлі-продажу придбала земельну ділянку, площею 0,0403 га, розташовану: АДРЕСА_2 .

Як роз`яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

У випадку відчуження одним з подружжя спільного майна проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, таке майно або його вартість враховується при розгляді вимоги про поділ спільного майна подружжя.

Проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд дійшов правомірного висновку про передчасність позовних вимог у цій частині.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик