Рішення

від 23.09.2019 по справі 913/270/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

23 вересня 2019 року Справа № 913/270/19

Провадження №1/913/270/19

За позовом Фермерського господарства «Васильок-2018» , м. Сватове Луганської області

до Селянського фермерського господарства «Агродар» , с. Новоселівське Сватівського району Луганської області Луганської області

за участю третьої особи, яка не заявляє без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , м. Сєвєродонецьк Луганської області

про визнання недійсним договору інвестування

Суддя Зюбанова Н.М.

Секретар судового засідання - Рвачов О.О.

В присутності представників:

від позивача - адвокат Зеленський В.В. (свідоцтво № 21/1338 від 31.01.2018);

від відповідача - не прибув ;

від третьої особи - не викликався ;

Суть спору: про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017 на підставі ст. 235 ЦК України, як правочину, вчиненого сторонами для приховання іншого правочину (удаваний правочин).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, суд дійшов наступних висновків щодо причин виникнення спору.

Так, 12.06.2017 між ОСОБА_1 (третя особа) та Селянським фермерським господарством «Васильок» , яке перейменоване у Фермерське господарство «Васильок-2018» (позивач), було укладено договір оренди землі № 36, зареєстрований у Держреєстрі речових прав на нерухоме майно 19.06.2017 за № 20970867, що підтверджено Інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 89888414 від 19.06.2017.

За умовами цього договору ОСОБА_1 , як орендодавець надала, а СФГ «Васильок» , як орендар, прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 6,8810 (кадастровий номер 4424082500:26:005:0117), яка знаходиться на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 201905 грн. 41 коп.

Згідно п. 8 договору він укладений на 10 років, орендна плата складає 12114 грн. 32 коп.

Акт прийому-передачі об`єкта оренди до цього договору сторонами складений та підписаний.

Як стверджує позивач, про існування договору інвестування, який оспорюється, він дізнався у березні 2019 року під час виконання СФГ «Агродар» сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці, а власник земельної ділянки ОСОБА_1 не надавала згоди на передачу землі в суборенду.

Так, 26.12.2017 між Селянським фермерським господарством «Васильок» (учасник) та Селянським фермерським господарством «Агродар» (інвестор) був укладений договір інвестування, предметом якого визначено здійснення інвестором інвестиційної діяльності у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать учаснику на праві власності /оренди. З дати початку строку дії інвестиційної програми інвестор отримує право користування вказаною земельною ділянкою в повному обсязі, в т.ч. з метою сільськогосподарського товарного виробництва.

Згідно п. 2.2 цього договору об`єкт інвестування - земельна ділянка площею 6,8810, на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області, кадастровий номер 4424082500:26:005:0117.

Строк дії інвестиційної програми - з 26.12.2017 до 19.06.2027 (п. 2.3 договору)

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що державна реєстрація речового права за договором інвестування від 26.12.2017, який оспорюється, була проведена державним реєстратором Сватівської районної державної адміністрації Луганської області Дудник Л.Б. лише 29.03.2019, тобто майже через півтора роки після його укладення та після початку сільськогосподарських робіт.

04.03.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав ФГ «Васильок-2018» , який посвідчений приватним нотаріусом СРНО Луганської області Харченко О.Ю.

Згідно умов цього договору до покупця ( ОСОБА_3 ) перейшли у власність майнові права ФГ «Васильок-2018» . Таким чином, договір інвестування укладався у час, коли власником був ОСОБА_2 .

Як нормативну підставу позову позивач визначив ст. 235 ЦК України, яка регулює правові наслідки удаваного правочину.

Позивач вважає, що умови договору інвестування суперечать Закону України «Про інвестиційну діяльність» та Закону України «Про оренду землі» .

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує з посиланням на те, що договір інвестування від 26.12.2017 відповідає чинному законодавству, у т.ч. ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» . Як зазначає відповідач, він повністю виконує умови договору інвестування.

Згідно з правовою позицією відповідача, він вважає, що Фермерське господарство «Васильок-2018» є неналежним позивачем, оскільки не надані докази правонаступництва щодо прав та обов`язків СФГ «Васильок» , докази зміни власника та договір купівлі-продажу СФГ «Васильок» , як цілісного майнового комплексу відповідно до ч. 4 ст. 191 ЦК України та ч. 2 ст. 22 Закону України «Про фермерське господарство» .

У відповіді на відзив позивач доводи відповідача відхиляє та наполягає на фактах захоплення земельних ділянок відповідачем.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у позові, виходячи з наступних підстав.

Так, правове регулювання загальних вимог до правочинів здійснюється Цивільним кодексом України, зокрема, згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, до яких в тому числі відноситься і визнання правочину недійсним.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним /оспорюваний правочин/.

За приписами ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 № 1560-ХІІ інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути, кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери (крім векселів); рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (ст. 2 цього Закону).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни

та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Суд погоджується з критичною оцінкою договору інвестування від 26.12.2017, зробленою позивачем, з огляду на спотворення його сторонами визначення інвестиційної діяльності як такої, а також фактичне встановлення інших правовідносин, ніж ті, які передбачені оспорюваним правочином.

Так, п. 2.2 договору інвестування визначає його предметом об`єкт інвестування - земельні ділянки загальною площею 6,881 га ріллі, які розташовані на території Куземівської сільської ради Сватівського району Луганської області (кадастровий номер 4424082500:26:005:0117). Проте, у цьому ж розділі договору зазначається, що ці землі знаходяться у учасника (Фермерського господарства «Васильок» ) в оренді на підставі договору № 36 від 12.06.2017 та інвестор (Селянське фермерське господарство «Агродар» ) має отримати право користування вказаними земельними ділянками.

Виходячи з вказаних вище положень Закону України «Про інвестиційну діяльність» , право користування землею, яке є інвестицією (цінністю), може передаватись інвестором для здійснення інвестиційної діяльності, але за договором від 26.12.2017 інвестор (відповідач), навпаки, отримує таке право користування.

Акт приймання-передачі земельної ділянки загальною площею 6,881 га ріллі (кадастровий номер 4424082500:26:005:0117) до договору від 26.12.2017 підписаний сторонами також 26.12.2017 (арк. справи 24).

Згідно п. 2.1 договору інвестор вкладає інвестиції: власні, позичкові та/або залучені матеріальні та нематеріальні активи в землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 326 ГК України інвестиціями у сфері господарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об`єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Таким чином, постає питання, навіщо для вкладення цих інвестицій відповідачем має відбуватись передача йому права користування земельними ділянками, що передбачено п. 2.1 договору? Така передача є ознакою орендних правовідносин та не відповідає визначенню інвестиційною діяльності, для якої притаманне забезпечення учасником реалізації інвестицій, а не усунення його від цієї діяльності. Так, зміст розділу 4 договору інвестування свідчить про наділення ФГ «Васильок» , як учасника, обов`язком надати доступ до земельних ділянок, не укладати угоди з іншими щодо користування останніми, сплачувати орендну плату власнику землі та підписувати акти щодо інвестиційних виплат. У цілому, вказані обставини знову свідчать про ознаки правовідносин оренди (суборенди), зокрема, таке регулювання обов`язків орендодавця землі.

Далі суд проаналізував умови договору інвестування від 26.12.2017, які регулюють права та обов`язки інвестора. Наразі, пункти 3.1, 3.4 передбачають обов`язки інвестора виконувати інвестиційну діяльність, залучаючи вкладення в самостійно визначеному обсязі, шляхом здійснення товарного сільськогосподарського виробництва на землях, які є об`єктом інвестиційної програми; використовувати землю для вирощування сільськогосподарських культур; здійснювати інвестиційні виплати.

В частині прав інвестора договір передбачає наступне - сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті інвестиційної діяльності, що є предметом договору, належать в повному обсязі інвестору, як господарюючому суб`єкту, що здійснює вирощування сільгоспкультур на землях, що є об`єктом інвестиційної програми (п. 5.1 договору).

Таким чином, вочевидь, що ФГ «Васильок» передало СФГ «Агродар» 6,881 га землі, яку орендувало у ОСОБА_1 , та самостійно не здійснювало сільськогосподарського товарного виробництва за рахунок залучених відповідачем інвестицій, тобто воля сторін, насправді, була спрямована на встановлення не правовідносин з інвестиційної діяльності, а орендних правовідносин.

Зазначені вище обставини дають підстави для висновку про те, що за обставинами спору має місце удаваний правочин, правові наслідки укладання якого передбачені ст. 235 ЦК України - удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленум ВГС України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснює, що, встановивши при розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Позивач просить визнати недійсним договір інвестування від 26.12.2017 на підставі ст. 235 ЦК України, як удаваний правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину.

Проте, позивач не врахував, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Як зазначає згаданий вище пленум ВГС України № 11 від 29.05.2013 господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п`ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV (далі - Закон № 161- XIV) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ст. 4 Закону № 161- XIV).

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ст. 5 Закону № 161- XIV).

У зв`язку з тим, що за обставинами спору йдеться про передачу права користування земельними ділянками загальною площею 6,881 га, які є у власності ОСОБА_1 (третя особа у справі), суд звернувся до правового регулювання суборенди землі за Законом № 161- XIV у редакції на час укладання оспорюваного договору інвестування.

Так, відповідно до ст. 8 цього Закону орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації . За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору інвестування дає підстави для висновку, що відносини, які виникли між сторонами мають ознаки, притаманні відносинам у сфері оренди (суборенди) землі, оскільки:

- відбулась передача об`єкта суборенди (сторонами підписаний акт приймання-передачі землі від 26.12.2017);

- оспорюваний договір має умови щодо користування відповідачем земельною ділянкою за плату (п. 6.1, п. 6.2);

- відповідач наділений правом користувача землею (п. 2.1 договору);

- договором передбачені обов`язки відповідача з використання земельною ділянкою (розділ 3 договору);

- протоколом огляду від 13.09.2019 підтверджується користування СФГ «Агродар» земельною ділянкою з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117 (збирання врожаю, проведення робіт тощо).

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не спростовано, що при укладанні оспорюваного договору від власниці землі ОСОБА_1 не було одержано письмову згоду на передачу земельної ділянки у фактичне користування СФГ «Агродар» , що передбачено ст. 8 Закону України "Про оренду землі".

Суд погоджується з позивачем, що цей факт свідчить про здійснення відповідачем землекористування без законних підстав, проте позивач не звернув уваги на те, що договір від 26.12.2017 не пройшов державної реєстрації у встановленому порядку згідно із постановою КМ України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" .

Так, ст. 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 ЗК України).

16.03.2010 набрав чинності Закон України від 11.02.2010 № 1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України", згідно з яким статті 18 та 20 Закону України № 161-XIV виключено, а статтю 6 доповнено частиною 5, за змістом якої право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

За змістом статті 2 Закону України № 1878-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Доданий до справи Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 161735572 від 01.04.2019 підтверджує реєстрацію права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4424082500:26:005:0117 за Селянським фермерським господарством «Агродар» на підставі договору інвестування від 26.12.2017, який судом оцінений як суборенда землі.

Однак, доказів державної реєстрації цього договору немає, а тому він є таким, що не набрав чинності.

Згідно зі ст. 236 ГПК України, яка визначає законність і обґрунтованість рішення, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 та від 19.02.2019 у справі № 922/4416/16 наголошується на необхідності з`ясування судами при новому розгляді справи обставин державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Оскільки не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено, у задоволенні позову про визнання недійсним договору від 26.12.2017 слід відмовити.

Заперечення відповідача за відзивом про відсутність у позивача права на звернення до суду спростовуються матеріалами справи, у т.ч. змістом п. 1.1 Статуту ФГ «Васильок» , докази зміни власника надані до справи. Доводи відповідача про відповідність договору інвестування законодавству судом відхилені, про що вказано вище.

Окремо суд вважає доцільним зазначити, що для належного захисту прав позивача щодо спірної земельної ділянки важливе значення має вимога щодо повернення останньої, яка за позовом не була заявлена. Застосування наслідків недійсності правочину можливе за ініціативою суду тільки у разі, коли йдеться про нікчемний правочин (ст. 216 ЦК України).

Правове регулювання зобов`язань у зв`язку з набуттям майна без достатньої правової підстави здійснюється ст. 1212 ЦК України, на підставі якої позивач може звернутися з відповідним позовом після набрання цим рішенням законної сили.

Судовий збір покладається на позивача на підставі ст. 129 ГПК України.

Понесення витрат на надання правничої допомоги на суму 20000 грн. позивач не підтвердив документально, тому суд обмежений у вирішенні питання щодо них.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232-233, 236-241 ГПК України, суд

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову Фермерського господарства «Васильок-2018» , м. Сватове Луганської області, ідент. код 21809154 до Селянського фермерського господарства «Агродар» , с. Новоселівське Сватівського району Луганської області, ідент. код 30254677, за участю третьої особи, яка не заявляє без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , м. Сєвєродонецьк Луганської області (ідент. № НОМЕР_1 ) про визнання недійсним договору інвестування від 26.12.2017 в і д м о в и т и.

2. Судові витрати покласти на позивача.

У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно зі ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлене 30.09.2019.

Суддя Н.М.Зюбанова