Постанова

від 24.09.2019 по справі 922/1120/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2019 р. Справа № 922/1120/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М., суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

за участю представників:

позивача - Заруцький Р.М. за довіреністю від 04.09.2019 (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.03.2019 серії ПТ №2650)

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» (вх.№ 2347)

на рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2019

у справі №922/1120/19 , ухвалене суддею Новіковою Н.А. в приміщенні господарського суду Харківської області 01.07.2019 (повний текст рішення складено та підписано 01.07.2019),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік Медікал» , м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» , с. Козіївка,

про стягнення заборгованості за договором поставки № П-01/09/2017 у розмірі 198240, 28 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтік Медікал» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» про стягнення заборгованості за договором поставки № П-01/09/2017 у розмірі 198240, 28 грн, з яких: 158507, 71 грн - сума боргу, 8738, 88 грн - інфляційне збільшення, 28609, 56 грн - пеня, 2384, 13 грн - 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.07.2019 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Балтік Медікал» заборгованості у розмірі у розмірі 175348,21грн, з яких: 158507,71 грн - сума боргу, 8738,88 грн - інфляційне збільшення, 5717,49грн - пеня, 2384,13 грн. - 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2630,22грн. В іншій частині позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2019 у справі №922/1120/19 та ухвалити нове, в якому відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «Балтік Медікал» .

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що додані до позовної заяви видаткові накладні оформлені з порушенням і не можуть бути первинним документом, що підтверджують факт здійснення господарської операції. А також, звертає увагу, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані всі обставини справи щодо оплати заборгованості, ТОВ «МТВ-ФАРМ» на рахунок ТОВ «Балтік Медікал» в період 09.11.2017-28.02.2018 були перераховані грошові кошти на суму 171957,39 грн, проте до позовної заяви не було додано банківських виписок, а судом не були витребувані дані банківські виписки. Крім того, зазначає, що наявність спору між сторонами вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, тому, на думку апелянта, суд неправомірно застосував порядок спрощеного позовного провадження.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 8139 від 29.08.2019), в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2019 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що оплата, про яку відповідач наголошує в апеляційні скарзі, здійснювалась за першими двома видатковими накладними, а в подальшому - саме за договором поставки без зазначення конкретних видаткових накладних, а за видатковими накладними, зазначеними у позовній заяві оплата не здійснювалась. А також, вважає безпідставними посилання апелянта на недоліки в оформлені видаткових накладних, оскільки товар було прийнято, повернення товару з боку відповідача не відбувалось, тобто, на думку позивача, такі дії підтверджують вчинення та схвалення ним правочину щодо поставки товару. На думку позивача, суд першої інстанції мав всі підстави для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Від апелянта надійшло клопотання (вх. 8991 від 23.09.2019), в кому просить відкласти розгляд справи у зв`язку з неможливістю бути присутнім на розгляду даної справи.

Дане клопотання суд апеляційної інстанції відхиляє з наступних підстав: явка представників учасників справи у судове засідання апеляційного суду не визнавалася обов`язковою; у клопотанні не зазначено обставин, які можна визнати поважними у розумінні статті 202 ГПК України. Крім того, ухвала про призначення справи до розгляду на 24.09.2019 отримана ТОВ "МТВ-ФАРМ" 22.08.2019 і відповідач не був позбавлений можливості направити для участі у розгляді справи представника.

У судовому засіданні 24.09.2019 представник позивача підтримав свою позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Балтік Медікал» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» (відповідач, покупець) укладено договір поставки від 05.09.2017 №П-01/09/2017.

Відповідно до п.1.1 договору предметом поставки за цим договором є вироби медичного призначення, найменування, кількість, ціна та асортимент яких визначаються видатковими накладними постачальника і які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 2.1 договору поставка товару здійснюється окремими партіями, що формуються постачальником на замовлення покупця. Покупець у заявці на поставку партії товару визначає місце поставки (місце, в яке постачальник має доставити партію товару). Основним місцем поставки за даним договором є склад, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Л.Малої, 6.

Пунктами 3.1 та 3.2 договору визначено, що в замовленні на поставку, сторони узгоджують асортимент, кількість та суму кожної партії товару. Замовлення може направлятися постачальнику у письмовій або електронній формі. Строк виконання постачальником замовлення покупця (виконання поставки партії товару) протягом трьох робочих днів з моменту отримання постачальником замовлення покупця. Постачальник має виконати поставку партії товару на адресу вказану в замовленні.

Відповідно до п.3.3 та п.3.3.1. договору, передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній, є датою виконання поставки товару постачальником (датою прийняття товару покупцем, датою переходу права власності та ризиків).

Відповідно до п. 6.3 договору остаточно узгоджена ціна товару, який входить у партію поставки, вказується сторонами у видатковій накладній на поставку партії товару.

Відповідно до п.7.1 договору відповідач зобов`язаний сплачувати позивачу вартість поставленого за цим договором товару не пізніше 10 числа кожного місця, відповідно до звіту про реалізацію, який надається відповідачем до 5 числа кожного місяця, що слідує за звітним.

Згідно з п.7.3 договору в будь-якому випадку відповідач зобов`язаний сплатити Позивачу повну вартість поставленого товару не пізніше 120 днів з дати його поставки або повернути нереалізований товар.

Відповідно до п. 8.2. договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період вчинення правопорушення у сфері господарювання, від суми заборгованості (невиконаного зобов`язання), за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з п. 10.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом одного року.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 158507,71грн згідно з видаткових накладних:

від 07.11.2017 №ВФ-0000405 - на суму 305,08 грн;

від 14.11.2017 №ВФ-0000429 - на суму 4999,35 грн;

від 16.11.2017 №ВФ-0000453 - на суму 34366,26 грн;

від 29.11.2017 №ВФ-0000527 - на суму 6353,78 грн;

від 07.12.2017 №ВФ-0000579 - на суму 7907,75 грн;

від 15.12.2017 №ВФ-0000638 - на суму 2335,49 грн;

від 15.12.2017 №ВФ-0000637 - на суму 7907,75 грн;

від 04.01.2018 №ВФ-0000015 - на суму 3764,83 грн;

від 11.01.2018 №ВФ-0000057 - на суму 10839,60 грн;

від 24.01.2018 №ВФ-0000112 - на суму 2242,24 грн;

від 24.01.2018 №ВФ-0000113 - на суму 2035,10 грн;

від 26.01.2018 №ВФ-0000132 - на суму 3178,31 грн;

від 01.02.2018 №ВФ-0000168 - на суму 33880,75 грн;

від 02.02.2018 №ВФ-0000169 - на суму 1618,85 грн;

від 07.02.2018 №ВФ-0000194 - на суму 26886,07 грн;

від 13.02.2018 №ВФ-0000227 - на суму 2084,06 грн;

від 14.02.2018 №ВФ-0000232 - на суму 16023,62 грн.

Як вказує позивач, відповідач отримав товар на загальну суму 158507,71грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, однак остаточного розрахунку з позивачем у строки встановлені п. 7.3 договору не здійснив, що стало підставою для звернення позивача до суду.

01.07.2019 господарським судом Харківської області ухвалено рішення, про часткове задоволення позовних вимог.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що ТОВ «МТВ-ФАРМ» неналежним чином виконувало свої зобов`язання за укладеним договором поставки від 05.09.2017 № П-01/09/2017, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по договору у розмірі основного боргу, а також 3% річних та суми інфляційного збільшення. Щодо часткового задоволення пені, суд дійшов висновку, що розрахунок пені відповідно до норм діючого законодавства повинен здійснюватися по кожній видатковій накладній окремо з дати прострочення і протягом шести місяців.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач отримав товар на загальну суму 158507,71грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, однак остаточного розрахунку з позивачем у строки встановлені п.7.3 договору не здійснив.

Відповідно до п.7.1-7.3 договору сторонами обумовлено, що покупець зобов`язаний сплачувати продавцю вартість поставленого за цим договором товару не пізніше 10 числа кожного місяця, відповідно звіту про реалізацію, який надається покупцем до 5 числа кожного місяця, що слідує за звітним. Оплата товару по цьому договору здійснюється покупцем у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, визначений в цьому договорі.

Оплата здійснюється покупцем на підставі наданого рахунку-фактури та видаткових накладних складених постачальником на вартість поставленої партії товару. Продавець має право перевіряти наявність нереалізованого товару зазначеного у звіті покупця. У випадку ненадання (несвоєчасного надання) покупцем такого звіту, не допуску продавця до перевірки звіту покупця або непред`явлення заявлених покупцем залишків товару продавцю, покупець зобов`язаний негайно сплатити продавцю повну вартість за весь поставлений та раніше не оплачений товар. В будь-якому випадку, покупець зобов`язаний сплатити продавцю повну вартість поставленого товару не пізніше 120 днів з дати його поставки, або повернути не реалізований товар.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити вартість поставленого товару не пізніше 120 днів з дати його поставки відповідно до видаткових накладних, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач був зобов`язаний оплатити вартість товару: за видатковою накладною від 07.11.2017 №ВФ-0000405 - на суму 305,08 грн не пізніше ніж 07.03.2018; від 14.11.2017 №ВФ-0000429 - на суму 4999,35 грн не пізніше ніж 14.03.2018; від 16.11.2017 №ВФ-0000453 - на суму 34366,26 грн не пізніше ніж 16.03.2018; від 29.11.2017 №ВФ-0000527 - на суму 6353,78 грн не пізніше ніж 29.03.2018; від 07.12.2017 №ВФ-0000579 - на суму 7907,75 грн не пізніше ніж 06.04.2019; від 15.12.2017 №ВФ-0000638 - на суму 2335,49 грн не пізніше ніж 11.04.2018; від 15.12.2017 №ВФ-0000637 - на суму 7907,75 грн не пізніше ніж 11.04.2019; від 04.01.2018 №ВФ-0000015 - на суму 3764,83 грн не пізніше ніж 04.05.2019; від 11.01.2018 №ВФ-0000057 - на суму 10839,60 грн не пізніше ніж 11.05.2018; від 24.01.2018 №ВФ-0000112 - на суму 2242,24 грн не пізніше ніж 24.05.2018; від 24.01.2018 №ВФ-0000113 - на суму 2035,10 грн не пізніше ніж 24.05.2018; від 26.01.2018 №ВФ-0000132 - на суму 3178,31 грн не пізніше ніж 26.05.2018; від 01.02.2018 №ВФ-0000168 - на суму 33880,75 грн не пізніше ніж 31.05.2018; від 02.02.2018 №ВФ-0000169 - на суму 1618,85 грн не пізніше ніж 01.06.2018; від 07.02.2018 №ВФ-0000194 - на суму 26886,07 грн не пізніше ніж 06.06.2018; від 13.02.2018 №ВФ-0000227 - на суму 2084,06 грн не пізніше ніж 12.06.2018; від 14.02.2018 №ВФ-0000232 - на суму 16023,62 грн. не пізніше ніж 13.06.2018.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст. 73, 74 ГПК України, не надано доказів, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар у строки визначені п. 7.3 договору чи повернення нереалізованого товару позивачу, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що сума основного боргу у розмірі 158507,71грн. є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не з`ясував обставини щодо сплати відповідачем суми заборгованості у розмірі 171957,39 грн не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Додані до апеляційної скарги реєстр документів банківських виписок з 09.11.2017 до 28.02.2018 та банківські виписки за період 09.11.2017-28.02.2018 не приймаються колегією суддів.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За загальним правилом апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у справі доказами, тобто тими доказами, що зібрані місцевим господарським судом і покладені в основу рішення цього суду. Водночас, суд переглядає справу також і за додатково поданими апеляційному суду доказами. Втім, додаткові докази приймаються судом, якщо особа, яка подає докази, обґрунтує неможливість подання цих доказів місцевому господарському суду під час розгляду справи у першій інстанції та при цьому, має довести обставини, що об`єктивно перешкоджали їй подати ці докази місцевому господарському суду.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Однак, апелянт не заявляє клопотання про прийняття додаткових доказів у справі, які не були подані до суду першої інстанції та не обґрунтовує поважність причин ненадання вищенаведених доказів до суду першої інстанції.

Навіть якщо суд дійшов би висновку про долучення даних документів до матеріалів справи, то відповідно до платіжного доручення від 09.11.2017 №432, від 10.11.2017 №438, від 13.11.2017 №454, від 14.11.2017 №460, від 15.11.2017 №466 у призначені платежу зазначено: сплата згідно з договором №П-01/09/17 від 05.09.2017, накл. №ВФ-0000006 від 05.09.2017 , у платіжних дорученнях від 16.11.2017 №474, від 17.11.2017 №487, від 20.11.2017 №501, від 22.11.2017 №526 у призначені платежу зазначено: сплата згідно з договором №П-01/09/17 від 05.09.2017, накл. №ВФ-0000053 від 25.09.2017 . Тобто, наведені накладні, зазначені у призначеннях платежу у платіжних дорученнях, не є предметом розгляду даної справи.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Тому, навіть якщо брати до уваги відзив, який було повернуто без розгляду ухвалою господарського суду Харківської області від 10.05.2019, відповідач не зазначає про сплату заборгованості та не надає відповідних підтверджуючих документів.

Таким чином, наведені посилання апелянта в обґрунтування апеляційної скарги щодо нез`ясування обставин оплати за договором поставки спростовуються матеріалами справи та не приймаються колегією суддів.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При розрахунку інфляційних втрат слід враховувати рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

В рекомендаціях Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р зазначено, що у випадку коли поверненню підлягає сума, яка складається зі внесків, здійснених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються.

Крім того зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що сума внесена за період з 1 по 15 відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а з 16 по 31 число то розрахунок починається з наступного місяця.

Слід зазначити, що в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Тобто, визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця, а у разі якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

З огляду на викладене та здійснивши перерахунок 3% річних, інфляційних втрат за період з моменту виникнення заборгованості з оплати за поставлений товар, з урахуванням суми боргу та дат виникнення прострочення по кожному з платежів, враховуючи суми платежів та строк оплати, за наявності встановленого факту несплати відповідачем за переданий товар за договором від 05.09.2017 №П-01/09/2017, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позивачем правомірно заявлені вимоги про стягнення 2384,13 грн - 3% річних, 8738,88 грн - інфляційних витрат.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2. договору в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період вчинення правопорушення у сфері господарювання, від суми заборгованості (невиконаного зобов`язання), за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч.6 статті 232 ГК України.

Позивач здійснює розрахунок пені виходячи з загального розміру заборгованості відповідача починаючи з 08.10.2018 по 08.04.2019, однак, як зазначено вище, розрахунок пені повинен здійснюватися по кожній видатковій накладній окремо з дати прострочення протягом шести місяців.

Таким чином, відповідно до п. 7.3 та п. 8.2 договору, пеня повинна бути розрахована за видатковою накладною

від 07.11.2017 №ВФ-0000405 - на суму 305,08 грн в період з 12.03.2018 по 12.09.2018;

від 14.11.2017 №ВФ-0000429 - на суму 4999,35 грн в період з 15.03.2018 по 15.09.2018;

від 16.11.2017 №ВФ-0000453 - на суму 34366,26 грн з 19.03.2018 по 19.09.2018;

від 29.11.2017 №ВФ-0000527 - на суму 6353,78 грн в період з 30.03.2018 по 30.09.2018;

від 07.12.2017 №ВФ-0000579 - на суму 7907,75 грн в період з 09.04.2018 по 09.10.2018;

від 15.12.2017 №ВФ-0000638 - на суму 2335,49 грн в період з 12.04.2018 по 12.10.2018;

від 15.12.2017 №ВФ-0000637 - на суму 7907,75 грн в період з 12.04.2019 по 12.10.2018;

від 04.01.2018 №ВФ-0000015 - на суму 3764,83 грн в період з 07.05.2019 по 07.11.2018;

від 11.01.2018 №ВФ-0000057 - на суму 10839,60 грн. в період з 14.05.2018 по 14.11.2018;

від 24.01.2018 №ВФ-0000112 - на суму 2242,24 грн в період з 25.05.2018 по 25.11.2018;

від 24.01.2018 №ВФ-0000113 - на суму 2035,10 грн в період з 25.05.2018 по 25.11.2018;

від 26.01.2018 №ВФ-0000132 - на суму 3178,31 грн в період з 28.05.2018 по 28.11.2018;

від 01.02.2018 №ВФ-0000168 - на суму 33880,75 грн в період з 01.06.2018 по 01.12.2018;

від 02.02.2018 №ВФ-0000169 - на суму 1618,85 грн в період з 04.06.2018 по 04.12.2018;

від 07.02.2018 №ВФ-0000194 - на суму 26886,07 грн в період з 07.06.2018 по 07.12.2018;

від 13.02.2018 №ВФ-0000227 - на суму 2084,06 грн в період з 13.06.2018 по13.12.2018;

від 14.02.2018 №ВФ-0000232 - на суму 16023,62 грн в період з 14.06.2018 по 14.06.2018.

Таким чином, виходячи з періоду зазначеного позивачем та приймаючи до уваги вимоги законодавства щодо порядку обрахунку пені, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що стягненню з відповідача підлягає пеня у загальному розмірі 5717,49грн., з яких згідно видаткової накладної:

від 07.12.2017 №ВФ-0000579 - на суму 7907,75 грн в період з 08.10.2018 по 09.10.2018 у розмірі 15,60грн;

від 15.12.2017 №ВФ-0000638 - на суму 2335,49 грн в період з 08.10.2018 по 12.10.2018 у розмірі 12,25грн;

від 15.12.2017 №ВФ-0000637 - на суму 7907,75 грн в період з 08.10.2018 по 12.10.2018 у розмірі 37,26грн;

від 04.01.2018 №ВФ-0000015 - на суму 3764,83 грн в період з 08.10.2018 по 07.11.2018 у розмірі 115,09грн;

від 11.01.2018 №ВФ-0000057 - на суму 10 839,60 грн в період з 08.10.2018 по 14.11.2018 у розмірі 406,24грн;

від 24.01.2018 №ВФ-0000112 - на суму 2242,24 грн в період з 08.10.2018 по 25.11.2018 у розмірі 106,35грн;

від 24.01.2018 №ВФ-0000113 - на суму 2035,10 грн в період з 08.10.2018 по 25.11.2018 у розмірі 100,35грн;

від 26.01.2018 №ВФ-0000132 - на суму 3178,31 грн в період з 08.10.2018 по 28.11.2018 у розмірі 162,99грн;

від 01.02.2018 №ВФ-0000168 - на суму 33880,75 грн в період з 08.10.2018 по 01.12.2018 у розмірі 1837,87грн;

від 02.02.2018 №ВФ-0000169 - на суму 1618,85 грн в період з 08.10.2018 по 04.12.2018 у розмірі 92,56грн;

від 07.02.2018 №ВФ-0000194 - на суму 26886,07 грн. в період з 08.10.2018 по 07.12.2018 у розмірі 1617,58грн;

від 13.02.2018 №ВФ-0000227 - на суму 2084,06 грн в період з 08.10.2018 по13.12.2018 у розмірі 137,72грн;

від 14.02.2018 №ВФ-0000232 - на суму 16023,62 грн в період з 08.10.2018 по 14.06.2018 у розмірі 1074,64грн.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо відмови у задоволенні вимог щодо стягнення пені за видатковими накладними від 07.11.2017 №ВФ-0000405 - на суму 305,08 грн в період з 12.03.2018 по 12.09.2018; від 14.11.2017 №ВФ-0000429 - на суму 4999,35 грн в період з 15.03.2018 по 15.09.2018; від 16.11.2017 №ВФ-0000453 - на суму 34366,26грн з 19.03.2018 по 19.09.2018; від 29.11.2017 №ВФ-0000527 - на суму 6353,78 грн в період з 30.03.2018 по 30.09.2018, оскільки вказані вимоги нараховані в порушення вимог ч.6 ст. 232 ГПК України поза межами шестимісячного строку. Суд першої інстанції, приймаючи до уваги, що заявлений позивачем період нарахування пені з 08.10.2018 по 08.04.2019 виходить за межі шестимісячного періоду нарахування пені по вищепереліченим накладним, та враховуючи, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня у розмірі 5717,49грн, а вимоги в іншій частині розміру пені заявленої позивачем до стягнення задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором поставки від 05.09.2017 №П-01/09/2017 у розмірі 175348,21грн., з яких: 158507,71 грн. - сума боргу, 8738,88 грн. - інфляційне збільшення, 5717,49грн. - пеня, 2384,13 грн. - 3 % річних.

Посилання апелянта на недоліки оформлення видаткових накладних є безпідставним та не приймається колегією суддів. Як вбачається з матеріалів справи, товар прийнято відповідачем, що підтверджується видатковими накладними, що додані до матеріалів справи. Видаткові накладні підписані відповідачем, скріплені печаткою відповідача, повернення товару з боку відповідача не відбулось, тобто зазначені дії підтверджують вчинення та схвалення ним правочину щодо поставки товару.

Щодо посилання апелянта на те, що суд неправомірно застосував порядок спрощеного позовного провадження колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Виходячи з положень ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Тобто, процесуальним законом визначено, що малозначними справами є справи, по-перше, визнані такими [малозначними] в силу закону (п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України), і по друге, визнані малозначними судом (п. 2 ч. 5 ст. 12 ГПК України).

Як вбачається, ухвалою господарського суду Харківської області від 22.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження; постановлено, що розгляд справи №922/1120/19 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвала, в частині вирішення питання щодо віднесення даної справи до малозначних, з посиланням на п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України мотивована тим, що в даному випадку справа відповідає ознакам малозначної справи, а саме ціна позову складає 198240,28 грн, що не перевищую п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921,00 грн *500=960500 грн).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем порушенні умови договору та норми чинного законодавства щодо строків оплати товару, та вважає за правомірне стягнення з відповідача суми основної заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат, пені.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв судове рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» не підлягає задоволенню, а рішення господарського Харківської області від 01.07.2019 у справі №922/1120/19 слід залишити без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МТВ-ФАРМ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.07.2019 у справі №922/1120/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 26.09.2019.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя Н.О. Мартюхіна