Рішення

від 26.09.2019 по справі 908/1114/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/13/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2019 Справа № 908/1114/19

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Степановій О.С.,

розглянувши матеріали справи № 908/1114/19

за первісною позовною заявою

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» , ідентифікаційний код юридичної особи 39513917 (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» , ідентифікаційний код юридичної особи 34604386 (юридична адреса: 49126, м. Дніпро, бул. Слави, буд. 45)

про стягнення 1175406,18 грн,

та за зустрічною позовною заявою

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» , ідентифікаційний код юридичної особи 34604386 (юридична адреса: 49126, м. Дніпро, бул. Слави, буд. 45)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» , ідентифікаційний код юридичної особи 39513917 (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3)

до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» , ідентифікаційний код юридичної особи 31272278 (83007, м. Донецьк, вул. Єременка, 15, адреса для листування: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3)

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 03.01.2019

за участю уповноважених представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» - Іванченко А.І., адвокат, ордер АА № 118606 від 13.06.2019;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» : не з`явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою б/н б/д (вх. № 1204/08-07/19 від 11.05.2019) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» 1175406,18 грн, з яких 1030562,72 грн - основний борг, 144843,46 грн - пеня.

Позов заявлено на підставі ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 611, 612 Цивільного кодексу України і обґрунтовано простроченням відповідачем строку розрахунків за Договором поставки №121/Б від 03.03.2014, укладеного відповідачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» (ідентифікаційний код юридичної особи 31272278), яке, у свою чергу, передало свої права вимоги за цим договором позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» (ідентифікаційний код юридичної особи 39513917) за Договором про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 01.03.2019.

Згідно з Витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2019 справу № 908/1114/19 передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.05.2019 у справі № 908/1114/19 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1114/19. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.06.2019 о/об 11 год. 00 хв. У порядку підготовки справи до розгляду, зокрема, запропоновано відповідачу подати до суду відзив в строк до 19.06.2019 (включно).

19.06.2019 до суду від відповідача надійшов відзив вих. № 255 від 18.06.2019, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. До відзиву відповідачем додано заяву вих. № 254 від 18.06.2019 про застосування строків позовної давності та клопотання вих. № 253 від 18.06.2019 про відкладення розгляду справи на більш пізнішій строк.

Крім того, 19.06.2019 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» надійшла зустрічна позовна заява вих. № 248 від 14.06.2019 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 03.01.2019.

Згідно з Витягом із протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.06.2019, зустрічну позовну заяву у даній справі передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 у справі № 908/1114/19 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» вих. № 248 від 14.06.2019 про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 03.01.2019 до розгляду. Об`єднано первісний позов із зустрічним позовом в одне провадження в рамках справи № 908/1114/19. Зустрічну позовну заяву призначено до розгляду разом із первісним позовом у підготовчому засіданні на 21.06.2019 о/об 11 год. 00 хв.

Враховуючи необхідність надання сторонам можливості реалізувати процесуальні права щодо подання відповідей на відзиви та заперечення на клопотання та доказів на їх обґрунтування, суд постановив ухвалу від 21.06.2019 про відкладення розгляду справи на 12.07.2019 на 10 год. 30 хв., про що сторони повідомлені належним чином.

21.06.2019 до суду від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов з доказами направлення примірника відзиву іншій стороні у справі.

08.07.2019 від позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив та відповідь на заяву про застосування строку позовної давності з доказами направлення іншій стороні у справі.

В судовому засіданні 12.07.2019 представники сторін підтримали подані письмові документи.

За наслідками судового засідання 12.07.2019, для надання часу для підготовки ТОВ «Український Рітейл» відповіді на відзив на зустрічну позовну заяву, заперечень на відповідь на відзив, а також реалізації права сторін на подання заяв та клопотань процесуального характеру, суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.07.2019 об 11 год. 00 хв., повідомивши про місце, дату і час нового судового засідання присутніх представників сторін в судовому засіданні під розписку.

18.07.2019 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» надійшло клопотання, подане в порядку ч. 1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, про залучення до участі у справі в якості співвідповідача за зустрічним позовом у даній справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» , ідентифікаційний код юридичної особи 31272278 (83007, м. Донецьк, вул. Єременка, 15, адреса для листування: 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3).

24.07.2019 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» надійшло клопотання вих. № 344 від 15.07.2019 про відкладення розгляду справи на більш пізніший строк, у зв`язку з перебуванням 29.07.2019 представника ТОВ «Український Рітейл» у Центральному апеляційному господарському суді. До клопотання представником додано копію ухвали суду.

В судовому засіданні 29.07.2019 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Суд продовжив підготовче засідання та оголосив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» про залучення співвідповідача за зустрічною позовною вимогою та відкладення розгляду справи.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» проти задоволення клопотання про залучення співвідповідача не заперечував, залишив вирішення клопотання на розсуд суду. Клопотання про відкладення розгляду справи вважає необґрунтованим.

На підставі ч. 1 ст. 48 ГПК України, враховуючи, що предметом спору за зустрічним позовом у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 03.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» , ідентифікаційний код юридичної особи 39513917 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» , ідентифікаційний код юридичної особи 31272278, які є зобов`язаними за оскаржуваним договором, суд ухвалою від 29.07.2019 задовольнив клопотання позивача за зустрічним позовом про залучення до участі у справі співвідповідача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» , ідентифікаційний код юридичної особи 31272278. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» про відкладення розгляду справи задоволено частково. Враховуючи залучення до участі у справі співвідповідача, строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів і підготовче провадження відкладено на 28.08.2019 об 11 год. 30 хв., про що учасники судового процесу повідомлені належним чином.

Представник ТОВ «Український Рітейл» в судове засідання 28.08.2019 не з`явився.

Суд продовжив підготовче засідання.

На початку судового засідання 28.08.2019 суд повідомив присутнього представника відповідачів за зустрічним позовом про надходження від позивача за зустрічним позовом клопотання про відкладення розгляду справи та не прийняття клопотання до розгляду, у зв`язку з його надходженням електронною поштою без електронного цифрового підпису. А також, про надходження від відповідача 2 відзиву на зустрічну позовну заяву із доказами його направлення іншим учасникам справи та прийняття його до розгляду судом.

В судовому засіданні представник відповідачів за зустрічним позовом на запитання суду зазначив, що всі пояснення надані, всі наявні докази подані до матеріалів справи, клопотання та заяви, відсутні.

Представник відповідачів за зустрічним позовом не заперечував проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

За наслідками судового засідання 28.08.2019, суд, на підставі ст. 185 ГПК України, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 11.09.2019 о 11 год. 30 хв., про що присутній представник учасників справи повідомлений в приміщенні суду під розписку та під звукозапис.

В судовому засіданні 11.09.2019 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» в судове засідання 11.09.2019 не з`явився.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, станом на 04.09.2019 місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» є: 49126, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Бульвар Слави, буд. 45.

Враховуючи зміну місцезнаходження відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом у даній справі, для його належного повідомлення про час та місце розгляду справи, суд, на підставі п.1 ч. 2 ст. 202, ч. 1 ст. 216 ГПК України, постановив ухвалу від 11.09.2019 про відкладення розгляду справи на 26.09.2019 на 11 год. 30 хв., про що присутній представник відповідачів за зустрічним позовом повідомлений в судовому засіданні під розписку та звукозапис.

В судовому засіданні 26.09.2019 був присутній представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» , здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» свого представника в судове засідання 26.09.2019 не направило, причин неявки суду не повідомило, про час та місце розгляду справи повідомлене належним чином.

Представник позивача та відповідачів за зустрічним позовом підтримав вимоги первісного позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» основного боргу за поставлений товар в сумі 1030562,72 грн. та пені в сумі 144843,46 грн. за прострочення строків розрахунків за Договором поставки №121/Б від 03.03.2014, укладеного відповідачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» (ідентифікаційний код юридичної особи 31272278), яке, у свою чергу, передало свої права вимоги за цим договором позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» (ідентифікаційний код юридичної особи 39513917) за Договором про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 01.03.2019.

Крім того, підтримав вимоги заяви про поновлення строку позовної давності для звернення з відповідним позовом. У даній заяві позивач посилався на те, що заборгованість за поставлений товар виникла в 2015 році і станом на день звернення обов`язок з оплати поставленого товару покупцем не виконаний. Місцезнаходженням постачальника є м. Донецьк. В результаті артобстрілу 28.08.2014 у м. Донецьк була пошкоджена будівля офісу постачальника. У зв`язку із зазначеними подіями діяльність в офісі була частково припинена. Тільки наприкінці грудня 2018 року вдалося відновити частковий доступ до будівлі офісу та вивезти частину документів. На підтвердження зазначених обставин позивач надав відповідні докази. Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати поважними причинами пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до правової позиції відповідача, викладеної у відзиві, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач не надав належним чином оформлених первинних документів, що підтверджують факт поставки товару на спірну суму в рамках укладеного сторонами договору поставки. Зокрема, посилається на те, що видаткові накладні не містять посилання на дату та номер договору поставки, номери та дати замовлень, не надано товарно-транспортні накладні. Акт звірки взаємних розрахунків, на думку відповідача, не є належним доказом наявності заборгованості. Щодо заяви позивача про поновлення строку позовної давності відповідача зауважив, що посилання позивача на неможливість доступу до будівлі офісу є необґрунтованими та безпідставними. Щодо заявленої до стягнення пені відповідач зауважив, що договором відступлення права вимоги позивачу не було передано право на стягнення пені за договором поставки.

В письмовій заяві до суду відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до заявлених вимог.

Позивач у відповіді на відзив зауважив, що відповідач відповідно до п. 3.5 договору поставки мав право відмовитися від прийняття товару, у разі невідповідності супровідних документів поставленому товару, однак відповідач прийняв товар у повному обсязі. Також відповідач не надав доказів того, що поставка товару була здійснення не в рамках договору поставки №121/Б від 03.03.2014, а в межах іншої угоди. Щодо неподання товарно-транспортних накладних позивач зазначив, що поставка товару здійснювалася власним транспортом постачальника без залучення третіх осіб та без укладення договору на перевезення, тому товарно-транспортні накладні відсутні.

У відповіді на заяву про застосування строків позовної давності позивач зазначив що підписання відповідачем акту звірки станом на 31.08.2016 є визнанням боргу та підставою для переривання строку позовної давності.

Відповідно до зустрічної позовної заяви відповідач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги №03/01-19 від 03.01.2019, посилаючись на те, що даний договір за своїм змістом є договором факторингу і, укладаючи даний договір, позивач надав відповідачу-2 фінансову послугу, не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги. Зауважив, що за змістом спірного договору позивачу передано право вимоги тільки щодо основного боргу за договором поставки, однак позивач просить стягнути з відповідача також пеню. Відповідач звернув увагу суду, що згідно підписаного акту звірки між двома сторонами заборгованість складає 788172,40 грн. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про наявність у позивача мети отримання прибутку, що підпадає під визначення фінансових послуг. Враховуючи викладене, спірний договір, на думку відповідача, укладений з порушеннями норм ст. 1073 Цивільного кодексу України.

Представник позивача та відповідачів за зустрічним позовом заперечив проти задоволення зустрічного позову відповідача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 03/01-19 від 03.01.2019. Позивач у відзиві на зустрічну позовну заяву зазначив, що право кредитора на відступлення права регулюється нормами статей 512, 513, 516 Цивільного кодексу України, не є фінансовою послугою, не має на меті отримання прибутку та не потребує відповідного ліцензування. Позивач вважає безпідставними доводи відповідача про наявність у позивача мети отримання прибутку. Щодо права позивача нараховувати пеню позивач зауважив, що в п. 1.2 договору про відступлення права вимоги зазначено точну суму боргу, але не обмежено право позивача стягувати лише цю суму. У зв`язку з цим позивач вважає, що має право стягувати також штрафні санкції, передбачені договором.

В судовому засіданні 26.09.2019 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідачів за зустрічним позовом, суд

УСТАНОВИВ:

03.03.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю Український Рітейл (покупець, відповідач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю Приватна фірма ВИОЛА (постачальник, відповідач-2 за зустрічним позовом) укладено договір поставки №121/Б з протоколом розбіжностей (далі - договір поставки).

За умовами п. 1.1 договору постачальник зобов`язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати товар (далі - товар) на умовах даного договору.

Згідно з п. 1.2 договору найменування, асортимент і ціна товару, що поставляється, зазначаються у додатку №1 ( Специфікація ), що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору товар поставляється постачальником окремими партіями згідно із замовленнями на поставку.

Сторони погодили у п. 2.2 договору, що замовлення передаються покупцем нарочно, факсимільним зв`язком або електронним зв`язком, а у випадку відсутності таких - телефонограмою.

Пунктом 2.8 договору встановлено, що зобов`язання з поставки вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином оформлених товаросупровідних документів покупцю згідно з умовами даного договору та діючого законодавства України.

