Постанова

від 24.09.2019 по справі 500/93/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8525/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.

з участю секретаря судового засідання Коваль Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, ухвалене суддею Мірінович У.А. у м. Тернополі о 11 год. 21 хв. у справі № 500/93/19 за адміністративним позовом Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області № 00221291303 від 19.12.2018 року, вимогу про сплату боргу № Ю-0221321303 від 19.12.2018 року, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0221331303 від 19.12.2018 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в період з 14.11.2018 року по 27.11.2018 року Головне управління ДФС у Тернопільській області провело документальну позапланову виїзну перевірку Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року та військового збору за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року про що склало акт № 2512/19-00-13-03/08564475 від 28.11.2018 року. На підставі акта перевірки відповідач прийняв оскаржені рішення. За результатами перевірки відповідач визначив податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 642755,30 грн.,

Позивач зазначає, що вказана сума, зазначена в акті перевірки як кредиторська заборгованість станом на 01.01.2015 року та виходить за межі періоду, що перевіряється. Крім того, позивач вказав, що законодавством, яке регулює працю засуджених не передбачено нарахування єдиного соціального внеску на фонд оплати праці засуджених, а тому суми виплат, отримані фізичними особами під час відбування покарання в місцях позбавлення волі не є базою нарахування єдиного соціального внеску.

Позивач вважає, що відповідач безпідставно визначив йому податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску, а тому, на думку позивача, захист порушеного права можливий шляхом скасування податкового повідомлення - рішення, вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області № 00221291303 від 19 грудня 2018 року.

В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області в користь Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) сплачений за подання позову судовий збір в сумі 13 471, 94 грн.

Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, Головне управління ДФС у Тернопільській області, подавши апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що сума основного платежу з податку на доходи фізичних осіб є узгодженою в силу її самостійного визначення платником в податковій звітності. А відтак, судове оскарження податкових повідомлень-рішень, в яких такі зобов`язання зафіксовані не змінює статусу самостійно задекларованого платником податку зобов`язання. З цих підстав, податковий орган включив кредиторську заборгованість, яка виникла станом на 01.01.2015 року до податкового зобов`язання, яке не сплачене.

Відповідач вважає, що при прийнятті оскаржених рішень діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що з 14.11.2018 року по 27.11.2018 року Головне управління ДФС у Тернопільської області, згідно з наказом № 2205 від 13.11.2018 року та на підставі направлень №№ 3583, 3584 від 14.11.2018 року провело документальну позапланову виїзну перевірку Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року та військового збору за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року.

За результатами перевірки Головне управління ДФС у Тернопільської області 28.11.2018 року склало акт № 2512/19-00-13-03/08564475, у якому встановлено наступні порушення:

- підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, пункт 171.1 статті 171, підпункт а пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме несвоєчасна сплата податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року в результаті чого донараховано пені в сумі 100645 грн.;

- підпунктів 14.1.156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункт 31.1 статті 31, пункт 54.2 статті 54, підпункт 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, абзац другий пункту 57.1 статті 57, пункт 131.2 статті 131, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6 пункту 168.1 статті 168, підпунктів а , г пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України, а саме встановлено не сплачене податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб до бюджету в сумі 987311,79 грн.;

- підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6 пункту 168.1 статті 168, підпунктів а , г пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України, а саме встановлено несвоєчасно перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року, внаслідок чого застосовано штрафні санкції в сумі 51790,04 грн.;

- підпункту а пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України, пункту 3.1 розділу III наказу Міністерства фінансів України № 4 від 13.01.2015 року Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за III квартал 2015 року поданий до ГУ ДФС у Тернопільській області, в якому встановлено методологічні помилки, а саме, відображено виплату доходу за ознакою доходу 101 з невірними: РНОКПП НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- статті 7, пунктів 1, 4, 5, 6, 8, 10 статті 8, пунктів 9.2, 9.8, 9.11 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2464-VІ від 08.07.2010 року (далі - Закон № 2464-VІ) в результаті чого не нараховано та не утримано єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами із засуджених в сумі 133341,82 грн., в т.ч. з 08.10.2016 року по 31.12.2016 року - 14917 грн., 2017 рік - 61231,07 грн., 9 місяців 2018 року - 57193,75 грн.;

- пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VІ, а саме несвоєчасне подання звітності по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2016 року.

Не погоджуючись із висновками, які викладені у зазначеному акті перевірки, позивач подав до Головного управління ДФС у Тернопільській області заперечення до зазначеного акта перевірки та доповнення до заперечення.

18.12.2018 року відповідач листом повідомив позивача, що суму кредитового сальдо станом на 01.01.2015 року зменшено на суму основного платежу 344556,49 грн.

На підставі акта перевірки № 2512/19-00-13-03/08564475 від 28.11.2018 року та листа від 18.12.2018 року про розгляд заперечень на акт перевірки відповідач прийняв:

- податкове повідомлення - рішення № 00221291303 від 19.12.2018 року, на підставі якого збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 795190,34 грн., з них: 642755,30 грн. за основним платежем, 51790,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 100645 грн. пені;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0221331303 від 19.12.2018 року, на підставі якого застосував до позивача штрафні санкції зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 66103,32 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0221321303 від 19.12.2018 року, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 133341,82 грн.

Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення - рішення № 00221291303 від 19.12.2018 року, на підставі якого відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі основного зобов`язання 642755,30 грн. виходить за межі періоду перевірки, оскільки ця сума заборгованості виникла станом на 01.01.2015 року та на момент проведення перевірки була неузгодженою. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок, що у позивача є обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску із заробітку засуджених і позивач повинен його виконувати. Відтак, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є законними.

Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком з огляду на наступні обставини.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційний суд встановив, що предметом апеляційного оскарження є податкове повідомлення - рішення № 00221291303 від 19.12.2018 року, на підставі якого відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 795190,34 грн., з них: 642755,30 грн. за основним платежем, 51790,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 100645 грн. пені.

Оцінюючи апеляційні вимоги, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України в наказі про призначення перевірки, в обов`язковому порядку зазначається період діяльності платника податків, який буде перевірятися.

З визначенням періоду діяльності платника податків, який буде перевірятися, також пов`язаний визначений пунктом 85.2 ПК України обов`язок платник податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки, а у податкового органу можливість їх перевірити.

Апеляційний суд встановив, що наказом про призначення документальної позапланової виїзної перевірки визначено, що перевірка повинна бути проведена за період з 01.01.2015 року по 30.09.2018 року.

Проте, апеляційний суд з`ясував і цього не заперечує відповідач, що в ході проведення перевірки відповідач встановив наявність у позивача кредиторської заборгованості в сумі 642755,30 грн., яка виникла станом на 01.01.2015 року, тобто до періоду, за який проведена перевірка дотримання податкового законодавства платником податків, Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) .

Однак, на думку апеляційного суду, такі дії відповідача є невірними, оскільки, по-перше податковий орган не вправі виходити за межі періоду перевірки і по-друге структура вказаної кредиторської заборгованості не перевірена податковим органом.

При цьому, в акті перевірки зазначено те, що за період з 01.01.2015 року по 01.10.2018 року у Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) виникло податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 374314,74, а сплачено 381053,16 грн., тобто позивач, як платник податків виконав свій обов`язок зі сплати податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та не мав податкової заборгованості за період, що перевірявся податковим органом.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що податкове повідомлення - рішення № 00221291303 від 19.12.2018 року, на підставі якого відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 795190,34 грн., з них: 642755,30 грн. за основним платежем, 51790,04 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 100645 грн. пені є таким, що прийняте з порушенням норм Податкового кодексу України, оскільки грошове зобов`язання в сумі 642755,30 грн. виникло станом на 01.01.2015 року, тобто поза межами періоду, за який здійснювалась перевірка дотримання податкового законодавства платника податків, Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) .

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року в справі № 500/93/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Р. Б. Хобор судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повний текст постанови складено 30.09.2019 року