Постанова

від 25.09.2019 по справі 308/8390/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 308/8390/15-ц

провадження № 61-25631св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , житлово-будівельний кооператив Едельвейс , Ужгородська міська рада,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2017 рокуу складі колегії суддів: Кожух О. А., Кондора Р. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , житлово-будівельного кооперативу Едельвейс (далі - ЖБК Едельвейс ) про визнання недійсними свідоцтв про право власності та визнання права власності, посилаючись на те, що з 29 травня 2012 року вона є асоційованим членом ЖБК Едельвейс на підставі її заяви та сплаченого нею особисто вступного внеску в розмірі 10 000 грн. З метою придбання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: квартири в„– 2 площею 48,5 кв. м вартістю 206 500 грн; нежитлового приміщення (гаража) позиція № 3 площею 18,4 кв. м вартістю 60 000 грн; нежитлового приміщення (комори) позиція № 20 площею 5,7 кв. м вартістю 8 000 грн, 29 травня 2012 року вона уклала з ЖБК Едельвейс три зобов`язання, які виконала в повному обсязі та сплатила пайові внески на загальну суму 274 500 грн. Оскільки вона проживала у місті Хуст, то попросила свого сина ОСОБА_2 після закінчення будівництва оформити права власності на її ім`я, однак він оформив право власності на себе та незаконно отримав правовстановлюючі документи на вищевказане майно. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 грудня 2014 року в„– НОМЕР_1, видане Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої зазначений ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 грудня 2014 року № НОМЕР_2, видане Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, на нежитлове приміщення - бокс загальною площею 18,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначений ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 грудня 2014 року № НОМЕР_3, видане Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, на нежитлове приміщення - кладовку загальною площею 5,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначений ОСОБА_2 ; визнати за нею право власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна.

Ухвалами Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 лютого 2016 року залучено до участі у справі як співвідповідача Ужгородське міськрайонне управління юстиції в Закарпатській області, а також як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 червня 2016 року відповідача Ужгородське міськрайонне управління юстиції замінено на належного відповідача - Ужгородську міську раду.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 квітня 2017 року у складі судді Дергачової Н. В. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що підстави для визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно та визнання права власності за позивачем на об`єкти нерухомості відсутні, оскільки саме ОСОБА_2 є стороною за договорами-зобов`язаннями від 29 травня 2012 року, укладеними з ЖБК Едельвейс , і відповідно до цих договорів, технічної документації та довідок про сплату внесків органом державної реєстрації було правомірно проведено державну реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомості саме за ним. Зазначені договори сторонами не оспорювалися, недійсними не визнавалися, нікчемними не є, відтак були обґрунтовано враховані при реєстрації права власності. Незважаючи на наявність зобов`язань позивача та заяви про вступ до ЖБК Едельвейс , вирішальне значення в даному випадку мають саме договірні відносини. Звичаями ділового обороту та чинним законодавством не заборонено внесення коштів іншою особою. В такому випадку до цієї особи переходить право вимоги до боржника про виконання грошового зобов`язання.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 квітня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 грудня 2014 року в„– НОМЕР_1, видане Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, на квартиру АДРЕСА_1 , власником якої зазначений ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 грудня 2014 року № НОМЕР_2, видане Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, на нежитлове приміщення - бокс загальною площею 18,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначений ОСОБА_2 ; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 грудня 2014 року № НОМЕР_3, видане Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, на нежитлове приміщення - кладовку загальною площею 5,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначений ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на вищевказані об`єкти нерухомого майна.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_2 визнав позов та просив його задовольнити. Зобов`язання асоційованого члена ЖБК Едельвейс від 29 травня 2012 року укладала ОСОБА_1 і саме вона особисто сплатила пайові внески в сумі 284 500 грн. ЖБК Едельвейс безпідставно надало державному реєстратору документи для оформлення права власності на спірні об`єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_2 Обраний спосіб захисту відповідає порушеному праву ОСОБА_1 , тому за нею слід визнати право власності на спірні об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2017 року, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 квітня 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, не дослідив у повному обсязі доказів іне звернув уваги на те, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно за своїм змістом не є правочином і на нього не поширюються правила недійсності правочинів. Порядок захисту майнових прав на новостворене майно врегульовано статтею 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , однак ОСОБА_1 пред`явила позов з підстав, передбачених статтею 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто обрала неправильний і передчасний спосіб захисту своїх майнових прав. Реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем була здійснена у встановленому законом порядку, на підставі поданих ним документів, і позивач не надала доказів неможливості здійснити реєстрацію свого права власності на це майно. Крім цього, рішення апеляційного суду не містить висновку про розподіл судових витрат між сторонами.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області .

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 308/8390/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що на підставі заяви від 29 травня 2012 року та сплаченого вступного внеску в розмірі 10 000 грн ОСОБА_1 стала асоційованим членом ЖБК Едельвейс .

З метою придбання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: квартири в„– 2 площею 48,5 кв. м вартістю 206 500 грн; нежитлового приміщення (гаража) позиція № 3 площею 18,4 кв. м вартістю 60 000 грн; нежитлового приміщення (комори) позиція № 20 площею 5,7 кв. м вартістю 8 000 грн, 29 травня 2012 року ОСОБА_1 уклала з ЖБК Едельвейс три договори-зобов`язання.

ОСОБА_1 виконала взяті на себе зобов`язання перед ЖБК Едельвейс та сплатила пайові внески на загальну суму 284 500 грн, що підтверджується квитанціями: від 29 травня 2012 року № 13_80 - на суму 10 000 грн; від 05 жовтня 2012 року № 72_37 - на суму 10 000 грн; від 05 жовтня 2012 року № 72_38 - на суму 139 000 грн; від 09 жовтня 2012 року № 90_6 - на суму 17 500 грн; від 16 листопада 2012 року № 133 - на суму 74 000грн; від 16 листопада 2012 року № 14_164 - на суму 34 000 грн.

Довідкою Публічного акціонерного товариства Комерційний інвестиційний банк від 23 листопада 2015 року № 03-3/8-834 підтверджено, що сплачені ОСОБА_1 кошти за вищевказаними квитанціями зараховано на користь ЖБК Едельвейс .

17 грудня 2014 року Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, реєстраційний № НОМЕР_1 , а саме квартиру загальною площею 48 кв. м, житловою площею 20,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

29 грудня 2014 року Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, реєстраційний № НОМЕР_2 , а саме нежитлове приміщення бокс загальною площею 18,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .

29 грудня 2014 року Реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області на ім`я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, реєстраційний № НОМЕР_3 , а саме нежитлове приміщення кладовка загальною площею 5,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

На виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2017 року Відділом реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Ужгородської міської ради були надані суду засвідчені копії документів, на підставі яких здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірні об`єкти нерухомого майна.

З наданих документів убачається, що 29 травня 2012 року, тобто тієї ж самої дати, що і була подана заява позивачем ОСОБА_1 про вступ до ЖБК Едельвейс , між ЖБК Едельвейс та ОСОБА_2 також було укладено три договори-зобов`язання щодо участі в будівництві нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 запроектованою площею 48,5 кв. м вартістю 216 500 грн; нежитлового приміщення позиція № 3 площею 18,4 кв. м вартістю 60 000 грн; нежитлового приміщення позиція № 20 площею 5,7 кв. м вартістю 8 000 грн.

Довідками ЖБК Едельвейс від 16 грудня 2014 року № 33, від 26 грудня 2014 року №№ 50, 555 підтверджено, що ОСОБА_2 є асоційованим членом ЖБК Едельвейс і ним було сплачено пайові внески згідно з договорами-зобов`язаннями від 29 травня 2012 року.

Зазначені документи, а також технічні паспорти на квартиру і нежитлові приміщення стали підставою для реєстрації права власності саме за ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, порядок набуття права власності на об`єкт нерухомого майна після прийняття такого об`єкта в експлуатацію визначений законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами ЦК України не передбачено.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що ОСОБА_2 є асоційованим членом ЖБК Едельвейс , що між ним та ЖБК Едельвейс було укладено три договори-зобов`язання від 29 травня 2012 року щодо участі в будівництві нерухомого майна і відповідно до цих договорів, технічної документації та довідок про сплату ним внесків органом державної реєстрації було правомірно проведено державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомості, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Оскільки позивач отримала лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно, тобто права власності на спірне нерухоме майно в неї у встановленому законом порядку не виникло, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми статей 331, 392 ЦК України й дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не спростував обставин, встановлених місцевим судом, не з`ясував неналежним чином фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та неправильно застосував до спірних правовідносин вищенаведені норми матеріального права, у зв`язку з чим безпідставно скасував судове рішення, яке відповідає закону.

У цій справі ОСОБА_1 пред`явила позов з підстав, передбачених статтею 392 ЦК України, і просила визнати недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнати за нею право власності на це майно.

Позовних вимог щодо незаконності проведення державної реєстрації права власності та/або витребування майна від нинішнього його власника - ОСОБА_2 позивач у цій справі не заявляла і презумпцію правомірності набуття ним права власності на спірне майно не спростувала.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання касаційної скарги ОСОБА_3 сплатила 584,64 грн, які підлягають стягненню з позивача на її корить.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07 серпня 2017 року скасувати, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 квітня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 584 (п`ятсот вісімдесят чотири) гривні 64 копійки судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов