Постанова

від 18.09.2019 по справі 743/641/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 743/641/17

провадження № 61-27272св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В.С., Ігнатенка В.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вишнівська сільська рада Ріпкинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2017 року у складі головуючого-судді Сташківа В.Б. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року у складі суддів: Євстафіїва О.К., Бечка Є.М., Шарапової О.Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишнівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області, ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги ОСОБА_1 . мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 3,1714 га та 0,7278 га, що розташовані на території Вишнівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області. Спадкоємцями першої черги після смерті матері є її сини ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які через непрацездатність мають право на обов`язкову частку у спадщині. Проте, за життя ОСОБА_4 склала заповіт на користь своєї онуки ОСОБА_2 , доньки ОСОБА_5 .

Посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері, оскільки із заявою про прийняття спадщини за заповітом звернулася ОСОБА_2 , натомість заповіт складено на користь ОСОБА_2 , а його брат ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте у видачі свідоцтва про право на спадщину йому відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів, ОСОБА_5 просив визнати за ним право власності в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 на жилий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 3,1714 та 0,7278 га, що розташовані на території Вишнівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на ј частину жилого будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 та 1/4 частини земельних ділянок площею 3,1714 га кадастровий номер 7424481200:04:005:0082 та площею 0, 7278 га кадастровий номер 7424481200:04:003:0260, що розташовані на території Вишнівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач відповідно до вимог частини першої статті 1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині після смерті матері, у розмірі ј її частки, оскільки його рідний брат ОСОБА_5 був живий на час відкриття спадщини і також мав право на обов`язкову її частку, іншим спадкоємцем за заповітом ѕ частин спадщини є ОСОБА_2 , онука спадкодавця та донька брата позивача. За відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке складається з жилого будинку та земельних ділянок, таке право позивача підлягає визнанню в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У вересні 2017 року ОСОБА_5 , через свого представника ОСОБА_3 , подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вибірково дослідивши предмет позову допустили суттєву неповноту з`ясування обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Суди припустилися викривлень у викладенні обставин справи зокрема щодо земельних ділянок, власником яких була спадкодавець. Також невірно вказали по-батькові брата позивача, замість ОСОБА_5 - ОСОБА_5 , обов`язкову частку якого у спадщині у порушення вимог статті 1276 ЦК України фактично передали відповідачу ОСОБА_2 , проте у матеріалах спадкової справи наявна заява спадкоємця за заповітом на російській мові від 25 квітня 2013 року громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_2 , що свідчить про відсутність заяви належного спадкоємця за заповітом про прийняття спадщини, проте зазначене залишено поза увагою судів першої і апеляційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 травня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 , його рідного брата ОСОБА_5 та бабою відповідача ОСОБА_2 - доньки ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 проживала й була одна зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , право власності спадкодавця на якій підтверджується записом у погосподарській книзі, та мала у власності земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського призначення площею 3, 1714 га кадастровий номер 7424481200:04:005:0082 та площею 0, 7278 га кадастровий номер 7424481200:04:003:0260, що розташовані на території Вишнівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області.

За життя, 06 вересня 2011 року, ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем Вишнівської сільської ради Ріпкинського району Чернігівської області та зареєстрований в реєстрі за № 145, яким заповіла все належне їй майно своїй онуці ОСОБА_2

10 липня 2013 року державним нотаріусом Ріпкинської районної державної нотаріальної контори зареєстрована спадкова справа № 213/13 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за заявою про прийняття спадщини за заповітом, поданою громадянкою Республіки Білорусь ОСОБА_2 , переклад прізвища з білоруського ОСОБА_2 на українську мову здійснено бюро перекладів міста Чернігова, як ОСОБА_2 .

У заяві про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_2 зазначила про спадкоємців які мають право на обов`язкову долю: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Проте вказані спадкоємці у визначений статтею 1270 ЦК України строк із заявами про прийняття спадщини не звернулися.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер брат позивача ОСОБА_5.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 12 липня 2016 року ОСОБА_5 визначено додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

03 листопада 2016 року позивач ОСОБА_5 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Той зі спадкоємців, який має право на обов`язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов`язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. У разі порушення права спадкоємців на обов`язкову частку у спадщині суд може вирішувати питання про недійсність свідоцтва про право на спадщину лише в тій частині, яка складає обов`язкову частку.

На день відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_1 , після померлої ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_5 у встановленому законом порядку був визнаний безстроково інвалідом другої групи, що підтверджується оглядом МСЕК від 08 червня 2007 року.

З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5 , дійшли обґрунтованого висновку, що позивач відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині. При визначені розміру обов`язкової частки у спадщині, суди правильно врахували, що на час відкриття спадщини після смерті матері позивача був живий його рідний брат ОСОБА_5 , який також мав право на обов`язкову частку у спадщині, як і позивач, тому розмір обов`язкової частки у спадщині становить 1/4 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки, яку мав успадкувати позивач за законом за відсутності заповіту.

Аргументи касаційної скарги щодо помилкових визначень земельних ділянок та неправильного написання судами по-батькові брата позивача, замість ОСОБА_5 - ОСОБА_5 на правильність висновків суду не впливають, правового значення для вирішення цього спору не мають та такі висновки можуть бути виправлені в судовому порядку відповідно до статті 269 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 є однією й тією ж особою на яку складено заповіт та яка прийняла спадщину за заявою від 10 липня 2013 року. Такого висновку суди дійшли на підставі належних та допустимих доказів, наданих сторонами та наявних в матеріалах справи.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено розмір частки позивача у спадковому майні з урахуванням положень, передбачених статтею 1241 ЦК України.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі про те, що судами не застосовано положення статті 1276 ЦК України не заслуговують на увагу, оскільки померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 брат позивача ОСОБА_5 , не прийняв в установленому законом порядку належну йому обов`язкову частку в спадщині після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4

Інші доводи наведені в обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_5 , поданої представником ОСОБА_3 , не можуть бути підставами для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 21 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В.С. Жданова В.М. Ігнатенко