Рішення

від 04.09.2019 по справі 910/1239/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.09.2019Справа № 910/1239/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС"

про стягнення 362 601,90 грн., -

за участю представників:

від позивача: Губін Д.А.

від відповідача: Строкань О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шарков Андрій Анатолійович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про стягнення 362 601,90 грн., з яких: 297 280 грн. - сума основної заборгованості за договором про надання послуг №38-НП-17 від 09.10.2017, 45 809,65 грн. - пеня; 11 669,13 грн. - відсотки за користування чужими коштами; 7 843,12 грн. - інфляційні збитки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив договірні зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг за умовами договору про надання послуг №38-НП-17 від 09.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2019.

У судовому засіданні 13.03.2019 було оголошено перерву на 03.04.2019.

Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, призначено підготовче засідання на 25.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 підготовче засідання відкладено на 13.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 розгляд справи відкладено на 12.06.2019.

У судовому засіданні 12.06.2019 оголошено перерву до 08.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2019 провадження у справі № 910/1239/19 зупинено до розгляду Північним апеляційний господарським судом апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2019 у справі № 910/1236/19 та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2019 поновлено провадження у справі № 910/1239/19, судове засідання по справі призначено на 04.09.2019.

Присутній у судовому засіданні 04.09.2019 представник позивача надав додаткові пояснення по суті спору. Підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.09.2019 надав додаткові пояснення по суті спору, заперечував проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях. Наполягав на тому, що прострочення виконання грошового зобов`язання не відбулося, оскільки сторони при укладанні договору погодили на власний розсуд, що обов`язок зі сплати грошових коштів за поставку товару настає з моменту отримання належним чином оформленої видаткової накладної. При цьому зазначив, що позивач неправомірно здійснив розподіл сплачених відповідачем коштів на власний розсуд в рахунок погашення заборгованості за декількома договорами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши доводи сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

09.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Шарковим Андрієм Анатолійовичем (виконавець, позивач) було укладено договір № 38-НП-17 на надання послуг (далі - Договір), умовами якого передбачено, що виконавець зобов`язується за завданням та виробничими програмами замовника надавати, а замовник оплачувати послуги, вид, кількість, терміни виконання та ціна яких, вказуються в специфікації надання послуг (додаток, який є невід`ємною частиною договору), на умовах, що викладені у цьому договорі.

Відповідно до п. 2.2. договору, оплата наданих послуг (товару) здійснюється на наступних умовах:

- 30 % вартості послуг (товару) замовник попередньо оплачує протягом 3 (трьох) банківських днів з дня отримання від виконавця належним чином оформленого рахунку-фактури;

- 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури. Без зазначених документів оплата наданих послуг не проводиться.

Згідно п. 4.9. договору, приймання-передача послуг (товару) оформлюється актом приймання-передачі послуг та підписується уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми.

Договір діє до 31.12.2017 року, але в будь-якому разі до виконання сторонами зобов`язань за договором у повному обсязі (п. 9.1. договору).

Специфікацією № 1, що є додатком № 1 до Договору, сторони погодили найменування послуг: Пошиття: індивідуальне обмундирування (3581) (Штани літні від костюма літнього польового з тканини Тип 4, клас 7), строк надання послуг - до 02.12.2017 (включно), загальна вартість послуг: 750 000 грн.

Специфікацією № 2, що є додатком № 2 до Договору, сторони погодили найменування послуг: Пошиття: індивідуальне обмундирування (3581) (Штани літні від костюма літнього польового з тканини Тип 4, клас 7), строк надання послуг - до 23.12.2017 (включно), загальна вартість послуг: 225 000 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору сторонами було складено: Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 37 від 07.12.2017 р. на 30 одиниць, загальною вартістю 4 500 грн; Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 46 від 14.12.2017 р. на 4 170 одиниць, загальною вартістю 625 500 грн.; Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 48 від 19.12.2017 р. на 1 000 один., загальною вартістю 150 000 грн; Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 52 від 23.12.2017 р. на 1 300 один., загальною вартістю 195 000 грн.

Також судом встановлено, що на виконання умов Договору № 38-НП-17 відповідачем були складені Акти невідповідності послуг (товару) за якістю: № 1 /ШКЛП від 29.12.2017 та № 3/ ШКЛП від 06.02.2018, з яких вбачається, що виконавцю (позивачу) на виправлення недоліків (дефектів) 29.12.2017 було повернуто 6 000 одиниць товару, 06.02.2018 - 5 910 одиниць.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, після усунення виконавцем недоліків (дефекту) товару, сторони склали Акт здачі-прийняття робіт (послуг) № 2 від 09.03.2018 на 5 910 одиниць, загальною вартістю 886 500 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та представниками сторін в судових засіданнях не заперечувалось, що на виконання умов договору № 38-НП-17 виконавцем (позивачем по справі) було виготовлено та передано 6 500 одиниць товару, загальна вартість якого складає 975 000 грн. та відповідає змісту Специфікації № 1 та Специфікації № 2 до Договору.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що всупереч умовам Договору відповідач розрахувався за надані позивачем послуги лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 297 280 грн., на яку позивач також нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення Договору № 38-НП-17 на надання послуг від 09.10.2017 між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою договір, укладений між сторонами, є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 297 280 грн., позивач посилався на часткову сплату відповідачем вартості товару та на підтвердження своїх доводів надав банківські виписки ПАТ Укрсоцбанк за період з 01.07.2017 по 31.12.2017 та з 01.08.2018 по 31.08.2018.

З банківських виписок вбачається, що відповідачем було перераховано позивачу 225 000 грн. (31.10.2017) та 441 000 грн. (15.12.2017) з призначенням платежу: за послуги пошиття згідно рахунку № 40 від 09.10.2017 .

Вказаний факт не заперечувався жодною із сторін. Відповідач пояснив перерахування вказаних сум у розмірі 666 000 грн. (225 000 грн. + 441 000 грн.) наявністю виставленого рахунку-фактури № 40 від 09.10.2017 та погодженою сторонами умовою Договору щодо сплати 30% попередньої оплати вартості товару (п.2.2. Договору).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач сплатив позивачу 103 800 грн. (згідно платіжного доручення від 03.08.2018 № 817) та 112 000 грн. (згідно платіжного доручення від 13.08.2018 №1726), вказавши призначення платежу за пошиття продукції згідно акту звірки від 03.08.2018 р. без ПДВ .

Як вбачається з пояснень позивача, оскільки в призначені платежів було відсутнє посилання на Договір № 38-НП-17, зарахування таких платежів ним було здійснено частково з урахуванням черговості виникнення заборгованостей, оскільки на той момент за ТОВ АБІТ-ТЕКС обліковувалась заборгованість за іншими договорами, а саме: № 29-НП-17 від 16.06.2017, № 37-НП-17 від 25.09.2019, № 38-2-НП-17 від 25.10.2017.

Вищезазначені обставини щодо правомірності розподілу коштів позивачем в порядку черговості виникнення заборгованостей за різними договорами, заперечувались відповідачем у відзиві № 01-03/19 від 01.03.2019 та додаткових поясненнях, наданих безпосередньо у судових засіданнях з посиланням на те, що сума 215 800 грн.(103 800 грн. + 112 000 грн.) мала бути зарахована позивачем в рахунок заборгованості саме за договором № 38-НП-17 від 09.10.2017. З цих самих підстав відповідач заперечував проти обґрунтованості розрахунку пені, відсотків та інфляційних витрат.

Разом з цим, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2019 у справі № 910/1236/19, яке набрало законної сили 24.07.2019, було частково задоволено позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС". Стягнуто з відповідача на користь позивача 13 020 грн. - заборгованості, 1 135,06 грн. - пені, 1 075,71 грн. - інфляційних втрат, 337,09 грн. - 3 % річних та 907,18 грн. - судового збору.

Під час вирішення спору у справі № 910/1236/19 судом розглядалися аналогічні правовідносини між сторонами, які виникли на підставі договору про надання послуг № 37-НП-17 від 25.09.2017. При цьому, у межах провадження № 910/1236/19 судами як першої так і апеляційної інстанцій було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" та Фізичною особою-підприємцем Шарковим Андрієм Анатолійовичем було укладено ряд інших договорів на надання послуг, а саме № 29-НП-17 від 16.06.2017, № 37-НП-17 від 25.09.2017, № 38-НП-17 від 09.10.2017 та № 38-2-НП-17 від 25.10.2017, загальна заборгованість за якими (до моменту часткової оплати заборгованості відповідачем на загальну суму 215 800 грн.) складає 536 460,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) за зазначеними договорами.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип правової визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, оскільки на момент розгляду справи № 910/1239/19 набрало законної сили судове рішення у справі № 910/1236/19, обставини, які були встановлені під час господарського провадження № 910/1236/19 не підлягають доказуванню в межах справи № 910/1239/19.

Крім того, під час розгляду справи № 910/1236/19 судом (так само як і під час даного провадження по справі № 910/1239/19) встановлено факт того, що відповідачем в рахунок погашення заборгованості було перераховано позивачу кошти розмірі 215 800,00 грн. згідно платіжних доручень № 817 від 03.08.2018 та № 1726 від 13.08.2018.

В свою чергу, суд першої інстанції у рішенні по справі № 910/1236/19, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що оскільки відповідачем не вказано конкретного договору по якому проводилася оплата в серпні 2018 року, позивачем правомірно здійснено самостійно розподіл сплачених грошових коштів, в рахунок погашення боргових зобов`язань відповідача, по черговості їх виникнення.

Враховуючи вищенаведені обставини, а також приймаючи до уваги преюдиційні факти, які були встановлені судами під час розгляду справи № 910/1236/19, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що станом на 04.08.2018 (після часткового погашення заборгованості відповідачем на суму 103 800 грн. згідно платіжного доручення № 817 від 03.08.2018) загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за всіма договорами склала 432 660 грн., в тому числі по договору № 38-НП-17 від 09.10.2017 - 309 000 грн. Разом з цим, станом на 14.08.2018 (після часткового погашення заборгованості відповідачем на суму 112 000 грн. згідно платіжного доручення № 1726 від 13.08.2018) загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за всіма договорами склала 320 660 грн., в тому числі по договору № 38-НП-17 від 09.10.2017 - 297 280 грн.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем здійснювалися подальші погашення заборгованості за договором № 38-НП-17 від 09.10.2017. Однак, відповідач заперечує факт того, що в нього взагалі виникло зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг, посилаючись на те, що такого роду обов`язок виникає виключно після оформлення позивачем рахунку-фактури у відповідності до п. 2.2. Договору.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Згідно абз. 2 п. 2.2. договору, 70 % вартості послуг (товару) замовник оплачує за фактично надані послуги протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг у разі відсутності порушення п. 3 договору та належним чином оформленого рахунку-фактури.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Згідно з ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора (ч. 2 ст. 613 ЦК України).

Разом з тим, рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405, постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі № 910/15918/14 та постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи умови п. 2.2. договору, відповідач зобов`язаний був протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту приймання-передачі послуг сплатити вартість наданих послуг, тобто починаючи з 15.03.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання за актом здачі-прийняття (надання послуг) № 2 від 09.03.2018, складеного та підписаного представниками сторін без заперечень та зауважень на виконання умов Договору № 38-НП-17 від 09.10.2017.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 297 280 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язань за Договором, позивач просить стягнути з відповідача згідно прохальної частини позовної заяви: 45 809,65 грн. - пені; 11 669,13 грн. - відсотків за користування чужими коштами; 7 843,12 грн. - інфляційних збитків, які сторона правомірно обчислює з урахуванням часткових погашень заборгованості, що здійснювалися відповідачем у спірний період.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У пункті 6.4. Договору сторони погодили, що за прострочення оплати наданих послуг (товару) замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від простроченої суми.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем правомірно визначено початок обчислення неустойки, проте, не враховано положень ч. 6 ст. 232 ГК України в частині обмеження нарахування штрафних санкцій шестимісячним терміном. Так, за перерахунком суду обґрунтований та арифметично вірний розмір пені за порушення строків оплати наданих послуг, здійснений згідно з приписами законодавства та відповідно до умов договору становить 26 745,53 грн., у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 11 669,13 грн. - відсотків за користування чужими коштами та 7 843,12 грн. - інфляційних збитків, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом встановлені розбіжності у сумах інфляційних втрат та 3% річних, які містяться у наданому позивачем розрахунку та сумах, які безпосередньо заявлені позивачем до стягнення у прохальній частині позовної заяви.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах заявлених у прохальній частині позовної заяви сум та дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає 7 842,16 грн. - 3% річних та 7 843,12 грн. - інфляційних втрат.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність в нього обов`язку сплатити суму основного боргу, пеню, інфляційні втрати та 3% річних за порушення грошового зобов`язання зі своєчасної оплати вартості наданих позивачем послуг, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості та інфляційних втрат нормативно та документально доведені і підлягають задоволенню повністю, тоді як позовні вимоги про стягнення 3% річних та пені підлягають частковому задоволенню, з огляду на здійснений судом перерахунок в межах заявлених позивачем періодів.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 28-А, н/п 6, офіс 1, ідентифікаційний код - 39830791) на користь Фізичної особи-підприємця Шаркова Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) 297 280 (двісті дев`яносто сім тисяч двісті вісімдесят) грн. - основного боргу, 26 745 (двадцять шість тисяч сімсот сорок п`ять) грн. 53 коп. - пені, 7 842 (сім тисяч вісімсот сорок дві) грн. 16 коп. - 3% річних, 7 843 (сім тисяч вісімсот сорок три) грн. 12 коп. - інфляційних втрат та 5 095 (п`ять тисяч дев`яносто п`ять) грн. 66 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019.

Суддя І.В. Приходько