Постанова

від 11.09.2019 по справі 641/13624/14-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року

м. Харків

Справа № 641/13624/14-ц

Провадження № 22-ц/818/3008/19

Категорія: договірні

Харківський апеляційний суд у складі:

судді-доповідача: Кіся П.В.,

суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 26 березня 2019 року у складі судді Колодяжної І.М.,

у цивільній справі №641/13624/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

15.12.2014 року ПАТ УкрСиббанк звернулось до суду з позовом, яке в подальшому уточнило та просило звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, житловою площею 45,8 кв.м., загальною площею 59,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для задоволення вимог ПАТ УкрСиббанк в рахунок погашення суми боргу по поверненню кредитних коштів та відсотків за користування кредитом у розмірі 35 064,79 доларів США та 18214,26 грн., встановивши спосіб реалізації нерухомого майна, що належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування позовної заяви ПАТ УкрСиббанк зазначало, що 22.06.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_5 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11174298000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 44000 доларів США, та зобов`язався повернути його у повному обсязі в строк до 22.06.2014 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити 13,50 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за вказаним договором між банком та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , було укладено договір іпотеки від 22.06.2007 року, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме - трикімнатну квартиру, житловою площею 45,8 кв.м., загальною площею 59,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцям.

03.02.2009 року було укладено додаткову угоду №1 до договору, згідно якої сторони домовились про зміну кінцевого терміну повернення кредиту, та позичальник зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 03.07.2019 року.

Додатковою угодою № 2 від 03.02.2009 року до договору про надання споживчого кредиту № 11174298000 від 22.06.2007 року сторони домовились: для ідентифікації кредитного договору в системі обліку банку можуть використовуватись, як номер зазначений при його укладенні № 11174298000 так і № 11174298001, змінити схему погашення кредиту, день сплати ануїтетного платежу 25 число кожного календарного місяця строку кредитування, розмір ануїтетного платежу становить 445 доларів США.

Відповідачі взятих на себе зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконують, у зв`язку з чим у них утворилась заборгованість, яку вони не поашають, незважаючи на письмові попередження.

23 березня 2015 року Комінтернівським районним судом м. Харкова ухвалено заочне рішення, яким позов задоволено повністю.

13 березня 2017 року Комінтернівським районним судом м. Харкова заочне рішення від 23 березня 2015 року скасовано та призначено справу до розгляду.

Рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 26 березня 2019 року позовні вимоги ПАТ УкрСиббанк задоволені.

Суд вирішив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 за договором про надання споживчого кредиту № 11174298000 від 22 червня 2007 року у розмірі 35 064 дол.США 79 центів та 18 214 грн. 26 коп., звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 45,8 кв.м., загальною площею 59,9 кв.м., що належить на праві спільної сумісної власності: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради 19.09.2002 року, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності та встановити для подальшої реалізації початкову ціну нерухомого майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діляьності на стадії проведення виконачих дій.

В апеляційній скарзі ОСОБА_9 просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_7 вказує, що підставою для задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки стала наявна в матеріалах справи інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.02.2015 року за №34265698, відповідно до якої за відповідачем ОСОБА_5 окрім квартири АДРЕСА_2 (об`єкту іпотек) на праві власності ще зареєстровано 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_3 у зв`язку з чим судом першої інстанції зроблено висновок про наявність підстав для задоволенню позову ПАТ УкрСиббанк щодо звернення стягнення на предмет іпотеки і такі позовні вимоги відповідають положенням абз.2 п.1 ст.1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Проте, даний висновок суду першої інстанції, на думку скаржника, не відповідає обставинам справи, зроблений із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, оскільки на час ухвалення судового рішення - за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано на праві спільної сумісної власності лише одне житлове приміщення, а саме: трьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,0566 га кадастровий №6325157900:00:016 0047 по АДРЕСА_4 .

Право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 , на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, було і є зареєстровано за іншими особами, що підтверджується довідкою № 165217606 від 01.05.2019 року.

Отже, на час ухвалення судом першої інстанції не існувало жодної правової підстави для задоволення позову ПАТ УкрСиббанк у зв`язку прямою забороною звернення стягнення на предмет іпотеки в силу положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , а судом вказані висновки зроблені із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та є такими, що не відповідають обставинам справа.

ПАТ УкрСиббанк подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення . Зазначає, доводи скаржника основані на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки мораторій за своєю правовою природою є відстроченням виконання зобов`язання (п.2 ч.1 ст.263 ЦК України), що не може бути підставою для відмови у позові.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній ним у постанові від 01.02.2018 року у справі № 340/173/13-ц, де визначено наслідки дії мораторію згідно Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті : Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності (витяг з постанови Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-969цс16). .

У зв`язку із цим судом першої інстанції законно та обґрунтовано ухвалене оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог Банку.

Представник ОСОБА_7 - адвокат Мирось С.В. в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в апеляційній скарзі доводи.

Інші учасники в судове засідання не зявилися, причину неявки не повідомили, про розгляд справи, яка тривалий час знаходиться в провадженні апеляційного суду у звязку з неодноразовоми заявами та клопотанням адвоката Мирось С.В. і представника представника АТ УкрСиббанку Шевчука С.В. про відкладення розгляду справи.

Зважуючи на положення ст.ст.371, 372 ЦПК України, ознаки зловживання учасниками своїми процесуальними правами в частині перешкоджання вирішенню апеляційної скарги по суті, а також зважуючи на відсутність заяв позивача про відмову від позову та відсутність заяви відповідача ОСОБА_7 про відмову від апеляційної скарги, апеляційний суд розглядає справу за їх відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, а учасниками не оспорюється та обставина, що 22.06.2007 року між АКІБ УкрСиббанк правонаступником якого є ПАТ УкрСиббанк та ОСОБА_5 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11174298000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 44000 доларів США, та зобов`язався повернути його у повному обсязі в строк до 22.06.2014 року згідно з графіком погашення кредиту та сплатити 13,50 % річних за користування кредитом.

В той же день, 22.06.2007 року, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_5 за вказаним договором про надання споживчого кредиту № 11174298000 від 22.06.2007 року між банком та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме - трикімнатну квартиру, житловою площею 45,8 кв.м., загальною площею 59,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належить іпотекодавцям на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради, 19.09.2002 року, реєстраційний № 3-02-233844, згідно з розпорядження № 5284 від 19.09.2002 року, зареєстрованого в КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації 27.09.2002 року, записано в реєстрову книгу за № П-3-26728 (а.с. 16-19).

Абзацом другим п. 1.1 договору іпотеки встановлено, що за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 339 865,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору про надання споживчого кредиту № 11174298000 у відповідача ОСОБА_5 станом на 03.12.2014 року утворилась заборгованість, яка складається: із заборгованості за кредитом у розмірі 28 555,56 доларів США, заборгованості за відсотками - 6509,23 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - 357,87 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками - 847,89 доларів США.(а.с.21-33).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеним зазначені позивачем обставини укладення з відповідачем ОСОБА_5 кредитного договору, виконуючи умови якого банк надав їй кредитні кошти у розмірі 44000 долари США під зобовязання плдатного користування ними та поверннення у визначений строк, укладення з відповідачами договору іпотеки з метою забезпечення виконання кредитного договору, а також факт невиконання відповідачами взятих за умовами укладених 22.06.2007 року договорів та ухилення від виконання, незважаючи на відповідні письмові попередження.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, а доводи апеляційної скарги безпідставними, зважуючи на таке.

Рішення суду ніким із учасників, крім відповідача ОСОБА_7 , який є одним із майнових поручителів, не оскаржене.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись лише на одну єдину підставу: неправильне застосування судом першої інстанції положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , вказуючи, що на час ухвалення судового рішення за відповідачем ОСОБА_5 зареєстровано на праві спільної сумісної власності лише одне житлове приміщення - трьохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,0566 га кадастровий №6325157900:00:016 0047 по АДРЕСА_4 , яка не є житловим приміщенням.

Звертає увагу на ту обставину, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_3 , на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення, було і є зареєстровано за іншими особами, що підтверджується довідкою № 165217606 від 01.05.2019 року.

Отже, стверджує апелянт, на час ухвалення судом першої інстанції не існувало жодної правової підстави для задоволення позову ПАТ УкрСиббанк у зв`язку прямою забороною звернення стягнення на предмет іпотеки в силу положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті

Оскільки інших доводів щодо незаконності та необгрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга не містить, то апеляційний суд, відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України, перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача ОСОБА_10 .

Згідно частин 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до положень 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 39 Закону України Про іпотеку у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Таким чином суд першої інстанції надавши належну оцінку доказам та встановивши, що відповідач порушив свої зобов`язання за кредитним договором внаслідок чого утворилась заборгованість, у зв`язку з чим дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, встановленому статтями 38, 39 Закону України Про іпотеку , за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України ).

Положеннями Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не передбачено підстав для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Виходячи з вищенаведеного, Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не відстрочує зобов`язання громадян по валютним кредитам, а забороняє відчуджувати без згоди власника нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цього Закону.

У підпункті 1 пункту 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03 червня 2014 року № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-345цс15 зроблено висновок, що установлений Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень, на період чинності цього Закону.

Таким чином, посилання скаржника на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню відповідно до Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є помилковим.

Крім того, відмовляючи у задоленні апеляційної скарги, колегія суддів зважує і на те, що вказані в апеляційній скарзі обставини, а саме - відсутність у боржника на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення житлового будинку по АДРЕСА_3 , як перешкоди у застосуванні положень Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті - виникли після звернення ПАТ УкрСиббанк з позовом до суду та після постановлення судом 23.03.2015 року заочного рішення, зміст якого фактично продубльований 26.03.2019 року.

Хоча ця ухвала і не оскаржена, апеляційний суд зважує на ту обставину, що а ні подана 27.02.2017 року відповідачкою ОСОБА_5 заява про перегляд заочного рішення (т.1 а.с.144-145), а ні ухвала судді Колодяжної І.М. від 13.03.2017 року про задоволення заяви ОСОБА_11 і скасування заочного рішення (т.1 а.с.158) не містять посилання на встановлені законом (ч.1 ст.232 ЦПК) підстави такого скасування.

Поясненням відсутності такого обгрунтування ухвали може бути лише фактична відсутність таких підстав, оскільки згідня наявних у справі поштових повідомлень (т.1 а.с.70-73, 75,76) вбачається, що відповідачам достепенно було відомо про розгляд Комінтернівським раойнним судом м.Харкова під головуванням судді Онупко М.Ю. цивільної справи №641/13624/14-ц за позовом ПАТ УкрСиббанк до них про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки 17 січня 2015 року вони отримали копію ухвали суддів про відкриття провадження та копію позовної заяви ПАТ УкрСиббанк , а 23.01.2015 року отримали судові повістки про явку в судове засідання на 10 лютого 2015 року. Заперечення на позов відповідачі не подали, в судові засідання за викликом не звяилися, усупереч вимог ст.77 ЦПК України ( ред цього Кодексу на той час) про причину неявки суду не повідомили.

Крім того, за даних позивачем копій поштових повідомлень вбачається, що відповідачі також отримували 31.10.2014 року письмову вимогу представника ПАТ УкрСиббанк Халабузарь О.В. в порядку ст.35 ЗУ Про іпотеку представника про обов`язок погасити заборгованість та попередження про наслідки невиконання у виді звернення до суду з зазначеним позовом. (т.1 а.с. 46-55).

Ні при подачі заяви про перегляд залочного рішення, а ні при апеляційному оскарженні рішення суду від 26.03.2019 року відповідачі та їх представник авдокат ОСОБА_12 вказані обставини не оспорювали.

Посилючись в апеляціній скарзі на відсутність у власності ОСОБА_5 іншого житла, крім іпотечного, відповідач ОСОБА_7 та його представник адвокат Мирось С.В. вірно вказують, що інше житло у неї відсутнє саме на час ухвалення рішення 26 березня 2019 року, замовчуючи про час та обставини відчуження відповідачкою ОСОБА_5 іншого житла.(т.2 а.с.45-48).

Разом з тим, шляхом співставлення наданих за запитом судді від 10.02.2015 року у цивільній справі № 641/13624/14-ц відповідей Реєстраційної сліжби та долученої до апеляційної скарги копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомиого майна вбачається, що на час звернення ПАТ УкрСиббанк до суду з позовом і на час постановлення судом заочного рішення від 23.03.2015 року відповідачу ОСОБА_5 , крім квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки, також належало на праві приватної власності 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_3 , але після ухвалення судом заочного рішеннґя ОСОБА_13 здійснила його відчуження у 2017 році за договором купівлі-продажу іншій особі.

Створюючи штучно докази незаконності заочного рішення від 23.03.2015 року та ускладення у його перегляді, відповідачем подавалися заяви та клопотання, в тому числі і про зупинення провадження у даній справі до розгляду цивільної справи №641/6941/17 за позовом ОСОБА_5 до ПАТ УкрСиббанк про визнання недійсним кредитного договору.

Зважуючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги про навність передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування рішення суду перщшої інстанції про задоволення позову ПАТ УкрСиббанк .

Також не підлягає задоволенню і заявлене в судовому засідання клопотання представника ОСОБА_14 - адвоката Мирось С.В. про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки відповідно до п.2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Обгрунтовуючи заяву, адвокат Мирось С.В. посилається на копію листа начальника відділення № 704 АТ УкрСиббанк ОСОБА_15 за вих.№60-4-17-32/111 від 20 серпня 2019 року у виді повідомлення відповідачу ОСОБА_11 про анулуювання боргу в порядку пп. д пп. 164.2.17 п.164.2. ст.164 Податкового кодексу України.

Однак цей лист не свідчить про наявність передбачених п.2 ч.1 ст.225 ЦПК України підстав, оскільки навіть за умови наявності у начальника відділення №704 АТ УкрСиббанк пана ОСОБА_15 повноважень приймати такі рішення, які відносяться до компетнеціх керівника ПАТ УкрСиббанк , ( на підтвердження чого адвокатом Мирось С.В. доказів не надано), цей лист не впливає на законність та обгрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції, на вирішення якого не надавалась уповноваженою осогбою ПАТ УкрСиббанк заява до закінчення розгляду справи про закриття провадження у справі з підстав, передбачених п.2.ч.1 ст.255 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст.367,.368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, ст.ст. 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Повне судове рішення складено 20 вересня 2019 року.

Головуючий - П.В. Кісь

Судді: О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина