Постанова

від 24.09.2019 по справі 826/6725/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2019 року

Київ

справа №826/6725/15

адміністративне провадження №К/9901/34343/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

за участі:

секретаря судового засідання Кравченко Р.О.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Суботи О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 (головуючий суддя - В.А. Твердохліб, судді - Н.П. Бужак, Л.О. Костюк)

у справі № 826/6725/15

за позовом ОСОБА_1

до Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві, в якому просив визнати незаконним наказ від 11.03.2015 № 682/03 Про припинення державної служби ОСОБА_1 ; поновити на посаді головного спеціаліста сектору реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві з 11.03.2015; стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував про протиправність спірного наказу про звільнення, оскільки підставою для його прийняття був акт про результати службового розслідування, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства, та висновки якого не відповідають фактичним обставинам та не визначають конкретних фактів порушенням ним присяги державного службовця. Крім того, вказує, що звільнення позивача було здійснено в період перебування його на лікарняному.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2017 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 11.03.2015 № 682/03 Про припинення державної служби ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста сектору реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві з 11.03.2015. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 52 800,99 грн.

4. При прийнятті рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при звільненні особи з публічної служби, на неї поширюються гарантії, передбачені Кодексом законів про працю України, однією з яких є заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно спірного наказу позивач звільнений на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу , тому на вказаний випадок обмеження, передбачені статтею 40 Кодексу законів про працю України щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, не поширюються.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі позивач просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки факт порушення позивачем присяги державного службовця не доведено, а рішення таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що звільнення відбулось під час перебування його на лікарняному, що є незаконним у відповідності до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Позиція інших учасників справи

9. Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.06.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

11. Ухвалою Верховного Суду від 10.09.2019 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до касаційного розгляду у судовому засіданні.

12. У судовому засіданні позивач підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, викладених в касаційній скарзі, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

13. Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти касаційної скарги з мотивів, викладених у відзиві на касаційну скаргу, та просив відмовити в її задоволенні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

14. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 25.12.2012 наказом Головного управління юстиції у місті Києві № 2732/03 позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

15. Відповідно до наказів від 13.12.2013 №2765/03 та №2766/03 позивач переведений на посаду головного спеціаліста Першого сектору державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

16. У зв`язку зі зміною організаційно-штатної структури та штатного розпису ОСОБА_1 переведено на посаду головного спеціаліста Першого сектору відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві на підставі наказу від 15.09.2014 № 2123/03.

17. Наказом від 08.10.2014 № 2411/03 у зв`язку зі зміною організаційно - штатної структури та штатного розпису з 13.10.2014 позивач переведений на посаду головного спеціаліста сектору реєстрації речових прав на нерухоме майно відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві.

18. 11.03.2015 Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві прийнято наказ № 682/03 Про припинення державної служби ОСОБА_1 , яким звільнено позивача із займаної посади за порушення Присяги державного службовця на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу з 11.03.2015.

19. Вважаючи наказ відповідача протиправним, позивач звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

20. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

21. Відповідно до статті 1 Закону України Про державну службу державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

22. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

23. Статтею 3 Закону України Про державну службу визначені основні принципи державної служби: служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов`язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян.

24. Згідно із статтею 5 Закону України Про державну службу державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов`язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

25. За змістом статті 10 Закону України Про державну службу основними обов`язками державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов`язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов`язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов`язків, ініціатива і творчість в роботі.

26. Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов`язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу.

27. Згідно із статтею 11 Закону України Про державну службу державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов`язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

28. Конкретні обов`язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції

29. За змістом статті 17 Закону України Про державну службу громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу.

30. Державний службовець підписує текст присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

31. Зміст та сутність присяги як правової категорії належить до основоположних принципів державної служби, які визначають сутність державної служби та діяльність державних службовців. Адже державний службовець є узагальнюючим поняттям, яке охоплює професійну діяльність усіх категорій посад державної служби.

32. Тобто, з моменту прийняття присяги держава делегує особі виконання завдань та функцій відповідно до займаної посади. Сутність делегування полягає не тільки у виконанні завдань та функцій держави, але й у відповідальності особи за їх виконання. Своєю чергою, порушення присяги передбачає юридичну відповідальність державного службовця, яка є особливим видом відповідальності і посідає чільне місце серед інших видів відповідальності, таких як: цивільно-правова, кримінальна, адміністративна.

33. Державний службовець, який своїми діями порушує присягу державного службовця, повинен усвідомлювати, що його протиправні діяння є суспільно шкідливі і, як наслідок, призведуть до звільнення його з посади державної служби.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

34. З матеріалів справи встановлено, що начальником відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в ході виконання покладених на нього обов`язків, виявлено факти проведення ОСОБА_1 незаконної державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, про що складено службову записку від 27.02.2015 № 366.

35. Одночасно із підготовкою документів до проведення службового розслідування, було складено письмове повідомлення від 26.02.2015, яким, відповідно до Порядку проведення службового розслідування, відносно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 950 від 13.06.2000, доведено до відома ОСОБА_1

36. Позивач відмовився від підпису на повідомленні від 26.02.2015, у зв`язку з чим 26.02.2015 відповідачем складено акт про відмову від ознайомлення з повідомленням про проведення службового розслідування.

37. За поданням начальника реєстраційної служби Янчук А.М. виконуючим обов`язки начальника Головного управління юстиції у місті Києві Бєловим А.Г. прийнято наказ від 27.02.2015 №140/8 Про проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_1 .

38. Позивачу запропоновано надати письмові пояснення з приводу обставин, що послугували підставою проведення службового розслідування, однак останній відмовився від надання пояснень, про що було складено відповідний акт від 27.02.2015.

39. За результатами проведеного службового розслідування щодо дотримання державним реєстратором ОСОБА_1 вимог законодавства під час проведення державної реєстрації прав за заявою №9775584 від 14.01.2015, комісією складено акт від 02.03.2015, яким встановлено порушення норм чинного законодавства у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема, державний реєстратор реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві ОСОБА_1 в порушення вимог статті 19 Конституції України діяв не на підставі та поза межами своїх повноважень, а саме порушив норми статей 9, 22, 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , пунктів 18, 28, 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та обтяжень, статті 12 Закону України Про адміністративні послуги , Наказу Міністерства юстиції України 02.04.2013 № 607/5 Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб , що мало наслідком проведення незаконної державної реєстрації права власності на нежитловий будинок (літ.Б) по АДРЕСА_1 , площею 5264,8 кв.м. та відповідно до частини першої статті 377 Цивільного кодексу України призвело до безпідставного вибуття із власності територіальної громади міста Києва земельної ділянки, з огляду на що комісією рекомендовано начальнику реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві звернутися до правоохоронних органів та розглянути питання щодо застосування до позивача крайнього заходу відповідальності державного службовця у вигляді звільнення із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу .

40. З 02.03.2015 по дату звільнення позивач був відсутній на роботі, на підтвердження чого складено відповідні акти про відсутність працівника на робочому місці.

41. 03.03.2015 відповідачем засобами поштового зв`язку направлено на адресу позивача: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 листи-запрошення на ознайомлення із актом та повідомлено, що під час ознайомлення з актом він має можливість висловити свої зауваження, які будуть додані до акту.

42. Крім того, листами від 03.03.2015 ОСОБА_1 запрошено прибути 10.03.2015 для підписання акту службового розслідування від 02.03.2015.

43. Абзацом 5 пункту 9 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого урядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 встановлено, що у разі коли під час ознайомлення з актом службового розслідування до нього не висловлені зауваження або зазначені особи не прибули у визначений для ознайомлення час без поважних причин та не повідомили комісії про причини своєї відсутності у день ознайомлення, акт службового розслідування вважається таким, що не має зауважень.

44. Враховуючи відсутність висловлених зауважень щодо акту службового розслідування, комісією складено акт ознайомлення від 10.03.2015, яким визнано акт службового розслідування таким, що немає зауважень. Крім того, в матеріалах справи міститься акт датований 10.03.2015 про відмову від підписання акту службового розслідування ОСОБА_1

45. Таким чином, доводи позивача про відсутність повідомлення про проведення службового розслідування, ненадання пояснень у період його тимчасової непрацездатності, не підтверджуються належними доказами.

46. За результатами розгляду акта від 02.03.2015 та матеріалів службового розслідування, начальником реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Янчуком А.М. надано на розгляд в.о. начальника Головного управління юстиції у місті Києві подання від 10.03.2015 Про припинення державної служби ОСОБА_1 , на підставі яких і прийнято оскаржуваний наказ №682/03 від 11.03.2015.

47. Пунктом 6 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

48. Присягою встановлюється обов`язок вірного служіння народові України, суворого дотримання Конституції та законів України, сприяння втіленню їх у життя, зміцнення їх авторитету, охорону прав, свобод і законних інтересів громадян, несення з гідністю високого звання державного службовця, сумлінного виконання своїх обов`язків.

49. Аналіз змісту присяги дає підстави для висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення присяги. Тому, складаючи присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, а й моральну відповідальність за їх виконання.

50. У зв`язку із цим як порушення присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

51. Тобто порушення присяги може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) норм.

52. Порушення, які виявлені в ході службового розслідування, вказують на те, що позивачем не дотримано вимог Законів України, неналежно виконано свої службові обов`язки, що свідчить про порушення ним присяги державного службовця; внаслідок чого у відповідача були законні підстави для видання оскаржуваного наказу про припинення державної служби ОСОБА_1 .

53. Разом з тим, припинення державної служби відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу є особливим видом відповідальності державного службовця у вигляді звільнення державного службовця із займаної посади та роботи, і є таким, що не потребує обов`язкової наявності у державного службовця дисциплінарних стягнень, передбачених статтею 147 Кодексу законів про працю України і статтею 14 Закону України Про державну службу , на момент вирішення питання про припинення державної служби.

54. Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на те, що його звільнення відбулось під час перебування на лікарняному, суд зазначає наступне.

55. Відповідно до листка непрацездатності АГЗ № 653365 позивач з 02.03.2015 по 11.03.2015 перебував на лікарняному, по закінченню якого надав його до кадрової служби відповідача, що підтверджується копією журналу реєстрації листків непрацездатності.

56. Відповідно до частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

57. Статтею 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік підстав для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

58. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі звільнення особи під час проходження публічної служби в період її тимчасової непрацездатності, пріоритетними є норми спеціальних законів, а не Кодексу законів про працю України. Тобто на звільнення особи за порушення Присяги державного службовця згідно із Законом України Про державну службу не поширюються гарантії Кодексу законів про працю України щодо заборони звільнення у період його тимчасової непрацездатності.

59. Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.

60. Конституційний Суд України зазначав, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

61. У § 49 Рішення у справі Пічкур проти України від 07.11.2013 Європейський суд з прав людини акцентував увагу на тому, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимної мети або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою.

62. Статтею 7 Кодексу законів про працю України встановлено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

63. Разом з тим, саме Законом України Про державну службу встановлено загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

64. Статтею 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять закріплено, що будь-яке розрізнення, недопущення або перевага відносно певної роботи, що ґрунтується на її специфічних вимогах, дискримінацією не вважається.

65. Виходячи з особливого статусу державних службовців, закріпленого спеціальним законодавством, вимоги загального законодавства щодо заборони звільнення в період тимчасової непрацездатності, не можуть бути застосовані щодо цієї категорії працівників за порушення присяги та не є порушенням гарантій їх захисту.

66. Оскільки згідно наказу Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 11.03.2015 № 682/03 Про припинення державної служби ОСОБА_1 позивач звільнений на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України Про державну службу , то на вказаний випадок обмеження, передбачені статтею 40 Кодексу законів про працю України щодо звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності не поширюються.

67. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 14.02.2011 у справі № 21-80а10 та від 03.02.2015 у справі № 21-602а14.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанції не підтвердилися під час перегляду справи касаційним судом.

69. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

70. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

71. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

72. За змістом пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

73. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

74. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

75. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327, 341, 344, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 у справі № 826/6725/15 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

4. Постанова в повному обсязі складена 27.09.2019.

Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко

Судді А.В. Жук

Н.М. Мартинюк