Постанова

від 20.09.2019 по справі 635/1688/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2019 року

м. Харків

Справа №635/1688/19

Провадження № 22-ц/818/3563/19

Категорія: договірні

Харківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Кіся П.В.,

суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 травня 2019 року у складі судді Панас Н.Л.

у цивільній справі №635/1688/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів позики та застави дійсними та визнання права власності на частину земельної ділянки,-

встановив:

28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати дійсним з моменту укладання договір позики від 13.01.2014; визнати дійсним з моменту укладання договір застави від 13.01.2014; визнати право власності на частку земельної ділянки в розмірі 2/5, із кадастровим номером 6325157900:04:003:0005, загальною площею 2 га, розташованою на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області.

Позов мотивовано тим, що 13 січня 2014 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за яким останній отримав позику у розмірі 8000 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 63994 грн. і з кінцевим строком повернення до 13 січня 2018 року. Факт отримання коштів підтверджено розпискою. Того ж дня в якості забезпечення виконання договору позики був укладений договір застави, предметом якого є частка у праві спільної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325157900:04:003:0005, загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області.

ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором позики не виконав, грошові кошти не повернув, від нотаріального посвідчення договорів ухилився.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 03 травня 2019 року позов задоволено частково. Суд вирішив: визнати дійсним договір позики, укладений 13 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В задоволенні позову в частині визнання дійсним договору застави 2/5 частин земельної ділянки з кадастровим номером 6325157900:04:003:0005, загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити. В задоволенні позову в частині визнання права власності на 2/5 частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325157900:04:003:0005 , загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області відмовити.

Додатковим рішенням Харківського районного суду Харківської області від 01 липня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд вирішив: стягнути з ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить змінити частково рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору застави від 13.01.2014 року дійсним з моменту його укладання та в частині відмови в задоволені позовних вимог про визнання права власності на 2/5 частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325157900:04:003:0005 , загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області шляхом задоволення зазначених позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду ухвалено із порушенням норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зазначає, що Закон України Про заставу не вимагає обов`язкової державної реєстрації договору застави нерухомого майна, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, правочин був направлений на реальне настання правових наслідків, зміст договору застави містить всі істотні умови, договір застави було укладено в простій письмовій формі , як і договір позики, в той час як закон вимагає нотаріального посвідчення договорів застави нерухомого майна. Але в подальшому ОСОБА_2 ухилився від нотаріального посвідчення договору застави.

Посилаючись на положення ст. 4 Закону України Про іпотеку в редакції, що діяла на момент укладання угод, зазначає, що недотримання сторонами договору умови щодо державної реєстрації договору іпотеки не має своїм наслідком визнання цього договору неукладеним, а тому положення ч.3 ст. 640 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а підлягає застосуванню норми ст. 4 Закону України Про іпотеку .

Відповідно до змісту ч. 13 ст. 7, ч.ч. 4-6 ст.19, ст.ст.274, 353, 368, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судове рішення оскаржується виключно в частині, що стосується позовних вимог про визнання договору застави від 13.01.2014 року дійсним з моменту його укладання та вимог про визнання права власності на 2/5 частини земельної ділянки з кадастровим номером 6325157900:04:003:0005 , загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області шляхом задоволення зазначених позовних вимог, тому в іншій частині це рішення колегією суддів не переглядається.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 13 січня 2014 року між ОСОБА_1 (Позикодавець) та ОСОБА_2 (Позичальник) було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав позику у розмірі 8000 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 63994 грн. і з кінцевим строком повернення до 13 січня 2018 року. На підтвердження отримання коштів за цим договором Позичальник у той же день надав власноруч написану розписку (а.с.34, 38-40).

В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між тими ж сторонами у той же день був укладений договір застави за яким ОСОБА_2 ( Заставодавець) надав у якості забезпечення виконання договору позики від 13 січня 2014 року, належні йому 2/5 частин земельної ділянки з кадастровим 6325157900:04:003:0005, загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області (а.с.35-37).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка з кадастровим 6325157900:04:003:0005, загальною площею 2 га, яка розташована на території Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області на праві власності з часткою 2/5 належить ОСОБА_2 ( а.с. 23-25).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову в оскаржуваній частині, суд першої інстанції прийшов до висновку що, оскільки сторонами при оформленні договору застави нерухомого майна були порушені вимоги діючого законодавства щодо його нотаріального посвідчення і державної реєстрації, суд не може визнати такий договір дійсним і відповідно визнати за позивачем право власності на таке нерухоме майно.

Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Вимогами ст. 577 ЦК України, визначено якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню . Крім того, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про іпотеку , іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч.1 ст. 18 Закону Україну Про іпотеку , іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Ст. 220 ЦК України передбачає право сторони, що виконала правочин, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору, звернутися до суду з вимогами визнати такий правочин дійсним. Але правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов`язки.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правильно встановлено, що сторони по даній справі уклали правочин, який є нікчемним, тому як не дотримались форми правочину - нотаріальному посвідченню договору застави (іпотеки).

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (ст. 4 ЦПК).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

За приписами ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін; докази подаються сторонами; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Скаржник не довів обставини на які посилався, як на підставу своїх позовних вимог так і в доводах апеляційної скарги.

Доказів факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору застави (іпотеки) не надано.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року, № 63566/00Л).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 03 травня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 20 вересня 2019 року.

Головуючий: П.В. Кісь

Судді : О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина