Постанова

від 10.12.2019 по справі 500/93/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

10 грудня 2019 року

справа №500/93/19

адміністративне провадження №К/9901/29992/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скарги Головного управління ДФС у Тернопільській області

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (суддя - Мірінович У.А.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (судді - Хобор Р.Б., Онишкевич Т.В., Сеник Р.П.)

у справі № 500/93/19

за позовом Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112)

до Головного управління ДФС у Тернопільській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року Державна установа Копичинська виправна колонія (№ 112) (далі - Установа, платник податків, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просила визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №00221291303 від 19 грудня 2018 року, вимогу про сплату боргу № Ю-0221321303 від 19 грудня 2018 року, та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 0221331303 від 19 грудня 2018 року.

23 квітня 2019 року постановою Тернопільського окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, позов Установи задоволений частково, податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області №00221291303 від 19 грудня 2018 року визнано протиправним та скасовано повністю. В задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податкове повідомлення - рішення №00221291303 від 19 грудня 2018 року, на підставі якого відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі основного зобов`язання 642755,30 гривень, виходить за межі періоду перевірки, оскільки ця сума заборгованості існувала станом на 01 січня 2015 року та на момент проведення перевірки була неузгодженою. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача є обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску із заробітку засуджених і позивач повинен його виконувати. Відтак, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску є законними.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга аналогічна за змістом до апеляційної скарги, обґрунтована тим, що сума основного платежу з податку на доходи фізичних осіб є узгодженою в силу її самостійного визначення платником в податковій звітності. А відтак, судове оскарження податкових повідомлень-рішень, в яких такі зобов`язання зафіксовані, не змінює статусу самостійно задекларованого платником податку зобов`язання. З цих підстав, податковий орган включив заборгованість, яка склалася станом на 01 січня 2015 року до податкового зобов`язання, яке не сплачене.

04 грудня 2019 року на адресу Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу податкового органу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 14 листопада 2018 року по 27 листопада 2018 року податковий орган, згідно з наказом № 2205 від 13 листопада 2018 року та на підставі направлень №№3583, 3584 від 14 листопада 2018 року провів документальну позапланову виїзну перевірку Державної установи Копичинська виправна колонія (№ 112) з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року та військового збору за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року.

За результатами перевірки Головне управління ДФС у Тернопільської області 28 листопада 2018 року склало акт № 2512/19-00-13-03/08564475, у якому встановлено наступні порушення:

- підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, пункт 171.1 статті 171, підпункт а пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме несвоєчасна сплата податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року в результаті чого донараховано пені в сумі 100645 гривень;

- підпунктів 14.1.156, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункт 31.1 статті 31, пункт 54.2 статті 54, підпункт 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, абзац другий пункту 57.1 статті 57, пункт 131.2 статті 131, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6 пункту 168.1 статті 168, підпунктів а , г пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України, а саме встановлено не сплачене податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб до бюджету в сумі 987311,79 гривень;

- підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6 пункту 168.1 статті 168, підпунктів а , г пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України, а саме встановлено несвоєчасно перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, внаслідок чого застосовано штрафні санкції в сумі 51790,04 гривень;

- підпункту а пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України, пункту 3.1 розділу III наказу Міністерства фінансів України № 4 від 13 січня 2015 року Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку за III квартал 2015 року поданий до ГУ ДФС у Тернопільській області, в якому встановлено методологічні помилки, а саме, відображено виплату доходу за ознакою доходу 101 з невірними: РНОКПП НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- статті 7, пунктів 1, 4, 5, 6, 8, 10 статті 8, пунктів 9.2, 9.8, 9.11 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон № 2464-VІ), в результаті чого не нараховано та не утримано єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами із засуджених в сумі 133341,82 гривень, в т.ч. з 08 жовтня 2016 року по 31 грудня 2016 року - 14917 гривень, 2017 рік - 61231,07 гривень, 9 місяців 2018 року - 57193,75 гривень;

- пункту 4 частини другої статті 6 Закону № 2464-VІ, а саме несвоєчасне подання звітності по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2016 року.

Не погоджуючись із висновками, які викладені у зазначеному акті перевірки, позивач подав до податкового органу заперечення до зазначеного акта перевірки та доповнення до заперечення.

18 грудня 2018 року відповідач листом повідомив позивача, що суму кредитового сальдо станом на 01 січня 2015 року зменшено на суму основного платежу 344556,49 гривень.

На підставі акта перевірки № 2512/19-00-13-03/08564475 від 28 листопада 2018 року та листа від 18 грудня 2018 року про розгляд заперечень на акт перевірки відповідач прийняв:

- податкове повідомлення - рішення № 00221291303 від 19 грудня 2018 року, на підставі якого збільшив позивачу суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 795190,34 гривень, з них: 642755,30 гривень за основним платежем, 51790,04 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 100645 гривень пені;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0221331303 від 19 грудня 2018 року, на підставі якого застосував до позивача штрафні санкції зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 66103,32 гривень;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0221321303 від 19 грудня 2018 року, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 133341,82 гривень.

Предметом касаційного перегляду є рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог Установи, а саме визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 00221291303 від 19 грудня 2018 року, на підставі якого податковий орган збільшив податковому агенту (позивачу у справі) суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пені в розмірі 795190,34 гривень.

Приписи Глави 5 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

Поняття доказів визначено положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню. При цьому, суд також повинен враховувати вимоги щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення, суди виходили лише з того, що відповідач вийшов за межі встановленого періоду перевірки та при обчисленні грошового зобов`язання врахував суму, яка виникла до 01 січня 2015 року (тобто до початку перевіряємого періоду).

Однак, при вирішенні справи судами попередніх інстанцій, не досліджено оскаржуване податкове повідомлення-рішення та розрахунок доданий до нього, не встановлено наявність заборгованості у позивача станом на 01 січня 2015 року, наявність в діях позивача порушення, яке полягає у несвоєчасній сплаті податку на доходи фізичних осіб у розмірі 258950,20 гривень та несплаті податку на доходи фізичних осіб у розмірі 642755,30 гривень за податковий період з 01 січня 2015 року до 30 вересня 2018 року (як зазначено в розрахунку доданого до податкового повідомлення-рішення) та період виникнення заборгованості у випадку її наявності.

Окрім того, судами не досліджувалися рішення у справах №2-а/1970/4349/12 та №819/503/16, на які посилається позивач у справі, не встановлювалося співвідношення податкових повідомлень-рішень №001791700 від 22 листопада 2012 року, оскаржуваного у справі №2-а/1970/4349/12 та №00221291303 від 19 грудня 2018 року, оскаржуваного у справі №500/93/19.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вказане та встановити всі зазначені вище обставини.

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359, пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 500/93/19 в частині задоволених позовних вимог скасувати, справу в цій частині, а саме, оскарження податкового повідомлення-рішення №00221291303 від 19 грудня 2018 року, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі № 500/93/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: С. С. Пасічник

В. П. Юрченко