Постанова

від 24.09.2019 по справі 645/1485/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

справа № 645/1485/16-ц

провадження № 22ц/818/382/19

24 вересня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П.,Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Іманвердізаде А.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року (суддя Овдієнко В.В.)

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та виділ в натурі частки майна, що є спільною власністю подружжя, треті особи - Гаражно-будівельний кооператив Дизель , Гаражний кооператив Фініш , Четверта Харківська державна нотаріальна контора, Садівниче товариство Радість , -

встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, в якій з урахуванням уточнень просила:

-визнати недійсним договір про передачу прав власності на гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_8, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;

-визнати за нею право власності, як за дружиною, та виділити їй в натурі наступне майно: 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована в с. Таранівка Зміївського району Харківської області в садівничому товаристві "Радість"; 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій використаних для будівництва садового будинку, який розташований в с. Таранівка Зміївського району Харківської області, в садівничому товаристві "Радість"; 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій, використаних для будівництва гаража № НОМЕР_1 у АДРЕСА_8; 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій використаних для будівництва гаража № НОМЕР_2 у ГК "Фініш", який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль "ВАЗ-2106", реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1986 року випуску, причіп легковий, виділити в натурі ОСОБА_1 , стягнувши з нього на її користь 1/2 частину їх вартості у сумі 21500 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 09.09.1972 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від шлюбу мають дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Восени 1993 року вони припинили підтримувати сімейні відносини й стали проживати окремо. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.04.2013 року шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано.

У період шлюбу до припинення шлюбних відносин та припинення ведення спільного господарства за їх спільні кошти було придбано та створено наступне майно: земельну ділянку, яка розташована в с. Таранівка Зміївського району Харківської області в садівничому товаристві "Радість", вартістю 103400 грн.; побудовано садовий будинок, який розташований в с. Таранівка Зміївського району Харківської області, вартість будівельних матеріалів та робіт склала 195200 грн.; придбано автомобіль "ВАЗ-2106", реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1986 року випуску, вартістю 39000 грн.; придбано причіп легковий, вартістю 4000 грн.; побудовано гараж № НОМЕР_1 у АДРЕСА_8, вартість будівельних матеріалів та робіт склала 81200 грн.; побудовано гараж № НОМЕР_2 у ГК "Фініш", який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , вартість будівельних матеріалів та робіт склала 20800 грн., отже загальна вартість майна склала 443600 грн. Після розірвання шлюбу вказане вище майно між ними поділено не було. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, однак за своє життя склав заповіт, відповідно якого все належне майно заповідав синові ОСОБА_1 Відповідач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті батька, однак також не бажає у добровільному порядку вирішити питання щодо поділу майна.

Представники позивачки позов підтримали.

Відповідач заперечував проти задоволення позову.

Треті особи в судове засідання сторони не з`явились.

Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 у порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, право власності та виділено їй у натурі наступне майно:

- 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій, використаних для будівництва садового будинку, розташованого у садівничому товаристві "АДРЕСА_9;

- 1/2 частину будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій, використаних для будівництва гаражу № НОМЕР_1 у АДРЕСА_8

Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна, що є спільною власністю подружжя, право власності на 1/2 частину автомобіля "ВАЗ-2106", реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1986 року випуску, № кузова НОМЕР_4 , який зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не повно з`ясував обставини справи, та не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_5 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 22.01.2018 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 зупинено до залучення правонаступників ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 16.08.2019 року провадження у справі відновлено, залучено до участі у справі правонаступників ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , та ОСОБА_1

Правом на надання відзиву до суду сторони по справі не скористалися.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Встановлено, що з 09.09.1972 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08.04.2013 розірвано. Від шлюбу мають дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер, однак за своє життя склав заповіт, відповідно якого все належне майно заповідав синові ОСОБА_1

Засади шлюбу, а також особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, визначає СК України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Довідкою СТ "Радість" №8 від 18.06.2016 року підтверджується, що ОСОБА_3 був членом садівничого товариства "Радість", яке розташоване на території Таранівської сільської ради Зміївського району Харківської області, та за ним закріплено ділянки НОМЕР_7. (т. 2 а. с. 60).

