Постанова

від 30.09.2019 по справі 914/182/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р. Справа №914/182/19

Західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді - Плотніцького Б.Д.

суддів Мирутенка О.Л.

Скрипчук О.С.

Учасники процесу не викликались,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, №2302-вих-3727 від 07.08.2019 (вх. № ЗАГС 01-05/2962/19 від 07.08.2019),

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2019, суддя Стороженко О.Ф. (повний текст складено та підписано 15.07.2019),

у справі №914/182/19,

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м.Львів, пл. Галицька, 15; ідент.код 25558625),

до відповідача: Фермерського господарства «Мей» (79493, м.Львів, смт. Рудне, вул.Драгоманова, 6; ідент.код 13833701),

про: розірвання Договору оренди нерухомого майна №3-10384-16 від 26.12.2016, виселення з орендованих приміщень та стягнення заборгованості у сумі 69721,78грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У січня 2019 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Фермерського господарства «Мей» розірвання Договору оренди нерухомого майна №3-10384-16 від 26.12.2016, виселення з орендованих приміщень та стягнення заборгованості у сумі 69721,78грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.07.2019 в задоволенні позовних вимог Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано неподанням позивачем належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин спору, що входять у предмет доказування у справі, що зумовило наявність підстав для відмови у задоволенні позову повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2019 у даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт покликається на п. 3.3 Договору оренди, де зазначено, що у зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання Договору. Відтак, вважає, що наявність договору оренди №3-10384-16, згідно якого відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, є належним доказом, що підтверджує факт початку перебігу строку користування відповідачем орендованим майном та, відповідно, момент виникнення в орендаря обов`язку щодо сплати орендних відносин, а тому акт-приймання передачі не складався.

Звертає увагу суду на те, що предметом спору є заборгованість зі сплати орендної плати, що виникла у зв`язку з невиконанням зобов`язань згідно договору оренди №3-10384-16, а тому, на його думку, попередній договір не є об`єктом дослідження у даній справі.

Вважає, що факт ненадання суду рахунків на оплату орендних платежів не скасовує факту наявності у відповідача заборгованості, оскільки обов`язок щомісячно вносити орендну плату встановлений як Договором, так і чинним законодавством.

З покликанням на Постанову Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна , зазначає, що відмова від договору найму є правом, а не обов`язком наймодавця.

У своїх запереченнях покликається на практику, викладену у постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №925/1596/16, від 07.022018 у справі № 910/49/17, від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, від 23.01.2018 у справі №910/9472/17, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 10.10.2018 у справі №910/2146/17, від 05.09.2018 у справі №910/22589/17, від 07.03.2018 у справі №910/5108/17, від 25.01.2018 у справі №461/8742/15, від 13.02.2018 року у справі №914/1122/17, де способом захисту свої прав і законних інтересів обрано виселення з нежитлових приміщень.

Заперечення інших учасників справи

Фермерське господарство Мей у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2019 у даній справі залишити без змін. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, зокрема, що у спірний період квитанцій про оплату від апелянта не отримувало, відтак виникла заборгованість.

Окрім того, зазначає, що Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради починаючи з 2004 року затягує час та не дає можливості ФГ Мей приватизувати орендоване приміщення шляхом викупу.

Процесуальні питання в процесі розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч. 4 ст. 91 ГПК України.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (абз.2 ч.5 ст. 91 ГПК України).

Оскільки до відзиву, усупереч вимогам ч.2 ст.91, долучено незасвідчені копії частини документів, суд не розглядає їх як докази у справі, вони не є жодними доказами.

Більше того, відповідно до ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, об`єктивно не залежних від нього.

Відтак, долучені до відзиву відповідь Управління комунального майна №2-1922/12 від 05.12.2005, лист Управління комунальної власності про повернення документів №2302-5330 від 04.09.2018, Опис прийнятих документів, відповідь Управління комунальної власності №2302-272 від 19.01.2016 та заява про включення об`єкта до переліку об`єктів, що підлягають приватизації способом викупу від 10.01.2014, не були предметом дослідження у суді першої інстанції, а неможливість їх подання відповідачем жодним чином не обгрунтована. Суд апеляційної інстанції не може, надавати оцінку доказам, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Окрім того, у відзиві відповідач зазначає, що копії апеляційної скарги не отримував.

Здійснивши перевірку наведених обставин, колегія суддів зазначає наступне. До матеріалів апеляційної скарги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як доказ надсилання позивачу копії апеляційної скарги долучено опис вкладення до листа, накладна від 07.08.2019 №7900822870240 та фіскальний чек від 07.08.2019 (а.с.188).

Зазначене поштове відправлення надсилалось апелянтом на поштову адресу: 79493, смт. Рудно, м. Львів, Львівська область, вул. Драгоманова, 6. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, вищевказана адреса відповідає місцезнаходженню ФГ "Мей".

Як вбачається зі статусу рекомендованого поштового відправлення ЛКП "Рембуд" на сайті ПАТ "Укрпошта" за номером 7900822870240, за місцем виконання операції: см. Рудно 26.08.2019 повернуто за зворотною адресою, оскільки з 08.08.2019 перебувало в точці видачі доставки та не було вручене.

Відтак, твердження відповідача щодо неналежного виконання скаржником вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо надсилання іншій стороні у справі копії апеляційної скарги спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції

Відповідно до п.1 договору оренди нерухомого майна (далі Договір) №3-10384-16 від 26.12.2016 позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає у строкове платне користування нерухоме майно: приміщення загальною площею 36,3кв.м, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 144 , і перебувають на балансі Львівського комунального підприємства Богданівка (далі балансоутримувач).

Приймання-передача об`єкта оренди здійснюється на підставі акту приймання-передачі, який підписують орендар та балансоутримувач (п.3.1, 3.2 Договору);

При цьому, п 3.3. Договору встановлено, що у зв`язку з фактичним використання Орендарем об`єкту оренди за попереднім договором, об`єкт оренди вважається переданим у найм з моменту підписання даного Договору.

Термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 26 грудня 2016 року до 25 грудня 2019 року (п.4.1 Договору).

Відповідно до п.4.2. перебіг терміну дії Договору оренди та настання обов`язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Розмір орендної плати за об`єкт оренди визначається відповідно до чинної на час укладення цього Договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради від 07.06.2007 №897, і складає (327 200,00*0,15)/12= 4090,00грн (без ПДВ) за перший місяць оренди (п.5.1);

Орендар сплачує орендну плату не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць через перерахування коштів на рахунок орендодавця (п.5.6);

Відповідно до п. 5.8. несплата орендної плати упродовж трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання Договору оренди.

Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутній і позивачем не подано акт приймання-передачі об`єкта оренди (обов`язковість складення якого встановлено п.п.3.2, 4.2 Договору).

Також, позивачем не подано жодних доказів існування орендних відносин за попереднім договором , на підставі якого був укладений Договір №3-10384-16 від 26.12.2016, що унеможливлює суду встановлення наявності (відсутності) факту передання об`єкту в оренду з моменту підписання даного Договору .

Місцевий господарський суд приходить до висновку, що факт відсутності акта приймання-передачі об`єкта оренди унеможливлює встановлення початку перебігу строку дії Договору оренди та, відповідно, момент виникнення в Орендаря обов`язку щодо сплати орендних платежів. Оскільки, підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди є обов`язковим, так як умовами п.4.2 Договору встановлено, що перебіг строку дії Договору та настання обов`язку Орендаря стосовно внесення орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Крім того, суд першої інстанції зазначає, що позивачем не подано і в матеріалах справи відсутні допустимі та достовірні докази виникнення у відповідача, у спірному періоді, певних сум боргу, оскільки довідка про заборгованість від 29.12.2018 №4-2302-2508 є лише розрахунком спірної суми, а для встановлення обставин справи необхідні первинні облікові документи, які суду не подано.

Крім цього, в матеріалах справи відсутні будь які докази, на підставі яких можна було б перевірити сплату відповідачем орендних платежів у вказаному позивачем спірному періоді.

Пунктом 5.3.1 Договору зупинено на 2016 рік дію п п. 5.2, 5.3, тобто індексацію орендної плати та її коригування, а з поданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи дотримано орендодавцем зазначену умову.

Відтак, місцевий господарський суд приходить до висновку, що недоведеність позивачем обставин щодо виникнення у відповідача боргу та його суми зумовлює і недоведеність підстав для розірвання Договору та виселення з орендованих приміщень.

Мотиви та норми права, якими керується суд апеляційної інстанції

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Загальними положеннями про найм (оренду) передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди) (стаття 759 ЦК України).

Частиною третьою статті 653 ЦК України встановлено, що в разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За правилами статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до статті 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц та постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18.

Колегія суддів приходить до висновку, що за викладених судом першої інстанції обставин, а саме: відсутності в матеріалах справи акта приймання-передачі об`єкта оренди Фермерському господарству Мей , наявності у Договорі суперечливих умов (п.п. 3.1, 3.2 відповідно до яких приймання-передача об`єкта оренди оформлюється актом-приймання передачі, підписаним орендарем та балансоутримувачем, та п. 3.3, в якому вказано, що у зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкту оренди за попереднім договором, об`єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання даного Договору), а також відсутності в матеріалах справи попереднього договору на підставі якого був укладений Договір №3-10384-16 від 26.12.2016, та виходячи з того, що доказів, якими позивач обґрунтовує підставу своїх позовних вимог, не надано суду, то відповідно відсутні і правові підстави для задоволення позову.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність врахування позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.02.208 у справі № 925/1596/16, при розгляді спірних правовідносин.

Так, у згаданій постанові Верховний Суд дійшов висновків, що акт приймання-передачі орендованого приміщення не є єдиним доказом, який може підтвердити користування орендованим майном.

Однак, у даній справі позивачем взагалі не надано доказів, які б підтвердили факт передачі приміщення в оренду відповідачу, оскільки в матеріалах справи відсутній як акт приймання-передачі об`єкта оренди, так і попередній договір , на підставі якого був укладений Договір №3-10384-16 від 26.12.2016.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №914/1479/18

Згідно з пунктами 1 -3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 74 та ч. 2 ст. ГПК України).

Отже, враховуючи правила доказування в господарському процесі, позивач, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень, має довести, існування орендних відносин між позивачем та відповідачем, настання строку оплати за таким договором, наявність та розмір заборгованості за цим договором. Суд під час розгляду справи за такими позовними вимогами має відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановити з достовірністю такі обставини.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпункт 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відтак, колегія суддів зазначає, що довідка №4-2302-2508 від 29.12.2018 не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом та має інформаційний характер. Сама по собі довідка №4-2302-2508 від 29.12.2018 не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто довідка не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином. Твердження апелянта з покликанням на практику Верховного суду про те, що наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку сплатити орендні платежі, оскільки такий обов`язок виникає на підставі Договору, а не на підставі рахунку, суд оцінює критично, оскільки при розрахунку суми боргу встановлюється не тільки обов`язок здійснювати оплату за договором оренди, але і конкретна сума боргу, визначити яку можна лише за допомогою первинних документів, які апелянтом не подано, як не подано і попереднього договору та акта приймання-передачі в підтвердження виникнення у відповідача обов`язку по оплаті за договором оренди.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України» , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Таким чином, суд вважає, що на інші доводи та аргументи апелянта не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з того, що доказів, якими позивач обґрунтовує підставу своїх позовних вимог, не надано суду, то відповідно відсутні і правові підстави для задоволення позову.

Таким чином, судом розглянуто доводи та аргументи апелянта, які згідно конкретних обставин справи, потребують відповідної оцінки та вирішення.

Судові витрати

Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 05.07.2019 у справі №914/182/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Судді О.Л. Мирутенко

О.С. Скрипчук