Рішення

від 24.09.2019 по справі 923/658/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2019 року Справа № 923/658/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д. за участі секретаря Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства Шовкорадгосп "Шотівський", код ЄДРПОУ 00709170, вул. Леніна, 6, с. Веселівка Іванівського району Херсонської області,

до відповідача-1: Фермерського господарства "Колос-2011" код ЄДРПОУ 37915244, вул. Івана Франка, 10, с. Фрунзе, Іванівського району Херсонської області,

до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , с. Березнегуватське Новобузького району Миколаївської області,

про визнання недійсним договору,

за участю представників сторін:

від позивача: адвокат Карасьов І.О., ордер серія ХС № 141029 виданий 03.09.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 572 від 28.08.2012,

від відповідача-1: адвокат Іващенко А.І., ордер серія ХС № 190326 виданий 23.08.2019,

від відповідача-2: адвокат Іващенко А.І., ордер серія ХС № 190326 виданий 23.08.2019,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство Шовкорадгосп "Шотівський" звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів: Фермерського господарства "Колос-2011" та Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича про визнання недійсним договору про партнерство співробітництво та господарську діяльність від 15.11.2016, укладений між позивачем та відповідачами з підстав його удаваності (вчинення з метою приховання іншого правочину).

Ухвалою суду від 06.08.2019 постановлено: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити перше засідання по справі на 03.09.2019 року.

До суду 27.08.2019 представником відповідачів подано відзив на позовну заяву (а.с. 36-90).

Представником відповідача до суду подано клопотання про прийняття та приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: заяв свідків (а.с. 92-95).

За результатами судового засідання 03.09.2019 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 24.09.2019 для надання представником позивача відповіді на відзив на позовну заяву, додаткових документів до наступного судового засідання та ознайомлення учасників провадження з матеріалами справи.

Сторонами не реалізовано право на ознайомлення з матеріалами справи, додаткових пояснень та доказів не надано.

І. Стислий виклад позиції позивача:

На підтвердження своїх позовних вимог позивач ДП Шовкорадгосп "Шотівський" та його представник в судовому засіданні посилається на такі обставини.

Наказом Мінагрополітики від 12.12.18 № 235 виконуючим обов`язки директора Державного підприємства шовкгорадгосп Шотівський призначено ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням попереднього виконуючого обов`язки директора підприємства - Хураскіна Д.А.

При проведені перевірки фінансово-господарської діяльності Державного підприємства встановлено, що в постійному користуванні підприємства перебуває земельна ділянка сільськогосподарського призначення загальною площею 457,8 га, що розташована за межами населених пунктів на території Шотівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, на яких у підприємства є незавершене виробництво з вирощування сільськогосподарських культур.

Як пояснив представник позивача, окремими земельними ділянками позивач не користується, у червні 2019 позивачем встановлено, що невідомі особи на земельних ділянках підприємства здійснюють роботи по збиранню врожаю. Як було установлено згодом зазначені роботи здійснювали відповідачі - ФГ "Колос-2011" та ФОП Мицо Вадим Володимирович .

Як встановлено позивачем, як на підставу для проведення відповідачами таких дій вони посилаються на договір про партнерство співробітництво та господарську діяльність, укладений між ними та позивачем ДП Шовкорадгосп "Шотівський".

Як повідомив представник позивача, у позивача відсутній примірник цього договору, відсутні акти приймання-передавання відповідачам у користування земельних ділянок за договором, не обліковуються будь-які господарські операції стосовно виконання умов договору.

Позивач вказує, що ним отримано копію такого договору і встановлено наступне. Між відповідачем-1 (Сторона - 1), позивачем (Сторона-2) та відповідачем-2 (Сторона-3) 15.11.2016 укладено договір про партнерство, співробітництво та господарську діяльність (далі - Договір), відповідно до умов якого, сторони зобов`язуються спільно діяти на взаємовигідних умовах для досягнення спільних господарських цілей і отримання прибутків, проводити спільне фінансування програм по спільному вирощуванню продукції на виробничих площах сторони-2.

Відповідно до п. 4 договору вкладом у спільну діяльність з боку ДП Шовкорадгосп Шотівський є надання для виробництва земель сільськогосподарського призначення в розмірі 300,4 га, перелік та площа яких визначена додатком до договору. При цьому порядок передання не вказаний. Сторони договору відповідачі фактично володіють і користуються земельними ділянками, користуються їхніми корисними властивостями для отримання доходів.

Позивач доводить, що за договором відповідачі фактично не виконували робіт та послуг на користь позивача як сторони за договором, наведені відповідачами відомості про виконання робіт та надання послуг із збирання врожаю позивачем, які ніби-то здійснено у 2017 та 2018 роках не підтверджуються бухгалтерським обліком позивача, акти, що надано до відзиву позивачів не є доказами того, що роботи виконані, первинні документи про виконання робіт чи надання послуг відсутні.

Позивач підкреслює, що предметом вкладу зі сторони ДП Шовкорадгосп Шотівський стало майно - земельна ділянка, яка не належить йому на праві власності, а перебуває у його постійному користуванні.

Представник позивача пояснив, що, відповідно до п. 7.3. договору, сторонами було визначено, що протягом 2019, 2020 років виключне право на використання земельної ділянки державного підприємства буде належати сторонам 1 та 2 - а саме Фермерському господарству Колос-11 та Фізичній особі - підприємцю Мицо Вадим Володимирович. Отже, за вказаним пунктом протягом 2019, 2020 років державне підприємство взагалі втратило право постійного користування землею, натомість інші сторони договору набували необмеженого права користування державним майном для власних цілей.

Позивач посилається на те, що на підставі вказаного договору земельна ділянка вибула з користування позивача, договір по суті не передбачає ніякої спільної діяльності, а маскує фактичне передання земельної ділянки державної форми власності у користування відповідачів.

Представник позивача вказує, що оспорювана угода не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам передбаченим Цивільним та Земельним кодексами України, Закону України Про оренду землі , не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.

Правовими підставами позовних вимог є ч.ч. 1, 4, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, ст. 95 ЗК України.

У судовому засіданні 24.09.2019 представник ДП Шовкорадгосп "Шотівський" позовну заяву підтримав та просив задовольнити її повністю з підстав зазначених вище.

ІІ. Стисла позиція відповідачів 1,2:

Відповідачі 1 та 2 проти задоволення позовних вимог заперечують з таких підстав.

Представник відповідачів пояснив, що 15.11.2016 між відповідачем-1, позивачем та відповідачем-2 укладено договір про партнерство, співробітництво та господарську діяльність, відповідно до умов якого, сторони зобов`язуються спільно діяти на взаємовигідних умовах для досягнення спільних господарських цілей і отримання прибутків, проводити спільне фінансування програм по спільному вирощуванню продукції на виробничих площах Позивача.

Відповідно до умов вказаного договору, як зазначила представник відповідачів, вкладами ФГ "Колос-2011" та ФОП Мицо В.В. є надання за необхідності для спільного використання технічних засобів, згідно з технологічним процесом виробництва; надання та постачання за необхідності необхідної кількості насінного матеріалу, паливно - мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, наявної сільськогосподарської техніки разом із відповідним обслуговуючим персоналом (технічними робітниками, екіпажем тощо); проведення усіх технологічних заходів, необхідних для вирощування сільськогосподарської продукції.

Вкладом ДП Шовкорадгосп "Шотівський" є надання для виробництва сільськогосподарської продукції 300,4 га земель сільськогосподарського призначення, які належать підприємству на праві постійного користування; надання за необхідності складських приміщень і площі відкритого зберігання для складування сільськогосподарської продукції; забезпечення обліку і зберігання матеріальних цінностей; надання за необхідності паливно-мастильних матеріалів.

Представник відповідачів пояснив, що положеннями вказаного договору було передбачено такий порядок розподілу продукції, яка є результатом спільної діяльності: позивачу, враховуючи скрутне матеріальне становище, надається першочергове право отримання врожаю впродовж перших двох років після підписання договору (2017, 2018 років); відповідачам належить врожай 2019, 2020 років, якщо договір буде діяти упродовж вказаного часу (пролонговано). У разі виникнення ситуації (через припинення договору), що сторона або сторони не встигнуть отримати належний їм врожай, отриманий врожай стороною або сторонами за попередні роки ділиться порівну між сторонами, сторона, яка отримала прибуток (врожай) повертає (компенсує) іншим сторонам їхні частини.

Як зазначив представник відповідачів, згідно із спірним договором, відповідачі у рівних частках несли витрати на придбання насінного матеріалу, паливно-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, забезпечували проведення робіт сільськогосподарською технікою із персоналом, а Позивач надавав у відповідні періоди доступ до земельної ділянки Відповідачам для забезпечення її використання за цільовим призначенням. Ці обставини, на думку представника відповідачів, підтверджуються актами виконаних робіт.

На виконання умов вказаного договору позивач від спільної діяльності отримав врожай 2017, 2018 років, що має бути підтверджено документами бухгалтерського обліку ДП Шовкорадгосп "Шотівський", а також може бути підтверджено даними показань свідків ОСОБА_4 ( колишній директор) та ОСОБА_6 (колишній бухгалтер), яким відповідно до займаних у підприємстві посад у 2016-2018 роках, відомі вказані відомості.

З приводу посилання позивача на те, що оспорюваний договір за своєю суттю є прихованим договором оренди земельної ділянки, представник відповідачів пояснив, що вказаний договір є саме договором про спільну діяльність, який спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому аргументи позивача є безпідставними.

Представник відповідачів зазначив, що посилання ДП Шовкорадгосп "Шотівський" на те, що протягом 2019, 2020 років підприємство взагалі втратило право постійного користування своєю землею, а відповідачі набули необмеженого права користування державним майном для власних цілей, є помилковим.

Представник відповідачів вважає, що до вищезазначених неправильних висновків позивач прийшов через невірне тлумачення змісту оспорюваного Договору. На думку відповідачів, із змісту оспорюваного договору вбачається, що державне підприємство не передавало їм земельну ділянку у володіння і користування з позбавленням себе вказаних прав, а залишивши її у власному володінні та користуванні, надало у певні періоди лише право доступу до неї відповідачам для забезпечення використання за цільовим призначенням за участю відповідачів, та виконання умов договору.

Щодо посилання позивача на те, що строк дії оспорюваного договору закінчується у 2019 році, тоді як окремі його умови передбачають його дію і у 2020 році, що явно порушує право позивача на користування земельною ділянкою, то представник відповідачів вказав, що договором була передбачена можливість продовження його дії за згодою сторін на новий строк, а також автоматична його пролонгація у разі неповідомлення за 2 роки до закінчення оспорюваного договору однією із сторін про небажання пролонгації За вказаних умов можливість дії оспорюваного Договору у 2020 році, є цілком обґрунтованою.

Також представник відповідачів зазначив, що посилання позивача на порушення вимог ст. 95 ЗК України при передачі земельної ділянки у користування ФГ "Колос-2011" та ФОП Мицо В.В. , є безпідставним, оскільки право самостійного господарювати не означає відсутність можливості у землекористувача залучати до використання ним земельної ділянки за цільовим призначенням інших осіб, як це було зроблено позивачем за оспорюваним Договором.

В судовому засіданні представник відповідачів надав суду пояснення, що усі види робіт та послуг, які вказані у актах виконаних агротехнічних робіт, що надані до відзиву за 12.10.2017 року та за увесь 2018 рік, що знаходяться на аркушах справи 42-86, не обліковуються в бухгалтерському обліку Фермерського господарства "Колос-2011" та в бухгалтерському обліку ФОП Мицо В.В. , об`єму використаних для цих робіт ресурсів та їх вартості - не відомо, інших документів про ці господарські операції - відсутні. В той же час, вважає, що ці господарські операції мають бути обліковані в бухгалтерському обліку позивача.

При цьому представник зазначив, що результати спільної діяльності сторонами окремо не обліковувалися, жодна із сторін не вела обліку і результатів спільної діяльності, оскільки метою договору було не отримання прибутку, а вирощування врожаю сільгоспкультур кожною стороною окремо.

Правовими підставами заперечень відповідачів 1,2 є ст.ст. 1130, 1132, 1133 ЦК України.

У судовому засіданні 24.09.2019 представник відповідачів підтримав поданий до суду відзив на позовну заяву та просив у задоволенні позовної заяви відмовити повністю з підстав зазначених вище.

ІII. Мотивувальна частина рішення:

Рішенням Шотівської сільської Ради народних депутатів від 27.03.1997 № 29 шовкорадгоспу Шотівський (правонаступником якого є Державне підприємство Шовкорадгосп "Шотівський") видано Державний акт на право постійного користування землею (серія І-ХС № 000454) площею 457,8 гектарів (а.с. 17-18).

Між відповідачем-1 (Сторона - 1), позивачем (Сторона-2) та відповідачем-2 (Сторона-3) 15.11.2016 укладено договір про партнерство, співробітництво та господарську діяльність (далі - Договір), відповідно до умов якого, сторони зобов`язуються спільно діяти на взаємовигідних умовах для досягнення спільних господарських цілей і отримання прибутків, проводити спільне фінансування програм по спільному вирощуванню продукції на виробничих площах сторони-2.

Відповідно до розділів 3 і 5 Договору вкладами сторони - 1 та сторони -3 є надання за необхідності для спільного використання технічних засобів, згідно з технологічним процесом виробництва; надання та постачання за необхідності необхідної кількості насінного матеріалу, паливно - мастильних матеріалів, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, наявної сільськогосподарської техніки разом із відповідним обслуговуючим персоналом (технічними робітниками, екіпажем тощо); проведення усіх технологічних заходів, необхідних для вирощування сільськогосподарської продукції (а.с. 26-27).

Згідно із розділом 4 Договору, вкладом сторони - 2 є надання для виробництва сільськогосподарської продукції 300,4 га земель сільськогосподарського призначення, які належать стороні на праві постійного користування згідно державного акту І-ХС № 000454 на право постійного користування землею; надання за необхідності складських приміщень і площі відкритого зберігання для складування сільськогосподарської продукції; забезпечення обліку і зберігання матеріальних цінностей; надання за необхідності паливно-мастильних матеріалів. (а.с. 26-27).

Відповідно до п. 7.1. розділу 7 Договору, продукція, яка є результатом спільної діяльності, розподіляється в наступному порядку: стороні-2, враховуючи скрутне матеріальне становище, надається першочергове право отримання врожаю впродовж перших двох років після підписання договору (2017, 2018 років); стороні - 1 та стороні - 3 належить врожай 2019, 2020 років, якщо договір буде діяти упродовж вказаного часу (пролонговано).

Пунктом 7.2. розділу 7 Договору визначено, що у разі виникнення ситуації (через припинення договору), що сторона або сторони не встигнуть отримати належний їм врожай, отриманий врожай стороною або сторонами за попередні роки ділиться порівну між сторонами, сторона, яка отримала прибуток (врожай) повертає (компенсує) іншим сторонам їхні частини (а.с. 28).

Згідно з пунктами 7.3. і 7.4 розділу 7 Договору, кожна зі сторін збирає врожай у порядку черговості, визначеної цим договором та здійснює реалізацію продукції на власний розсуд. Належність врожаю від спільної діяльності належить сторонам в рівних частинах пропорційно по роках (а.с. 28).

Відповідно до п. 8.1. розділу 8 Договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання та укладається строком на два роки одинадцять місяців (а.с. 28).

Посилання ДП Шовкорадгосп "Шотівський" на те, що Договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є договором оренди землі, оскільки за його умовами право, передбачене ч. і ст. 95 Земельного кодексу України, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), стало підставою для звернення до суду з вказаною позовною заявою.

За наведених обставин сторони не заперечують та суд встановив, що позивачем передано відповідачам у користування у 2019 та 2020 роках за спірним договором земельні ділянки площею 300,4 га, яка знаходиться у постійному користуванні позивача. Земельні ділянки передані відповідачам без оформлення актів приймання-передавання. Земельні ділянки передані за плату, якою відповідно до договору є ніби-то здійснені на користь позивача роботи і послуги з обробітку землі та вирощування врожаю позивачем впродовж перших двох років після підписання договору - 2017, 2018 роки.

Отже, плата за користування земельними ділянками у 2019 та 2020 роках не передбачена, оскілки така плата здійснена у попередні 2017 та 2018 роках.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Одним із способів захисту цивільного права на підставі ч.2 ст. 16 ЦК України може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, такі: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (далі - постанова пленуму № 11) правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України Про приватизацію державного майна , частини другої статті 20 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) , частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі , статті 12 Закону України Про іпотеку , частини другої статті 29 Закону України Про страхування , статті 78 Закону України Про банки і банківську діяльність , статті 7-1Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності тощо.

Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин на підставі ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Звертаючись до суду з даним позовом, ДП Шовкорадгосп "Шотівський" зазначило, що договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є договором оренди землі, оскільки за його умовами право, передбачене ч. і ст. 95 Земельного кодексу України, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину - передача земельної ділянки в користування (удаваний правочин).

Надаючи оцінку аргументам позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 628 ЦК України, сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Проаналізувавши умови оспорюваного договору, суд дійшов висновку, що договір укладений між сторонами, не містить ознак ні договору про спільну діяльність, ні договору про оренду, а також не є змішаним договором.

Так, ст. 1130 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ч. 1 ст. 1132 ЦК України, за договором простого товариства, за сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно з положеннями ст. 1133 ЦК України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

З огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Істотними умовами договору оренди землі, згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі , є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Аналіз вказаних вище положень закону свідчить, що на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. Також особливістю договору про спільну діяльність, яка відрізняє його від договору оренди, є те, що сторони договору про спільну діяльність повинні мати одну мету, у той час як у сторін за договором оренди мета різна: орендодавець має намір передати землю у володіння і користування та отримувати кошти, а орендар - самостійно володіти та користуватись землею, сплативши за це кошти.

Виходячи з фактичних обставин та зі змісту договору, його укладено сторонами на безоплатній основі, сторони задекларували одну мету - вирощування сільськогосподарської продукції та отримання від неї прибутку. Сам договір не містить всіх необхідних умов, які є обов`язковими (істотними) для договорів оренди, а саме: 1) умов про фактичну передачу в користування (оренду) земельної ділянки від позивача відповідачам; 2) умов про орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 3) умов повернення земельної ділянки орендодавцеві; 4) умов і строків передачі земельної ділянки орендарю; умов щодо ризиків випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини тощо. Зі змісту договору вбачається, що земельна ділянка не виступала предметом договору, а лише визначалася як вклад державного підприємства у вигляді надання доступу до неї відповідачам для забезпечення використання за цільовим призначенням.

У той же час, у ході судового розгляду встановлено, що земельна ділянка фактично вибула з користування позивача, спільна діяльність сторонами не здійснювалася, а сам договір не спрямований на настання наслідків передбачених його умовами та насправді приховує передачу земельної ділянки державної форми власності у користування відповідачів.

До вищезазначених висновків суд прийшов, зокрема з огляду на таке.

Зі змісту вказаних вище положень законодавчих актів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання майна осіб для досягнення спільної мети.

Договором від 15.11.2016 не визначено конкретні спільні обов`язки сторін та не передбачено об`єднання майна сторін, виконання яких призведе до досягнення спільної мети; не визначено майно, яке виділяється з боку відповідачів для ведення спільних справ та його правовий статус, покриття витрат та збитків учасників, участь сторін за договором у результатах спільних дій тощо.

Судом встановлено, що при користуванні земельної ділянки, переданої на праві постійного користування ДП Шовкорадгосп "Шотівський", прибутки, зокрема, врожаї, від такого користування отримували відповідачі 1,2, а не позивач.

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідачів 1,2 як на докази отримання у 2017, 2018 роках позивачем прибутку та здійснення відповідачами своїх обов`язків, відповідно до договору, на письмові показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 93-94) та акти виконаних робіт (а.с. 42-86) із таких підстав.

Щодо заяв свідків суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підстав показань свідків.

Суд дійшов висновку про те, що обставини по даній справі щодо як укладення певної форми договору, так і невиконання/неналежного виконання зобов`язань за договором, підлягають доведенню відповідними первинними документами, та не можуть встановлюватись на підставі показань свідків.

Таким чином, заяви свідків не можуть підтверджувати вчинення та/або виконання правочину, у зв`язку з чим за приписами ч. 2 ст.87 ГПК України надані відповідачем показання свідків розцінені судом як недопустимі докази у справі. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним у п. 59 постанови від 13.12.2018 у справі № 910/21263/17.

Згідно із змістом ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З тих же самих підстав суд критично ставиться до наданих відповідачами копій актів виконаних робіт (а.с. 42-86), оскільки, зокрема, факт здійснення відповідачами агротехнічних операцій на земельній ділянці, яка належить на праві постійного користування позивачу, не підтверджений документами, які відображають вчинення вказаних дій у бухгалтерському обліку, згідно із вимогами ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Щодо посилання відповідачів на неотримання від ДП Шовкорадгосп "Шотівський" на їх запит (а.с 87) засвідчених копій документів бухгалтерського обліку, які підтверджують одержання позивачем врожаю 2017 та 2018 років, то суд зазначає таке.

Частинами 3, 4 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідачі, як сторони договору не надали доказів того, що ними було виконано об`єм робіт і надано позивачеві послуги вартісного характеру, які позивач мав би включити до бухгалтерського обліку. Отже, суд вважає, що такі послуги не надано а роботи у 2017-18 роках відповідачами не виконано. Надані до справи акти виконаних робіт є не належними доказами.

Окрім того, при вирішенні спору суд виходить з такого.

Стороною оспорюваного договору є державне комерційне підприємство, діяльність якого регулюється, серед іншого, Господарським кодексом України, Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Так, абз. 1 ч. 5 ст. 75 ГК України встановлено, що державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об`єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" визначено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 затверджено Порядок укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

Пунктами 2, 4 вказаного Порядку, зокрема, передбачено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладення договору разом з відповідними документами (згідно наведеного переліку); орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку.

Наведене свідчить про те, що законодавством визначено особливий порядок укладення договорів про спільну діяльність державними підприємствами, предметом яких є використання державного майна, і який передбачає необхідність отримання в уповноваженого органу управління спеціального дозволу (погодження).

Натомість, матеріалами справи підтверджується укладення ДП Шовкорадгосп "Шотівський" оспорюваного договору без відповідного погодження із уповноваженим органом управління.

Також, відповідно до положень ст.64.6 Податкового кодексу України, договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами, визначені ПКУ, повинні перебувати на обліку у контролюючих органах.

Докази того, що оспорюваний договір про спільну діяльність перебуває на обліку в органах ДФС Херсонської області, у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч.1 ст. 95 ЗК України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як зазначено в п.5.6 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками), суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Отже, ДП Шовкорадгосп "Шотівський" як постійний користувач земельної ділянки державної форми власності площею 457,8 гектарів, розташованої за межами населеного пункту на території Шотівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, має право володіти та безпосередньо користуватись такою земельною ділянкою, проте повноваженнями щодо розпорядження останньою не наділений.

Водночас, зміст оспорюваного Договору свідчить про те, що ДП Шовкорадгосп "Шотівський" права самостійного господарювання на земельній ділянці, переданій йому у постійне користування, не здійснює, надало право обробки земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур і збору врожаю відповідачам ФГ "Колос-2011" та ФОП Мицо В.В. , що вказує на вчинення правочину без відповідних повноважень. При цьому, будь-якої діяльності, пов`язаної із спільним обробітком землі ДП Шовкорадгосп "Шотівський" не здійснювало, а фактично мало місце безоплатне користування відповідачами земельною ділянкою позивача для отримання прибутку.

Відповідно до п. 2.5.2 постанови пленуму № 11, за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами в загальному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно п. 2.2. постанови пленуму № 11, за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним.

В той же час, під час розгляду справи судом встановлено порушення умов договору, які підтверджують відсутність наміру відповідачів щодо досягнення обумовленої спірним договором мети та наявності в їх діях ознак укладення договору з метою використання у власних інтересах державного майна, що суперечить інтересам держави.

Відповідно до п 1.1.5 Листа Верховного Суду від 01.08.2016 Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2016 р. , відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

З встановлених судом обставин щодо невиконання відповідачами, як сторін договору, покладених на них зобов`язань в їх сукупності, вбачається, що відповідачі не здійснювали дій, спрямованих на досягнення мети спільної діяльності, ухилялися від виконання спільних завдань, діяли лише у власних інтересах та при укладенні договору мали на меті отримати у володіння та користування належну державі земельну ділянку для використання у власних цілях.

Вищезазначене підтверджує наявність в діях відповідачів мети укладення правочину, спрямованого не на виконання обумовленої ним мети спільної діяльності а на безоплатне отримання відповідачами державного майна та використання цього майна безоплатно, одноосібно у власних цілях без понесення витрат, необхідних для функціонування обумовленої договором спільної діяльності.

Отже, у діях відповідачів вбачаються ознаки укладення договору під виглядом спільної діяльності, насправді з метою безоплатного використання державного майна у власних цілях, що прямо суперечить інтересам держави.

Крім цього, як встановлено судом, спірний договір укладено з порушенням п. 20 ч.1 ст. 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст. 228, 1130, 1139 ЦК України, отже, він направлений на незаконне заволодіння майном та коштами.

Таким чином, судом встановлено порушення прав ДП Шовкорадгосп "Шотівський", за захистом яких позивач звернувся до суду, з боку відповідачів.

З огляду на наведене позовні вимоги ДП Шовкорадгосп "Шотівський" підлягають задоволенню повністю, договір на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

IV. Розподіл судових витрат:

Згідно із квитанцією № 28 від 02.08.2019 (а.с. 16), ДП Шовкорадгосп "Шотівський" за подачу позовної заяви до суду сплачено 1 940, 21 грн.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір підлягає відшкодуванню (стягненню) в пропорційному розмірі з відповідачів по 960,50 грн на користь позивача.

Керуючись статтями 237, 238, 240 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір про партнерство співробітництво та господарську діяльність від 15.11.2016 року, укладений між Державним підприємством Шовкорадгосп Шотівський (код ЄДРПОУ 00709170) - з однієї сторони, Фермерським господарством Колос- 2011 (Код ЄДРПОУ 37915244) - з другої сторони та Фізична особа - підприємець Мицо Вадим Володимирович (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - з третьої сторони.

3. Судові витрати покласти на відповідачів пропорційно задоволених вимог.

4. Стягнути з Фермерського господарства Колос- 2011 (Код ЄДРПОУ 37915244, 75422, Херсонська обл., Іванівський район, село Фрунзе, вул. Івана Франка, будинок 10) на користь Державного підприємства Шовкорадгосп Шотівський (код ЄДРПОУ 00709170, адреса: 75421, Херсонська обл., Іванівський район, селище Веселівка, вул. Леніна, буд 6) 960, 50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок) витрат по оплаті судового збору.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мицо Вадима Володимировича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , с. Березнегуватське Новобузького району Миколаївської області) на користь Державного підприємства Шовкорадгосп Шотівський (код ЄДРПОУ 00709170, адреса: 75421, Херсонська обл., Іванівський район, селище Веселівка, вул. Леніна, буд 6) 960, 50 грн. (дев`ятсот шістдесят гривень 50 копійок) витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст складено та підписано 30.09.2019 року

Суддя П.Д. Пригуза