Постанова

від 19.09.2019 по справі 904/5875/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2019 Справа № 904/5875/18

м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач),

суддів: Іванов О.Г., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18 (суддя Воронько В.Д.; рішення ухвалене о 11:50 год. у місті Дніпро; повний текст рішення складено та підписано 20.02.2019)

за позовом Першотравенського міського житлово-комунального підприємства, м.Першотравенськ, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лерс", м.Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення 27609,77 грн.

ВСТАНОВИВ:

Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" про стягнення 27609,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №38/т від 01.01.2010 "Про надання послуг з централізованого опалення" в частині оплати наданих послуг теплопостачання.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18 позов задоволений повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" на користь Першотравенського міського житлово-комунального підприємства 18034,53 грн. основного боргу, 9575,24 грн. інфляційних втрат та 1762,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з означеним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" (відповідач) звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відновити строк на подання скарги та скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18 в частині стягнення 7919,87 грн. заборгованості за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 року включно, а також в частині стягнення 7930,98 грн. інфляційних за прострочення оплати вказаної заборгованості; в скасованій частині постановити нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог; всі судові витрати віднести на рахунок позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що на момент звернення позивача до суду із позовом строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості по договору за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 року включно сплив, отже в частині задоволення позовних вимог про стягнення 7919,87 грн. основного боргу за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 року включно, а також в частині стягнення 7930,98 грн. інфляційних за прострочення оплати вказаної заборгованості має бути відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності. При цьому відповідач зазначає, що ним не отримано копії рішення суду, а представник відповідача дізнався про повний текст рішення лише 11.03.2019 під час ознайомлення з матеріалами справи.

Першотравенське міське житлово-комунальне підприємство (позивач) у відзиві на апеляційну скаргу заперечує на задоволенні вимог ТОВ "ЛЕРС", посилаючись на те, що жодного доказу, що довів би неможливість подання апелянтом в суді першої інстанції заяви про застосування позовної давності не було подано. Відтак позивач вважає, що за таких обставин стверджувати про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у апелянта немає жодних підстав. Тому позивач просить залишити рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18, а апеляційну скаргу ТОВ "ЛЕРС" без задоволення.

23.05.2019 в матеріали справи надійшла заява ТОВ "ЛЕРС" про застосування позовної давності. В цій заяві відповідач зазначає, що позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за надані по договору послуги за період з листопада 2012 року по листопад 2018 року, а також інфляційні втрати за кожним рахунком-фактурою окремо за загальний період з січня 2012 року по жовтень 2018 року включно, але звернувся з таким позовом 27.12.2018. Таким чином, позивачем пропущений встановлений законом строк позовної давності щодо стягнення означеної заборгованості. Тому, посилаючись на положення частини 3 і 4 статті 267 Цивільного кодексу України, відповідач просить прийняти дану заяву відповідача у справі №904/5875/18 про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості по договору №38/т про надання послуг з централізованого опалення за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 року та про стягнення інфляційних, нарахованих за прострочення оплати заборгованості по договору за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 включно. Також відповідач просить у зв`язку зі спливом позовної давності частково скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 року у справі №904/5875/18 в частині стягнення 15850,85 грн., а саме: в частині стягнення 7919,87 грн. заборгованості за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 року включно, а також в частині стягнення 7930,98 грн. інфляційних за прострочення оплати вказаної заборгованості. Просить в скасованій частині постановити нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог у справі №904/5875/18.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2019 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В., поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2019 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Орєшкіна Е.В., ШиробоковаЛ.П. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18 до свого провадження; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

За розпорядженням керівника апарату суду від 02.09.2019, у зв`язку з відпусткою суддів Орєшкіної Е.В. і Широбокової Л.П. - членів колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду справи №904/5875/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Подобєд І.М. (доповідач), судді - Іванов О.Г., Кощеєв І.М.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлено такі обставини.

Між Першотравенським міським житлово-комунальним підприємством (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" (далі - споживач, відповідач) укладено Договір № 38/т про надання послуг з централізованого опалення (далі - договір) від 01.01.2010, за умовами п. 1.1. якого виконавець зобов`язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.2. Договору, розмір щомісячної плати (у разі відсутності лічильника тепла) за надані послуги (централізоване опалення) згідно з нормативами (нормами) споживання на момент укладення цього договору становить - 277,70 грн., в т.ч. ПДВ 55,54 грн. за 1,37 Гкал.

В подальшому, у зв`язку зі зміною тарифів на послуги, Додатковою угодою №1 від 01.02.2011 до договору розмір щомісячної плати за надані послуги, викладений у п. 2.2 договору, згідно з нормативами (нормами) споживання сторонами змінено на 371,91 грн., в т.ч. ПДВ - 74,38 грн. за 1,37 Гкал.

14.02.2012 сторони уклали Додаткову угоду №2, якою знову змінили розмір щомісячної плати за надані послуги згідно з нормативами (нормами) споживання на 315,95 грн., в т.ч. ПДВ - 63,19 грн. за 1,37 Гкал.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 3.1 Договору).

Згідно з п. 3.1.1. Договору, розрахунок за фактично отримані у попередньому місяці послуги проводиться споживачем не пізніше 20 числа (включно) місяця, що настає за розрахунковим або протягом 5 календарних з дня отримання рахунку.

Відповідно до п. 4.2.1. Договору споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги за період з листопада 2012 року по листопад 2018 року на загальну суму 18831,85 грн., на оплату якої виставив відповідні рахунки, що підтверджується матеріалами справи.

Однак, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач сплатив отримані послуги лише частково на загальну суму 797,32 грн., в результаті чого у останнього утворилася заборгованість у сумі 18034,53 грн.

Наявність у відповідача заборгованості за надані послуги теплопостачання стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про примусове стягнення з відповідача грошових коштів в загальній сумі 27609,77 грн., який є предметом розгляду у цій справі.

Так, звертаючись до суду з цим позовом, позивач окрім основного боргу у сумі 18034,53 грн. заявив до стягнення з відповідача інфляційні втрати за кожним рахунком-фактурою окремо за загальний період з січня 2012 року по жовтень 2018 року включно, що у загальній сумі становить 9575,24 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за розрахунками позивача складає 27609,77 грн.

Докази сплати означеної заборгованості відповідачем в матеріали справи суду не надані.

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу виконання договору про надання послуг з централізованого опалення, тому регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" тощо.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

За статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 901 та частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частинами першою та другою статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обов`язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Стаття 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" також визначає, що індивідуальний споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів та, відповідно, зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

За приписами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто - неналежне виконання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 611 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено наявність у відповідача основного боргу за надані послуги у загальній сумі 18034,53 грн., що підтверджено матеріалами справи. Також позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов`язку щодо своєчасної оплати отриманих послуг, а тому особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України).

Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку по вірність та обґрунтованість їх нарахування, тож визнав, що до стягнення з відповідача підлягає визначена позивачем сума у розмірі 9575,24 грн. Разом із цим суд першої інстанції визнав можливим розглянути цей спір за наявними матеріалами справи та за відсутності представника відповідача, оскільки врахував, що відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду цієї справи судом, але свідомо не забирав рекомендовану поштову кореспонденцію суду з поштового відділення, тобто фактично відмовився від її отримання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції частково.

Ухвалою від 28.12.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження , передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з повідомленням (викликом) сторін та призначив її розгляд на 28.01.2019.

28.01.2019 позивач подав до суду докази часткових оплат, здійснених відповідачем на суму 797,32 грн.

В судовому засіданні 28.01.2019 приймав участь представник позивача, а представник відповідача не з`явився.

Розгляд справи в судовому засіданні 28.01.2019 був відкладений до 18.02.2019 об 11:30 год.

Позивач не забезпечив участі свого представника у засіданні суду 18.02.2019, але на електронну поштову скриньку суду 13.02.2019 надіслав клопотання про розгляд справ за відсутності останнього, підтримавши повністю свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 18.02.2019 повторно не з`явився.

Приймаючи рішення по суті спору в судовому засіданні 18.02.2019, суд першої інстанції встановив, що відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався. При цьому суд наголосив на тому, що зі своєї сторони ним здійснено всі необхідні заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд цієї справи за місцезнаходженням останнього згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Ухвали по справі надсилались судом завчасно у відповідності до норм, передбачених Господарського процесуального кодексу України, та з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958, що підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів. В матеріалах справи наявна поштова кореспонденція суду, а саме конверт з судовою ухвалою, що повернувся від відповідача з додаванням довідки оператора поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання", а відтак є всі підстави вважати, що відповідач свідомо не забирав рекомендовану поштову кореспонденцію суду з поштового відділення, тобто фактично відмовився від її отримання. Вказаний факт свідчить про належне повідомлення відповідача та достеменну обізнаність останнього про виклик до суду у відповідності до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, суд першої інстанції визнав можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами за відсутності представника відповідача.

