Постанова

від 26.09.2019 по справі 911/1501/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2019 р. Справа№ 911/1501/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача Тетеря С.І.

від відповідача Дмитросевич М.О.

розглянувши апеляційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші"

на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2019 (повний текст рішення складено 04.07.2019)

у справі №911/1501/18 (суддя Шевчук Н.Г.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК ім. Щорса"

про стягнення 2 409 490,75 грн. збитків за незаконне зібрання урожаю кукурудзи, -

ВСТАНОВИВ:

У 2018 році Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВК ім. Щорса" про стягнення 2 409 490,75 грн. збитків за незаконне зібрання урожаю кукурудзи.

В обґрунтування позову позивача зазначив, що відповідач безпідставно у вересні-жовтні 2017 року провів збирання урожаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках, що входять до складу масиву земельних ділянок, чим завдав останньому збитки в розмірі 2 409 490, 75 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.06.2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту того, що відповідач зібрав врожай, який належить позивачу.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2019 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні процесуального права.

Зокрема скаржник зазначає, що позивач є належним користувачем земельними ділянками та власником вирощених на таких землях сільськогосподарської культури. Крім того, в апеляційній скарзі зазначено, що факт наявності урожаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ Ресіліент Білоцерківська на території Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, розробленою ПП Землевпорядний центр АО у 2017 році.

Крім того скаржник зазначає, що актом ГУ Держгеокадастру у Київській області встановлено наявність посівів кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках, які були засіяні та частково зібрані відповідачем.

Скаржник також звертає увагу, що після реорганізації КСП ім. Щорса правопопередник відповідача - СВК ім. Щорса не набув право постійного користування землею за Державним актом і навіть не міг його набути, як правонаступник КСП ім. Щорса відповідно до чинного на той момент земельного законодавства.

Й наостанок скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно призначалась судова експертиза у даній справі.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2019 року у справі №911/1501/18 та призначено розгляд справи на 26.09.2019 року.

19.08.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні 26.09.2019 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Білоцерківська» (орендодавець) 24.04.2017 року укладені договори оренди землі (т.1 арк.с. 37-243), відповідно до яких орендодавцем передані орендарю у строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 135,0724 га в межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, а саме земельні ділянки за кадастровими номерами:

3220489700:06:001:0039 площею 0,8979 га, 3220489700:06:002:0030 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0090 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0093 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0029 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0028 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0021 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0023 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0045 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0101 площею 1,0421 га, 3220489700:06:003:0096 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0024 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0095 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0026 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0026 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0026 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0034 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0040 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0033 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0025 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0038 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0091 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0019 площею 1,7631 га, 3220489700:06:005:0018 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0043 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0020 площею 1,3963 га, 3220489700:06:001:0031 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0042 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0024 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0034 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0033 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0098 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0031 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0025 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0100 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0020 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0097 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0018 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0035 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0037 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0037 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0029 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0036 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0032 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0028 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0038 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0036 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0019 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0027 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0022 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0017 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0039 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0044 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0027 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0027 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0022 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0030 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0021 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0099 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0016 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0028 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0041 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0032 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0092 площею 2,0000 га, 3220489700:06:001:0024 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0025 площею 2,0000 га, 3220489700:06:005:0023 площею 2,0000 га, 3220489700:06:002:0035 площею 2,0000 га, 3220489700:06:003:0094 площею 2,0000 га.

Відповідно до п. 5 вказаних договорів оренди, договір укладено на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація цих договорів оренди була вчинена 26.04.2017 року, 03.05.2017 року, 04.05.2017 року, 05.05.2017 року, 27.07.2017 року.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Білоцерківська» 11.07.2017 року було укладено додаткові угоди №2 до вказаних вище договорів оренди землі, відповідно до яких оренди землі доповнені пунктом 20-1, в якому вказано, що орендодавець передає орендарю право власності на посіви сільськогосподарських культур , що знаходились на земельній ділянці з відповідним кадастровим номером. (т.1, а.с. 45-243).

Також в матеріалах справи наявний Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 22.09.2017 року №229-ДК/167/АП/09/01/-17 складений державними інспекторами Управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Київській області у присутності директора СВК ім.Щорса та директора ТОВ АФ «Матюші» зі змісту якого вбачається, що в результаті перевірки з виїздом на місцевість встановленою, що зазначені вище земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 135,0724 га в складі 69 земельних ділянок в адміністративних межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, які належать на праві власності ТОВ «Ресіліент Білоцерківська» і щодо яких між ТОВ «Ресіліент Білоцерківська» і ТОВ АФ «Матюші» укладено договори оренди земельних ділянок, входять до складу земельної ділянки загальною площею 411,2 га, яка відповідно до розпорядження Білоцерківської РДА №46 від 04.12.1995 надана у постійне користування КСП ім.Щорса; Державний акт серія І-КВ №001537 від 07.06.1996 зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №10п; інформація щодо припинення права постійного користування землею, відповідно до листа Міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області №492/121-17 від 08.09.2017, у відділі відсутня; згідно відомостей Національної кадастрової системи вказана земельна ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі. Під час обстеження земельної ділянки встановлено, що на вказаних вище земельних ділянках проведено посіви сільськогосподарської культури (кукурудза) та частково зібрано урожай ; зі слів директора СВК ім.Щорса посіви кукурудзи на вищевказаних земельних ділянках проведено СВК ім.Щорса. (т.1, а.с. 244-247).

