Постанова

від 17.09.2019 по справі 903/105/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року Справа № 903/105/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В. ,

представники учасників справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача 2-ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 29.05.2019р. , повний текст якого складено 03.06. 2019р., у справі №903/105/19 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк м.Київ

до 1. Приватного підприємства Луцьк ВІТ Сервіс с.Липини Луцького р-ну Волинської обл.

2. ОСОБА_1 с.Липини Луцького р-ну Волинської обл.

про стягнення 200 000 грн. заборгованості за кредитним договором,-

У лютому 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення солідарно з Приватного підпри-ємства Луцьк Віт Сервіс (надалі в тексті - Товариство) та ОСОБА_1 200 000 грн. заборгованості за кредитним договором від 08.02.2018р.(арк.справи 3-7).

Рішенням господарського суду Волинської області від 29.05.2019р. у справі №903/105/19 задоволено позов та присуджено до стягнення солідарно з відповідачів 200 000 грн. заборгованості за кредитним договором. Ухвалюючи рішення господарський суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Публічним акціонерним товариством Комерційним банком Приватбанк і ОСОБА_1 укладено договір поруки №POR1518084559523 від 08.02.2018р., то Відповідачі відповідають перед Банком як солідарні боржники. Оскільки на момент розгляду справи ні позичальник, ні по-ручитель заборгованості перед кредитором не погасили, вимога Позивача про солідарне стягнення із відповідачів 200 000 грн. заборгованості за кредитом обґрунтована і підлягає задоволенню.(арк. справи 94-98).

Не погоджуючись із рішенням, Відповідач-2 подав скаргу до Північно-західного апеляцій-ного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської об-ласті від 29.05.2019р. та закрити провадження у даній справі.(арк.справи 106107).

Обґрунтовуючи скаргу, Позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм права. Єдиним доводом апеляційної скарги є те, що предметом даного позову АТ КБ Приватбанк (юридичної особи-кре-дитора) до ПП Луцьк Віт Сервіс (позичальника-юридичної особи) і ОСОБА_1 (поручителя-фізичної особи) є стягнення коштів у зв`язку з невиконанням відповідачем-1 умов кре-дитного договору, а у зв`язку з цим настання відповідальності за договором поруки, де поручителем є фізична особа, тому даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства. Задово-льняючи позов суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та не надав їм належної правової оцінки.(арк.справи 106-107).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019р. відкрито апеляційне провадження у справі №903/105/19.(арк.справи 104).

11.07.2019р. на електронну адресу суду надійшов відзив Банку, у якому він просить залиши-ти апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а 16.09.2019р. - клопотання про відкладення розгляду справи.(арк.справи 116-117).

Учасники справи не забезпечили явку своїх представників у судове засідання, проте, участь представників не визнавалась обов`язковою, тому така неявка не перешкоджає розгляду апеляцій-ної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуаль-ного права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 08.02.2018р. ПП Луцьк ВІТ Сервіс через систему інтер-нет-клієнт-банкінгу підписано із використанням електронного цифрового підпису анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг КУБ .(арк.справи 22).

Відповідно до цієї заяви Підприємство як позичальник, клієнт приєднався до розділу 3.2.8 Умов та правил надання банківських послуг (надалі - Умови), які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ Приватбанк .(арк.справи 24-29).

Пунктом 3.2.8.1 Умов визначено, що банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язу-ється надати Підприємству Кредит КУБ для фінансування поточної діяльності клієнта, в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати відсотків, комісії та інших винагород в обу-мовлені цим договором терміни.

Кредитування клієнта здійснюється в межах встановленого банком ліміту кредитування, про який банк повідомляє клієнта через встановлені канали комунікацій. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх спла-ти) вказуються в заяві про приєднання по Умов та правил надання банківських послуг (далі - заява).

Клієнт приєднується до Послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом заяви в системі Приват 24 або у сервісі Папка 24 або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Кредит також може надаватись шляхом видачі кредитних коштів з наступним їх перерахуванням на рахунок підприємства-продавця за товари та послуги, придбані Клієнтом через Інтернет-платформу Приват Маркет .

Відповідно до пункту 3.2.8.3 Умов надання кредитів у рамках послуги здійснюється на нас-тупних умовах: банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати клієнту терміно-вий кредит в обмін на зобов`язання клієнта щодо повернення кредиту, сплати відсотків, комісій та винагород.

Відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, їх кількість і да-ти їх здійснення вказуються в заяві.

Заява на приєднання до послуги в системі Приват 24 або у сервісі Папка 24 або іншим шляхом підписується електронним підписом, є способом укладання кредитного договору в ефект-ронному вигляді.

Пунктом 3.2.8.3.1 Умов передбачено, що повернення кредиту здійснюється щомісяця шля-хом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомі-сячних внесків, зазначених у заяві.

Для позичальників, що працюють у сегменті агро-бізнесу, може бути встановлений окремий порядок погашення, що передбачає погашення основного боргу тільки шість останніх місяців ко-ристування кредитом. Банк здійснює договірне списання грошей з поточного рахунку клієнта в строки і розмірах, передбачених умовами кредитного договору. Остаточний термін погашення за-боргованості за кредитом є дата повернення кредиту.

У відповідності до пунктів 3.2.8.5.2 та 3.2.8.5.3 Умов відповідач-1 взяв на себе зобов`язання оплатити проценти за користування кредитом у вигляді щомісячної комісії згідно з п.3.2.8.3.2, а також повернути кредит у терміни і в сумах, які встановлено в пунктах 3.2.8.3.1, 3.2.8.5.14, 3.2.8.6.2, а також зазначені в заяві, шляхом розміщення необхідних для планового погашення внеску коштів на своєму поточному рахунку.

Відповідно до п.3.2.8.9 Умов за користування кредитом у період з дати списана коштів з по-зикового рахунку до дат погашення кредиту згідно з пунктами 3.2.8.1, 3.2.8.2, 3.2.8.3, 3.2.8,3.1 цьо-го Договору клієнт сплачує проценти у вигляді щомісячної в комісії розмірі, зазначеному у пункті 3.2.8.3.2, за змістом якого - за користування послугою клієнт сплачує щомісяця проценти за корис-тування кредитом у вигляді щомісячної комісії в розмірі, що зазначені в Заяві та тарифах, а саме: 2% від початкової суми кредиту.

Пункт 3.2.8.9.2 Умов передбачає, що сплата процентів за користування кредитом вигляді щомісячної комісії, передбаченої пунктом 3.2.8.3.2 Умов, здійснюється в дати платежів, зазначені у заяві, про що зазначено у п. 3.2.8.3.1 Умов.

Кредит, згідно пункту 1.3 Заяви, надається на строк 12 місяців з дня видачі кредиту. Пога -шення заборгованості здійснюється щомісяця рівними частинами з календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів.

Згідно з п.3.2.8.9.1 Умов та відповідно до ст.212 ЦК України, у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбачених пунктами 3.2.8.5.2 та 3.2.8.5.3 цього договору, клієнт спла-чує банку відсотки в розмірі, зазначеному в п.3.2.8.3.3 цього договору.

При порушенні клієнтом будь-якого грошового зобов`язання позичальник сплачує банки відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому у Заяві, а саме: 48% річних від суми залишку непогашеного кредиту.(п.3.2.8.3.3 Умов).

Нарахування прострочених відсотків здійснюється щодня, при цьому відсотки розраховую-ться на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурса-ми, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не враховується (п.3.2.8.9.7 Умов).

Пунктом 3.2.8.10.1 Умов визначено, що у разі порушення Клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати комісії за користування кредитом, передбаченої пунктами 3.2.8.3.2, 3.2.8.3.1 цього Договору, термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 3.2.8.9, 3.2.8.3.1, 3.2.8.3.2 цього До-говору, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової став-ки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, (у % річних) від суми простроченого пла-тежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до п.3.2.8.10.3 Умов нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'-язання здійснюється протягом 15 років з дня, коли зобов`язання мало бути виконано клієнтом.

Матеріалами справи, а саме, меморіальним ордером №HSAV9BA8C5 стверджується, що 09.02.2018р. на виконання умов укладеного кредитного договору, Банком перераховано на поточ-ний рахунок Підприємства кредитні кошти у сумі 300 000 гри., що вбачається з виписки з рахун-ку.(арк.справи 31).

З матеріалів справи також вбачається, що 08.02.2018р. АТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 уклали договір поруки №РОR 1518084559523 предметом якою є надання поруки Відповідачем-2 за виконання зобов`язань Відповідача-1, які випливають з договору кредитування.(п.1.1 договору поруки).(арк.справи 34).

Відповідно до п.1.2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою 1 в тому є розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодвання збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання Підприємством умов Договору та станом на 26.12.2018р. Позивач нарахував заборгованість в сумі 272 978 грн. 71 коп., з них: 200 000 грн. заборгованості за кредитом; 18 433 грн. 33 коп. заборгованості за відсотками, на-рахованими на прострочену заборгованість згідно з п.п.3.2.8.3.3 та 3.2.8.9.1 Умов; 36 257 грн. 09 коп. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно з п.п.3.2.8.3.2 та 3.2.8.9 Умов; 18 288 грн. 29 коп. заборгованості з пені, нарахованої згідно з п.3.2.8.10.1 Умов. (арк.справи 33).

При цьому Позивач заявив до стягнення солідарно 200 000 грн. основного боргу.

Як вже зазначалось, господарський суд Волинської області рішенням від 29.05.2019р. задо-волив позов, присудивши до стягнення солідарно з Відповідачів 200 000 грн. основного боргу.(арк. справи 94-98).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального пра-ва, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню з огляду на наступ-не:

Предметом спору є стягнення основного боргу за кредитним договором.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України) - госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов`язань і є обов`язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов`язан-ня у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України).

Зобов`язанням, відповідно до ст.509 ЦК України - є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Такі ж правила встановлює і ст.174 ГК України.

Вирішуючи даний спір, апеляційний суд виходить з того, що з моменту подання заяви 08.02. 2018р. між Банком та Підприємством виникли кредитні відносини, оскільки взаємовідносини сто-рін відповідають дефініції статті 1054 ЦК України, коли за кредитним договором банк або інша фі-нансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими оз-наками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (су-му позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюють-ся договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін про-центи виплачуються щомісяця до дня повернення позики.(ч.1 ст.1048 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.(ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України). Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допус-кається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК Укра-їни). Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконан-ня, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що з моменту укладення 08.02.2018р. Договору поруки, Від-повідач-2 поручився перед Банком за виконання зобов`язання позичальником, оскільки в силу ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за ви-конання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язан-ня боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель, згідно зі ст.554 ЦК України, відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо догово-ром поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель від-повідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Переглядаючи рішення у даній справі, колегія суддів зауважує, що в прохальній частині апе-ляційної скарги Відповідач-2 просить скасувати рішення у справі №902/105/19 повністю та про-вадження у справі закрити.

Разом з тим, єдиним доводом апеляційної скарги є те, що поручитель у даній справі - фізич-на особа, що зумовлює розгляд даного спору за правилами цивільного судочинства.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів звер-тає увагу, що за змістом ст.526, ч.1 ст.530, ст.610 та ч.1 ст.612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 По-зика. Кредит. Банківський вклад ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не вип-ливає із суті кредитного договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.(ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведе-ним належним чином (ст.599 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або зако-ном, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Позичальник, в силу приписів ч.1 ст.1049 ЦК України, зобов`язаний повернути позикодавце-ві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк і в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичаль-ником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника по-вернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи - підпри-ємство отримало 300 000 грн. кредитних коштів, однак через неналежне виконання умов договору виникла заборгованість по тілу кредиту в сумі 200 000 грн., яку заявив Позивач до стягнення.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо необхід-ності розгляду такого позову в порядку господарського судочинства з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч.1 ст.20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській дія-льності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Таким чином, вищенаведена правова норма відносить до компетенції господарських судів дві категорії справ: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні пра-вочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є під-приємцем та справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язан-ня, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

При цьому, друга складова п.1 ч.1 ст.20 ГПК України не містить обмежень щодо суб`єктного складу самого правочину, визначальним в даному випадку є суб`єктний склад зобов`язання, в забез-печення виконання якого було укладено правочин.

Між тим, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.(ч.1 ст.45 ГПК України), за змістом якої, юридичні особи та фі-зичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрис-дикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на за-побігання правопорушенням.

У справі №903/105/19 ОСОБА_1 є фізичною особою та поручителем Підприємства за кре-дитним договором.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єкт-ний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх су-купності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністра-тивного судочинства України та інших законодавчих актів №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, яким чинні Господарський процесуальний кодекс України та Цивільний процесуальний кодекс Ук-раїни викладено у новій редакції.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України у ре-дакції вищевказаного Закону - суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що ви-никають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 Госпо-дарського процесуального кодексу України (надалі в тексті - ГПК України).

За змістом пункту 1 частини першої цієї статті - господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській дія-льності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридич-ні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Банк як кредитор звернувся до гос-подарського суду з позовом до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа.

Тобто, між Позивачем та Відповідачем-2 наявний спір щодо виконання правочину, укладе-ного для виконання зобов`язання за кредитним договором, стороною якого є юридична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуально-го кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII - до юрисдикції господарських судів належать спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цьо-го основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Як вже зазначалось, сторонами в судовому процесі, згідно статей 4 і 45 ГПК України, мо-жуть бути і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, прямо визначені положеннями статті 20 ГПК України (наприклад, пун-кти 5, 10, 14 статті 20 ГПК України).

В свою чергу, положення пункту 1 частини першої статі 20 ГПК України також не пов`язу-ють належність до господарської юрисдикції справ у спорах щодо правочинів, укладених для забез-печення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юри-дичні особи та (або) фізичні особи-підприємці - з об`єднанням таких позовних вимог із вимогами до особи - боржника за основним зобов`язанням.

У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконан-ня основного зобов`язання, не змінює підсудності господарського спору.

Матеріалами справи стверджено, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання.

Крім цього, Позивачем заявлена позовна вимога і до поручителя - фізичної особи, який ук-лав правочин на забезпечення виконання зобов`язання позичальником-Підприємством (суб`єктом господарської діяльності).

За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 ГПК України, позов АТ КБ Приват-банк підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а тому посилання Скаржника на неправомірність розгляду спору в порядку господарського судочинства є безпідставною.

З мотивів, викладених вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстан-ції обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову.

Порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, змісту зобов`язань Відпові-дачів, рівно як і твердження про невмотивованість висновку про обґрунтованість заявленого по-зову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпо-середньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, не визнаються апеляційним судом такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни ос-каржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарсько-го суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського проце-суального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1 . Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 29.05.2019р. у справі №903/105/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3 . Матеріали справи №903/105/19 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.