Рішення

від 23.09.2019 по справі 640/7154/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2019 року № 640/7154/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія ДоГоловного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія (далі-позивач/ТОВ Укрспецполіграфія ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві (далі-відповідач/ГУ ДФМ у м. Кєві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2019 р. № 00000681402 та № 00000691402.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.04.2019 р. відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 27.06.2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.07.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 14.12.2018 р. № 834/26-15-14-02-02/31732873 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідач в письмовому відзиві на позов підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні.

За клопотанням сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Укрспецполіграфія (код ЄДРПОУ 31732873) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2018 р., валютного - за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2018 р. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2018 р.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Укрспецполіграфія :

-п.14.1.11, п.14.1.257, п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7, п. 15 П (С) БО 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 р. за № 860/4153, п. 5 П (С) БО 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2000 р. за № 85/4306, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в т.ч. за 016 рік - 71 533,00 грн., за 2017 рік - 7 067 944,00 грн. та за 1 півріччя 2018 року - 7 637 074,00 грн.;

-п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 163 406,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 14.12.2018 р. № 834/26-15-14-02-02/31732873 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 22.01.2019 р. № 00000691402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 7 637 074,00 грн.;

від 22.01.2019 р. № 00000681402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 745 190,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 1 163 406,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 581 703 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 28.03.2019 р. № 14646/6/99-99-11-04-01-25, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Аналіз положень п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(с)БО 15, далі по тексту - П(с)БО 15.

Пунктом 15 П(с)БО 15, визначено, що доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 N 20 (далі - П(с)БО 11), встановлено: якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Так, поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання (пункт 11 П(С)БО 11).

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення (пункт 12 П(С)БО 11).

Відповідно до норм пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, пп. а п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого ) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу. Зокрема, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Аналіз вищевикладених норм Кодексу та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що витрати та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11).

Як встановлено судом, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено що по рахунку бухгалтерського обліку 631 по контрагенту постачальнику ТОВ Інпрес (нова назва - ТОВ Філіж ) відображено кредиторську заборгованість на суму 6 123 985,82 грн.; дана інформація зафіксована в додатку № 1 Реєстр суб`єктів господарювання, з якими ТОВ Укрспецполіграфія перебував у господарських відносинах (в розрізі договорів) за період з 01.01.2015 р. по 30.11.2017 р. до акту перевірки від 27.04.2018 р. № 98/26-15-14-07-02-10/31732873; заборгованість відображена в розділі Перелік постачальників, комісіонерів, надавачів фінансової допомоги, т.д. за 2015, 2016, 2017 роки станом на 01.01.2015 р. в сумі 6 123 985,82 грн., станом на 30.06.2018 р. - 6 123 985,82 грн., дата виникнення зазначена - 31.12.2014 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ Інпрес (виконавець) укладено договір на виготовлення бланкової продукції від 04.09.2012 р. № 85-034, відповідно до умов якого замовник замовляє, а виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланкової продукції різного призначення.

Термін дії даного договору встановлюється з 04.09.2012 р. до повного виконання сторонами прийнятих зобов`язань , але не пізніше 20.12.2012 р., а в частині розрахунків - до повного їх здійснення (п. 5.1 Договору).

Так, статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною п`ятою ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В той же час згідно із ч. 1 ст .259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до підпункту 14.1.1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю.

Судом встановлено, що 30.11.2016 р. між позивачем (замовник) та ТОВ Інпрес (виконавець) укладено Додаткову угоду до Договору на виготовлення бланкової продукції від 04.09.2012 р. № 85-034, згідно якої п. 5.1 викладено в наступній редакції: Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2019 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором .

Разом з цим, вказана угода складена на підписана сторонами по закінченню строку позовної давності.

Крім того, як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем, ТОВ Інпрес не зверталось до суду з позовними заявами щодо примусового стягнення з ТОВ Укрспецполіграфія заборгованості за вказаним Договором; претензії щодо погашення боргу також не направлялись.

Так, суд звертає увагу, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається численні ухвали за участю ТОВ Інпрес та ТОВ Укрспецполіграфія , а саме проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000002581 від 09.08.2017 р. за ознаками кримінальних правопорушень , передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, зокрема вказаним досудовим розслідуванням встановлено, що упродовж 2015-2017 років службові особи ТОВ Інпрес (код за ЄДРПОУ 34326273), зловживаючи своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою із службовими особами ТОВ Укрспецполіграфія , та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, з метою ухилення від сплати податків та заволодіння державними коштами, уклали з ДП Національні інформаційні системи Міністерства юстиції України договори про закупівлю за державні кошти послуг з виготовлення спеціальних бланків, після чого в порушення вимог Податкового кодексу України здійснили оформлення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у суб`єктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності для надання податкової вигоди у вигляді штучного податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму близько 1,8 млн. грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах, а отриманими державними коштами розпорядились на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про правомірність висновку контролюючого органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до не включення безнадійної заборгованості за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності до складу інших доходів за 2017 рік на загальну суму 6 123 986,00 грн. та як наслідок правомірності податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 р. № 00000691402.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 р. № 00000681402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 745 190,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 1 163 406,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 581 703 грн., суд зазначає наступне.

Контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що між позивачем та ТОВ Аккорда укладено договір суборенди від 27.07.2014 р. № ОТ 1147, предметом якого є оренда нежитлового приміщення (офіс 5В/41), розташованого на 4 поверсі за адресою: м.Київ, вул. Пимоненко 13, корп. 5. Строк суборенди - з 29.07.2014 р. по 24.04.2017 р.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Аккорда виписало позивачу акти надання суборенди приміщення та компенсації з комунальних послуг від імені ОСОБА_1 за період з жовтня-грудня 2016 року та ОСОБА_2 за липень-вересень 2016 року на загальну суму 145 092,00 грн.

Крім того, ТОВ Аккорда виписано відповідні податкові накладні.

Разом з цим, судом встановлено, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 06.04.2018 р. по справі № 363/4995/17, ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами .

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб`єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з ТОВ Аккорда фактично не мали реального характеру, а убли оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв`язку з вищенаведеним, суд доходить висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв`язку з положеннями Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні пов`язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є правомірним, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 р. № 00000681402 документально не підтверджуються.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1-Е, код ЄДРПОУ 31732873) відмовити.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко