ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4511/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.

За участю секретаря: Гайворонського В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року, суддя Погрібніченко І.М., у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДАЙДЖЕСТ ГРУП" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И Л А:

товариство з обмеженою відповідальністю "ДАЙДЖЕСТ ГРУП" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19 грудня 2018 року №0065931404 та №0065921404.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень стали безпідставні та необґрунтовані висновки контролюючого органу, які викладені в акті перевірки, зокрема, щодо збільшення відповідачем податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "ДРІМ ПАК". Також позивач посилається на те, що в акті перевірки відповідачем не наведено будь-яких обґрунтованих доказів на підтвердження порушень вимог податкового законодавства зі сторони ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить здійснювати розгляд справи за участі його представника.

Щодо заявленого клопотання колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 листопада 2018 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу ГУ ДФС у м. Києві від 06 листопада 2018 року №16429, проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП" (код 37568587) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ДРІМ ПАК" за листопад, грудень 2015 року.

Перевіркою питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП" встановлено порушення пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3. 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад, грудень 2015 року на суму 133 789, 00 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2015 року на суму 433 379, 00 грн.

Висновки акта перевірки ґрунтуються на встановленні відповідачем неможливості здійснення господарських операцій ТОВ "ДРІМ ПАК" по продажу товару у зв'язку з відсутністю факту отримання ним відповідних товарів по ланцюгу взаємовідносин із контрагентами - постачальниками у досліджуваному та попередніх звітних періодах, що, на думку контролюючого органу, свідчить про безпідставне формування ним відповідного активу та доказує відсутність фактичного постачання ТОВ "ДРІМ ПАК" товару на адресу ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП".

Також, в обґрунтування висновку, викладеного в акті, відповідачем зазначено, що в ході перевірки не встановлено факт продажу товару ТОВ "ДРІМ ПАК" на адресу ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП", що свідчить про укладення правочинів між ними у листопаді та грудні 2015 року без мети настання реальних наслідків.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 19 грудня 2018 року №0065931404, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 433 379, 00 грн. та №0065921404, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 167 236, 00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 133 789, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33 447, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень - рішень, рішенням Державної фіскальної служби України від 21 лютого 2019 року №8587/6/99-99-11-04-02-25 податкові повідомлення - рішення від 19 грудня 2018 року №0065931404 та №0065921404 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Позивач, вважаючи рішення відповідача протиправними та такими, що прийняті з порушенням норм податкового законодавства та підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1. ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У відповідності підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток підприємств мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду (п.198.2 ст.198 ПК).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПК).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК).

За змістом п. 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Відповідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (із змінами і доповненнями) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що "господарська діяльність" - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, а тому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Також, відповідно до частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону №996-XIV вказує, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру; господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається із матеріалів справи, між ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП" (покупець) та ТОВ "ДРІМ ПАК" (продавець) укладено Договір поставки №02/11/01 від 02 листопада 2015 року, за умовами якого продавець зобов'язується на замовлення покупця, за умови їх підтвердження, поставляти та передавати у власність (господарське відання) покупця мазут паливний 100 зольний, сірчистий, належної якості, що відповідає державним стандартам, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати його на умовах цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору, продавець зобов'язується поставляти покупцю за замовленням останнього товар в обсягах, визначених у замовленнях та Додаткових угодах до даного Договору, за цінами, визначеними в рахунку - фактурі продавця.

Поставка товару здійснюється транспортом продавця та за його рахунок на умовах Правил "ІНКОТЕРМС - 2010" СРТ: КЕВ м. Чернігів, Чернігівська область, Ічнянський район, смт Дружба - 2, в/м 1 (пункт 4.3 Договору).

Кількість товару, що постачається в рахунках - фактурах, виписаних продавцем відповідно до замовлень покупця, Додаткових угодах, та зазначається в накладних, які є невід'ємними частинами цього Договору, в момент передачі товару (пункт 5.1 Договору).

Пунктами 7.1 та 7.2 Договору передбачено, що покупець зобов'язаний своєчасно перерахувати продавцю повну вартість товару, з урахуванням умов Додаткових угод до Договору.

Оплата здійснюється на національній валюті України, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок продавця.

У відповідності до Додаткової угоди №1 до Договору №02/11/01 від 02 листопада 2015 року сторони домовились про поставку 550 тон мазуту М 100 на загальну суму 3 465 000, 00 грн. у тому числі ПДВ 577 500, 00 грн.

Факт постачання товару (мазут паливний 100 сірчистий) підтверджується видатковими накладними №574 від 25 листопада 2015 року, №575 від 26 листопада 2015 року, №576 від 26 листопада 2015 року, №577 від 28 листопада 2015 року, №578 від 28 листопада 2015 року, №585 від 02 грудня 2015 року, №586 від 02 грудня 2015 року, №590 від 04 грудня 2015 року, №591 від 04 грудня 2015 року, №595 від 06 грудня 2015 року, №596 від 06 грудня 2015 року, №597 від 17 грудня 2015 року, №598 від 17 грудня 2015 року. №599 від 17 грудня 2015 року, №600 від 20 грудня 2015 року, №601 від 20 грудня 2015 року, №602 від 20 грудня 2015 року.

Факт здійснення оплати за товар підтверджується банківською випискою по рахунку ТОВ "ДАЙДЖЕС ГРУП" за період з 01 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року, згідно якої 26 листопада 2015 року позивачем було перераховано на рахунок ТОВ "ДРІМ ПАК" 1 000 000, 00 грн., а 15 грудня 2015 року - 1 249 478, 00 грн.

Крім того, на підтвердження реальності господарських операцій, в матеріалах справи містяться податкові накладні зареєстровані ТОВ "ДРІМ ПАК" в Єдиному реєстрі податкових накладних за результатами здійснення господарських операцій та відвантаження товару, а саме: №1 від 02 грудня 2015 року, №2 від 02 грудня 2015 року, №3 від 04 грудня 2015 року, №4 від 04 грудня 2015 року, №5 від 06 грудня 2015 року, №6 від 06 грудня 2015 року, №7 від 25 листопада 2015 року, №8 від 26 листопада 2015 року, №9 від 26 листопада 2015 року, №10 від 26 листопада 2015 року, №10 від 17 грудня 2015 року, №11 від 28 листопада 2015 року, №11 від 17 грудня 2015 року, №12 від 17 грудня 2015 року, №14 від 20 грудня 2015 року, №15 від 20 грудня 2015 року, №16 від 20 грудня 2015 року, на загальну суму 3 403 008, 00 грн., у тому числі ПДВ 567 158, 00 грн.

ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП" по взаємовідносинам з ТОВ "ДРІМ ПАК" згідно з податковими накладними до податкового кредиту за листопад, грудень 2015 року віднесено податок на додану вартість в сумі 567 58, 00 грн.

Згідно даних оборотно - сальдової відомості ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП", по рахунку 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками та підрядниками" за листопад, грудень 2015 року у позивача обліковується кредиторська заборгованість перед ТОВ "ДРІМ ПАК" в сумі 1 153 530, 00 грн.

Зі змісту Договору поставки №02/11/01 від 02 листопада 2015 року відносно строків та умов постачання, беручи до уваги характер спірних операцій щодо постачання товару, задекларованих обсягів вбачається, що за загальним правилом виконання таких операцій супроводжується перевезенням товару.

Відповідно до положень статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, крім іншого, товарно-транспортна накладна.

На підтвердження транспортування товару зі складу постачальника ТОВ "ДРІМ ПАК" позивачем долучено до матеріалів справи товарно - транспортні накладні, виписані за період з 25 листопада 2018 року по 20 грудня 2018 року.

Згідно з товарно - транспортних накладних мазут паливний 100 зольний, сірчистий, перевозились автотранспортом автомобільного перевізника ТОВ "Миколаївагро" за маршрутами: пункт навантаження - Кременчуг, пункт розвантаження - смт Дружба, ВЧ А1479.

У взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пунктом 2.4 Положення, а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.

Колегія суддів зазначає, що висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово - господарської діяльності контрагента позивача.

В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами відповідач посилається, зокрема, на порушення заповнення товарно - транспортних накладних, які не містять повний перелік обов'язкових реквізитів, що свідчить, на його думку, про сумнівність здійснення фінансово-господарських операцій, а також вказує на відсутність зареєстрованих податкових накладних ТОВ "Миколаївагро" на адресу ТОВ "ДРІМ ПАК".

Крім того, при проведенні аналізу баз даних ДФС України в ході проведення перевірки відповідачем встановлено відсутність реального здійснення операцій по ланцюгу постачання.

Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (далі - Правила № 363), визначено вимоги щодо заповнення товарно-транспортних накладних регламентовані нормами, зокрема, відповідно до пункту 1 яких визначено:

- товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу;

- товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Згідно з пунктом 11 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля (п.11.3 Правил № 363).

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (п.11.4 Правил № 363).

Таким чином чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що товарно - транспортна накладна, яка супроводжує поставку товарів, призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 12 червня 2018 року у справі №815/3310/17.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копії товарно - транспортних накладних, згідно яких здійснювалось перевезення товарів (мазут паливний 100 зольний, сірчистий), згідно яких вбачається, що вони містять основну інформацію, передбачену пунктом 11.1. Правил, з яких можливо встановити коли, у який спосіб та яким транспортним засобом були здійснені перевезення товарів, місце його навантаження та розвантаження, маршрут перевезення, найменування вантажу, ПІБ водія тощо.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри порушити податкове законодавство.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпунктом 14.136 Податкового кодексу України підприємництво - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Отже, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував дані податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Вказана правова позиція висловлена, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2019 року у справі №826/7423/16 (адміністративне провадження №К/9901/5073/19).

Матеріали справи свідчать, що основними видами діяльності за КВЕД позивача є, зокрема оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, що підтверджується відомостями з ЄДР.

20 листопада 2015 року між позивачем (постачальником) та Міністерством оборони України (замовником) укладено Договір №303/26/167-15, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити Міністерству оборони України товар, паливо рідинне та газ, оливи мастильні (19.20.2) (лот 1 - мазут паливний 100 зольний, сірчистий), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості та згідно з ДСТУ 4058-2001, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на податковий кредит. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм Податкового кодексу України, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов'язання на суму податку, сплаченого ним у зв'язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що у свою чергу презумує здійснення господарських операцій, що є об'єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, економічною метою господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ "ДРІМ ПАК" було подальше надання позивачем послуг власним замовникам з використанням поставленого товару, а саме мазуту паливного 100 зольного, сірчастого, відповідно, отримання в результаті прибутку.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що отриманий від контрагента ТОВ "ДРІМ ПАК" товар використовувався позивачем для виконання Договору №303/26/167-15 від 20 листопада 2015 року, укладеного з Міністерством оборони України про поставку товару, палива рідинного та газу, олив мастильних (19.20.2) (лот 1 - мазут паливний 100 зольний, сірчистий).

Виконання умов цього договору підтверджується видатковими накладними та актами приймання.

На підтвердження фактичного виконання зазначених операцій з контрагентами платником подано первинні документи, які мають усі необхідні реквізити первинного документу, оцінивши ці докази за правилами статті 90 КАС України, суд вважає, що вони відповідають вище вказаним вимогам законодавства та свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність позивача, первинні документи відповідають вимогам встановленим чинним законодавством, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарських операцій з контрагентами.

Також, судова колегія зазначає, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом з тим, чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи (поставляють йому товари, надають послуги). На момент укладення та виконання спірних операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та внесені в установленому порядку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, громадських формувань.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

Колегія суддів зазначає, що податковим органом ні в суді першої , ні в суді апеляційної інстанції не подано доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Отже, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Посилання відповідача на те, що контрагенти позивача фігурують у матеріалах досудових розслідувань, порушених за ознаками кримінального правопорушення не є доказом протиправного формування витрат чи податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для платника.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Отже, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).

Крім того, колегія суддів зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанції, інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб контрагента позивача відсутня.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що доводи контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій по ланцюгу постачання зводяться до переоцінки обставин у справі та є безпідставними, оскільки не можуть бути доказом невиконання договірних зобов'язань саме контрагентами позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №808/2090/14.

Таким чином, висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Контролюючий орган при вирішенні справи не обґрунтовував позицію щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість безтоварністю вищевказаних господарських операцій та не довів суду шляхом надання належних, достовірних та достатніх доказів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача викладені в акті перевірки не спростовують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено реальність господарських операції з його контрагентом, тому податкові повідомлення-рішення від 19.12.2018 року № 0065931404 та № 0065921404 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо клопотання Головного управління ДФС у.м. Києві про долучення нових доказів, колегія суддів зазначає, що вказані докази не спростовують реальність господарськи операції ТОВ "ДАЙДЖЕСТ ГРУП".

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Судя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Пилипенко О.Є.

Постанову виготовлено: 19 вересня 2019 року.

Зареєстровано 20.09.2019
Оприлюднено 20.09.2019
Дата набрання законної сили 19.09.2019

Судовий реєстр по справі 640/4511/19

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Ухвала від 31.03.2020 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 03.03.2020 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 11.02.2020 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 26.12.2019 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 18.11.2019 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Ухвала від 23.10.2019 Касаційний адміністративний суд Верховного Суду Адміністративне
Постанова від 19.09.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 22.07.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Ухвала від 22.07.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд Адміністративне
Рішення від 17.05.2019 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Ухвала від 02.04.2019 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Ухвала від 20.03.2019 Окружний адміністративний суд міста Києва Адміністративне
Постанова від 01.03.2019 Київський районний суд м.Харкова Адмінправопорушення

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Перевірити компанію

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм Месенджер

Опендатабот для телефону