Дослідивши аргументи апеляційної скарги відповідача щодо його необізнаності про розгляд цієї справи колегія суддів встановила, що копія ухвали суду першої інстанції про порушення провадження у справі була надіслана на юридичну адресу відповідача поштовим зв`язком 04.01.2019, проте не отримана відповідачем та повернута в матеріали справи по причині "за закінченням терміну зберігання", що підтверджено довідкою Укрпошти, яка приєднана до відповідного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.75-77).

Копія ухвала суду від 28.01.2019 про відкладення розгляду справи в судовому засіданні на 18.02.2019 також була надіслана адресу відповідача 31.01.2019 поштовим зв`язком, проте згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення фактично не була отримана відповідачем з причин, які зазначені підприємством поштового зв`язку як "закінчення терміну зберігання". Означена ухвала повернута підприємством поштового зв`язку 01.03.2019 до господарського суду та наразі наявна в матеріалах справи (а.с.87-89).

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною третьою статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою .

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що місцевим господарським судом на юридичну адресу відповідача двічі були направлені ухвали суду, якими цього учасника судового процесу було повідомлено про час і місце розгляду справи судом в судових засіданнях 28.01.2019 та 18.02.2019. Однак фактично такі ухвали суду не були отримані відповідачем з причин, які вказані третьою особою як "закінчення терміну зберігання" поштового відправлення в місці його видачі адресату.

Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції відповідач подав суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначив, що позивач звернувся з позовом, який є предметом розгляду у цій справі, 27.12.2018, і таким чином, позивачем пропущений встановлений законом строк позовної давності щодо стягнення з відповідача заборгованості по Договору за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 включно та інфляційних, нарахованих за прострочку оплати вказаної заборгованості по Договору за період з листопада 2012 року по 26.12.2015 включно.

Одночасно з заявою про застосування позовної давності відповідач подав суду апеляційної інстанції клопотання про відновлення строку подання заяви про застосування позовної давності відбулося з причин, що не залежали від відповідача.

За змістом цієї заяви відповідач зазначає, що оскільки він не був належним чином повідомлений про час, дату та місце судових засідань у справі, то відповідно, він не мав реальної можливості подати заяву про застосування позовної давності під час розгляду справи судом першої інстанції та зазначає при цьому, що пропущення строку на подання заяви про застосування позовної давності відбулося з причини, що не залежали від відповідача.

Відповідач зазначає, що наявність в матеріалах цієї справи конвертів з судовими ухвалами, що повернулися від відповідача з додаванням довідки оператора поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання" згідно з правовою позицією Верховного Суду, яку викладено в окремій ухвалі від 23.01.2019 у справі №761/15565/16-ц, не можуть вважатись і не є належним доказом повідомлення відповідача про дату, час та місце судових засідань у справі.

Так Верховним Судом було зазначено, зокрема, що практика фактичного залишення у абонентських поштових скриньках адресатів інформації про необхідність забрати у відділенні АТ "Укрпошта" рекомендований лист з судовим повідомленням, який не вручений особисто адресату, (з подальшим поверненням цього листа суду-відправнику через п`ять днів без встановлення передбачених цивільним процесуальним законодавством причин його невручення) не дає можливості суду встановити зазначені обставини щодо адресата та у відповідності до них визначити факт належного повідомлення адресата. Зазначене в певній мірі позбавляє сенсу рекомендовані листи як елемент визначеності в процедурах повідомлення сторін спору у цивільному процесі. Разом з тим, така практика, враховуючи, що відповідні рекомендовані листи АТ "Укрпошта" повертає до суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання", сприяє широким можливостям зловживання процесуальними правами, оскільки адресат може безкінечно не з`являтись за відповідним рекомендованим листом до відділення АТ "Укрпошта", уникати особистої зустрічі з працівниками АТ "Укрпошта", а відтак, фактично унеможливлювати розгляд судом спору у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства з застосуванням такого механізму доставки повідомлення сторін спору як рекомендовані листи з повідомленням про вручення.

Очевидним є те, що суди не можуть безпосередньо виконувати зазначені вимоги цивільного процесуального законодавства щодо передачі повідомлень під розписку та повернень їх собі з зазначенням причин невручення. Ці функції покладено на особу, яка надає послуги поштового зв`язку.

Відповідно до умов пункту 2.3. Статуту АТ "Укрпошта", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року №611 (далі - Статут), АТ "Укрпошта" у своїй діяльності керується Конституцією України, законодавством України, у тому числі законодавством щодо запобігання корупції, актами Всесвітнього поштового союзу, Статутом, а також внутрішніми документами АТ "Укрпошта", прийнятими відповідно до Статуту.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року №10-р "Про національного оператора поштового зв`язку" АТ "Укрпошта" є національним оператором поштового зв`язку.

Закон України від 04 жовтня 2001 року №2759-III "Про поштовий зв`язок" (далі - Закон про поштовий зв`язок) згідно його преамбули визначає правові, соціально-економічні та організаційні основи діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку, а також регулює відносини між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, операторами поштового зв`язку і користувачами їх послуг.

Відносини у сфері надання послуг поштового зв`язку регулюються Конституцією України, цим та іншими законами України і прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 2 Закону про поштовий зв`язок).

Абзац другий та восьмий частини першої статті 3 Закону про поштовий зв`язок основними засадами діяльності у сфері надання послуг поштового зв`язку зазначають захист інтересів користувачів у сфері надання послуг поштового зв`язку та єдність правил, стандартів і норм у сфері надання послуг поштового зв`язку.

Згідно з абзацами шістнадцятим та дев`ятнадцятим частини першої статті 1 Закону про поштовий зв`язок пересилання поштових відправлень - сукупність операцій з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень. послуги поштового зв`язку - продукт діяльності оператора поштового зв`язку з приймання, обробки, перевезення та доставки (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій, спрямований на задоволення потреб користувачів.

Оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх поштових відправлень, до яких, зокрема, належать рекомендовані листи (абзац четвертий пункту 8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 в редакції, чинній на момент направлення копії відповідного судового рішення (далі - Правила). Рекомендованим поштовим відправленням є, зокрема, реєстрований лист, який приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення (абзац двадцять сьомий пункту 2 Правил). У разі подання для пересилання, зокрема, реєстрованого поштового відправлення з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу (абзац перший пункту 62 Правил).

Згідно із абзацом восьмим пункту 2 Правил вручення поштового відправлення -виробнича операція, яка полягає у видачі поштового відправлення одержувачу.

Відповідно до абзацу вісімнадцять пункту 2 Правил повідомлення про вручення поштового відправлення - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача.

Рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (абзац другий пункту 17 Правил).

Відповідно до абзацу третього пункту 116 Правил у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Тому Верховний Суд вказав на те, що ані Закон про поштовий зв`язок, ані Правила не передбачають для судових повідомлень, направлених рекомендованим листом, довідки із зазначенням причини повернення - "за закінченням встановленого строку зберігання", яка засвідчується підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля. Зазначене за своїм сутнісним змістом не є причиною невручення, а є причиною повернення. З зазначених норм права випливає, що у разі повернення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", мають зазначатись причини невручення, а не причини повернення такого рекомендованого листа.

Під час розгляду цієї справи суду першої інстанції в матеріали справи не надано, а судом не витребувано будь-яких інших доказів, які б підтверджували той факт, що працівниками підприємства поштового зв`язку вчинялись необхідні дії з вручення представникам відповідача за його юридичною адресою означених вище поштових відправлень з ухвалами суду або була доведена до відома відповідача інформація про необхідність отримання таких поштових відправлень в пункті їх видачі.

Тому за встановлених судом апеляційної інстанції обставин колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що за відсутності доказів встановлення судом дійсних причин невручення відповідачеві судових ухвал із викликом в судове засідання, у даному випадку слід визнати порушенням норм процесуального права, а саме про розгляд судом цієї справи за відсутності представника відповідача, якого не повідомлено належним чином про час і місце судового засідання у цій справі.

Частина перша статті 277 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною другою статті 277 Господарського процесуального кодексу України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

З урахуванням встановлених вище обставин та в силу наведених норм процесуального законодавства, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування оскарженого судового рішення та прийняття нового судового рішення у цій справі про часткову відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних мотивів.

Згідно з частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема, у разі якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом (абзац 2 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскільки частина третя статті 267 Цивільного кодексу України встановлює, що заява сторони у спорі про застосування позовної давності може бути зроблена лише до винесення рішення, колегія суддів враховуючи на встановлені вище обставини, які визнані поважними причинами пропуску такого строку, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяви відповідача про відновлення строку на подання заяви про застосування позовної давності у цій справі, та для розгляду такої заяви по суті.

Розглянувши заяву відповідача про застосування позовної давності у цій справі, колегія суддів встановила, що заборгованість відповідача в загальній сумі 18034,53 грн. основного боргу за період з 01.11.2012 по 01.12.2018 фактично складається з щомісячних нарахувань за період з листопада 2012 року по жовтень 2018 року включно, а інфляційні нарахування здійснено на кожне із щомісячних нарахувань основного боргу, відповідно до початку прострочення його виконання, за загальний період з 21.12.2012 по 20.11.2018.

Позовна заява із вимогами про стягнення означеної заборгованості, яка є предметом розгляду у цій справі направлена до суду поштовим зв`язком 18.12.2018.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, у даному випадку, грошові вимоги строк виконання яких настав до 18.12.2018, знаходяться поза трирічним строком загальної позовної давності.

За умовами пункту 3.1.1. Договору розрахунок за фактично отримані у попередньому місяці послуги проводяться "Споживачем" не пізніше 20-го числа (включно) місяця, що настає за розрахунковим або протягом 5 календарних днів з дня отримання рахунку.

Наявний в матеріалах справи рахунок-фактура №СФ-0007466 від 25.11.2015 на суму 671,21 грн. не містить відміток, з яких наразі є можливим встановити дату його отримання відповідачем (а.с.41).

Отже, виходячи із наведених вище умов договору, слід визнати, що строк виконання зобов`язань по сплаті вартості послуг, які були надані позивачем відповідачу у листопаді 2015 року спливає 20.12.2015, тобто позовна давність щодо цих зобов`язань та наступних за ними на момент пред`явлення позивачем позову у цій справі не сплинула.

Таким чином, колегія суддів встановила, що здійснені позивачем нарахування за період з 21.12.2012 по 31.10.2015 (по жовтень 2015 включно) на загальну суму 7150,31 грн. знаходяться поза межами трирічного строку позовної давності.

Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Виходячи із наведених вище приписів статті 266 Цивільного кодексу України колегія суддів встановила, що позовна давність спливла також до додаткових вимог позивача щодо сплати суми 7689,28 грн. інфляційних втрат, які нараховані на означену вище суму основного боргу 7150,31 грн.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що слід визнати такими, що є обґрунтованими та правомірними позовні вимоги позивача в частині про стягнення суми 10884,22 грн. основного боргу (18034,53 грн. - 7150,31 грн. = 10884,22 грн.) та суми 1885,96 грн. інфляційних втрат (9575,24 грн. - 7689,28 грн. = 1885,96 грн.). В решті позовних вимог слід відмовити за спливом позовної давності.

Пункт 2 частини першої стаття 275 Господарського процесуального кодексу України визначає повноваження суду апеляційної інстанції, згідно з якими суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

На підставі викладеного, апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає повному скасуванню, а судом апеляційної інстанції ухвалюється нове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме: про стягнення з відповідача на користь позивача суми 10884,22 грн. основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, що становить суму 1885,96 грн. втрат від інфляції, та про відмову в решті позовних вимог - за спливом позовної давності.

За приписами частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись наведеними вище положеннями процесуального законодавства про порядок розподілу та відшкодування судових витрат у справі, колегія суддів покладає на сторони понесені ними витрати на сплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог як 46,25% до 53,75% (12770,18 грн. х100%/27609,77 грн. = 46,25%; 100% - 46,25% = 53,75%).

Відтак позивачу підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача сума 814,92 грн. (1762,00 грн. х 46,25%/100% = 814,92 грн.) витрат на судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, а відповідачу підлягає відшкодуванню за рахунок позивача сума 1420,61 грн. (2643,00 грн. х 53,75%/100% = 1420,61 грн.) витрат на судовий збір у зв`язку з переглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Разом із цим суд апеляційної інстанції, враховує положеннями частини 11 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тому за підсумком розподілу між сторонами судових витрат у цій справі на користь відповідача підлягає стягненню з позивача сума 605,69 грн., яка є різницею між належними до відшкодування кожній стороні судовими витратами.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275 ч. 1 п. 2, 277 ч. 1 п.4 та ч.2 та ч. 3 п. 4, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2019 у справі №904/5875/18 - скасувати повністю та ухвалити нове рішення:

"Позовні вимоги Першотравенського міського житлово-комунального підприємства задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" на користь Першотравенського міського житлово-комунального підприємства суму 10884 грн. 22 коп. основного боргу, 1885 грн. 96 коп. інфляційних втрат.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Першотравенського міського житлово-комунального підприємства на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕРС" суму 605 грн. 69 коп. судових витрат".

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.09.2019.

Головуючий суддя І.М. Подобєд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Кощеєв