Постанова

від 18.09.2019 по справі 370/1404/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 370/1404/16 головуючий у суді І інстанції Унятицький Д.Є.

провадження № 22-ц/824/10956/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 вересня 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку та припинення права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_4 , Маковищанська сільська рада Макарівського району Київської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція у Київській області, про визнання незаконними та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,2540 га, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить йому на праві власності; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 43 380 грн., припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину вказаної земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2536 га. Вказану земельну ділянку позивач придбав 10 жовтня 2010 року у ОСОБА_5 та у 2010-2011 роках побудував на ній житловий будинок АДРЕСА_1 . Раніше вказана земельна ділянка належала ОСОБА_4 , який 19 жовтня 2010 року продав її ОСОБА_5 . Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року визнано недійсними договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо земельної ділянки площею 0,254 га по АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу від 10 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 щодо зазначеної земельної ділянки та визнано право власності на її 1/2 частину за ОСОБА_3 . Позивач вважає, що він як власник житлового будинку АДРЕСА_1 здобув право власності на земельну ділянку, на якій розташований вказаний житловий будинок. Оскільки припинення права власності на 1/2 частину земельної ділянки не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, ОСОБА_3 для нього є сторонньою людиною, спільне користування з нею земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок позивача, недоцільне та призведе до конфліктної ситуації та зайвих судових процесів.

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просила визнати незаконними та скасувати: декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № КС 06211059989 від 21 жовтня 2012 року; свідоцтво про право власності на нерухоме майно (житловий будинок АДРЕСА_1 ) від 28 лютого 2012 року, що видане на підставі рішення виконкому Маковищанської сільської ради № 4 від 25 січня 2012 року; державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що проведена КП КОР Макарівське БТІ 25 січня 2012 року, 28 лютого 2012 року на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 2012 року.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ніяким чином не міг та не може бути добросовісним набувачем та власником земельної ділянки. У зв`язку із визнанням недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, вказана земельна ділянка не перебувала у його законній власності. Декларація про готовність об`єкта до експлуатації містить дані, що спростовуються обставинами, встановленими слідчим під час досудового розслідування. Рішення виконавчого комітету Маковищанської сільської ради Про оформлення права власності на житловий будинок № 4 від 25 січня 2012 року сільською радою не приймалось, не містить інформації про прийняття будь-якого рішення за зверненням ОСОБА_1 чи щодо оформлення права власності на будинок АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28 лютого 2012 року, видане Маковищанською сільською радою, не відповідає загальним вимогам і формі, встановленим законодавством. На свідоцтві відсутня печатка сільської ради та підпис сільського голови. Витяг про реєстрацію прав, складений та роздрукований спеціалістами БТІ за результатами реєстрації прав, не посвідчений підписами реєстратора, директора БТІ та не скріплений відповідною печаткою.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (житловий будинок АДРЕСА_1 ) від 28 лютого 2012 року, що видане на підставі рішення виконкому Маковищанської сільської ради Макарівського району Київської області № 4 від 25 січня 2012 року. Визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що проведена КП КОР Макарівське БТІ 28 лютого 2012 року на підставі свідоцтва про право власності від 28 лютого 2012 року. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач та його представник зазначають, що ще до судового розгляду справи про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_1 був збудований житловий будинок за особисті кошти та з придбаних ним будівельних матеріалів. Позивач подав до сільської ради всі необхідні документи та сільська рада прийняла рішення № 4 від 25 січня 2012 року про оформлення права приватної власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 . В основу оскаржуваного рішення суд поклав протирічні та сумнівні докази, які не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать рішенню суду, ухваленому Макарівським районним судом Київської області в 2013 році про розгляді справи про розподіл майна подружжя, рішенню Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2015 року. ОСОБА_3 не мала права за законом звертатись з зустрічним позовом, оскільки вона не є належним позивачем по справі. На початку судового розгляду було заявлено клопотання про відмову в прийнятті зустрічного позову. ОСОБА_3 вже було відмовлено у скасуванні та визнанні недійсним рішення Маковищанської сільської ради від 25 січня 2012 року № 4, а також відмовлено в скасуванні свідоцтва про право власності на спірний житловий будинок. ОСОБА_3 не має ніяких законних підстав оспорювати правовстановлюючі документи, оскільки вона не довела своє право власності на вказаний житловий будинок, до свідоцтва про право власності на будинок вона не має ніякого відношення, як і до самого будинку. Суд не врахував, що право власності на землю ОСОБА_1 підтверджується державним актом від 11 квітня 2011 року, який є більш пріоритетним правовстановлюючим документом і який ніхто ніколи не оскаржував та не скасовував. Право власності ОСОБА_1 на будинок ніхто не скасував, а право власності ОСОБА_3 не доведено двома судовими рішеннями, які залишені без змін Вищим спеціалізованим судом України. ОСОБА_6 є власником частини земельної ділянки згідно акту приватизації від 11 квітня 2011 pоку і цей акт ніхто не скасовував та з реєстру на державну реєстрацію прав та кадастрового реєстру не видаляв, ні в цілому, ні в 1/2 частині. Позивач є також власником земельної ділянки, розташованої безпосередньо під будинком, і в цілому, таким чином він є власником земельної ділянки згідно державної реєстрації цих прав. Рішення Маковищанської сільської ради вже було предметом судового розгляду та дослідження і апеляційний суд своїм рішенням від 20 липня 2015 року відмовив в задоволенні позову про його скасування. Суд не залучив до участі у справі Макарівське БТІ, яке здійснювало державну реєстрацію майнових прав на будинок ОСОБА_1 в 2012 році. ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у відповідності до закону. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, яка була здійснена відповідно до п.8.1 Тимчасового положення оформлення права власності на нерухоме майно, яке діяло на той час і є законною реєстрацією прав, передбаченою Цивільним Кодексом України і ніяким чином такий порядок реєстрації не суперечить Цивільному кодексу України. У судовому засіданні не було заявлено ніяких клопотань ні представника позивача, ні її самої про витребування доказів - інвентаризаційної справи на домоволодіння з Північного бюро технічної інвентаризації . Суд не звернув уваги на заявлене клопотання про пропуск строку позовної давності. Суд не навів в рішенні на підставі якого ж закону він скасовує свідоцтво про право власності, державну реєстрацію та рішення Маковищанської сільської ради. Позивач не ставить питання про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою в своєму позові. Суд, вийшов за межі позовних вимог, заявлених ОСОБА_3 Ніяких правовстановлюючих наслідків, які б потягло скасування свідоцтва на будинок та державної реєстрації, ОСОБА_3 не зазначає в позовній заяві та в судовому засіданні таких наслідків не встановлено. Крім того, до матеріалів справи відповідач ОСОБА_4 надав ще документи, згідно яких ОСОБА_3 має на праві особистої власності ще три або чотири земельних ділянки в тому ж с. Маковище. Суд мав би витребувати всі документи стосовно рішення Маковищанської сільради № 4 від 25 січня 2015 року самостійно, а не використовувати застарілі довідки з закритого кримінального провадження. Суд порушив принцип всебічного та повного з`ясування усіх обставин справи. Приймаючи та розглядаючи позовну заяву з позовними вимогами ОСОБА_3 суд не врахував, що вказаний спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що починаючи з дня придбання земельної ділянки ОСОБА_1 , вказана земельна ділянка не перебувала у його законній (правомірній) власності. Після укладення недійсної угоди купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності тільки 11 квітня 2011 року, тому і виникло право власності з квітня 2011 року. До моменту виникнення права власності на землю ОСОБА_1 не мав законного права приступати до користування та розпорядження земельною ділянкою, в тому числі, і у формі будівництва житлового будинку. Виходячи із незаконності володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою, він своїми діями щодо будівництва будинку , яке, у свою чергу, також проведено без відповідних дозволів, рішень та декларацій, порушив права і свободи ОСОБА_3 щодо володіння земельною ділянкою. При цьому, паралельно ОСОБА_1 . діяв із грубим порушенням вимог земельного та містобудівного законодавства, що являється неправомірними, незаконними діями. Факт існування зазначених судових рішень, якими нібито врегульовано даний спір, не заперечується, так як вони існують. Однак, вказані рішення прийняті і ними були вирішені інші питання, стосовно іншого предмету та підстави позову. ОСОБА_3 при зверненні до суду сплатила відповідно встановлену суму судового збору. ОСОБА_3 є належним позивачем за зустрічним позовом, оскільки фактичне існування житлового будинку, право власності на який оформлене на ОСОБА_1 , на території земельної ділянки, яка частково належить ОСОБА_3 , прямо порушує її право на земельну ділянку. ОСОБА_3 не звертається до суду з позовом про визнання за нею права власності на спірний житловий будинок, оскільки даний будинок не введений в експлуатацію відповідним чином. Даний будинок був побудований спільно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак, не введений в експлуатацію через фальсифікацію документів, яку вчинив ОСОБА_1 . Таким чином, у даному випадку відсутні ознаки майнового спору. Спір, що виник між сторонами, не носить в собі характер адміністративного спору, оскільки у даному позові йде мова про право на нерухоме майно, що виключає ознаки публічно правового спору.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено,що 10 грудня 2010 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,254 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки (а.с.36-37, Т.1).

У 2011 році виданодержавний акт на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 грудня 2010 року, являвся власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222784600:05:005:0009 площею 0,2536 га, по АДРЕСА_1 (а.с.8 , Т.1).

Відповідно до свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення Маковищанської сільської ради Макарівського району Київської області від 25 січня 2012 року, ОСОБА_1 являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.7, Т.1).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року, яке набрало законної сили 17 жовтня 2013 року, зокрема, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222784600:05:005:0009 та визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки кадастровий номер 3222784600:05:005:0009, що підтверджується рішенням Макарівського районного суду Київської області від 02 квітня 2013 року, ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 жовтня 2013 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 лютого 2014 року (а.с.15-27, Т.1).

З відповіді архівного відділу Макарівської районної державної адміністрації та протоколу засідання виконавчого комітету Маковищанської сільської ради Макарівського району Київської області від 25 січня 2012 року вбачається, що рішення № 4 від 25 січня 2012 року на засіданні виконкому не приймалось (а.с.113-115, 120-122, Т.1).

Відповідно до декларації про готовність об`єкту до експлуатації ОСОБА_1 повідомив про готовність житлового будинку АДРЕСА_1 до експлуатації (а.с.137-140, Т.1).

З відповіді Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області інформація про реєстрацію декларації про готовність об`єкту до експлуатації в реєстрі відсутня, так само відсутня інформація і про реєстрацію повідомлення про початок будівельних робіт (а.с.126, Т.1).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не являється співвласником спірної земельної ділянки, оскільки договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасований повністю. У зв`язку з цим, відсутні підстави для застосування ст. 365 ЦК України. Свідоцтво про право власності на житловий будинок видане безпідставно, а, відтак, необхідно визнати недійсною реєстрацію права власності на зазначений житловий будинок. Така реєстрація права власності на нерухоме майно порушує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції, яка діяла на час видачі свідоцтва про право власності на домоволодіння) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 вказує на те, що він є єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці, право власності на Ѕ частину якої належить ОСОБА_3 . Позивач вважає, що він здобув право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок.

Разом з тим, вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на земельну ділянку не підлягають до задоволення, оскільки право власності на земельну ділянку 0,2536 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку. Підстава набуття - договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2154 від 10 грудня 2010 року. Цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.8, Т.1). Державний акт є дійсним та не оспорювався у судовому порядку.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить припинити право власності ОСОБА_3 на Ѕ частину спірної земельної ділянки та посилається на ст. 365 ЦК України.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Із змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 368 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Однак, за рішенням суду, яке набрало законної сили, за ОСОБА_3 визнано право власності на Ѕ частину земельної ділянки, і така частка не є незначною у спільному майні. Відповідачу належить половина земельної ділянки, а, отже, частки як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_3 є рівними. Позивач не надав суду доказів, що земельна ділянка є неподільною та неможливо виділити в натурі її Ѕ частину, а також доказів того, що спільне володіння та користування майном є неможливим.

За таких обставин, суд першої інстанції по суті дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову, однак, виходив з хибних мотивів, помилково вважаючи, що ОСОБА_1 не є власником житлового будинку та власником Ѕ частини земельної ділянки.

Оскільки висновки суду в частині відсутності підстав до задоволення позову по суті відповідають фактичним обставинам справи, у відповідності до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності на нерухоме майно, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оспорюючи свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім`я ОСОБА_1 , та його державну реєстрацію, ОСОБА_3 не надала суду жодних доказів того, що їх видачею та прийняттям порушуються її права та законні інтереси.

Так, спірна земельна ділянка не поділена в натурі між сторонами і доказів того, що житловий будинок, збудований ОСОБА_1 , займає всю земельну ділянку, зокрема, і ту її частину, власником якої являється ОСОБА_3 , суду не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , серед іншого, зазначала, що вона не звертається до суду з позовом про визнання за нею права власності на спірний житловий будинок, оскільки даний будинок не введений в експлуатацію відповідним чином. Даний будинок був побудований спільно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак, не введений в експлуатацію через фальсифікацію документів, яку вчинив ОСОБА_1 .

Разом з тим, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України відповідач не надала суду докази, які підтверджують зазначені нею обставини.

У зв`язку з цим, обставини, якими ОСОБА_3 обґрунтовує зустрічні позовні вимоги, не є підставою для задоволення її позову.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання незаконною та скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації не оскаржувалося, а, відтак, апеляційним судом не переглядається.

Розглядаючи справу по суті в частині зустрічного позову, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, невірно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги, оскаржуючи рішення суду в частині задоволення зустрічного позову, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 920 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати та прийняти в цій частині постанову.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_4 , Маковищанська сільська рада Макарівського району Київської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція у Київській області, про визнання незаконними та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та державної реєстрації права власності на нерухоме майно відмовити.

В іншій частині рішення Бородянського районного суду Київської області від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 , проживаючої по АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , проживаючого по АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 1 920 (одна тисяча дев`ятсот двадцять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 19 вересня 2019 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.