Постанова

від 28.08.2019 по справі 815/219/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 815 / 219 /1 7

Провадження № 11-320апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 59-К (далі - ОСББ) до Головного територіального управління юстиції в Одеській області (далі - Управління), державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Антинескул Юлії Василівни (далі - державний реєстратор), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Д.О . М. (далі - ТОВ БК Д.О.М. ), про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора

за касаційною скаргою ОСББ на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року (судді Шляхтицький О. І., Потапчук В. О., Семенюк Г. В.),

УСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ОСББ звернулося до суду з позовом до Управління, державного реєстратора, третя особа - ТОВ БК Д.О.М. , в якому просило, з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за якими за ТОВ БК Д.О.М. зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: Одеська область, м . Одеса , вул. Академіка Вільямса, 59-К, а саме:

- приміщення № 11 /14 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 469485451101 загальною площею 113,7 кв. м;

- приміщення № 11/15 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 469453151101 загальною площею 118,2 кв. м.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 2 жовтня 2017 року позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ БК Д.О.М. задовольнив. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року скасував та прийняв нову, якою відмовив в задоволенні позову ОСББ до Управління, державного реєстратора, третя особа - ТОВ БК Д.О.М. , про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановою від 14 березня 2018 року касаційну скаргу ОСББ задовольнив. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Таке рішення суду касаційної інстанції мотивовано помилковістю висновків апеляційного суду щодо визначення ОСББ особою, права якої не порушено при прийнятті відповідачем спірних рішень про державну реєстрацію.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ БК Д.О.М. задовольнив частково. Клопотання ТОВ БК Д.О.М. про закриття провадження по цій справі задовольнив. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року скасував та прийняв нову постанову, якою провадження по справі закрив. Суд апеляційної інстанції роз`яснив позивачу про право вирішення позовних вимог у порядку господарського судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у справі стосується не правомірності дій відповідача при реєстрації права власності, а правомірності набуття ТОВ БК Д.О.М. права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, а тому такий захист порушеного права власності позивача має вирішуватися в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК).

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСББ, від імені якого діє його представник Селюков П. В. , подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року і залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2017 року.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСББ стверджує, що під час звернення до державного реєстратора із заявою щодо реєстрації права власності ТОВ БК Д.О.М. надало не всі встановлені законом документи, зокрема не подало перелік інвесторів, які брали участь в інвестуванні та фінансуванні об`єкта будівництва. Відтак у державного реєстратора не було правових підстав для вчинення реєстраційних дій. Позивач наголошує на тому, що позов обґрунтовано незаконністю дій відповідача як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності. ОСББ також зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив право позивача на участь у судовому засіданні.

Управління подало відзив на касаційну скаргу ОСББ, у якому стверджує, що спірні правовідносини у цій справі не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, тому Управління просить касаційну скаргу ОСББ залишити без задоволення.

ТОВ БК Д.О.М. у відзиві на касаційну скаргу ОСББ стверджує, що між позивачем та товариством є невирішений спір про право на нежитлові приміщення, щодо яких вчинено державну реєстрацію, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі - без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 4 березня 2019 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСББ, а ухвалою від 2 квітня 2019 року на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до цієї норми справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Оскільки в касаційній скарзі ОСББ просить скасувати постанову апеляційного суду у зв`язку з порушенням правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 5 квітня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Саприкіній І. В.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 квітня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

30 травня 2019 року згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду № 9/0/30-19, виданого на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 12 Про дострокове вибуття судді Саприкіної І. В. зі складу Великої Палати Верховного Суду , відповідно до підпункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, та пункту 3.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8, призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 травня 2019 року справу передано судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенку О. Б.

Згідно із частиною першою статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установили суди та вбачається з матеріалів справи, ТОВ БК Д.О.М. є власником двох нежитлових приміщень - № 11/14 та 11/15, які розташовані за адресою: м. Одеса , вул. Академіка Вільямса, 59-К, загальною площею 118,2 та 133,7 кв. м відповідно, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21 січня 2017 року за № 78566647 та 78566741.

Підставою проведення державної реєстрації прав за ТОВ БК Д.О.М. на нежитлові приміщення стали господарсько-правові угоди, а саме договори пайової участі товариства у будівництві нежитлових приміщень.

На обґрунтування позовних вимог ОСББ зазначило, що вищевказані приміщення мали б належати співвласникам на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку та є по своїй суті приміщеннями загального користування (у тому числі допоміжними) та призначені для обслуговування більше одного житлового та нежитлового приміщення, але були оформлені на осіб на праві приватної власності, що суперечить законодавству.

Позивач вважає, що рішення про державну реєстрацію права приватної власності на вказані приміщення прийняті відповідачем не у спосіб, визначений діючим законодавством, оскільки при державній реєстрації права власності за ТОВ БК Д.О.М. на вищезазначені приміщення відповідач не дотримався норм законодавства, чим порушив права співвласників багатоквартирного будинку, передавши у приватну власність приміщення загального користування, а тому зазначені рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС у зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС у редакції, чинній на час вирішення цієї справи).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів на час звернення позивача до суду належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права .

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що між ОСББ та ТОВ БК Д.О.М. виник спір про правомірність набуття права власності за третьою особою на нерухоме майно, тому позов у справі подано на поновлення порушеного, на думку позивача, права власності щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень в„– 11/14, 11/15, які розташовані у м. Одесі на вул. Академіка Вільямса, 59-К, загальною площею 118,2 та 133,7 кв. м відповідною.

Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб'єктом визначений ЦК.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Частиною першою статті 1 ГПК, чинного на час звернення позивача до суду, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Чинною редакцією ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4).

Згідно із закріпленими в пункті 6 частини першої статті 20 зазначеного Кодексу (у чинній редакції) правилами господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися судами господарської юрисдикції.

Такий висновок суду ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права, які діяли на час звернення позивача до суду, і при цьому узгоджується з чинними положеннями процесуального законодавства, які визначають юрисдикцію судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 816/421/17 та від 20 вересня 2018 року у справі 813/1076/17.

Посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції його права на участь у судовому засіданні було предметом перевірки та не знайшло підтвердження у справі.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийняте судом апеляційної інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, а правових висновків цього суду ОСББ не спростувало, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

За правилами частини першої статті 350 КАСсуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСББ без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року - без змін.

Керуючись статтями 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Вільямса 59-К залишити без задоволення.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді:Т. О. АнцуповаО. Р. Кібенко С. В. БакулінаВ. С. Князєв В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. Золотніков