Ухвала

від 20.09.2019 по справі 915/1376/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

20 вересня 2019 року Справа № 915/1376/17

м.Миколаїв

За позовом Миколаївської міської ради,

54001, м.Миколаїв, вул. Адміральська, 20,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Абали НК» ,

54055, м.Миколаїв, проспект Леніна (Центральний), 101; 54025, м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграда, 75-а, кв.46

Суддя Ткаченко О.В.

В судовому засіданні 19.09.2019р. приймали участь представники:

від позивача: Валентова К.В., за довіреністю.

від відповідача: Іванцов І.А. за довіреністю.

В судовому засіданні 20.09.2019р. приймали участь представники:

від позивача: Валентова К.В., за довіреністю.

від відповідача: представник не з`явився.

СУТЬ СПОРУ: зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Абали НК знести об`єкт самочинного будівництва,

06 серпня 2019 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з заявою б/н від 05.08.2019р. (вх. №12903/19 від 06.08.2019р.) про відстрочку виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2018р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2018р. у даній справі в частині задоволення позову щодо зобов`язання ТОВ Абали НК повернути Миколаївській міській ралі земельну ділянку площею 300 кв.м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 49 АДРЕСА_2 1 шляхом підписання акту прийому-передачі - до набрання законної сили рішення суду у цій же справі в частині зобов`язання ТОВ Абали НК знести об`єкт самочинного будівництва - двоповерхову будівлю громадського харчування, розташовану на спірній земельній ділянці.

Заява ґрунтується на підставі: роздруківки з бази даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень станом на 05.08.2019р. та мотивована тим, що рішенням суду від 17.04.2018р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2018р. та постановою Верховного Суду від 10.01.2019р. в частині задоволення позовної вимоги Миколаївської міської ради щодо зобов`язання відповідача повернути Миколаївській міській ралі земельну ділянку площею 300 кв.м, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 49 АДРЕСА_2 1 шляхом підписання акту прийому-передачі, однак таке повернення є неможливим без попереднього знесення розташованого на цій земельній ділянці об`єкту самочинного будівництва, побудованого відповідачем.

Обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення від 17.04.2018р. в частині зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку за твердженням позивача те, що ним первісно були заявлені дві вимоги до відповідача - повернути земельну ділянку та знести самочинно збудований на ній об`єкт. Рішенням суду від 17.04.2018р. вимогу щодо зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку було задоволено, у задоволенні вимоги стосовно зобов`язання знесення самочинно збудованого об`єкту - відмовлено. Вказане рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.08.2018р. Постановою Верховного Суду від 10.01.2019р. рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про знесення об`єкту самочинного будівництва було скасовано та наразі місцевим господарським здійснюється новий розгляд справи в цій частині заявлених позовних вимог. Позивач зазначає, що в силу умов п.5.1 та п. 9.8 договору строкового сервітуту відповідач у разі закінчення строку дії договору зобов`язаний звільнити земельну ділянку від тимчасових об`єктів та привести її у стан, не гірший порівняно з тим, в якому вона була до їх розміщення, в т.ч. демонтувати тимчасові об`єкти та повернути власнику земельну ділянку на умовах, визначених договором. Позивач стверджує, що реальне відновлення порушених його прав можливе лише в разі задоволення обох позовних вимог та належного їх виконання.

З урахуванням викладеного, всі зазначені обставини в сукупності відповідач вважає об`єктивними, винятковими та такими, що ускладнюють виконання судового рішення і можуть бути достатньою підставою для відстрочення його виконання.

Ухвалою суду від 03 вересня 2019 року розгляд вказаної заяви був призначений на 19 вересня 2019 року о 15 год. 00 хв.

Ознайомившись з наданими суду доказами, дослідивши обставини заяви в сукупності з матеріалами справи, оцінивши докази у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно ч.1 ст.36 Закону України Про виконавче провадження за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стягувач в обґрунтування своєї заяви про відстрочку виконання судового рішення посилається на те, що формальне повернення земельної ділянки без її фактичного звільнення не забезпечить можливості стягувачу у повній мірі реалізовувати правомочності власника земельної ділянки та, відповідно не захистить право власності позивача у повній мірі. Заявлені стягувачем позовні вимоги щодо повернення земельної ділянки та знесення розташованого на ній об`єкту самочинного будівництва є взаємопов`язаними та направлені безпосередньо повернення земельної ділянки стягувачу у встановленому законом порядку.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути підтверджені належними засобами доказування виключні обставини, які свідчать про неможливість або утруднення виконання судового рішення у встановлений строк.

Суд вважає за необхідне звернути увагу сторін, що по-перше, стягувач вправі самостійно визначати необхідність звернення до органів виконавчої служби за примусовим виконанням рішення суду в межах строку пред`явлення виконавчого документу до виконання; по-друге, нормами статті 331 ГПК України встановлено законодавче обмеження конкретним терміном відстрочки чи розстрочки виконання рішення - один рік з дня ухвалення відповідного рішення, ухвали, постанови.

Судом також прийнято до уваги, що відповідно до умов п. 9.8 договору сервітуту від 07.06.2012р. №99 у разі припинення, розірвання цього договору або неподовження строку його дії сервітуарій зобов`язаний демонтувати тимчасові об`єкти та повернути власнику земельну ділянку на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання сервітуарієм обов`язку щодо демонтування тимчасових об`єктів та умов повернення земельної ділянки сервітуарій зобов`язаний відшкодувати власнику завдані збитки.

За таких обставин, умовами договору встановлений обов`язок відповідача демонтувати тимчасові об`єкти при поверненні власнику (позивачу) земельної ділянки, та при цьому, у позивача наявне право відшкодувати за рахунок відповідача збитки, завдані ним невиконанням умов договору сервітуту.

Отже, фактично, повернення земельної ділянки можливо і без виконання відповідачем (сервітуарієм) своїх обов`язків за договором сервітуту з подальшим відшкодуванням завданих позивачу збитків.

При цьому, слід зазначити, що виконання відповідачем обов`язку знести об`єкту нерухомого майна можливе і після повернення власнику його земельної ділянки, оскільки це призведе до відновлення стану спірної земельної ділянки, яка знаходитиметься у позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які унеможливлюють або утруднюють виконання судового рішення в частині повернення спірної земельної ділянки, та позивач не позбавлений можливості пред`явити наявний у нього виконавчих документ до примусового виконання за результатами розгляду судом заявленої позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача знести зі спірної ділянки об`єкт самочинного будівництва.

Судом також прийнято до уваги пояснення представника відповідача в попередній судових засіданнях, що ним не заперечується та не оспорюється необхідність повернення спірної земельної ділянки позивачу.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм та обставин, законні підстави для задоволення заяви стягувача про відстрочку виконання судового рішення у справі № 915/1376/17 у суду відсутні.

У відповідності до змісту ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 331 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви позивача про відстрочення виконання судового рішення від 05.08.2019р. (вх. №12903/19) відмовити.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено та підписано 25.09.2019р.

Суддя О.В. Ткаченко