Рішення
від 17.09.2019 по справі 915/1221/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 року Справа № 915/1221/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О.,

за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Прокуратура Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030)

в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008)

до відповідачів :

1. Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" (вул. Будівельників, 3, м. Миколаїв, 54024, код ЄДРПОУ 31613492);

3. Приватного підприємства "Югстройкомплект" (вул. Бугська, 55, м. Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 37386068)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство" (вул. Г.Дивіної, 2В, м. Миколаїв, 54031, код ЄДРПОУ 33437380)

про : визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди, повернення земельної ділянки,

за участі представників учасників справи :

від позивача Галицький С.О. , за довіреністю

від 1-го відповідача Кравченко О.А., за довіреністю

від 2-го відповідача не з`явився

від 3-го відповідача Бортик Р.О.

від третьої особи не з`явився

прокурор Григорян Е.Р.,

встановив:

23.04.2019 прокуратура Миколаївської області (надалі - прокурор) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №05/2-393 вих-19 від 19.04.2019 в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відповідачів: Миколаївської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" та Приватного підприємства "Югстройкомплект", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "Миколаївське лісове господарство", якою просить суд:

1) визнати поважними причини пропуску позовної давності та відновити пропущений строк;

2)визнати незаконними та скасувати пункти 30, 30.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №14/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду на 1 рік товариству з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" земельну ділянку площею 18736 кв.м з кадастровим номером 4810137200:10:001:0019, вздовж вулиці Північної, між вулицями Бузькою та Врожайною у місті Миколаєві для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови;

3) визнати незаконним та скасувати пункт 4 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/33, яким викладено в новій редакції пункт 30.1 та сказано, що земельна ділянка площею 18736 кв.м передається товариству в оренду строком на 10 років для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови;

4) визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" договір оренди землі від 10.06.2008, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.06.2008 №040800100685 та в книзі реєстрів договорів оренди за №5727;

5) визнати незаконними та скасувати пункти 65, 65.5 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2010 №2/26, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та надано в оренду приватному підприємству "Югстройкомплект" земельну ділянку площею 18736 кв.м по вулиці Північній, між вулицями Бузькою та Урожайною у місті Миколаєві для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови;

6) визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та приватним товариством "Югстройкомплект" договір оренди землі №8082 від 12.05.2011, який зареєстровано в управлінні Держкомзему у місті Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.05.2011 №481013724000028;

7) приватному підприємству "Югстройкомплект" повернути Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 18736 кв.м з кадастровим номером 4810137200:10:001:0019 вартістю 8970138,42 грн вздовж Північної, між вулицями Бузькою та Врожайною у місті Миколаєві;

8) стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір.

Позивач посилається на наступне:

- спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими згідно ст. ст. 122, 179 Земельного кодексу України здійснює Кабінет Міністрів України;

- пунктами 30, 30.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №1443, пунктом 4 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/33 та пунктами 65, 65.5 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2010 №2/26 порушено вимоги законодавства у зв`язку з чим вони підлягають визнанню незаконними та скасуванню;

- договір оренди землі від 10.06.2008 та договір оренди землі №8082 від 12.05.2011, укладені на підставі незаконних пунктів рішень Миколаївської міської ради, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 152 Земельного кодексу України слід визнати недійсними;

- спірну земельну ділянку необхідно повернути належному власнику - Кабінету Міністрів України.

Підставою для пред`явлення позову прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України є неналежне виконання функцій із захисту інтересів держави як власника спірної земельної ділянки (ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1221/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 26.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Заявою від 22.05.2019 відповідач - ПП "Югстройкомплект" просив суд на підставі ст. ст. 42, 46, 119 ГПК України поновити йому строк для подання відзиву.

Клопотання обґрунтовано тим, що відповідачем ухвалу суду від 26.04.2019 отримано 06.05.2019, а відтак останнім днем 15-денного строку, встановленого судом, є 21.05.2019. Крім того, відповідачем зазначено, що підготовку відзиву було ускладнено необхідністю аналізу значної кількості правових норм, які регулюють спірні відносини, адже позивачем заявлено шість позовних вимог, а також необхідністю збору доказів, які відповідач вважає необхідним долучити до матеріалів справи для підтвердження своїх доводів.

Господарським судом не встановлено обставин, які б перешкоджали залучити до справи відзив відповідача та надати належної оцінки доводам, які в ньому містяться.

22.05.2019 ПП "Югстройкомплект" (надалі - відповідач 3) подано суду відзив на позовну заяву з доказами надіслання іншим учасникам справи.

Відзивом відповідач позовні вимоги не визнає, просить суд застосувати позовну давність, відмовити у задоволені позову з огляду на безпідставність та недоведеність позовних вимог.

Заперечення відповідача 3 обґрунтовано наступним:

1) позивачем пропущено строк позовної давності, а саме: відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект (далі також - ВО Укрдержліспроект ) від 02.07.2016 №243 (долучено Позивачем до позову) у 2013 році на території ДП Миколаївський лісгосп було проведено базове лісовпорядкування, під час якого були враховані рішення місцевих органів влади дані обліку земель відділу Держземагенства м. Миколаєва і станом на 01.01.2014 і 01.01.2015 земельна ділянка з кадастровим номером 4810127200:10:001:0019 (спірна земельна ділянка) була вилучена із складу земель державного лісового фонду. Також, Управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області в листі від 10.05.2016 № 10-14.03-0.2-1234/2-16 підтверджує, що на підставі оскаржуваного рішення від 14.09.2007 № 14/43 управління здійснило перерахунок площі лісів міста Миколаєва.

Відповідач 3 звертає увагу на те, що надання спірної земельної ділянки в оренду відбувалося у відповідності із положеннями ст. 123 ЗК України.

Відповідно до матеріалів проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ Югстройкомплект вбачається, що його розроблено у тому числі на підставі рішення Миколаївської міської ради від 18.08.2006 №4/25, що передбачає, що саме Миколаївська міська рада відповідно до вимог ст. 122, 123 ЗК України буде тим органом, який затвердить цей проект та прийме рішення про передачу земельної ділянки в оренду. Проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ Югстройкомплект було погоджено такими державними органами та підприємствами: Миколаївське обласне управління лісового господарства - листом від 14.02.2007 № 226; ДП Миколаївське лісове господарство - актом технического обследования лесных культур и площадей испрашиваемых к отводу из состава государственного лесного фонда Украины від 12.12.2006, а також розрахунком збитків, які підлягають відшкодуванню Державному підприємству Миколаївське лісове господарство у зв`язку з наданням в довгострокове тимчасове користування, затвердженому в 2006 році директором ДП Миколаївське лісове господарство ; Миколаївським міським управлінням земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах - листом від 31.07.2007 № 1823; Санітарно-епідеміологічною станцією Миколаївської області - листом від 30.03.2007 №301; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області - висновком від 20.04.2007 № 01-04/1753-05; Державною інспекцією по охороні пам`яток культури - висновком від 27.03.2007 № 804.

Відповідач 3 також зазначає, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ТОВ Югстройкомплект пройшов державну експертизу землевпорядної документації, що підтверджується висновком державної експертизи землевпорядної документації від 29.08.2007 № 2030, який видано Головним управлінням земельних ресурсів у Миколаївській області.

Тобто, на думку відповідача держава, в особі вищенаведених уповноважених органів Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект та Управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області знала про прийняття оскаржуваних рішень з моменту їх прийняття.

Крім того, 12.03.2016 державою, в особі державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції Міністерства юстиції України здійснено державну реєстрацію права власності Миколаївської міської ради на спірну земельну ділянку та права оренди Відповідача-3 цієї ділянки, тобто, держава з вказаної дати дізналася і про прийняття оскаржуваного рішення, оскільки воно вказано в договорі оренди, який є підставою для державної реєстрації права оренди і про наявність договору оренди як такого.

Крім того, відповідно до стенограми 14-ої сесії Миколаївської міської ради V скликання від 14.09.2007 в ході роботи міської ради та при прийнятті спірного рішення від 14.09.2007 № 14/43 приймав участь прокурор міста Миколаєва Катков Валерій Васильович , відповідно до стенограми 18-ої сесії Миколаївської міської ради V скликання від 30.11.2007 в ході роботи міської ради та при прийнятті спірного рішення від 30.11.2007 №18/33 приймав участь старший помічник прокурора міста Миколаєва Лукащук Сергій В`ячеславович, відповідно до стенограми 2-ої сесії Миколаївської міської ради VI скликання від 30.12.2010 в ході роботи міської ради та при прийнятті спірного рішення від 30.12.2010 № 2/26 приймав участь старший помічник прокурора міста Миколаєва Лукащук Сергій В`ячеславович, що свідчить про обізнаність органів прокуратури, які представляють у цій справі інтереси держави, про прийняття спірних рішень з моменту їх прийняття;

2) докази, які на теперішній час прокурор використовує у цій справі, було здобуто прокурором на підставі кримінального провадження 42017150000000146, отже, ці докази здобуті в порядку передбаченому КПК України та їх не можна вважати такими, що були здобуті прокурором в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

На думку відповідача 3, докази здобуті прокурором не на підставі ст. 23 Закону України Про прокуратуру не можуть бути ним використані при представництві інтересів держави у відповідному цивільному або господарському процесі, яке прокурор здійснює користуючись повноваженнями наданими цією статтею закону;

3) відсутність обставин які б належним чином доводили наявність підстав для представництва прокурором інтересів Кабінету Міністрів України у даній справі;

4) щодо обраного позивачем способу захисту та суб`єкта захисту прав відповідач зазначає, що ДП Миколаївське лісове господарство є суб`єктом, який нарівні з Кабінетом Міністрів України має право вимагати захисту прав на спірну земельну ділянку у випадку наявності порушення його прав. Саме у володінні та користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , за твердженням прокурора, перебувала спірна земельна ділянка, отже, в його володіння та користування ця земельна ділянка має повернутися у випадку задоволення позову, однак, прокурором така позовна вимога не заявлена.

Як зазначає відповідач 3, порушення прав позивачів відсутнє у зв`язку із тим, що Миколаївське обласне управління лісового господарства, як орган який реалізує державну політику в галузі лісового господарства та здійснює державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, листом від 14.02.2007 №226 погодило відмову ДП Миколаївське лісове господарство від права постійного користування спірною земельною ділянкою;

5) прокурором не доведено належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського значення.

Посилання прокурора на наявність в матеріалах справи належних та допустимих доказів підтвердження факту віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського значення, на думку відповідача 3, не відповідає дійсності.

Відповідач 3 зазначає, що прокурором не надано доказів на підтвердження права державної власності на спірну земельну ділянку та право третьої особи на постійне користування нею, будь-яких затверджених у встановленому порядку матеріалів лісовпорядкування, в яких би визначалося розташування спірної земельної ділянки та давалася б її якісна й кількісна характеристика саме як землі лісогосподарського призначення. Зі змісту наданої прокурором копії листа Управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області № 10-14.03-0.2-1234/2-16 від 10.05.2016 року вбачається, що станом на 06.05.2016 року (тобто і на час прийняття Миколаївською міською радою рішень про передачу спірної земельної ділянки в оренду) інвентаризація земель лісогосподарського призначення не проводилась, що унеможливлює складання та затвердження матеріалів лісовпорядкування. Прокурором також не надано доказів наявності на спірній земельній ділянці лісу та лісової рослинності, та використання її для ведення лісового господарства;

На думку відповідача 3, прокурор безпідставно посилається на положення ч. 1 ст. 55 ЗК України, тоді як застосуванню до спірних відносин підлягає пункт а ч. 2 згаданої статті, за яким до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів. Обґрунтування позовних вимог посиланнями на належність спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду, відповідач 3 вважає недоведеним, а твердження прокурора про порушення прав власника земельної ділянки внаслідок вилучення та надання спірної земельної ділянки у оренду - такими, що не заслуговують на увагу;

6) прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відведена з порушенням діючої на час її відведення містобудівної документації.

24.05.2019 відповідачем - Миколаївською міською радою подано суду відзив на позовну заяву, яким відповідач просить суд поновити Миколаївській міській раді процесуальний строк на подання відзиву, долучити до матеріалів справи письмовий відзив.

Миколаївська міська рада вважає позовні вимоги позивача необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

1) позивачем пропущено строк позовної давності;

2) докази здобуті прокурором на підставі проведення перевірки з посиланням на кримінального провадження 42017150000000146 та отримані не від Кабінету Міністрів України, є недопустимими та не можуть бути прийняті судом як такі.

3) відсутні обставини, які б належним чином доводили наявність підстав для представництва прокурором інтересів Кабінету Міністрів України у даній справі;

4) ДП Миколаївське лісове господарство є суб`єктом, який нарівні з Кабінетом Міністрів України має право вимагати захисту прав на спірну земельну ділянку у випадку наявності порушення його прав, адже саме у володінні та користуванні ДП Миколаївське лісове господарство , за твердженням прокурора, перебувала спірна земельна ділянка, отже, в його володіння та користування ця земельна ділянка має повернутися у випадку задоволення позову, однак, прокурором така позовна вимога не заявлена;

5) прокурором не доведено належними доказами належності земельної ділянки площею 18736 м2 з кадастровим номером 4810137200:10:001:0019 до земель державного лісового фонду, що робить такими, що не мають значення для вирішення спору, доводи прокурора стосовно невідповідності використання спірної земельної ділянки положенням затвердженої містобудівної документації міста Миколаєва.

29.05.2019 та 31.05.2019 відповідно прокурором подано суду відповіді на відзиви відповідачів: ПП "Югстройкомплект" та Миколаївської міської ради на позовну заяву з доказами надіслання іншим учасникам справи.

Прокурор з твердженнями відповідачів, викладеними у відзивах, не погоджується, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та законні.

Стосовно клопотання відповідачів про застосування позовної давності прокурор зазначає, що твердження відповідача про пропуск строку позовної давності через обізнаність про наявність проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки органів, які його погоджували, не відповідають нормам закону.

Прокурор зазначає, що закон пов`язує початок перебігу строку позовної давності не з моментом поінформованості прокурора про вчинення певної дії, а з моментом обізнаності позивача про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів.

Присутність прокурора на пленарному засіданні сесії Миколаївської міської ради не підтверджує обізнаність ані прокурора, ані позивача - Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави на момент прийняття оскаржуваних рішень.

Кабінет Міністрів України об`єктивно був позбавлений можливості дізнатись про прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваних рішень та, відповідно, вибуття у приватну власність земель державного лісового фонду.

Органам прокуратури про порушення законодавства стало відомо під час опрацювання інформації управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області від 10.05.2016 №10-14.03-0.2-1234/2-16, у зв`язку з чим 12.06.2017 за №42017150000000146 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Миколаївської міської ради при відведенні в оренду ділянок загальною площею 6,5 га вартістю 5,2 млн. грн по вул. Північній у місті Миколаєві, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

Жодних доказів, які б свідчили про обізнаність Кабінету Міністрів України про порушення законодавства при відведенні в оренду спірної земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин відповідачем не надано.

24.06.2019 представником позивача подано суду заяву про підтримання позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Миколаївська міська рада всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, приписів Земельного кодексу України без рішення Кабінету Міністрів України про вилучення спірної земельної ділянки у ДП Миколаївське лісове господарство та без рішення Кабінету Міністрів України про передачу спірної земельної ділянки із державної власності у комунальну власність розпорядилася цією земельною ділянкою на власний розсуд.

Повноваження по вилученню та передачі земельних ділянок даної категорії (землі лісогосподарського призначення) із державної у комунальну власність збереглися за Кабінетом Міністрів України і на дату пред`явлення позову прокурором 17.11.2017 року.

Щодо пропуску строків позовної давності Прокурором області, то відповідно до ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Таким чином, при вирішенні питання про застосування наслідків сплину позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, господарський суд має на підставі належних та допустимих доказів з`ясувати, коли саме позивач (Кабінет Міністрів України) а не прокурор дізнався про передачу в оренду на один рік товариству з обмеженою відповідальністю Югстройкомплект земельну ділянку площею 18736 кв. м. за кадастровим номером 4810137200:10:001:0019, за рахунок земель ДП Миколаївське лісове господарство на основі рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 № 14/43.

Тобто, позивачу (Кабінету Міністрів України) до моменту залучення 27.10.2017 року ДП Миколаївське лісове господарство до участі в справі № 915/1219/17 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача не було відомо про існування рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №14/43.

24.06.2019 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладення розгляду справи на 15.07.2019.

26.06.2019 відповідачем - ПП "Югстройкомплект" подано суду заперечення у порядку ст. 167 ГПК України. Відповідач просить суд застосувати позовну давність та відмовити у позові з підстав викладених у відзиві.

Крім того, відповідачем 3 зазначено, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 1212 ЦК України, а мають застосовуватись положення ст. 388 ЦК України, посилаючись на правову позицію. Викладену у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15.

02.07.2019 представником позивача подано суду відповідь на відзив Миколаївської міської ради, якою позивач просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та відновити пропущений строк, задовольнити позовні вимоги.

04.09.2019 судом постановлено ухвалу, яку внесено до протоколу судового засідання. про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 17.09.2019.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.09.2019 заперечує наявність у представника Міністерства юстиції України Галицького С.О. повноважень на представництво інтересів позивача, обґрунтовуючи свої твердження посиланням на необхідність нотаріального посвідчення довіреності, наданої в порядку передоручення, а також неможливістю юридичній особі бути представником в господарському процесі.

Суд визнає такі доводи помилковими.

Представником позивача подано дві довіреності. Першою Міністерство юстиції України уповноважує Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області представляти у судах України інтереси Кабінету Міністрів України з усіма правами, що надані стороні, в тому числі з правом оскарження судових рішень та сплати судових витрат, окрім права подання позовної заяви, визнання позову, відмови від позову, його відкликання та зміни, відкликання та відмови від апеляційних та касаційних скарг, досягнення примирення та укладення мирової угоди, термін дійсності якої до 31.12.2019. Другою №30/7 від 05.07.2019 Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області уповноважує головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародного співробітництва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Галицького Сергія Олександровича на представництво інтересів у судах загальної та адміністративної юрисдикції, господарських судах України по всім справам, де учасником виступає, у тому числі, Кабінет Міністрів України.

Мін`юст довірив представництво інтересів Кабінету Міністрів України іншій юридичній особі, яка входить до системи органів юстиції - Головному територіальному управлінню юстиції у Миколаївській області. Оскільки це юридична особа, вочевидь, вона повинна була доручити одному з своїх працівників представництво інтересів на підставі довіреності Мін`юсту, а тому, в даному випадку, передоручення відсутнє. Передорученням мало б місце, якби Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області на підставі довіреності Мін`юсту склало довіреність на інший орган, або на посадову особу, яка не є працівником Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

Таким чином, суд вважає, що повноваження представника позивача підтверджено належним чином.

Господарським судом допущено представника Позивача до участі в судовому засіданні в межах повноважень, визначених довіреністю №30/7 від 05.07.2019, про що здійснено відповідне застереження в протоколі судового засідання.

Прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та у відповідях на відзиви відповідачів, просить позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідачів у відповідності до порядку розподілу судових витрат, визначеного процесуальним законом.

Просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з підстав викладених у відповіді на відзив.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить позов задовольнити.

Представник відповідача 1 позовні вимоги заперечує з підстав, викладених у відзиві, просить у задоволені позову відмовити.

Представник відповідача 3 позовні вимоги заперечує, вважає, вимогу прокурора про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності та відновлення пропущеного строку такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, просить застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволені позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях.

Решта учасників справи правом участі у судовому засіданні не скористались, їх явка у судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

На підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В ч. 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Пунктами 30, 30.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №14/43 затверджено проект землеустрою та надано в оренду на 1 рік товариству з обмеженою відповідальністю Югстройкомплект (далі - Товариство) земельну ділянку площею 18736 кв.м за рахунок земель ДП Миколаївське лісове господарства , зарахувавши її до земель іншого призначення, для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови вздовж вулиці Північної, між вулицями Бузькою та Врожайною, за умов оплати 5% від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням функціонального використання та передачі 5% житла від загальної площі введеного до експлуатації об`єкта до фонду міста.

Пунктом 4 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/33 викладено в новій редакції пункт 30.1 рішення міської ради від 14.09.07 №14/43, а саме: 30.1. Передати товариству з обмеженою відповідальністю Югстройкомплект в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 18736 кв.м, зарахувавши її до земель іншого призначення, для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови вздовж вулиці Північної, між вулицями Бузькою та Врожайною .

На підставі вказаних рішень між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Югстройкомплект укладено договір оренди землі від 10.06.2008, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.06.2008 №040800100685, та в книзі реєстрів договорів оренди за №5727.

У подальшому пунктами 65, 65.5 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2010 №2/26 затверджено технічну документацію із землеустрою та надано приватному підприємству Югстройкомплект в оренду до 18.06.18 земельну ділянку загальною площею 18736 кв.м, за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 14.09.07 №1443 та від 30.11.07 №18/33 ТОВ Югстройкомплект , зарахувавши її до земель іншого призначення для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови по вулиці Північній, між вулицями Бузькою та Урожайною у місті Миколаєві

На підставі вказаного рішення Мколаївською міською радою з приватним підприємством Югстройкомплект укладено договір оренди землі №8082 від 12.05.2011, який зареєстровано в управлінні Держкомзему у місті Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.05.2011 №481013724000028.

Предметом даного позову є визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки державі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, в редакції на момент прийняття рішень, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 149 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття рішень, установлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатись для суспільних та інших потреб за рушенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 9 цієї ж статті визначено, що вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

При цьому сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.

Отже, законодавцем визначено, що вилучення земель державного лісового фонду площею понад 1 га належить до виключних повноважень Кабінету Міністрів України.

За інформацією управління Держгеокадастру у Миколаївському районі Миколаївської області від 10.05.2016 №10-14.03-0.2-1234/2-16 упродовж 2008 року площа лісів по місту Миколаєву зменшилась на 9,1029 га, у тому числі, на підставі рішень Миколаївської міської ради від 14.07.2007 №14/43 (а.с.57).

Як вбачається з матеріалів справи, у порушення вимог ст. ст. 116 , 149 Земельного кодексу України, згода або будь-які погоджувальні документи, які свідчать про належне вилучення земельної ділянки у ДП Миколаївське лісове господарство у проекті відведення відсутні.

За інформацією ДП Миколаївське лісове господарство №91 від 26.04.2017 у підприємства відсутні дані за 2007-2010 роки стосовно вилучення чи відведення будь-яких земельних ділянок фізичним чи юридичним особам (а.с.51).

Зазначене свідчить, що Миколаївською міською радою в односторонньому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, вилучено поза волею постійного землекористувача ДП Миколаївське лісове господарство спірну земельну ділянку та передано її в оренду суб`єкту господарювання для забудови житловими будинками.

Аналогічні висновки викладено у рішенні господарського суду Миколаївської області від 25.09.2018 та постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018, у справі №915/1219/17 за позовом прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до Миколаївської міської ради, приватного підприємства "Югстройкомплект", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ДП "Миколаївське лісове господарство", які набрали законної сили.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином рішеннями судів, що набрали законної сили, підтверджено факт належності спірної земельної ділянки до земель державного лісового фонду та перевищення Миколаївською міською радою повноважень при її відведенні суб`єктам господарювання.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття рішень, зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, в редакції чинній на момент прийняття рішень, проект відведення земельної ділянки погоджується, зокрема, із землекористувачем і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

З зазначеного витікає, що проект відведення земельної ділянки підлягає погодженню із землекористувачем.

Натомість, відповідно до інформацій Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 25.04.2017 №335 (а.с. 52) та ДП Миколаївське лісове господарство № 91 від 26.04.2017(а.с. 91) погодження на вилучення земельних ділянок не надавались.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про основи містобудування , основою для вирішення питань щодо вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст. 48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, діючою на момент прийняття рішення про відведення земельної ділянки, є Генеральний план міста Миколаєва, затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР № 403 від 24.11.1986, який розроблено з метою забезпечення дальшого планомірного, економічно обґрунтованого і комплексного розвитку міста Миколаєва, підвищення рівня його благоустрою і створення найсприятливіших умов для праці, побуту і відпочинку населення.

За інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради №17-2847 від 20.06.2017, згідно з Генеральним планом міста Миколаєва, спірні ділянки відносяться до території зелених насаджень загального користування (а.с. 38).

За інформацією Миколаївського міського голови за вих. №4567/02.02.01-06/14/17 від 26.05.2017, відповідно до містобудівної документації Генерального плану міста, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:10:001:0019 відноситься до території рекреаційних установ.

Відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 (далі - Правила), в межах ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення передбачалось розміщення зелених насаджень загального призначення, рекреаційних установ, місць короткочасного відпочинку та пляжів з відповідним обладнанням, видові майданчики, спортивних майданчиків, стадіонів, спортивних закладів. Будівництво житлових будинків на вказаній території не передбачено.

Аналогічна заборона щодо будівництва індивідуальних будинків встановлена пунктами 10.1, 10.4 розділу 10 ДБН 360-92, та пунктом 4.2 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України № 173 від 19.06.1996.

Зокрема, господарське та інше будівництво у межах ландшафтно-рекреаційних територій, розміщення житлово-громадських об`єктів та дачних поселень, а також розміщення будинків, споруд і комунікацій на землях водоохоронних зон прямо заборонено.

У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України Про будівельні норми є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Отже, існуючою містобудівною документацією, а саме Генеральним планом та вищезазначеними Правилами, а також державними будівельними та санітарними нормами встановлено, що будівництво житлових будинків в межах вказаної території заборонено.

З зазначеного вище витікає, що Миколаївською міською радою прийнято пункти 30, 30.1 розділу 1 рішення від 14.09.2007 №14/43, пункт 4 розділу 4 рішення від 30.11.2007 №18/33 та пункти 65, 65.5 розділу 1 рішення від 30.12.2010 №2/26 всупереч вказаних вимог законодавства, з перевищенням повноважень, за відсутності висновку органу лісової охорони, з порушенням правового режиму використання земель.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними та скасування пунктів 30, 30.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №14/43, пункту 4 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/33 та пунктів 65, 65.5 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2010 №2/26 як таких, що суперечать законів України.

Частиною 1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі, шляхом визнання угоди недійсною.

Враховуючи те, що на підставі незаконних пунктів рішень між Миколаївською міською радою та підприємством укладено договір оренди землі від 10.06.2008 та договір оренди землі №8082 від 12.05.2011, то відповідно до ст. ст.16, 203, 215 ЦК України, ст. 152 ЗК України, останні підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими згідно ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України здійснює Кабінет Міністрів України.

Таким чином, спірна земельна ділянка має бути повернута належному власнику - Кабінету Міністрів України.

Підстави звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави обґрунтовано наступним.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Поняття інтереси держави на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого поняття інтереси держави є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Статтею 14 Конституції України та ст. 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше надання в оренду для забудови котеджними будинками, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Відповідно до статей 3, 4 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави

Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх подальшого надання в оренду для забудови порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Кабінет Міністрів України, відповідно до ст. ст. 84, 122, 149 Земельного кодексу України, є розпорядником земельних ділянок лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Відповідно до ст.ст. 319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховую викладене, Кабінет Міністрів України має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель державного лісового фонду.

Прокуратурою області було скеровано на адресу Кабінету Міністрів України повідомлення від 25.03.2015 щодо порушення Миколаївською міською радою вимог законодавства при розпорядженні землями державного лісового фонду.

Кабінет Міністрів України повинен був вжити заходів до усунення порушень законодавства, у тому числі щодо пред`явлення позовної заяви та припинення незаконного використання земель вказаної категорії, однак за захистом інтересів держави до суду не звернувся, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, свідчить про нездійснення ним захисту інтересів держави та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Стосовно заяв відповідачів про застосування наслідків пропуску строків позовної давності судом встановлено наступне.

Прокурором у судовому засіданні надано пояснення стосовно того, що вимога про визнання поважними причин пропуску позовної давності, викладена у прохальній частині позовної заяви, фактично є відповідною заявою, поданою у відповідності до ст. 267 ЦК України.

При цьому, надаючи оцінку твердженням представника Відповідача 3 в судовому засіданні щодо необґрунтованості позову прокурора в цій частині, господарський суд зазначає, що викладення у прохальній частині позову заяви про визнання поважними причин пропуску позовної давності не протирічить положенням ч. 5 ст. 267 ЦК України.

Разом з тим, відповідна заява не є позовною вимогою, а отже висновки суду щодо цих обставин викладаються в мотивувальній частині рішення.

Отже, враховуючи наведену вище заяву прокурора, суд має встановити, чи були поважними причини пропуску строку позовної давності.

Оцінюючи твердження сторін та обставини справи в цій частині, господарський суд насамперед виходить з того, що позовна давність тісно пов`язана із поняттям правової визначеності (legal certainty), який витікає з принципу верховенства права, проголошеного в Преамбулі Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, у своїх рішеннях наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Як зазначається Європейським судом з прав людини в п. 46 рішення у справі "Устименко проти України" (Заява № 32053/13), право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Таким чином, істотним в цьому контексті є, чи пов`язувати момент, визначений ч. 1 ст. 261 ЦК України, з моментом отримання особою, право якої порушено офіційної інформації щодо об`єкту порушеного права, чи з моменту коли вона довідалася про це у будь-якій формі.

В цьому контексті суд вважає за необхідне звернутись до практики Європейського суду з прав людини.

Розглядаючи справу Боґдель проти Литви (за заявою №41248/06), в якій в аспекті порушення ст. 6 ЄСПЛ заявники, зокрема, вказували на те, що Верховний Суд Литви сформував практику, згідно з якою, якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починалася із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази, для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено", Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь держави.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно тверджень відповідачів Миколаївське обласне управління лісового господарства, ДП Миколаївське лісове господарство , Миколаївське міське управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельним ресурсам, Головне управління земельних ресурсів у області були обізнані про наявність проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, адже зазначеними органами проект було погоджено. Державним реєстратором Миколаївського міського управління юстиції Міністерства юстиції України державної реєстрації права оренди спірної землі.

Також відповідачі посилаються на те, що органам прокуратури стало відомо про оспорювані рішення в день їх прийняття на пленарних засіданнях сесії міської ради, оскільки там були присутні представники прокуратури.

Відповідно до п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів , якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до змісту ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, при вирішенні питання про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України, господарський суд має на підставі належних та допустимих доказів з`ясувати, коли саме позивач дізнався про порушення свого права.

Як вбачається з матеріалів справи, Кабінету Міністрів України стало відомо про існування рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 № 14/43 з моменту залучення 27.10.2017 ДП Миколаївське лісове господарство до участі в справі № 915/1219/17 ухвалою господарського суду від 27.11.2017 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

З зазначеного витікає, що Кабінет Міністрів України об`єктивно був позбавлений можливості дізнатися про прийняття Миколаївською міською радою оскаржуваних рішень та вибуття у приватну власність земель державного лісового фонду.

На підставі вищенаведеного, суд дійшов висновку, що наведені відповідачами обставини не доводять обізнаності позивача про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів, не змінюють початок перебігу строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом, оскільки строки давності вираховуються для позивача, а не для прокурора, який діє в його інтересах.

Докази, які б це спростували, в матеріалах справи відсутні.

Загалом, поновлення строку позовної давності, з урахуванням змісту норми права, яка міститься в ст.267 ЦК України, не можна вважати чимось винятковим, оскільки законодавцем можливість такого поновлення пов`язано тільки з поважністю його пропуску без необхідності врахування будь-яких інших додаткових умов.

Не може застосування ст.267 ЦК України вважатись невиправданим також, якщо обставини конкретної справи не свідчать про те, що таке поновлення спрямовано на свавільне втручання у право або порушення принципів, про які йшлося вище.

Як зазначається Європейським судом з прав людини в п.п. 46 рішення у справі "Устименко проти України" (Заява № 32053/13), якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

На думку суду, в цій справі, враховуючи встановлені судом обставини незаконності вилучення у держави спірної земельної ділянки, поновлення строку позовної давності, про яке клопоче прокурор, не тягне за собою порушення принципу правової визначеності.

З метою усунення правової невизначеності та унеможливлення впливу обставин, пов`язаних із наведеними вище обставинами на законність прийнятого рішення по суті спору, суд визнає заяву прокурора про поновлення строку позовної давності обґрунтованою.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, господарський суд виходить з того, що відповідач має всі підстави вважати порушеним право на мирне володіння майном, закріплене в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція).

Так, концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення. Певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак, і майном . До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі Іатрідіс проти Греції від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Отже, дане судове рішення має бути вмотивовано також з точки зору застосування цієї норми.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року й з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , а також ст. 11 ГПК України, застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ), положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку відповідає критерію законності, оскільки саме такий спосіб захисту права власника витікає з відносин недійсності відповідних правочинів.

Положення Закону в цій частині цілком відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Очевидно, що правовідносини, пов`язані з вибуттям майна із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Встановлені судом під час розгляду цієї справи обставини й факти, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах позивача, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ), одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

З огляду на зазначене, суд відзначає, що враховуючи принцип диспозитивності, який є однією з основних засад національного господарського судочинства і закріплений, зокрема, в ст.ст. 2, 14 ГПК України, він не може самостійно порушити питання компенсації.

Також, суд не може на свій розсуд застосувати норми Конвенції в цій частині в порядку, який не був би прямо визначений законом на момент винесення рішення.

Однак, відповідач, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків у встановленому законом порядку, зокрема, за загальними правилами глави 82 ЦК України, а також на підставі ч. 2 ст. 216 ЦК України.

Розглядаючи цю справу, суд відзначає наявність значної кількості письмових пояснень сторін та прокурора, поданих на протязі розгляду справи, які містять їхні аргументи з тих чи інших питань.

Суд зазначає, що його обов`язок, встановлений, зокрема ст. 236 ГПК України, при ухваленні рішення повно і всебічно з`ясовувати обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та надавати оцінку всім аргументам учасників справи, не має сприйматися як безумовний.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Разом з тим, у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) зазначено: Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що

вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

В п. 23. Рішення у справі "Проніна проти України" (Заява N 63566/00) зазначено: Суд нагадує, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

В п. 19 рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (номер заяви 18390/91) ЄСПЛ зазначає: When a court gives a decision on the merits it must therefore rule on all the submissions adduced by the parties, otherwise the judgment will be flawed for failure to give an adequate statement of the grounds (incongruencia omisiva). However, according to the case-law, the court is not under a duty to deal expressly in its judgment with each of the submissions made by the parties where its decision to allow one of the claims entails by implication the rejection of the submission in question.

В другому реченні цього пункту рішення Європейським судом з прав людини стверджено, що при винесенні рішення по суті справи, суд повинен вирішувати всі подання, подані сторонами, інакше рішення буде недосконалим. Однак, згідно з прецедентною практикою, суд не зобов`язаний прямо вирішувати кожне твердження сторони, якщо його рішення про прийняття іншого твердження тягне за собою визнання необґрунтованим цього твердження.

Таким чином, враховуючи предмет спору, суд відзначає, що обставинами, які підлягають встановленню та оцінці судом в цій справі є обставини, пов`язані з тим, хто є власником спірного майна, коли майно вибуло з його володіння та за яких підстав, чи порушено інтереси Держави, чи порушено норми Закону діями відповідачів, внаслідок чого розгляду та оцінці в цьому рішенні підлягали аргументи сторін, які мають безпосереднє відношення до наведених обставин.

Керуючись наведеними вище міркуваннями, господарський суд в цілому погоджується з твердженнями прокурора, викладеними в позовній заяві.

Враховуючи, що жодне з тверджень відповідачів та всі вони в сукупності не спростовують наведених вище тверджень, суд задовольняє позов.

Судові витрати, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову підлягають покладенню на відповідачів.

Отже, сплачений прокуратурою при поданні позову судовий збір у розмірі 144157,08 грн. підлягає покладенню на відповідачів порівну.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати незаконними та скасувати пункти 30, 30.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №14/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду на 1 рік товариству з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" земельну ділянку площею 18736 кв.м з кадастровим номером 4810137200:10:001:0019, вздовж вулиці Північної, між вулицями Бузькою та Врожайною у місті Миколаєві для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови.

3. Визнати незаконним та скасувати пункт 4 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 30.11.2007 №18/33, яким викладено в новій редакції пункт 30.1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 14.09.2007 №14/43 щодо передання товариству з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" земельної ділянки площею 18736 кв.м в оренду строком на 10 років для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови.

4. Визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" договір оренди землі від 10.06.2008, який зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.06.2008 №040800100685 та в книзі реєстрів договорів оренди за №5727.

5. Визнати незаконними та скасувати пункти 65, 65.5 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 30.12.2010 №2/26, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та надано в оренду приватному підприємству "Югстройкомплект" земельну ділянку площею 18736 кв.м по вулиці Північній, між вулицями Бузькою та Урожайною у місті Миколаєві для будівництва 1-ї черги комплексної житлової забудови.

6. Визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та приватним товариством "Югстройкомплект" договір оренди землі №8082 від 12.05.2011, який зареєстровано в управлінні Держкомзему у місті Миколаєві, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.05.2011 №481013724000028.

7. Зобов`язати приватне підприємство "Югстройкомплект" повернути Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 18736 кв.м з кадастровим номером 4810137200:10:001:0019 вартістю 8970138,42 грн вздовж Північної, між вулицями Бузькою та Врожайною у місті Миколаєві.

8. Стягнути з виконавчого комітету Миколаївської міської ради (розпорядника коштів) (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 04056612) на користь прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 02910048) витрати по сплаті судового збору у сумі 48052,36 грн.

9. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Югстройкомплект (вул. Будівельників, 3, м. Миколаїв, 54024, код ЄДРПОУ 31613492) на користь прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 02910048) витрати по сплаті судового збору у сумі 48052,36 грн.

10. Стягнути з приватного підприємтсва Югстройкомплект (вул. Бугська, 55, м. Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 37386068) на користь прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 02910048) витрати по сплаті судового збору у сумі 48052,36 грн.

11. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

12. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

13. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Кабінет Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008),

відповідач: Миколаївська міська рада (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001);

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Югстройкомплект" (вул. Будівельників, 3, м. Миколаїв, 54024, код ЄДРПОУ 31613492);

відповідач: Приватне підприємство "Югстройкомплект" (вул. Бугська, 55, м. Миколаїв, 54036, код ЄДРПОУ 37386068.

Повний текст судового рішення складено і підписано 27.09.2019.

Суддя В.О. Ржепецький

Дата ухвалення рішення17.09.2019
Оприлюднено29.09.2019

Судовий реєстр по справі —915/1221/19

Ухвала від 16.01.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ржепецький В.О.

Ухвала від 15.01.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ржепецький В.О.

Ухвала від 24.08.2022

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ржепецький В.О.

Ухвала від 24.08.2022

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ржепецький В.О.

Ухвала від 16.08.2022

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ржепецький В.О.

Ухвала від 09.02.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 19.01.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 29.12.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 25.08.2021

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Ржепецький В.О.

Ухвала від 27.01.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні