Постанова

від 25.09.2019 по справі 240/459/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

місто Київ

справа № 240/459/16-ц

провадження № 61-31489св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Лощанське ,

третя особа - відділ реєстрації Олександрівської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лощанське на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 14 серпня 2017 року у складі судді Попович І. А. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Корчистої О. І., Дундар І. О., Хейло Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лощанське (далі - СТОВ Лощанське ) про визнання недійсним договору від 21 вересня 2011 року № 59 оренди земельної ділянки, площею 3, 13 га, кадастровий номер 1420386800:02:000:0415, скасування державної реєстрації права оренди землі відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 29612045 від 16 травня 2016 року, номер запису про інше речове право 14518990.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що 03 січня 2002 року уклала з відповідачем договір оренди земельної частки (паю) строком на 10 років. 23 червня 2009 року позивач отримала Державний акт на право власності на землю, площа земельної ділянки складає 3, 13 га, що розташована на території Новоолександрівської сільської ради Олександрівського району Донецької області, колишнього КСП Октябрь . Після отримання державного акта та спливу строку договору оренди земельної частки (паю) відповідач продовжував користуватися земельною ділянкою позивача без укладання договору оренди. 15 травня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про виведення із сівозміну належної їй земельної ділянки, проте їй було відмовлено з посиланням на договір оренди від 21 вересня 2011 року, про який позивач не знала.

13 липня 2016 року, отримавши довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивачу стало відомо про реєстрацію державним реєстратором договору оренди землі від 21 вересня 2011 року. Позивач зазначає, що не укладала оспорюваний договір та повноважень на його укладення та підписання іншим особам не надавала.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, пояснивши, що договір оренди землі від 21 вересня 2011 року підписаний позивачем особисто, яка в подальшому отримувала орендну плату, просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Олександрівськогорайонного суду Донецької області від 14 серпня 2017 року позов задоволено. Договір від 21 вересня 2011 року № 59 оренди земельної ділянки, площею 3, 13 га, кадастровий номер 1420386800:02:000:0415, укладений між ОСОБА_1 та СТОВ Лощанське , визнано недійсним. Реєстраційний запис від 11 травня 2016 року № 14518990 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію договору від 21 вересня 2011 року № 59 оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Лощанське , скасовано. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що оспорюваний договір та його невід`ємні частини: акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення та встановлення меж земельної ділянки в натурі

(на місцевості), не містять підписів позивача, як орендодавця, у зв`язку з чим позивач не була особисто стороною договору, тобто цей договір укладений за відсутності відповідного волевиявлення позивача, а тому наявні підстави для визнання договору оренди землі недійсним на підставі статті 203 ЦК України. Крім того, оскільки позивач дізналася про порушення свого права, тобто про наявність оспорюваного договору оренди, лише в липні 2016 року, що у розумінні статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності, оскільки вона не знала і не могла довідатися про порушення свого права раніше. Отже, відсутні підстави для відмови у позові у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування якої просив відповідач, оскільки цей строк позивачем не пропущений.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу СТОВ Лощанське відхилено. Рішення Олександрівськогорайонного суду Донецької області від 14 серпня 2017 року залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо визнання договору оренди землі недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, вірно встановивши, що оспорюваний правочин, укладений від імені ОСОБА_1 , підписаний не нею, а іншою особою, що підтверджено висновком експерта, а також про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку давності, оскільки перебіг позовної давності починається з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки встановлено, що оспорюваний договір позивач не підписувала, а відтак про його існування з 21 вересня 2011 року вона знати не могла.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, СТОВ Лощанське просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, залишити позов без розгляду, у разі відхилення касаційної скарги, у задоволенні позову відмовити, у зв`язку з пропуском строку давності, судові витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав порушення норм матеріального та процесуального права. Висновки судів, на переконання заявника, не відповідають обставинам справи. Заявник зазначає, що посилання позивача про те, що вона дізналася про існування оспорюваного договору лише у липні 2016 року не підтверджено жодними доказами, оскільки позивач отримувала плату за користування земельною ділянкою щороку. Не доведено факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права. Заявник вважає, що судами не повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не доведені доказами. Також заявник зазначає, що позовна заява підписана не позивачем, а адвокатом, який не мав повноважень на підписання позовної заяви, оскільки такі повноваження можуть бути надані виключно за нотаріально посвідченою довіреністю, що є підставою відповідно до статті 340 ЦПК України для скасування оскаржуваних рішень та залишення позовної заяви без розгляду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності від 23 червня 2009 року, серії ЯГ № 363158 , належить земельна ділянка площею 3, 13 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Новоолександрівської сільської ради Олександрівського району Донецької області, колишнього КСП Октябрь .

До отримання державного акта, 03 січня 2002 року (дата підписання угоди сторонами) орендодавець ОСОБА_1 та орендар СГОВ Лощанське , що розташоване в с. Новоолександрівка Олександрівського району Донецької області, уклали договір оренди земельної частки (паю) у розмірі 3, 38 умовних гектари строком на 10 років.

З січня 2002 року земельна ділянка позивача знаходилась в оренді у відповідача, а після закінчення дії договору земельної частки (паю) земельна ділянка перебувала у фактичному користуванні відповідача.

16 травня 2016 року в журналі реєстрації вхідної кореспонденції відповідача зареєстрована заява ОСОБА_1 про виведення із сівозміни належної їй земельної ділянки за державним актом на право власності на землю, площею 3, 13 га. Заява датована 15 травня 2016 року.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельну ділянку, площею 3, 13 га, цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 23 червня 2009 року Олександрівським відділом земельних ресурсів, зареєстроване право оренди строком на 10 років. Сторони договору: орендар - СТОВ Лощанське , орендодавець - ОСОБА_1 . Договір оренди укладено 21 вересня 2011 року. Дата та час реєстрації договору - 16 травня 2016 року.

21 вересня 2011 року від імені ОСОБА_1 з СТОВ Лощанське укладено договір оренди землі, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в оренду СТОВ Лощанське земельну ділянку, площею 3, 13 га, кадастровий номер 1420386800:02:000:0415, розташовану на території Новоолександрівської сільської ради Олександрівського району Донецької області, колишнього КСП Октябрь .

Відповідно до пункту 38 договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір містить підписи: орендодавець - ОСОБА_1; орендар - СТОВ Лощанське , село Новоолександрівка Олександрівського району Донецької області.

До договору приєднані акт визначення та встановлення меж земельної ділянки в натурі від 21 вересня 2011 року та акт приймання-передачі земельної ділянки від 21 вересня 2011 року. Зазначені акти підписані від імені ОСОБА_1 та СТОВ Лощанське .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги, законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень Верховний Суд керується положеннями ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М. С. Бокаріуса від 29 червня 2017 року № 4345/10365 підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 21 вересня 2011 року у графі Орендодавець ; акті визначення та встановлення меж земельної ділянки в натурі від 21 вересня 2011 року рядок - Власник земельної ділянки ; акті приймання-передачі земельної ділянки від 21 вересня 2011 року у рядку Орендодавець , виконані рукописним текстом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

У матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про те, що особа, яка підписала оспорюваний правочин від імені ОСОБА_1 , була її представником або виконала підпис з її відома.

Ураховуючи викладене, при укладенні договору оренди земельної ділянки від 21 вересня 2011 року від імені ОСОБА_1 з СТОВ Лощанське відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 , що відповідно до статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Щодо вимоги СТОВ Лощанське про застосування строків давності, то Верховний Суд вважає за необхідне заначити таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд.

Враховуючи викладене та застосувавши статтю 261 ЦК України, початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що про укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 дізналася лише у липні 2016 року, з позовом до суду звернулася у липні 2016 року, тобто в межах позовної давності, у зв`язку з чим суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про пропуск позивачем давності та правильно виходили з того, що перебіг позовної давності починається не з моменту отримання позивачем плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права.

Отже, в установленому законом порядку відповідач не спростував доводи позивача, що про існування оспорюваного договору оренди вона дізналася лише у 2016 році, оскільки самостійно земельну ділянку позивач не обробляла, а коли у 2016 році отримала довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то дізналася про реєстрацію державним реєстратором договору оренди від 21 вересня 2011 року.

Зазначене також узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 240/458/16-ц (провадження № 61-6189св18).

Щодо доводів касаційної скарги, що позовна заява підписана не позивачем, а адвокатом, який не мав повноважень на підписання позовної заяви, оскільки такі повноваження можуть бути надані виключно за нотаріально посвідченою довіреністю, Верховний Суд вважає за необхідне заначити таке.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦПК України в редакції 2004 року (далі - ЦПК України) сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до частини першої статті 38 ЦПК України сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Згідно з частиною першою статті 47 ЦПК України учасниками цивільного процесу, крім осіб, які беруть участь у справі, є секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Відповідно до частини першої статті 40 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України, повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

ОСОБА_1 у липні 2016 року звернулася до Олександрівського районного суду Донецької області із позовом через свого представника ОСОБА_9 , повноваження якого підтверджені договором від 08 липня 2016 року № 08/07-2-2016 року про надання правових послуг адвоката та свідоцтвом від 18 лютого 2005 року № 1852 про право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, доводи касаційної скарги щодо подання позовної заяви неуповноваженою на це особою спростовані матеріалами цивільної справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на виконання вимог статей 367, 374 ЦПК України дослідив наявні у справі докази у сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, залишив рішення суду першої інстанції про задоволення позову без змін.

Зазначені обставини встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на досліджених ними доказах, а тому здійснення їх переоцінки знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Лощанське залишити без задоволення.

Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 14 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко