Рішення

від 17.09.2019 по справі 910/22422/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.09.2019Справа № 910/22422/17 За позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Київської організації ветеранів війни

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

2. Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

3. Комунальна бюджетна установа Київський міський центр допомоги учасникам антитерористичної операції

про виселення

та за позовом третьої особи 1 , яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Київської організації ветеранів війни

про виселення

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Цимбаліст. В.В.

від відповідача: Українчук О.В., Сінченко С.Г., Мальований В.О.

від третьої особи 1: Візор О.М.

від третьої особи 2: не з`явився

від третьої особи 3: Шевченко В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплутація" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про виселення Київської організації ветеранів війни з нежилих приміщень загальною площею 192,6 кв. м в будинку № 25 літера А на вул. Хрещатик в місті Києві та зобов`язання відповідача передати позивачу приміщення

Позовна заява мотивована відсутністю правових підстав користування відповідачем приміщенням, оскільки строк дії укладеного між сторонами договору оренди приміщення № 1608 від 20.06.2014 закінчився 18.06.2017, а відповідно до пункту 25 Протоколу № 69 від 14.11.2017 Постійної комісії Київської міської ради з питань власності відповідачу відмовлено у продовжені договору оренди приміщення.

20.03.2019 Господарський суд міста Києва прийняв рішення про відмову в позові.

06.12.2019 Північний апеляційний господарський суд постановив: апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 скасувати та прийняти нове рішення - позов задовольнити, виселити відповідача з приміщення та зобов`язати відповідача передати позивачу приміщення.

Постановою Верховного Суду у справі 910/22422/17 від 12.03.2019 касаційну скаргу Київської організації ветеранів війни задоволено частково: постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.03.2018 у справі № 910/22422/17 скасовано; справу № 910/22422/17 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду Верховним Судом вказано, що вирішуючи спір за вимогами позивача по суті заявлених вимог - про виселення відповідача як орендаря приміщень за договором, суди залишили поза увагою, не дослідили та не надали оцінки зібраним у справі доказам - договору, його положенням про права та обов`язки сторін, зокрема про права та обов`язки позивача як балансоутримувача за договором. Суди не встановили, чи має позивач право за договором вимагати повернення приміщення і чи належить позивачу речове право на приміщення, яке передбачає право вимагати повернення приміщення або усунення перешкод для реалізації свого речового права незалежно від умов договору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи № 910/22422/17, зазначену справу передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою від 02.04.2019 справа прийнята до свого розгляду суддею Спичаком О.М.; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 24.04.2019.

У судовому засіданні 24.04.2019 судом було задоволено клопотання Комунальної бюджетної установи Київський міський центр допомоги учасникам антитерористичної операції про залучення в якості третьої особи, залучено Комунальна бюджетна установа Київський міський центр допомоги учасникам антитерористичної операції до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Одночасно, 24.04.2019 Департаментом комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) шляхом подання відповідного позову заявлено самостійні вимоги на предмет спору.

Ухвалою від 15.05.2019 судом було прийнято позов Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Київської організації ветеранів війни про виселення до спільного розгляду з первісним позовом.

В обґрунтування вказаного позову Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) посилався на припинення строку дії договору, а отже відсутність у відповідача правових підстав для користування приміщеннями загальною площею 192,6 кв. м в будинку № 25 літера А на вул. Хрещатик в місті Києві.

28.05.2019 судом було відкладено підготовче засідання на 19.06.2019.

19.06.2019 відкладено підготовче засідання на 16.07.2019.

16.07.2019 підготовче засідання було відкладено на 31.07.2019.

31.07.2019 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2019.

У судовому засіданні 17.09.2019 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представниками відповідача проти задоволення позову Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" та Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було надано заперечення.

Третя особа 1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Представником третьої особи 3 було надано усні пояснення по суті справи.

Представник третьої особи 2 у судове засідання 17.09.2019 не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103050648102.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з 10.07.2019.

Отже, за висновками суду, неявка третьої особи 2 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 17.09.2019.

В судовому засіданні 17.09.2019 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, третіх осіб 1 та 3, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.06.2014 між Департаментом комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець), Київською організацією ветеранів війни (орендар) та Комунальним підприємством Київжитлоспецексплуатація (підприємство) було укладено договір №1608 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору № 06/3714 від 13.04.2011), за умовами п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 20.05.2014 № 174 передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва загальною площею, 192,60 кв.м. по вул. Хрещатик, 25 літ. А у м. Києві для розміщення громадської організації ветеранів.

Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового платного користування орендарем об`єктом оренди (п.1.2 договору №1608 від 20.06.2014).

Строк дії договору відповідно до п. 9.1 договору №1608 від 20.06.2014 сторони погодили з моменту його підписання сторонами з 20.06.2014 по 18.06.2017.

Сторони погодили, що договір припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено (п. 9.4 договору №1608 від 20.06.2014).

Згідно із п. 9.7 договору №1608 від 20.06.2014 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 7.6 договору №1608 від 20.06.2014 у разі закінчення строку дії договору орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди підприємству у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Умови п. 4.15 договору №1608 від 20.06.2014 передбачають, що орендар після припинення дії договору оренди зобов`язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №1608 від 20.06.2014 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача та третьої особи 1 взаємних цивільних прав та обов`язків з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності.

Як свідчать матеріали справи, 20.06.2014 сторонами договору був підписаний відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна в орендне користування.

03.02.2017 Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до Київської організації ветеранів війни з повідомленням про те, що згідно із Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київради №415/1280 від 21.04.2015 та ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін дії договору №1608 від 20.06.2014 закінчується 18.06.2017, як було передбачено договором, і дію його буде припинено. Також роз`яснено, що питання продовження зазначеного договору вирішується з дозволу власника майна та орендодавця на підставі заяви та наданих орендарем згідно із переліком документів для продовження оренди.

Зі змісту листа №18 від 13.02.2017 вбачається, що орендарем було надано Комунальному підприємству "Київжитлоспецексплуатація" пакет документів з проханням призначити компанію для оцінки приміщення.

24.05.2017 позивачем було направлено Київській організації ветеранів війни попередження про припинення договору оренди у разі ненадання документів у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

31.05.2017 до Київської організації ветеранів війни звернувся Департамент комунальної власності м. Києва з листом №062/05/15-5528, в якому попереджав про закінчення дії договору у зв`язку з закінченням терміну його дії та роз`яснював переважне право на укладення договору на новий термін, вказував, що після надання повного пакету документів зазначене питання буде винесено на розгляд постійних комісій Київської міської ради, після погодження в установленому порядку буде укладено на новий строк договір оренди на зазначені приміщення. При цьому, у вказаному листі також міститься попередження про те, що ненадання відповідних документів матиме наслідком направлення повідомлення про припинення договору оренди №1608 від 20.06.2014, у зв`язку із закінченням його строку.

Листом №062/05/15-6178 від 19.06.2017 Департаментом комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було повідомлено відповідача про необхідність надання документів за переліком, який наведено у листі №062/05/15-5528 від 31.05.2017 Відповідача попереджено, що в разі ненадання необхідних документів у визначений строк орендодавець змушений буде направити повідомлення про припинення дії договору.

Наразі, в матеріалах справи наявний лист №52 від 07.06.2017 Київської організації ветеранів війни про направлення пакету документів на продовження договору оренди. Проте, переліку відповідних документів, які направляються орендодавцю, вказаний лист не містить.

Згідно листа №062/05/15-6350 від 26.06.2017 Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) останнім було направлено пакет документів, наданий відповідачем, до постійної комісії Київської міської ради з питань власності.

Листом №052/05/15-9375 від 26.09.2017 третьою особою 1 було повідомлено відповідача про невирішення питання щодо продовження договору №1608 від 20.06.2014.

Рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, яке оформлено протоколом № 69 від 14.11.2017 відмовлено Київській організації ветеранів війни у продовженні терміну дії договору.

Листом №062/05/15-11290 від 23.11.2017 третьою особою 1 було повідомлено відповідача про вказане вище рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності та необхідність терміново звільнити орендовані приміщення.