У подальшому зазначена земельна ділянка приватизована ОСОБА_3 та ним отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 лютого 2008 року серія ЯД №021521 про те, що він є власником земельної ділянки площею 0,1193 га, яка розташована в СТ "Радість", ділянки № НОМЕР_7, на території Таранівської сільської ради Зміївського району Харківської області. Цільове призначення - ведення садівництва. (т. 3 а. с. 203).

На вказаній земельній ділянці знаходиться садовий будинок, право власності на який не було оформлено.

Даними довідок №1 від 06.04.2016 року, №3 від 05.05.2016 року, виданих ГК "Фініш", підтверджується, що гаражний бокс № АДРЕСА_6 , з 1992 року належав ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 12, т. 2 а. с. 23).

Після смерті ОСОБА_3 , дочка померлого ОСОБА_4 подала заяву про вступ до гаражного кооперативу "Фініш", була прийнята до кооперативу та за нею закріплено гаражний бокс № НОМЕР_2 , яким раніше користувався ОСОБА_3

Відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) №03.1-11/4570 від 16.12.2016 підтверджується, що гаражно-будівельний кооператив "Дизель" є обслуговуючим кооперативом, з видом діяльності за КВЕД-2010 - 81.10 Комплексне обслуговування об`єктів, що також зазначено у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (т. 3 а. с. 204, 205).

06.04.2013 року ОСОБА_3 звернувся до правління ГБК "Дизель" з заявою про виключення його з членів гаражного кооперативу, у зв`язку з передачею права власності на гараж № НОМЕР_1 його сину ОСОБА_1 Того ж дня ОСОБА_1 у зв`язку з набуттям права власності на гараж № НОМЕР_1 ГБК "Дизель" подав заяву про прийняття його в члени гаражного кооперативу (т. 3 а. с. 18, 19). Відповідно до протоколу №03/03 засідання правління ГБК "Дизель" розглянуто та задоволено заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 114-115).

Даними довідки №3 від 06.04.2016 року, виданої ГБК "Дизель", та ордеру №77 від 06.04.2016 року підтверджується, що гараж АДРЕСА_8 на підставі протоколу №04 загальних зборів гаражного кооперативу від 09.03.2014 належить ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 13, т. 3 а. с. 230).

З довідки №31/20-2260 від 04.05.2016 року регіонального сервісного центру в Харківській області вбачається, що автомобіль ВАЗ-21063, реєстраційний номер НОМЕР_3 , №куз. НОМЕР_6 , зареєстровано на ім`я ОСОБА_3 з 27.11.1986 року (т. 2 а. с. 27).

Доказів, наявності у ОСОБА_3 на праві власності легкового причепу матеріали справи не містять.

Даними копії спадкової справи підтверджується, що 28.07.2011 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт, яким все належне йому майно заповідав своєму синові ОСОБА_1

27.09.2017 року до Четвертої Харківської державної нотаріальної контори надійшла заява від сина померлого ОСОБА_1 про прийняття спадщини за заповітом, який є чинним, однак свідоцтво про право на спадщину не видавалось. (т. 3 а. с. 151-174, 225).

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визначено майно, яке підлягає поділу та проведено його поділ.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що майно - будівельні матеріали, обладнання, вироби та конструкції, які були використані для будівництва садового будинку та двох гаражів, а також автомобіль "ВАЗ-2106", реєстраційний номер НОМЕР_3 , 1986 року випуску, № кузова НОМЕР_4 не підлягає поділу, оскільки вказане майно було придбано на особисті кошти ОСОБА_3 судовою колегією не приймаються.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказів на підтвердження того, що все перелічене майно було придбано на особисті кошти ОСОБА_3 ОСОБА_1 не надано. Копія розписки про надання ОСОБА_3 коштів в сумі 5000 руб. таким доказом слугувати не може, оскільки не підтверджує, що кошти були використані для придбання саме цього автомобіля.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 05 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2019 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

І.П. Коваленко