Рішення

від 17.09.2019 по справі 913/352/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ

17 вересня 2019 року Справа № 913/352/19

м. Харків Провадження № 3/913/352/19

Господарський суд Луганської області у складі судді Секірського А.В., за участю секретаря судового засідання Рвачова О.О. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи за позовом

Керівника Старобільської місцевої прокуратури, м. Старобільськ Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Білокуракинської селищної ради , смт. Білокуракине Білокуракинського району Луганської області

до Селянського фермерського господарства "Світоч" , село Олексіївка Білокуракинського району Луганської області

про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння

в присутності представників учасників справи:

від органу прокуратури - Владимирець А.О. - прокурор відділу прокуратури Харківської області, посвідчення від 10.02.2016 № 041301;

від позивача - представник не прибув;

від відповідача - ОСОБА_2 - голова фермерського господарства, Заїка В.К. - адвокат, ордер на надання правової допомоги від 06.07.2019 серії ЛГ № 006498.

в с т а н о в и в:

Керівник Старобільської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Білокуракинської селищної ради про витребування із незаконного володіння Селянського фермерського господарства "Світоч" на користь держави в особі Білокуракинської селищної ради земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності кадастровий номер 4420981500:16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровий номер 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га, розташованих на території земель запасу Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, які надавались у постійне користування ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30.05.2001 серії ЛГ № 2030000562, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10.

На обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що право користування земельною ділянкою площею 45,9399 га, яке виникло у фізичної особи-громадянина ОСОБА_3 лише на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30.05.2001 серії ЛГ № 2030000562 без укладання договору на право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

За таких обставин, відповідач після смерті ОСОБА_3 , а саме: з 22.01.2006 утримує та без відповідних правових підстав використовує земельну ділянку площею 45,9399 га, право користування якою припинилось.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи від 01.07.2019 позовну заяву передано на розгляд судді Секірському А.В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.07.2019 підтверджені підстави представництва керівником Старобільської місцевої прокуратури інтересів держави, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 913/352/19, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 23.07.2019.

10.07.2019 від керівника Старобільської місцевої прокуратури за супровідним листом від 08.07.2019 № 02/104-726вих-19 надійшов лист Білокуракинського відділу Старобільської місцевої прокуратури від 28.02.2019 № 02/104-250вих-19, який спрямовувався на адресу Білокуракинської селищної ради щодо порушення земельного законодавства під час використання Селянським фермерським господарством "Світоч" земельної ділянки площею 45,9399 га.

11.07.2019 на електронну адресу суду від Білокуракинської селищної ради надійшов лист від 09.07.2019 № 02-26/2465, який не засвідчений електронним цифровим підписом, про що було складено акт від 11.07.2019 та відправнику надіслано повідомлення про те, що документи отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису не належать до офіційних та запропоновано надіслати документи у встановленому порядку або надати оригінали документів в паперовій формі.

Відповідач відзивом від 10.07.2019 № б/н, який надійшов до суду 11.07.2019, проти заявлених вимог заперечує, посилаючись на наступне.

Спірна земельна ділянка була надана фізичній особі-громадянину ОСОБА_3 у постійне користування для ведення фермерського господарства, що стало підставою для створення та реєстрації фермерського господарства "Світоч", засновниками якого були: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 Тобто спірна земельна ділянка після створення фермерського господарства перебуває саме у володінні та користуванні фермерського господарства, а не окремого фермера. Після смерті голови фермерського господарства, на чиє ім`я видано державний акт про право постійного користування земельною ділянкою, це право зберігається за фермерським господарством та його членами і підлягає переоформленню відповідно до вимог п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, який не визначає строк переоформлення права постійного користування та не вказує, що переоформлення права постійного користування неможливе після смерті особи - члена фермерського господарства, на ім`я якої було видано державний акт. Земельна ділянка була набута в постійне користування на законних підставах, в порядку та у спосіб, що був визначений чинним на той час законодавством, тому після смерті одного із засновників, фермерське господарство, як юридична особа, свою діяльність не припиняло. Також, відповідачем від свого імені своєчасно та в повному обсязі здійснюється сплата земельного податку за земельну ділянку, яка належить йому на праві постійного користування. Відсутність у відповідача права користування спірною земельною ділянкою прокурором та позивачем не підтверджене належними доказами, право користування спірною земельною ділянкою не припинено. Після смерті ОСОБА_3 виникло питання про переоформлення права на земельну ділянку. Селянському фермерському господарству "Світоч" було запропоновано звернутися до Білокуракинської районної державної адміністрації для отримання її в оренду, тому була подана відповідна заява і розпорядженням Білокуракинської районної державної адміністрації від 06.04.2011 надано згоду на виготовлення та розробку технічної документації на право оренди спірною земельною ділянкою строком на 49 років, розробка технічної документації здійснена землевпорядною організацією. А потім було повідомлено, що переоформлювати земельну ділянку та заключати договір оренди немає необхідності.

Також, відповідач вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати строк позовної давності на звернення із даним позовом до суду, враховуючи те, що оскільки підставою для позовних вимог є смерть одного із засновників фермерського господарства, а він помер у 2006 році, то строк позовної давності необхідно обраховувати із цього періоду. Зазначені обставини є підставами для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Крім того, відповідач зазначає, що після одержання головою фермерського господарства документа, що посвідчує право власності або право користування землею, фермерське господарство реєструються в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Так, ОСОБА_3 , в порядку, чинному на момент створення фермерського господарства законодавством, отримав Державний акт на право постійного користування землею, що посвідчує передачу йому земельної ділянки у постійне користування для ведення фермерського господарства. Після створення фермерського господарства, надана його голові земельна ділянка перейшла до фермерського господарства, як до юридичної особи.

Згідно ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування. У редакції п. 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди. Проте, 22.09.2005 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України положення п. 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22.09.2005. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 01.01.2002 можуть здійснювати таке переоформлення.

Необхідність державної реєстрації права на земельні ділянки виникла тільки з 1 січня 2013 року, коли почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яка передбачена викладеним у новій редакції Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". В результаті введення в дію нової системи реєстрації - реєстрація правовстановлюючих документів на нерухомість замінена реєстрацією відповідних речових прав та обтяжень. У разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Фермерське господарство "Світоч" набуло право користування земельною ділянкою загальною площею 45,9399 га, це право підтверджено відповідачем належними та допустимими доказами, прокурором та позивачем не спростовані, це право відповідач не втратив з прийняттям Земельного Кодексу України в чинній редакції (яка передбачає необхідність переоформлення права постійного користування), ні зі смертю ОСОБА_3 , тому безпідставним є посилання прокурора на норми ст. 1225 ЦК України, оскільки право Фермерського господарства "Світоч" та його членів на постійне користування земельною ділянкою виникло, не у зв`язку зі спадкуванням, а в силу норм законодавства України, якими врегульовано питання надання та використання земельних ділянок фермерськими господарствами та їх членами. Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Стаття 141 Земельного кодексу України має вичерпний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою, якими є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

У поданому позові прокурор не зазначив про наявність жодної з цих підстав для припинення права відповідача на постійне землекористування вказаною земельною ділянкою та не обґрунтував порушення відповідачем інтересів держави в особі Білокуракинської селищної ради. Відповідач, спірну земельну ділянку використовує за цільовим призначенням, як землю сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства та сплачує за неї всі необхідні податкові платежі.

Відтак, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна власника земельної ділянки і обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до Фермерського господарства "Світоч" з дня його державної реєстрації, а тому користування останнім цією земельною ділянкою є законним.

Твердження прокурора, покладене в основу позовних вимог, про наявність припиненого права користування земельною ділянкою у відповідача є безпідставним, оскільки за обставин даного спору право користування цією земельною ділянкою у громадянина ОСОБА_3 , відповідно до норм ст.ст. 2, 5, 8, 12, 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", припинилось з дати реєстрації статусу юридичної особи Фермерського господарства "Світоч".

Крім того, посилаючись на приписи ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" відповідач зазначив, що прокурором при зверненні з позовом до суду не надано обґрунтування своїх повноважень на представництво інтересів держави. У Білокуракинської селищної ради є своя юридична служба, яку не можна дорікати в некомпетентності, та що вона не захищає інтереси держави, тому відповідач вважає, що прокурор не надав підтвердження представництва інтересів на користь держави тільки з цих підстав позов не підлягає задоволенню. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що за даним позовом у прокурора не має законних підстав для звернення до суду за захистом інтересів держави.

Керівник Старобільської місцевої прокуратури у відповіді на відзив від 12.07.2019 № 02/104-736вих19 не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та зазначає наступне.

Так, прокурор посилається на те, що подана до суду позовна заява направлена не на припинення права постійного користування, а на її витребування з підстав, передбачених ст.ст. 387, 1212 ЦК України, так як фермерське господарство не маючи жодних прав на спірну земельну ділянку, протиправно користується нею після смерті належного користувача ОСОБА_3 Більш того, дане господарство навіть за життя ОСОБА_3 не мало у користуванні спірної земельної ділянки, оскільки титульним володільцем та користувачем був ОСОБА_3 , так як саме йому було надано у постійне користування дану земельну ділянку.

Разом з цим, незважаючи на те, що вищевказана земельна ділянка починаючи з 22.01.2006 не могла використовуватись та утримуватись СФГ "Світоч", адже підстави для цього відпали внаслідок смерті особи, якій було надано у користування цю землю, зазначене фермерське господарство незаконно, без відповідної правової підстави продовжує використовувати земельну ділянку загальною площею 45,9399 га, що розташована на території Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області.

Крім того, спірна земельна ділянка надавалась у постійне користування ОСОБА_3 , а не СФГ "Світоч", вона не входить до складу майна цього фермерського господарства, а тому й не може використовуватись цим господарством після смерті ОСОБА_3 , адже будь-які права приватних осіб щодо вказаної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача.

Більш того, за життя ні ОСОБА_3 , як фізична особа, ні СФГ "Світоч", як юридична особа, не звертались до уповноважених органів щодо переоформлення права на спірну земельну ділянку в порядку, передбаченому ст. 123 Земельного кодексу України, а відтак і не реєстрували у Державному реєстрі речових прав своє право користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог ст. 125 Земельного кодексу України.

При цьому, між власником (розпорядником) спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (Білокуракинська селищна рада) та головою СФГ "Світоч" не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Що стосується доводів відповідача про відсутність у прокурора повноважень для представництва інтересів держави, то вони, на думку прокурора, є помилковими та такими, що не відповідають чинному законодавству. Так, порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що СФГ "Світоч" безпідставно використовує на праві постійного користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, сплачуючи до бюджету лише єдиний податок з юридичних осіб, а не орендну плату за вказану земельну ділянку, як це передбачено чинним законодавством. Окрім того, дотримання належного економічного регулювання земельних відносин, забезпечення достатнього надходження платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави. Білокуракинська селищна рада є органом місцевого самоврядування, відповідно до закону представляє територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами, в тому числі і вирішення питань регулювання земельних відносин. Не зважаючи на надані повноваження вказаним органом не здійснюються заходи до усунення порушень та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Положеннями Закону України "Про прокуратуру" не передбачено вивчення причин бездіяльності уповноваженого органу, а також надання оцінки протиправності такої бездіяльності із здійснення захисту інтересів держави. Більш того, Законом України "Про прокуратуру" органи прокуратури позбавлено повноважень щодо проведення перевірок у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, у зв`язку з чим унеможливлено проведення прокурорської перевірки з метою виявлення причин бездіяльності уповноваженого органу та відповідного реагування на виявлені порушення в інший спосіб ніж заходами представницького характеру. Крім того, вказаним Законом та Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язку прокурора встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Інформація Білокуракинської селищної ради від 05.03.2019 № 02-26/1011 свідчить про невжиття заходів щодо повернення зазначеної земельної ділянки, є доказом невжиття уповноваженим органом заходів щодо витребування земельної ділянки, як на момент звернення прокурора із позовною заявою, так і на майбутнє.

Із позовної заяви Старобільської місцевої прокуратури вбачається, що вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором дотримано, зокрема до позову долучено лист-повідомлення прокурора позивачу про вжиття заходів прокурорського реагування, а також копії документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва.

Стосовно доводів відповідача, що прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави, у зв`язку тим, що посилання в позовній заяві лише на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, за відсутності належних та допустимих доказів цього (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо), є недостатнім для прийняття заяви для розгляду, прокурор посилається на наступне.

До позовної заяви долучено документи, які є доказами наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

В свою чергу, документи які вказані відповідачем як приклад належних та допустимих доказів не здійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень, мають іншу правову природу, та свідчать, в першу чергу, про застосування до конкретної особи заходів кримінально-правового та дисциплінарного характеру, про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю конкретної особи та настанням негативних наслідків, а не про виникнення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

У зв`язку з викладеним, Старобільська місцева прокуратура вважає, що вимагання конкретних документів на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави, за відсутності відповідних вимог в законі, також може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

При зверненні до суду Старобільською місцевою прокуратурою долучено до позовної заяви документи, які свідчать про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Правові висновки Верховного Суду, зокрема постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, постанови Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, не можуть бути застосовані у даному випадку, оскільки у справах, за наслідками розгляду яких прийняті вказані рішення, прокурор виступав самостійним позивачем.

У даному ж випадку, Старобільська місцева прокуратура звертається до суду в інтересах Білокуракинської селищної ради Луганської області, бездіяльність якої підтверджується долученими до позовної заяви доказами.

Прокурор також зазначив, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.07.2019 у справі № 913/352/19 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, тобто підтверджено підстави представництва відповідно до заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Тому, посилання відповідача на необхідність застосування строку позовної давності до даних відносин є хибним, з підстав того, що на цей час продовжує мати місце порушення матеріального права позивача та є триваючим.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та безпідставними, а вимоги підлягають відхиленню.

16.07.2019 від Білокуракинської селищної ради поштовим зв`язком АТ "Укрпошта" надійшов лист від 09.07.2019 № 02-26/2465, в якому позивач зазначає, що підтримує позовні вимоги керівника Старобільської місцевої прокуратури в повному обсязі та просить розгляд справи провести за відсутності представника селищної ради.

22.07.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив заявника від 19.07.2019, в яких відповідач зазначив, що відповідно до Законів України "Про фермерське господарство" та "Про селянське (фермерське) господарство", який діяв на момент створення СФГ "Світоч" обов`язковою умовою державної реєстрації фермерського господарства є наявність у громадянина України земельної ділянки. Тому спочатку земля надавалась громадянинові для створення фермерського господарства, а потім відбувалась реєстрація фермерського господарства. Тільки після отримання державного акту на право постійного користування та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає реєстрації. Крім того, ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено успадкування фермерського господарства. Після смерті ОСОБА_3 , один із його засновників став головою фермерського господарства, який оформив спадщину, вніс зміни до Статуту. Спірна земельна ділянка після створення фермерського господарства перебуває саме у володінні та користуванні фермерського господарства, а не окремого фермера, тому після смерті голови фермерського господарства, на чиє ім`я було видано державний акт, фермерське господарство, як юридична особа, свою діяльність не припиняло. Також, відповідачем своєчасно та в повному обсязі здійснюється сплата земельного податку за земельну ділянку, яка належить його на праві постійного користування.

Враховуючи викладене, після одержання головою фермерського господарства документа, що посвідчує право власності або користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарства, а не громадянин, якому вона надавалась.

У судове засідання 23.07.2019 прибув представник органу прокуратури.

Позивач відповідь на відзив не надав, правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений завчасно 05.07.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений завчасно 05.07.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою суду від 23.07.2019 за ініціативою суду продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 02.10.2019, повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні на 03.09.2019.

У судове засідання 03.09.2019 прибув представник органу прокуратури.

Представники сторін правом на участь у судовому засіданні не скористались, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені завчасно 29.07.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Ухвалою від 03.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2019.

У судове засідання 17.09.2019 прибув представник органу прокуратури, а також представники відповідача.

Позивач відповідь на відзив не надав, правом на участь у судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений завчасно 06.09.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд зазначає наступне.

Рішенням сесії Білокуракинської районної ради від 01.12.2000 № 12/4-16 громадянину ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 45,9399 га, яка розташована на землях запасу Олексіївської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства (аркуш справи 29).

На підставі вищезазначеного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 45,9399 га серії ЛГ № 2030000562, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10 (аркуші справи 26-27).

30.05.2000 ОСОБА_3 відповідно до вимог Закону України від 20.12.1991 № 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство", який діяв на момент виникнення правовідносин, згідно розпорядження голови Білокуракинської районної державної адміністрації від 30.05.2000 № 209 "Про державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства "Світоч" зареєстрував Селянське фермерське господарство "Світоч" (аркуш справи 37).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується актовим записом про смерть від 24.01.2006 № 06 (аркуш справи 39).

Згідно інформації, наданої Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області від 03.04.2019 № 10-12-0.45-2789/2-19, земельна ділянка загальною площею 45,9399 га, яка була вказана у державному акті на право постійного користування землею ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства, передана до Білокуракинської об`єднаної територіальної громади. По матеріалах проведеної інвентаризації земель були сформовані дві окремі земельні ділянки: кадастровий № 4420981500:16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровий № 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га (аркуші справи 40-41).

За інформацією, наданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 від 14.06.2019 № 38, експертна грошова оцінка земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 45,9399 га ріллі з технічної точки зору складає 2 039 732 гривні (аркуш справи 28).

За інформацією Білокуракинської селищної ради від 05.03.2019 № 02-26/1011 земельна ділянка площею 45,9399 га, яка була надана громадянину ОСОБА_3 у постійне користування згідно державного акту серії ЛГ № 2030000562, на даний час використовується Селянським фермерським господарством "Світоч" (аркуш справи 38).

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Луганській області листом від 07.06.2019 № 5388/9/12-32-53-05 повідомлено про те, що Селянське фермерське господарство "Світоч" здійснює діяльність на умовах спрощеної системи оподаткування, а саме, є платником єдиного податку 4 групи. За 2012-2019 роки згідно відомості про наявність земельних ділянок, наданої до Сватівської ОДПІ, СФГ "Світоч" задекларовано рілля площею 45,9399 га (аркуші справи 56-57).

Земельні ділянки за кадастровим № 4420981500 : 16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровим № 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га перебувають у комунальній власності Білокуракинської селищної об`єднаної територіальної громади, в особі Білокуракинської селищної ради, що підтверджується інформацією Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 03.04.2019 № 10-12-0.45-2789/2 та Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованими станом на 07.05.2019 (аркуші справи 40-43; 52-55).

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Згідно положень ст.ст. 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (діючого на час видачі вказаного державного акту) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Так само, відповідно до положень діючих ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Виходячи з викладеного, єдиним належним та допустимим доказом належності земельної ділянки площею 45,9399 га тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документу.

Селянське фермерське господарство "Світоч" зазначаючи про те, що воно з дати передачі земельної ділянуи площею 45,9399 га у користування було фактичним її користувачем, всупереч вимогам ст.ст. 32-34 ГПК України, не надало жодних належних та допустимих доказів існування зазначених обставин.

Як вбачається зі змісту Державного акту від 30.05.2001 серії ЛГ № 2030000562, право постійного користування земельною ділянкою площею 45,9399 га для ведення селянського (фермерського) господарства належало громадянину України ОСОБА_3 , а не Селянському фермерському господарству "Світоч".

При цьому, суд констатує, що Селянське фермерське господарство "Світоч" не надало документів, які б підтверджували наявність права постійного користування на вказану земельну ділянку. Натомість, належність ОСОБА_3 права постійного користування земельною ділянкою площею 45,9399 га підтверджувалось актом серії ЛГ № 2030000562, що у відповідності до положень ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України виключає можливість належності цієї ж земельної ділянки Селянському фермерському господарству "Світоч" на титулі постійного користування.

В даному випадку, земельна ділянка надавалась у постійне користування ОСОБА_3 як громадянину, а не Селянському фермерському господарству "Світоч" як юридичній особі. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ця земельна ділянка не належала ОСОБА_3 , як члену вищевказаного фермерського господарства, на праві приватної власності. А відтак земельна ділянка площею 45,9399 га не входять до складу майна цього фермерського господарства та не може використовуватись після смерті ОСОБА_3 , адже будь-які права приватних осіб щодо зазначеної земельної ділянки припинились зі смертю належного користувача.

Стаття 24 ЦК України закріплює поняття фізичної особи - це людина як учасник цивільних відносин. Згідно ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Таким чином, законом встановлено те, що зі смертю людини цивільна правоздатність, тобто можливість людини (громадянина) мати права і нести обов`язки в сфері дії цивільного права, припиняється.

Право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право (аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16 та від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15, а також постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 399/374/16-ц та від 22.03.2018 у справі № 552/3951/17).

Посилання відповідача про сплату податку на землю, також не може слугувати належними та допустимими доказами наявності у Селянського фермерського господарства "Світоч" права постійного користування земельною ділянкою, зазначеною в акті серії ЛГ № 2030000562.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язане з особою, котрій дано таке право згідно з актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб.

Зазначене свідчить про те, що Селянське фермерське господарство "Світоч" не має права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 45,9399 га.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи Селянського фермерського господарства "Світоч" про наявність в нього права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 45,9399 га з посиланням при цьому на положення ст.ст. 2, 9, 10 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство", в редакції, чинній на момент створення цього господарства.

На час видачі ОСОБА_3 акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЛГ № 2030000562 та створення ним Селянського фермерського господарства "Світоч" в 2000 році були чинними такі законодавчі акти, як Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (далі за текстом - Закон № 2009-ХІІ), та Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (далі за текстом - Земельний кодекс від 18.12.1990).

Відповідно до частин 1-2, 5 ст. 2 Закону № 2009-ХІІ селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 2009-XII земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди.

Згідно ч. 4 ст. 7, ч. 1 ст. 50 Земельного кодексу від 18.12.1990 земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам України.

Виходячи з викладених норм як загального, так і спеціального законодавства, право отримати у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства було надано виключно фізичній особі - громадянину України, на ім`я якого і видавався відповідний Державний акт.

29.07.2003 набрав чинності новий Закон України "Про фермерське господарство", у ст. 12 якого закріплено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Крім того, 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України (далі за тестом - Закон від 25.10.2001 № 2768-ІІІ), частинами 1-2 ст. 92 якого було визначено право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Таким чином, як за чинним на час створення Селянського фермерського господарства "Світоч" законодавством України, так і за діючим законодавством України, фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.

Поряд з цим, діючим законодавством України і фізичні особи - громадяни України, у тому числі і засновники фермерських господарств, не наділені правом отримувати у постійне користування земельні ділянки.

В той же час, п. 6 Розділу X Перехідних положень Закону від 25.10.2001 № 2768-ІІІ закріплено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Положення наведеного пункту щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди було визнано рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 неконституційним.

Верховний Суд України в постанові від 26.09.2011 у справі № 6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

З огляду на викладене вбачається, що постійним користувачем земельної ділянки, яка надана для ведення фермерського господарства за відсутності добровільного звернення для переоформлення (заміни) раніше виданих державних актів, є саме фізична особа - засновник фермерського господарства, на ім`я якого такий акт і видавався.

З моменту реєстрації селянського фермерського господарства земельна ділянка загальною площею 45,9399 га автоматично не переходила в постійне користування селянського фермерського господарства, як про це помилково зазначає відповідач, хоча господарство і отримувало право використовувати таку земельну ділянку, яка була передана її засновнику на весь час поки він залишався членом селянського фермерського господарства та мав право постійного користування цією земельною ділянкою.

Зазначене свідчить про безпідставність доводів Селянського фермерського господарства "Світоч" про те, що з моменту свого створення саме воно є постійним користувачем земельної ділянки, визначеної в цьому державному акті серії ЛГ № 2030000562, а не фізична особа ОСОБА_3 , що створила це господарство та отримала вказаний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, як свідчать матеріали справи, після смерті ОСОБА_3 , відповідач звертався до Білокуракинської районної державної адміністрації для отримання земельної ділянки в оренду, у зв`язку з чим була подана відповідна заява і розпорядженням Білокуракинської районної державної адміністрації від 06.04.2011 № 131 надано згоду на виготовлення та розробку технічної документації на право оренди земельною ділянкою загальною площею 45,9399 га строком на 49 років, розробка технічної документації здійснена землевпорядною організацією. Та з незрозумілих причин, відповідач так і не оформив своє право користування земельною ділянкою. Будь-якого правовстановлюючого документу належності відповідачеві земельної ділянки загальною площею 45,9399 га до суду не надано.

Між власником (розпорядником) земельної ділянки загальною площею 45,9399 га сільськогосподарського призначення комунальної власності (Білокуракинською селищною радою) та головою Селянського фермерського господарства "Світоч" не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). З матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_3 мав право постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту.

Єдиним належним та допустимим доказом належності земельної ділянки загальною площею 45,9399 га тій чи іншій особі, зокрема, Селянському фермерському господарству "Світоч" є наявність правовстановлюючих документів.

Однак документального підтвердження користування земельною ділянкою відповідно до вимог діючого законодавства України відповідачем не надано.

Так, за приписами ст.ст. 116-126 Земельного кодексу України регламентовано порядок, згідно з яким громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, згідно ч. 3. ст. 407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

В той же час, за змістом ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

При цьому, нормами чинного земельного законодавства не передбачено автоматичного переходу прав на земельні ділянки, а вимагається оформлення прав на них за певною процедурою.

Таким чином, Селянським фермерським господарством "Світоч" не було оформлено або переоформлено Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, Державний акт зазначеному господарству не видавався та державної реєстрації прав не проводилось.

До того ж, як свідчать матеріали справи, земельна ділянка загальною площею 45,9399 га станом на момент прийняття даного судового рішення відсутня в Державному земельному кадастрі, оскільки за матеріалам проведеної інвентаризації земель було сформовано дві окремі земельні ділянки: кадастровий № 4420981500:16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровий № 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га.

Згідно ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Станом на цей час відсутній такий об`єкт цивільних прав, як земельна ділянка загальною площею 45,9399 га.

Державний акт на право постійного користування землею серії ЛГ № 2030000562, що був виданий на ім`я ОСОБА_3 , підтверджує лише його право як громадянина України на постійне користування спірними земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключним правом особи, якій це право було надано. Чинним законодавством України не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою після смерті належного землекористувача, а також набуття фермерським господарством права постійного користування землею державної чи комунальної власності.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (ст. 1225 ЦК України).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньо правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

З урахуванням викладеного вище, вимога про витребування із незаконного володіння Селянського фермерського господарства "Світоч" на користь держави в особі Білокуракинської селищної ради земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності кадастровий № 4420981500:16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровий № 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га, розташованих на території земель запасу Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, які надавались у постійне користування ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30.05.2001 серії ЛГ № 2030000562, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про те, що у прокурора відсутні повноваження для представництва інтересів держави, судом відхиляються з огляду на те, що ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.07.2019 підтверджені підстави представництва керівником Старобільської місцевої прокуратури інтересів держави.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, викладеного у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (відповідна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15).

На виконання рішення Уряду в рамках децентралізації у сфері земельних відносин Держгеокадастр з 01.02.2018 почав здійснювати передачу державних сільськогосподарських земель у комунальну власність об`єднаних територіальних громад.

У зв`язку з чим, земельні ділянки з кадастровим номером 4420981500:16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровим номером 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га передано до комунальної власності Білокуракинської селищної об`єднаної територіальної громади в особі Білокуракинської селищної ради на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 27.09.2018 тільки у грудні 2018 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого станом на 25.06.2019, що свідчить про необізнаність позивача до 25.12.2018 про порушення його прав.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто, Білокуракинська селищна рада стала власником земельної ділянки загальною площею 45,9399 га лише 05.12.2018 після державної реєстрації права комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 27.09.2018 № 1030 та акту приймання-передачі земельної ділянки між Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області та Білокуракинською селищною радою від 27.09.2018.

Крім того, суд звертає увагу, що ч. 1 ст. 268 ЦК України визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

В той же час, ч. 2 ст. 268 ЦК України передбачає можливість встановлення іншими законами, тобто актами вищої юридичної сили, додаткових до цієї статті вимог, на які не розповсюджується строк позовної давності.

У статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині 2 цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

За своєю юридичною природою використання земельної ділянки без достатньої правової підстави - це правопорушення, яке має триваючий характер.

Таким чином, суд відхиляє заяву Селянського фермерського господарства "Світоч" про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правила стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У відповідності до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами ст.ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захисту підлягає наявне законне порушене право особи.

Натомість Селянське фермерське господарство "Світоч" не довело наявності свого законного порушеного права.

Водночас, Селянське фермерське господарство "Світоч", як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 30 595 грн. 98 коп. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги керівника Старобільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Білокуракинської селищної ради до Селянського фермерського господарства "Світоч" про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задовольнити в повному обсязі.

2.Витребувати із незаконного володіння Селянського фермерського господарства "Світоч", Луганська область, Білокуракинський район, село Олексіївка, ідентифікаційний код 30920733 на користь держави в особі Білокуракинської селищної ради, Луганська область, Білокуракинський район, смт. Білокуракине, пл. Шевченка, 4, ідентифікаційний код 04335447 земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності кадастровий № 4420981500:16:001:0507 площею 29,5532 га та кадастровий № 4420981500:16:001:0508 площею 16,3867 га, розташовані на території земель запасу Олексіївської сільської ради Білокуракинського району Луганської області, які надавались у постійне користування ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 30.05.2001 серії ЛГ № 2030000562, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 10.

3.Стягнути з Селянського фермерського господарства "Світоч", Луганська область, Білокуракинський район, село Олексіївка, ідентифікаційний код 30920733 на користь прокуратури Луганської області, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, 27, ідентифікаційний код 02909921 судовий збір в сумі 30 595 грн. 98 коп., видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст. 256 ГПК України, та порядку, визначеному п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

5.Повний текст рішення складено і підписано - 23.09.2019 .

Суддя А.В. Секірський