Проте, за поясненнями позивача та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Київська організація ветеранів війни на теперішній час приміщення загальною площею 192, 60 кв.м, розташовані за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, буд.25, літера А, не звільнила, що і стало підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що в силу пункту 9.7 договору №1608 від 20.06.2014, положень статей 764, 785, 795 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , договір слід вважати поновленим (продовженим) на тих самих умовах і на той самий строк. Вказаним учасником судового процесу наголошено, що листи та повідомлення позивача та третьої особи 1 не містять вимоги про припинення (розірвання) договору, а лише можливості та умови щодо переукладення договору. До того ж, відповідачем зауважено, що Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплутація" не має права вимагати виселення відповідача, оскільки за умовами договору позивач єпідприємством (балансоутримувачем), якому належить лише право одержувати орендну плату, а порушувати питання щодо розірвання або припинення договору та виселення орендаря з приміщення стосується відносин між орендодавцем та орендарем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" не підлягає задоволенню, а позов Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є обґрунтованим та підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ч.ч.1-3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про виселення особи з орендованого приміщення, позивачем повинно бути доведено обставини виникнення між сторонами орендних правовідносин, їх припинення (у даному випадку припинення договору оренди у зв`язку із закінченням його строку), наявність права вимагати у орендаря звільнити приміщення, яке було предметом договору оренди, та невиконання орендарем свого обов`язку з повернення нерухомого майна.

Враховуючи вказівки Верховного Суду щодо необхідності встановлення особи (орендодавця або балансоутримувача), в якої наявне за договором право вимагати повернення приміщення і речове право на приміщення, що передбачає право вимагати повернення об`єкта або усунення перешкод для реалізації свого речового права незалежно від умов договору, суд встановив наступне.

Як було встановлено вище, предметом договору оренди є строкове, платне користування нежилими приміщеннями загальною площею 192,6 кв. м в будинку № 25 літера А на вул. Хрещатик в місті Києві.

Згідно рішення №208/1642 від 27.12.2011 Київської міської ради Про формування комунальної власності територіальних громад міста Києва до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва включено приміщення в будинку № 25 літера А на вул. Хрещатик в місті Києві площею 949,10 кв.м.

Відповідно до розпорядження №347 від 22.02.2002 Київської міської державної адміністрації Про закріплення нежилих будинків та приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва вказаний вище об`єкт нерухомого майна було закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація".

Тобто, з наведеного вище полягає, що предметом оренди за договором №1608 від 20.06.2014 є комунальне майно, а отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України Про оренду державного та комунального майна .

З системного аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України Про оренду державного та комунального майна полягає, що сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

Наразі, слід зазначити, що саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто, лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Станом на момент укладання договору №1608 від 20.06.2014 чинним було Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке було затверджено рішенням №34/6250 від 22.09.2011 Київської міської ради.

Згідно вказаного Положення орендодавцями є: Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (перейменовано відповідно до рішення Київської міської ради №198/7535 від 15.03.2012 "Про діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації на Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - щодо цілісних майнових комплексів комунальних підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); районні в місті Києві державні адміністрації (далі - райдержадміністрації) - щодо майна, яке передане їм в управління; комунальні підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання або оперативного управління.

Тобто, з огляду на загальну площу приміщень (949,10 кв.м), частина яких була передана в оренду відповідачу, орендодавцем у відповідних правовідносинах виступає саме Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а отже у даному випадку Комунальне підприємств "Київжитлоспецексплутація" прав орендодавця не має, а отже балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.

При цьому слід мати на увазі, що статтею 3 Цивільного кодексу України визначено свободу договору, однак положення договору, який укладено між орендодавцем, балансоутримувачем і орендарем, не можуть суперечити закону, зокрема тому, що лише у наймодавця (орендодавця) є право звертатися до суду з позовом про повернення об`єкта оренди.

Наявність у договорі №1608 від 20.06.2014 пункту 7.6, згідно якого у разі закінчення строку дії договору орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди підприємству у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди, та п. 4.15, який передбачає, що орендар після припинення дії договору оренди зобов`язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству, жодним чином не впливає на те, що саме наймодавець (орендодавець) має право звертатися до суду з позовом про зобов`язання повернути орендоване майно.

Аналогічну праву позицію наведено у постанові від 06.09.2019 Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі 910/7364/18.

За таких обставин, з наведеного вище полягає, що оскільки чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого нерухомого майна та мати права орендодавця, то відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно (виселення) та повідомляти відповідача про відсутність наміру продовжити договір, що вказує на необґрунтованість та відсутність підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Київської організації ветеранів війни про виселення з нежилих приміщень загальною площею 192,6 кв. м в будинку № 25 літера А на вул. Хрещатик в місті Києві та зобов`язати відповідача передати позивачу приміщення.

З приводу позовних вимог Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), суд зазначає наступне.

За приписом ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст.631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Статтею 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором..

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У ст. 764 Цивільного кодексу України вказано, що у разі, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Статтею 291 Господарського кодексу України унормовано, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

З системного аналізу статей 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна полягає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк на тих самих умовах, то такий договір припиняється. Аналогічний висновок міститься у постанові від 15.07.2019 Верховного Суду по справі №911/2439/18.

При цьому, норма ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" має диспозитивний характер, оскільки не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 по справі №910/15387/17.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк на тих самих умовах, то такий договір припиняється (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/15387/17).

Як було встановлено вище, 31.05.2017 до Київської організації ветеранів війни з листом №062/05/15-5528 звернувся Департамент комунальної власності м. Києва, в якому попереджав про закінчення дії договору у зв`язку з закінченням терміну його дії та роз`яснював переважне право на укладення договору на новий термін, вказував, що після надання повного пакету документів зазначене питання буде винесено на розгляд постійних комісій Київської міської ради, після погодження в установленому порядку буде укладено на новий строк договір оренди на зазначені приміщення. При цьому, у вказаному листі також міститься попередження про те, що ненадання відповідних документів матиме наслідком направлення повідомлення про припинення договору оренди №1608 від 20.06.2014, у зв`язку із закінченням його строку. При цьому, у вказаному листі міститься посилання не необхідність визначення розміру орендної плати у відповідності до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва в залежності від вартості об`єкта, встановленої на підставі звіту про оцінку.

Листом №062/05/15-6178 від 19.06.2017 Департаментом комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було повідомлено відповідача про необхідність надання документів за переліком, який наведено у листі №062/05/15-5528 від 31.05.2017 Відповідача попереджено, що в разі ненадання необхідних документів у визначений строк орендодавець змушений буде направити повідомлення про припинення дії договору.

Тобто, з системного аналізу змісту вказаних листів полягає, що фактичне користування орендарем орендованим майном після закінчення строку договору найму та відсутності листів-заперечень наймодавця протягом одного місяця після закінчення строку його дії, не вказує на наявність правових підстав вважати договір № 1608 від 20.06.2014 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду продовженим на новий строк на тих же умовах, оскільки на дату закінчення дії договору орендодавець висловив в листах орендарю заперечення щодо продовження договору на тих же умовах, шляхом зазначення про необхідність перегляду розміру орендної плати.

В контексті означеного судом також враховано наявні в матеріалах справи угоди про сплату за використання нежилих приміщень в будинку в„– 25 літер.А по вул.Хрещатик, які було укладено між позивачем та відповідачем, та предметом яких було визначення суми очікуваних нарахувань за використання нежитлових приміщень. Вказані угоди було укладено 14.08.2017, 11.09.2017, 09.10.2017, 02.11.2017, 01.12.2017, 13.12.2017, тобто, після визначено у п.9.1 договору №1608 від 20.06.2014 кінцевої дати строку його дії.

Вказані угоди фактично засвідчують обізнаність орендаря про припинення договору №1608 від 20.06.2014 у зв`язку із закінченням строку його дії.

Крім того, слід звернути увагу на те, що згідно із п. 9.7 договору №1608 від 20.06.2014 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Проте, у даному випадку відповідної додаткової угоди сторонами договору укладено не було.

Суд також звертає увагу на те, що організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, майнові відносини між орендодавцями, комунальними підприємствами, установами, організаціями територіальної громади міста Києва, за якими на праві господарського відання або оперативного управління закріплено майно (підприємства-балансоутримувачі), орендарями щодо господарського використання майн врегульовано Положенням про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджено рішенням №415/1280 від 21.04.2015 Київської міської ради (в редакції, що була чинною станом на 18.06.2017).

Згідно п.п.12.3 - 12.6 вказаного положення у випадках, визначених законом, укладення договору оренди на новий термін здійснюється на підставі рішення Постійної комісії. Для розгляду питання про внесення змін до істотних умов договору оренди орендар, не пізніше ніж за три місяці до дати закінчення договору, подає орендодавцю заяву та у випадках, визначених законом, звіт про оцінку об`єкта оренди у терміни, визначені договором оренди, виписку з Єдиного державного реєстру. Орендодавець протягом 15 робочих днів з дати отримання документів або з дати затвердження висновку про вартість об`єкта оренди готує і надає Постійній комісії узагальнені пропозиції щодо зміни до істотних умов договору оренди. Постійна комісія протягом 15 робочих днів розглядає надані пропозиції та за результатами розгляду погоджує або відмовляє у зміні істотних умов договору оренди, про що орендодавець повідомляє орендарю.

У п.п.128- 12.9 Положення вказано, що орендодавець на підставі рішення Постійної комісії про погодження питання щодо зміни істотних умов договору оренди видає відповідний розпорядчий документ щодо укладання договору оренди. Договір про внесення змін до істотних умов договору оренди укладається в порядку, визначеному пунктом 9 цього Положення. Зміни до договору оренди набирають чинності з дати їх підписання сторонами.

З огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства, суд зауважує, що у даному випадку після закінчення строку дії договору оренди, переоформлення орендних правовідносин, об`єктом яких є комунальне майно територіальної громади міста Києва, на новий строк може здійснюватись виключно шляхом укладення договору оренди у порядку, передбаченому Законом України Про оренду державного та комунального майна та з урахуванням Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджено рішенням №415/1280 від 21.04.2015 Київської міської ради.

Однак, як було встановлено вище, рішенням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, яке оформлено протоколом № 69 від 14.11.2017 відмовлено Київській організації ветеранів війни у продовженні терміну дії договору. Договору на новий строк не укладено, додаткової угоди про продовження строку дії договору №1608 від 20.06.2014 не підписано.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що договір №1608 від 20.06.2014 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

У ст.785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна ).

Відповідно до п. 7.6 договору №1608 від 20.06.2014 у разі закінчення строку дії договору орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт оренди підприємству у стані, в якому перебував об`єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта оренди без заподіяння шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Умови п. 4.15 договору №1608 від 20.06.2014 передбачають, що орендар після припинення дії договору оренди зобов`язаний протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству.

Отже, враховуючи висновки суду стосовно припинення договору №1608 від 20.06.2014, у орендаря виник обов`язок повернути об`єкт оренди, строк виконання якого настав.

Проте, як вказувалось вище, відповідачем нежилі приміщення загальною площею 192, 60 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, буд.25, літера А, після припинення договору оренди №1608 від 20.06.2014 не було.

За таких обставин, виходячи з всього викладеного вище, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позову Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Київської організації ветеранів війни про виселення з нежилих приміщень загальною площею 192, 60 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, буд.25, літера А.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Враховуючи наслідки нового розгляду справи, керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо залишення судового збору за подачу позову за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація", витрат на оскарження судового рішення в апеляційному та касаційному порядку за особами, які їх понесли. Одночасно, судові витрати за подачу позову третьою особою покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".

2. Позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, задовольнити.

3. Виселити Київську організацію ветеранів війни (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 25, ЄДРПОУ 14278242) з нежилих приміщень загальною площею 192, 60 кв.м, розташованих за адресою: м.Київ, вул.Хрещатик, буд.25, літера А.

4. Стягнути з Київської організації ветеранів війни (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 25, ЄДРПОУ 14278242) на користь Департаменту комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, будинок 10, ЄДРПОУ 19020407) судовий збір в сумі 1921 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням по справі законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 27.09.2019.

Суддя Спичак О.М.