Рішення

від 17.09.2019 по справі 520/7084/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 вересня 2019 р. справа № 520/7084/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., за участі секретаря судового засідання Блудової А.І.,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідачів - Чорнодуб М .А,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, Харківська область, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування наказу, рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_4 з позовну заяву до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 111-19 від 08.07.2019;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 56 від 20.02.2019;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимог законодавства прийняв рішення, яким позивачу відмовлено в наданні статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. Дане рішення позивач вважає протиправним, незаконними та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач, ДМС України, надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому проти позову заперечував, зауважуючи на повне дослідження особової справи та ситуації в країні походження позивача та правомірність прийнятого рішення.

Процесуальним правом надати відзив на позов відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, не скористався.

У відповіді на відзив позивач вказав, що відповідачі у не дослідили ситуацію у Сирії, хоча позивач надавав чисельну інформацію по країні походження на підтвердження своїх побоювань, та додав таку інформацію до відповіді на відзив.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві, та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено з наявних в матеріалах справи доказів, що ОСОБА_4, громадянин Сірійської Арабської Республіки, 29.08.2016 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16.09.2016 в Управлінні позивач отримав повідомлення №72 від 16.09.2016 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наказ №152 від 16.09.2016.

Не погоджуючись з таким рішенням ГУ ДМС України у Харківській області, позивач а направив скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ Управління про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18.04.2017 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №22 від 18.04.2017, в якому зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 07 квітня 2017 року №25-17 про відхилення скарги позивача на рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З метою оскарження цього рішення позивач звернувся з позовом до Харківського окружного адміністративного суду. Постановою Харківського окружного адміністративного від 15.06.2017 по справі №820/1687/17 (набрала законної сили) задоволено адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, скасовано рішення Державної міграційної служби України від 07.04.2017 №25-17 та наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 16.09.2016 №152, зобов`язано ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

29.05.2018 позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 29.05.2018 №30 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону, відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 18.05.2018 № 163-18.

За наслідками судового оскарження такого рішення 21.08.2018 рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/4352/18 (набрало законної сили) позивачу відмовлено в задоволенні позову до Державної міграційної служби України.

31.01.2019 позивач повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.02.2019 позивач отримав повідомлення №13 від 20.02.2019 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У повідомленні зазначено, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наказ №56 від 20.02.2019.

Не погоджуючись з таким рішенням ГУ ДМС України у Харківській області, позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України, у якій просив скасувати наказ Управління про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16.07.2019 позивач отримав повідомлення від ГУ ДМС України у Харківській області №74 від 16.07.2019, в якому зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 08.07.2019 №111-19 про відхилення скарги на наказ ГУ ДМС України у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи рішення Державної міграційної служби України від 08.07.2019 №111-19 та наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 20.02.2019 №56 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам ст. 2 КАС України, суд зазначає, що спірні правовідносини з приводу надання іноземним особам та особам без громадянства статусу біженці або особи., що потребує додаткового захисту врегульовані Законом України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також, якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 164 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця особи, змушені покинути країну походження внаслідок внутрішніх та міжнародних військових конфліктів, зазвичай не розглядаються як біженці в розумінні Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 года 22. Однак вони користуються захистом, передбаченим іншими міжнародними документами, такими як Женевські Конвенції 1949 року про захист жертв війни та Додатковий Протокол 1977 року до Женевських Конвенцій 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних конфліктов23. 165. Між тим, іноземне вторгнення або окупація всієї країни або якийсь її частини іноді тягнуть за собою переслідування по одному або багатьом мотивами, вказаними в Конвенції 1951 року. У таких випадках статус біженця залежить від здатності заявника довести, що він обґрунтовано побоюється переслідувань на окупованій території, від можливості отримати захист свого уряду або держави-покровительки, покликаної захищати інтереси його країни під час збройного конфлікту, а також від того, чи може цей захист розглядатися як ефективна.

Відповідно до пп.167-169 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця в країнах, де військова служба обов`язкова, факт ухилення від цього обов`язку або непокори часто є порушенням, карається за законом. Що стосується дезертирства, то воно завжди і у всіх країнах - обов`язкове чи ні військова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання варіюються в залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування. Побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або за ухилення від призову самі по собі не є за визначенням обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань. З іншого боку, дезертирство або ухилення від призову не є перешкодою для отримання статусу біженця. Особа може бути біженцем, будучи одночасно дезертиром або ухиляється від призову.

Само собою зрозуміло, що особа не є біженцем, якщо єдиною причиною дезертирства або ухилення від призову є його відраза до служби або страх брати участь в бою. Воно, однак, може стати біженцем, якщо дезертирство або ухилення від несення військової служби супроводжуються вагомими причинами для того, щоб покинути свою країну або залишатися за її межами, або якщо особа має інші причини побоюватися переслідувань за змістом визначення.

Проте, позивачем ані підчас співбесід, ані підчас судового розгляду не було наведено інших вагомих причин окрім небажання проходити військову службу для того, щоб покинути свою країну або залишатися за її межами.

Доказів конкретних фактів переслідування та статистичних даних щодо таких переслідувань в країні походження, зокрема на території Курдистану, який на даний час має автономію, позивачем не надано.

Крім того, відповідно до положень Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця дезертир або особа, що уникає призову, можуть, таким чином, розглядатися як біженці, якщо вони здатні довести, що за вчинене військове правопорушення вони піддавалися б надмірного покаранню через їхню расу, релігію, національність, приналежність до певної соціальної групи або за політичні переконання . Це також відноситься і до осіб, які можуть довести, що у них є цілком обґрунтовані побоювання переслідувань за вказаними вище мотивами, незалежно від покарання за дезертирство.

Як зазначено в п. 173 Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця питання про те, чи може відмова від несення військової служби з міркувань совісті служити підставою для обґрунтованого клопотання про надання статусу біженця, має бути також розглянуто в світлі останніх змін в цій галузі. Все більше число держав вводить в своє законодавство або адміністративні правила положення, згідно з яким особи, здатні переконливо викласти свої міркування совісті, звільняються від несення військової служби або повністю, або з проходженням альтернативної (т. Е. Громадянської) служби. Введення таких законодавчих або адміністративних положень стало також предметом рекомендацій з боку міжнародних організацій24. З урахуванням цих змін, у держав-учасників з`явилася б можливість надавати статус біженців особам, які мають заперечення проти несення військової служби з міркувань совісті.

Дослідивши матеріалі особової справи позивача, протоколи співбесід, висновок ГУ ДМС України щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, інформацію про ситуацію в країні походження, суд зазначає наступне.

Позивач виїжджав з Сирії до України з метою навчання. Вперше заявник прибув до України 18.11.2011 з м. Алеппо (Сирія) транзитом через м. Стамбул (Туреччина) до м. Донецьк (України). У листопаді 2011 року заявник вступив на підготовчий факультет для іноземних студентів Донецького національного університету. Після року навчання ОСОБА_4 вступив до Донецького національного медичного університету ім. М. Горького. Відповідно до Закону України Про правовий статус іноземців заявник був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_2 , яка видана 08.05.2012 терміном дії до 15.10.2012 Вказана посвідка була анульована 15.10.2012 про що свідчить штамп анулювання в національному паспорті ОСОБА_4 № НОМЕР_5. Заявник був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_3 /2012 терміном дії до 26.09.2013, який продовжувався до 15.10.2014.

В період навчання в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького заявник декілька разів виїжджав з України на канікули, а саме: до Сирії та Туреччини. Таким чином вдруге заявник прибув до України 29.08.2012 з Сирії транзитом через Туреччину, втретє 23.08.2013 з Туреччини.

Через початок бойових дій в місті Донецьк не мав можливості продовжувати навчання далі. У зв`язку з цим 31.08.2014 року виїхав до міста Харкова, де був зарахований на третій курс Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. За клопотанням ХНУ ім. В.Н. Каразіна ОСОБА_4 25.09.2014 року був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_4 терміном дії до 20.09.2016.

На момент подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявник перебував на території України нелегально, було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МХК 112847 від 16.08.2016, оскільки ОСОБА_4 порушує правила перебування іноземців та ОБГ в Україні, а саме ухилився від виїзду з України після закінчення терміну перебування 08.07.2016, коли був відрахований з ХНУ ім. В.Н. Каразіна (згідно наказу № 2301-3/385 від 08.07.2016) чим порушив ЗУ Про правовий статус іноземців та ОБГ в Україні .

Заявник упевнений, що на даний момент існує загроза його життю в країні його походження Сирійської Арабської Республіки через війну.

Крім того в своїй заяві-анкеті заявник вказує, що при поверненні до країни його громадянської належності, а саме в місцевість в якій він проживає - Хасеке, де діє Режим президента Башара Асада , а також Робоча партія Курдистану , може бути примусово задіяний в конфлікт у складі однієї із груп.

Під час співбесіди заявник вказав, що в Сирії обов`язкова служба в армії, та при в`їзді в країну його можуть відразу забрати для проходження військової служби.

Заявник вказує, що основною причиною чому він не може та не бажає повертатися до Сирії є те, що він військовозобов`язаний та його можуть призвати на службу до урядової армії або ж до курдських загонів самооборони, оскільки він курд. Під час співбесіди проведеної з заявником 07.09.2016 заявник повідомив, що ...мене можуть забрати а армію. Там є дві сторони, одна за президента, а друга партія Курдистану , Робоча партія Курдистану, і якщо я повернусь, в будь-якому випадку до когось мене заберуть, щоб воювати. Я військовозобов`язаний, але я не хочу воювати. Там воюють, вбивають, кров-я цього не хочу... . Після прийняття рішення про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на виконання постанови ХОАС від 15.06.2017 (справа № 820/1687/17), в ході співбесіди від 22.11.2017 проведеної для уточнення фактів заявлених побоювань, щодо повернення заявника до країни громадянської належності зазначив, що ...А якщо б я повернувся, в курдському ополченні служба обов`язкова, а також служба обов`язкова з боку режиму Асада... , ...Якщо я повернусь, є вірогідність, що мене заберуть в курдське ополчення... .

Щодо побоювання заявника бути призваним до служби в армії, інформація по країні походження (інформаційна підбірка підготована офісом УВКБ ООН у Києві) вказує наступне: Обов`язкове здійснення військової служби вказано у Національному Службовому Акті 1953 року. Усі чоловіки віком від 18 до 40 років є військовозобов`язаними за виключенням тих курдів, які є особами без громадянства... .

При цьому, суд зазначає, що з моменту настання призовного віку до виїзду в Україну на навчання, як зазначає заявник, йому жодного разу не надходили виклики щодо призову до служби в урядовій армії, та одночасно вказав, що навіть якщо б він не виїхав до України на навчання, вступив би на навчання в будь-який вищий навчальний заклад Сірійської Арабської Республіки аби не йти на службу в армії.

Слід зазначити, що чинне сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном, у тому числі в Україні. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ, якими є Посольство Сирійської Арабської Республіки у м. Києві та Почесне консульство Сирійської Арабської Республіки в м. Одесі.

Відстрочка можлива за деякими обставинами: при одруженні з громадянкою України, при навчанні у ВНЗ України, при наявності в родині одного сина, а також в умовах сплати відповідного мита (від 250 до 500 дол. США). Зазначена сума дозволяє отримати відстрочку на 1 рік. Крім цього, існують можливості сплати одноразового мита за відстрочку на все життя.

Перебуваючи в Україні, заявник кожного року подає відповідне клопотання до посольства Сірійської Арабської Республіки, з метою відстрочки від проходження військової служби в урядовій армії

Також слід зазначити, що згідно сирійського законодавства, особа, яка знаходиться за межами держави більше 5 років, звільняється від примусової служби в армії. Як було встановлено ОСОБА_4 до України прибув у 2011 році, тобто заявник перебуває на території України вже 7 років.

Під час співбесіди 12.02.2019 позивач зазначив, що при поверненні до Сирії є вірогідність, що його заберуть до курдських загонів самооборони ...Так, військова служба там обов`язкова для людей віком до 30 років. Таким чином є вірогідність, що мене заберуть до армії.. .

3 метою уточнення причин небажання проходити військову службу, як в урядовій армії Сирії та і в курдських загонах самооборони, чи то за суперечність його політичних, релігійних або моральних переконань чи то обґрунтованих міркувань совісті ОСОБА_4 на питання щодо його внутрішніх переконань стосовно небажання несення військової служби вказав, що ...На теперішній час це небезпечно. Я не хотів би воювати и вбивати, зараз же війна... (протокол співбесіди, від 22.11.2017).

Станом на дату винесення рішення відповідачем а також станом на дату розгляду справи інформація про примусовий призов молодих курдів до курдських загонів самооборони у разі повернення до Сирійського Курдистану відсутня, а отже твердження заявника, щодо обов`язкового призову не є обґрунтованими. Що стосується факту примусового вербування заявника до збройних сил Сирійської Арабської Республіки спростовується, оскільки з вищевикладеної інформації встановлено, що в країні проходження військової служби є обов`язковим, однак в країні можливе отримання відстрочки від армії, як це робив заявник та за інформацією встановлено, що особа, яка знаходиться за межами держави більше 5 років, звільняється від примусової служби в армії. Заявником не доведено, що відмова від несення військової служби суперечить його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті.

Крім того, зазначені території мають спільний кордон з Туреччиною, отже повернення позивача у країну походження не є ускладненим.

У своїй новій заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник вказує нові обставини, за якими він не може повернутися до країни громадянської належності, а саме те, що термін дії його сирійського паспорта закінчився, та він не може його продовжити у зв`язку з тим, що посольство Сирійської Арабської Республіки в Україні більше не працює. У зв`язку з тим, що його національний паспорт недійсний, він не може повернутися до Сирії або виїхати до Туреччини, оскільки остання погрожує атакувати його рідне місто.

Під час співбесіди 12.02.2019 позивач зазначив, що найближче посольство Сирії знаходиться в Росії, однак питання щодо оформлення паспорту в цій країні він не з`ясовував, можливо, паспорт оформлюватиме в Сирії .

Водночас позивачем не надано ані під час звернення до відповідача, а ні до суду жодних доказів або фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім`ї, а також не довів можливості переслідування у разі повернення на батьківщину з жодних з наведених конвенційних ознак.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідачами протягом судового розгляду в повній мірі доведено правомірність прийнятих рішень. Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, Харківська область, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування наказу, рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 27 вересня 2019 року.

Суддя О.Г. Котеньов