Постанова

від 25.11.2019 по справі 640/7154/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7154/19 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Сорочка Є.О., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2019 року № 00000681402 та № 00000691402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Укрспецполіграфія (код ЄДРПОУ 31732873) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2018 р., валютного - за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2018 р. єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.07.2016 р. по 30.06.2018 р.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем:

- п.14.1.11, п.14.1.257, п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 140.4.2 п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7, п. 15 П (С) БО 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 р. за № 860/4153, п. 5 П (С) БО 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11.02.2000 р. за № 85/4306, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток в т.ч. за 2016 рік - 71 533,00 грн., за 2017 рік - 7 067 944,00 грн. та за 1 півріччя 2018 року - 7 637 074,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 163 406,00 грн.

За результатами перевірки винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 22.01.2019 р. № 00000691402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 7 637 074,00 грн;

- від 22.01.2019 р. № 00000681402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 745 190,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 1 163 406,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 581 703 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 28.03.2019 р. № 14646/6/99-99-11-04-01-25, яким податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу-без задоволення.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

- збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

- зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Аналіз положень п.44.1, п.44.2 ст.44, п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

У свою чергу правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до ч. 2 ст. 3, ч. 1 ст. 11 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов`язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Частинами першою - четвертою ст. 9 Закону № 996-ХІV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій (визначення яких як фактів підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів міститься в абз. 2 п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88) є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

За приписами ч. 5 цієї статті Закону № 996-ХІV господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 (далі - П(с)БО 15, далі по тексту - П(с)БО 15.

Пунктом 15 П(с)БО 15, визначено, що доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 N 20 (далі - П(с)БО 11), встановлено: якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Так, поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання (пункт 11 П(С)БО 11).

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення (пункт 12 П(С)БО 11).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу. Зокрема, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Аналіз вищевикладених норм Кодексу та Закону № 996-ХІV свідчить про те, що витрати та податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У своєму листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом під час проведення перевірки було встановлено що по рахунку бухгалтерського обліку 631 по контрагенту постачальнику ТОВ Інпрес (нова назва - ТОВ Філіж ) відображено кредиторську заборгованість на суму 6 123 985,82 грн; дана інформація зафіксована в додатку № 1 "Реєстр суб`єктів господарювання, з якими ТОВ Укрспецполіграфія перебував у господарських відносинах (в розрізі договорів) за період з 01.01.2015 р. по 30.11.2017 р. до акту перевірки від 27.04.2018 р. № 98/26-15-14-07-02-10/31732873; заборгованість відображена в розділі "Перелік постачальників, комісіонерів, надавачів фінансової допомоги, тощо" за 2015, 2016, 2017 роки станом на 01.01.2015 р. в сумі 6 123 985,82 грн, станом на 30.06.2018 р.- 6 123 985,82 грн, дата виникнення зазначена - 31.12.2014 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ТОВ Інпрес (виконавець) укладено договір на виготовлення бланкової продукції від 04.09.2012 р. № 85-034, відповідно до умов якого замовник замовляє, а виконавець надає поліграфічні послуги з виготовлення бланкової продукції різного призначення.

Термін дії даного договору встановлюється з 04.09.2012 р. до повного виконання сторонами прийнятих зобов`язань , але не пізніше 20.12.2012 р., а в частині розрахунків - до повного їх здійснення (п. 5.1 Договору).

Так, статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною п`ятою ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

В той же час згідно із ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до підпункту 14.1.1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності є безнадійною заборгованістю.

Судом встановлено, що 30.11.2016 р. між позивачем (замовник) та ТОВ Інпрес (виконавець) укладено Додаткову угоду до Договору на виготовлення бланкової продукції від 04.09.2012 р. № 85-034, згідно якої п. 5.1 викладено в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2019 р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором".

Разом з цим, вказана угода складена на підписана сторонами по закінченню строку позовної давності.

Крім того, як зазначено відповідачем та не заперечується позивачем, ТОВ Інпрес не зверталось до суду з позовними заявами щодо примусового стягнення з ТОВ Укрспецполіграфія заборгованості за вказаним Договором; претензії щодо погашення боргу також не направлялись.

Так, суд звертає увагу, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається численні ухвали за участю ТОВ Інпрес та ТОВ Укрспецполіграфія , а саме проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000002581 від 09.08.2017 р. за ознаками кримінальних правопорушень , передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 212, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, зокрема вказаним досудовим розслідуванням встановлено, що упродовж 2015-2017 років службові особи ТОВ Інпрес (код за ЄДРПОУ 34326273), зловживаючи своїм службовим становищем, діючи за попередньою змовою із службовими особами ТОВ Укрспецполіграфія , та іншими невстановленими досудовим розслідуванням особами, з метою ухилення від сплати податків та заволодіння державними коштами, уклали з ДП Національні інформаційні системи Міністерства юстиції України договори про закупівлю за державні кошти послуг з виготовлення спеціальних бланків, після чого в порушення вимог Податкового кодексу України здійснили оформлення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) у суб`єктів підприємницької діяльності з ознаками фіктивності для надання податкової вигоди у вигляді штучного податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму близько 1,8 млн. грн., що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів у значних розмірах, а отриманими державними коштами розпорядились на власний розсуд.

Беручи до уваги вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до не включення безнадійної заборгованості за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності до складу інших доходів за 2017 рік на загальну суму 6 123 986,00 грн та як наслідок правомірності податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 р. № 00000691402.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 р. № 00000681402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 745 190,00 грн, в тому числі за основним платежем в розмірі 1 163 406,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 581 703 грн, суд зазначає наступне.

Контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що між позивачем та ТОВ "Аккорда" укладено договір суборенди від 27.07.2014 р. № ОТ 1147, предметом якого є оренда нежитлового приміщення (офіс 5В/41), розташованого на 4 поверсі за адресою: м.Київ, вул. Пимоненко 13, корп. 5. Строк суборенди - з 29.07.2014 р. по 24.04.2017 р.

На виконання умов вказаного договору ТОВ "Аккорда" виписало позивачу акти надання суборенди приміщення та компенсації з комунальних послуг від імені ОСОБА_1 за період з жовтня-грудня 2016 року та ОСОБА_2 за липень-вересень 2016 року на загальну суму 145 092,00 грн.

Крім того, ТОВ "Аккорда" виписано відповідні податкові накладні.

Разом з цим, судом встановлено, що вироком Вишгородського районного суду Київської області від 06.04.2018 р. по справі № 363/4995/17, ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: "статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами".

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205-1 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб`єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з ТОВ "Аккорда" фактично не мали реального характеру, а були оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв`язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, у зв`язку з чим збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є правомірним, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.01.2019 р. № 00000681402 документально не підтверджуються.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Беручи до уваги, що відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Укрспецполіграфія залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Є.О.Сорочко

суддя В.В.Файдюк