Відповідно до пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ «Ресіліент Білоцерківська» для ведення особистого селянського господарства на території Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, виготовленої ПП «землевпорядний центр АО» , під час проведення робіт із землеустрою було встановлено, що на даних земельних ділянках в 2017 році вирощувалась кукурудза. (т.1, а.с. 249-253).

Крім того в матеріалах справи наявна відповідь на запит №07-58/3710 від 27.12.2017 року в якій Головне управління статистики у Київській області надало інформацію щодо середньої урожайності кукурудзи на зерно та насіння соняшнику у сільськогосподарських підприємствах Білоцерківського району Київської області у 2017 році (попередні дані). (т.1, а.с. 257).

Згідно з заяви №139 від 21.07.2017 року, позивач звернувся до відповідача з вимогою про звільнення земельних ділянок за для можливості обробляти їх законним орендарем. У вказаній заяві також зазначено, що після купівлі та заключення договір оренди на спірні земельні ділянки було виявлено, що вони обробляються невідомими особами, після звернення в правоохоронні органи було встановлено, що дані землі обробляються відповідачем. (т.1, а.с. 256).

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що на думку позивача наприкінці вересня та протягом жовтня 2017 року Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. Щорса (далі - СВК ім.Щорса), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «СВК ім. Щорса» (відповідач) провів збирання вражаю кукурудзи на орендованих позивачем земельних ділянках, що входять до складу вказаних земельних ділянок, чим завдав позивачу збитки у розмірі вартості зібраного врожаю, а саме 2 409 490, 75 грн.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

При цьому, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Отже, для правильного вирішення спору, пов`язаного з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень.

Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.

Отже, колегія суддів зазначає, що позивач в даній справі просить суд стягнути збитки, які відповідач завдав йому внаслідок збирання наприкінці вересня та протягом жовтня 2017 року врожаю кукурудзи з орендованих позивачем земельних ділянок, чим порушив право власності позивача на зазначений врожай. Тобто, на думку позивача, врожай кукурудзи, який зібрав відповідач наприкінці вересня та протягом жовтня 2017 року повинен був зібрати позивач та внаслідок цього в майбутньому здійснити реалізацію врожаю і отримати прибуток.

Виходячи з вимог позивача, колегія суддів зазначає, що в даному випадку позивач повинен довести те, що право власності на даний врожай, повинен довести факт збирання відповідачем зазначеного врожаю кукурудзи, тобто наявність протиправних дій відповідача, та насамкінець кількість зібраного врожаю для встановлення суми не отриманого доходу позивачем, а також розмір збитків.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

З аналізу статті 179 та частини першої статті 331 Цивільного кодексу України слід зробити висновок, що для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності щодо її створення (виготовлення, збирання, переробки).

Особливості виникнення права власності на посіви і насадження визначені Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України і пов`язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою.

Відповідно до статті 775 Цивільного кодексу України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Колегія суддів зазначає, що позивач на підтвердження того, що врожай, який на думку останнього зібрав відповідач належить йому надає укладені договори оренди землі (т.1 а.с. 37-243), відповідно до яких орендодавцем передані орендарю у строкове платне користування земельні ділянки загальною площею 135,0724 га в межах Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Крім того, позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Матюші» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресіліент Білоцерківська» було укладено додаткові угоди №2 до вказаних вище договорів оренди землі, відповідно до яких оренди землі доповнені пунктом 20-1, в якому вказано, що орендодавець передає орендарю право власності на посіви сільськогосподарських культур , що знаходились на земельній ділянці з відповідним кадастровим номером.

Також, у доказ того, що власник орендованих позивачем земельних ділянок передав в оренду земельні ділянки з посівом врожаю, який на думку позивача зібрав відповідач, надає пояснювальну записку до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ «Ресіліент Білоцерківська» для ведення особистого селянського господарства на території Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, виготовленої ПП «землевпорядний центр АО» . (т.1, а.с. 249-253).

Втім, колегія суддів зазначає, що з наданих вище позивачем доказів неможливо встановити, що позивачем взято в оренду земельні ділянки з посівом саме кукурудзи, оскільки відповідно до додаткових угод №2 до договорів оренди землі вбачається, що позивачу передано право власності на посіви сільськогосподарських культур , проте не вказано яких саме та яку кількість.

Отже, лише сам факт надання у власність посівів сільськогосподарських культур не тягне за собою встановлення безумовного факту наявності посіву на таких земельних ділянках та наявності посіву саме кукурудзи.

Крім того, колегія суддів критично ставиться до пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ТОВ «Ресіліент Білоцерківська» для ведення особистого селянського господарства на території Яблунівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, виготовленої ПП «Землевпорядний центр АО» , оскільки під час встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не передбачено встановлення факту щодо сільськогосподарських культур, які вирощуються на земельній ділянці.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що дана технічна документація складалась з метою встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) саме для ТОВ Ресіліент Білоцерківська та у розмірі 109,9400 га, що відрізняється від розміру земельних ділянок орендованих позивачем, що в свою чергу ставить під сумнів розрахунок позивача принаймні на 25,1324 га.

Жодних пояснень та доказів щодо факту вирощування кукурудзи власником земельних ділянок ТОВ Ресіліент Білоцерківська , які позивач орендує матеріали справи не містять, а тому колегія суддів дійшла висновку щодо недоведеності факту того, що позивач взяв в оренду земельні ділянки з посівом саме кукурудзи, яку на думку позивача зібрав відповідач.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у доказ протиправної поведінки відповідача позивач надає акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 22.09.2017 року №229-ДК/167/АП/09/01/-17 складений державними інспекторами Управління з контролю за використанням та охороною земель головного управління Держгеокадастру у Київській області у присутності директора СВК ім.Щорса та директора ТОВ АФ «Матюші» . (т.1, а.с. 244-247).

Втім, колегія суддів зазначає, що зі змісту вказаного вище акту вбачається лише той факт, що на вказаних вище земельних ділянках проведено посіви сільськогосподарської культури (кукурудза) та частково зібрано урожай . Тобто зазначено, що на орендованих позивачем земельних ділянках зібрано не весь урожай.

Також колегія суддів зазначає, що у даному акті зазначено, що зі слів директора СВК ім. Щорса посіви кукурудзи на вищевказаних земельних ділянках проведено СВК ім. Щорса, тобто також не зазначено, що саме відповідач зібрав урожай , а навпаки зазначено, що останній здійснив посіви урожаю.

Одночасно, колегія суддів також не бере до увагу відповідь на запит №07-58/3710 від 27.12.2017 року в якій Головне управління статистики у Київській області надало інформацію щодо середньої урожайності кукурудзи на зерно та насіння соняшнику у сільськогосподарських підприємствах Білоцерківського району Київської області у 2017 році (попередні дані). (т.1, а.с. 257) на підставі якої позивач здійснював розрахунок завданих відповідачем збитків, оскільки як зазначено в довідці наведені середні ціни призначені для статистичних цілей та стосуються виключно кукурудзи на зерно. Позивачем не зазначено, яка саме кукурудза була зібрана (кукурудза кормова або харчова).

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ринкової вартості зерна кукурудзи.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує .

Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України визначає критерії допустимості доказів. Так, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом .

В силу положень ч.ч. 3, 4, ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Водночас, виходячи із предмету доказування у даній справі, саме позивач повинен був довести наявність збитків (шкоди) і неправомірної поведінки, безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків (шкодою), розмір відшкодування.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що збитки мають реальний характер, та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести, як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем докази не підтверджують беззаперечного факту понесених збитків та розміру заподіяних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позову, так як не доведено всіх елементів складу правопорушення - самого факту завдання шкоди та розміру збитків.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано судового рішення, яке набрало законної сили, яким було б встановлено перешкоджання у користуванні позивачу орендованими ним земельними ділянками.

Щодо доводів скаржника стосовно неправомірного призначення судом першої інстанції у даній справі судової експертизи колегія суддів зазначає, що вказані обставини вже були встановлені апеляційною інстанцією при оскаржені ухвали Господарського суду Київської області від 23.08.2018 року у справі № 911/1501/18 про призначення судової земельно-технічної експертизи в постанові Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 року.

Щодо доводів скаржника стосовно встановлення права володіння та користування земельними ділянками колегія суддів зазначає, що встановлення правомірності користування земельними ділянками за відсутності доведення всіх чотирьох елементів необхідних для задоволення позову про стягнення збитків не впливає на результат розгляду даного спору.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, позивачем не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Матюші" на рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2019 року у справі №911/1501/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2019 року у справі № 911/1501/18 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1501/18.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.09.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді О.О. Хрипун

М.Г. Чорногуз