Постанова

від 19.09.2019 по справі 556/434/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2019 року

м. Рівне

Справа № 556/434/19

Провадження № 22-ц/4815/1249/19

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Шимківа С.С.,

суддів: - Бондаренко Н.В., Хилевича С.В.

секретар судового засідання - Тхоревський С.О.

учасники справи:

позивач - Вище професійне училище № 29 смт. Володимирець,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не

заявляє самостійних

вимог на предмет спору

на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 червня 2019 року (ухвалене у складі судді Іванків О.В., повний текст рішення суду складено 01 липня 2019 року) у справі за позовом Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець до ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в :

07 березня 2019 року Вище професійне училище № 29 смт. Володимирець звернулося до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Позовна заява мотивована тим, що наказом директора Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець № 214 від 13.11.20166 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу техпрацівницею з 13.11.2006 року на період відсутності основного працівника ОСОБА_3 .

Рішенням дирекції і профкому Володимирецького вищого професійного училища № 29 від 19.09.2017 року ОСОБА_1 надано для тимчасового проживання на період роботи частину учнівського гуртожитку в будинку по АДРЕСА_1 , що складається з двох кімнат, загальною площею 44,28 кв.м.

ОСОБА_2 було видано ордер на вселення у вказане житлове приміщення, для проживання сім`ї, у кількості чотирьох осіб, з яких за даною адресою було зареєстровано лише ОСОБА_1 та її чоловіка.

Наказом № 10 від 18.02.2010 року директора Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець ОСОБА_1 звільнено з роботи, у зв`язку з закінченням терміну дії договору.

Незважаючи на припинення трудових відносин, ОСОБА_1 не виконала свого обов`язку звільнити займане житлове приміщення, хоча понад 10 років вона проживає за іншою адресою, а зазначене приміщення нею не використовується.

Просили суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право користування яким надано їй на підставі ордера на вселення у житлове приміщення № 13 від 21.09.2007 року.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 червня 2019 року позов Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець до ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Володимирецьким РВ УМВС України в Рівненській області 02.06.1997 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 добровільно протягом тривалого часу втратила зв`язок зі спірним житловим приміщенням, яке не є місцем її проживання.

29 липня 2019 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій вона просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що її було вселено у гуртожиток на законних підставах.

На спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", у зв`язку з чим вона не може бути виселена з гуртожитку без попереднього надання іншого житла, придатного для проживання.

Згідно положень ст. 71 ЖК Української РСР саме на позивача покладено обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки без поважних причин.

Родина ОСОБА_1 була вселена до гуртожитку на постійне місце проживання.

ЇЇ чоловік - ОСОБА_2 працював у ВПУ № 29 смт. Володимирець з 1989 року по 2007 рік. У 1989 році ОСОБА_2 , як працівника ВПУ № 29 смт. Володимирець, на підстав ордеру разом із сім`єю було вселено в квартиру АДРЕСА_2 .

Саме за цією адресою ОСОБА_1 на законних підставах зареєстровані та проживають з чоловіком з 1989 року і по даний час.

Вказану обставину суд першої інстанції залишив поза увагою.

Висновок місцевого суду про її не проживання у спірному житлі протягом тривалого часу не відповідає обставинам справи.

В період з 07.09.2018 року по 30.11.2018 року ОСОБА_1 перебувала на роботі за межами України в Республіці Польща.

Саме протягом цього періоду і було складено акти про її не проживання у спірному житлі.

Позивачем не доведено факту її не проживання в гуртожитку тривалий період, більше шести місяців, що свідчить про безпідставність, необґрунтованість і незаконність позовних вимог.

03 вересня 2019 року Вищим професійним училищем № 29 смт. Володимирець подано відзив на апеляційну скаргу, у якому покликається на законність рішення суду та просить про залишення оскаржуваного рішення без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що наказом № 214 директора Володимирецького ВПУ-29 Боровика В. П. ОСОБА_1 . прийнято на роботу техпрацівницею з 13.11.06 року на період відсутності основного працівника ОСОБА_3 (а.с. 7).

На праві оперативного управління за Вищим професійним училищем № 29 смт. Володимирець перебуває державне нерухоме майно - будівля гуртожитку АДРЕСА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно СТА 589175, наказом Міністерства освіти та науки України № 723 від 05.07.2018 року "Про закріплення державного майна за Вищим професійним училищем №29 смт. Володимирець (Рівненська область)" (а.с. 14).

На підставі рішення дирекції та профкому ВПУ-29 ОСОБА_1 видано ордер на проживання із сім`єю у складі чотирьох чоловік у 2 кімнатах, загальною площею 44,28 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 . Ордер дійсний на час роботи вказаної у ньому особи в училищі (а.с. 6).

Наказом № 10 від 18 лютого 2010 року директора ВПУ № 29 Боровика В.П. ОСОБА_1 звільнено з роботи з 18.02.2010 року, у зв`язку із закінченням терміну дії договору (а.с. 8).

Як встановлено судом, після припинення трудових правовідносин з ВПУ № 29 ОСОБА_1 залишилася проживати у наданому їй житлі.

Згідно позовної заяви, ВПУ № 29 смт. Володимирець просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням (дві кімнати загальною площею 44,28 кв.м.) з підстав, передбачених ст. 71 ЖК Української РСР, оскільки остання більше 10 років не проживає у спірному житлі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Як роз`яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" № 2 від 12.04.85 року у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

З наданих ОСОБА_9 документів, а саме копії відміток у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, відповіді роботодавця, вбачається, що вона з 07.09.2018 року по 30.11.2018 року працювала у Польській Республіці (а.с. 61-64).

Таким чином, відсутність ОСОБА_9 у наданому їй житлі, була зумовлена її тимчасовим виїздом на роботу за кордон.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Актом комісії у складі заступника директора ОСОБА_8., завідуючого господарством ОСОБА_10 , коменданта гуртожитків ОСОБА_11 від 21.08.2018 року та актом комісії у складі заступника директора ОСОБА_8., завідуючого господарством ОСОБА_12 , юрисконсульта ОСОБА_13 від 06.02.2019 року встановлено, що ОСОБА_9 не проживає в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10-11).

Разом з тим, вказані акти не підтверджують факту не проживання ОСОБА_1 понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР у наданому їй житлі.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 25 Загальної декларації прав людини, прийнятою та проголошеною в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 10 грудня 1948 року визначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (стаття 10).

Пунктом 1 статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року наголошено, що право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Статтею 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Позивачем не доведено, що ОСОБА_1 без поважних причин більше шести місяців не проживає у спірному житловому приміщенні, що вона має інше постійне місце реєстрації та проживання, крім спірного.

Непроживання ОСОБА_1 у гуртожитку у зв`язку із виїздом на роботу за кордон є поважною причиною та не може бути підставою для визнання її такою, що втратила право користування спірним житлом.

Ураховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, постановлене ним рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець до ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 21 червня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець до ОСОБА_1 , третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням відмовити.

Стягнути з Вищого професійного училища № 29 смт. Володимирець на користь ОСОБА_1 2643 грн сплаченого судового збору, за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2019 року.

Головуючий-суддя С.С. Шимків

Судді: Н.В. Бондаренко

С.В. Хилевич