Відповідно до п. 3.7 договору (в редакції протоколу розбіжностей) разом із товаром постачальник зобов`язаний надати наступні товаросупровідні документи:

- замовлення на поставку з відміткою постачальника (підписом та печаткою) про отримання замовлення;

- товарну накладну;

- товарно-транспортну накладну (якщо доставку здійснює перевізник);

- податкову накладну (крім випадків, передбачених законодавством і договором);

- посвідчення якості товару;

- інші документи на товар, надання яких передбачено законодавством України;

- довіреність на представника постачальника чи перевізника, яка надає право передачі товару, фіксації фактів невідповідності товару та/або супровідних документів умовам договору або законодавства, отримання листів та документів від покупця.

За умовами п. 6.5 до договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дня поставки товару. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2014. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін у письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично пролонгується на кожний наступний рік.

Сторони не надали суду доказів припинення дії договору. Отже, умови договору є чинними на момент розгляду даної справи судом.

На виконання договору поставки постачальник поставив покупцю в період з 01.04.2015 по 16.07.2015 товар на загальну суму 3715620,52 грн., що підтверджується видатковими накладними :

№ВБ1114/03 від 01.04.2015 на суму 131472,00 грн;

№ВБ1132/03 від 02.04.2015 на суму 73243,73 грн;

№ВБ1157/03 від 06.04.2015 на суму 59652,48 грн;

№ВБ1184/03 від 07.04.2015 на суму 190475,06 грн;

№ВБ1210/03 від 10.04.2015 на суму 245953,44 грн;

№ВБ1241/03 від 15.04.2015 на суму 25417,44 грн;

№ВБ1258/03 від 16.04.2015 на суму 35205,12 грн;

№ВБ1262/03 від 16.04.2015 на суму 82191,48 грн;

№ВБ1263/03 від 16.04.2015 на суму 158119,90 грн;

№ВБ1270/03 від 17.04.2015 на суму 43683,12 грн;

№ВБ-1528 від 17.04.2015 на суму 248986,37 грн;

№ВБ1293/03 від 22.04.2015 на суму 218880,00 грн;

№ВБ1294/03 від 22.04.2015 на суму 46731,19 грн;

№ВБ1316/03 від 24.04.2015 на суму 342248,70 грн;

№ВБ1318/03 від 24.04.2015 на суму 88808,42 грн;

№ВБ1319/03 від 24.04.2015 на суму 782000,00 грн;

№ВБ-1564 від 24.04.2015 на суму 28951,49 грн;

№ВБ-1565 від 24.04.2015 на суму 46642,18 грн;

№ВБ1317/03 від 28.04.2015 на суму 120707,28 грн;

№ВБ1336/03 від 28.04.2015 на суму 14865,98 грн;

№ВБ1342/03 від 29.04.2015 на суму 41972,64 грн;

№ВБ1396/03 від 06.05.2015 на суму 24894,38 грн;

№ВБ1431/03 від 12.05.2015 на суму 9072,00 грн;

№ВБ1437/03 від 13.05.2015 на суму 263,04 грн;

№ВБ1438/03 від 13.05.2015 на суму 37712,50 грн;

№ВБ1445/03 від 13.05.2015 на суму 42336,00 грн;

№ВБ1461/03 від 18.05.2015 на суму 20332,00 грн;

№ВБ1487/03 від 21.05.2015 на суму 1841,28 грн;

№ВБ1488/03 від 21.05.2015 на суму 35819,33 грн;

№ВБ1529/03 від 29.05.2015 на суму 51268,87 грн;

№ВБ1558/03 від 04.06.2015 на суму 53178,65 грн;

№ВБ1720/03 від 02.07.2015 на суму 136820,48 грн;

№ВБ1721/03 від 02.07.2015 на суму 25085,52 грн;

№ВБ1778/03 від 16.07.2015 на суму 116751,10 грн;

№ВБ1779/03 від 16.07.2015 на суму 134037,35 грн.

Покупець здійснив часткову оплату поставленого товару.

В акті звірки взаємних розрахунків за серпень 2016 року сторони засвідчили, що заборгованість покупця перед постачальником за поставлений товар станом на 31.08.2016 складає 1030562,72 грн.

Неоплаченою частково залишились видаткова накладна №ВБ1319/03 від 24.04.2015 на суму 88010,65 грн та повністю не оплачені видаткові накладні:

№ВБ-1564 від 24.04.2015 на суму 28951,49 грн;

№ВБ-1565 від 24.04.2015 на суму 46642,18 грн;

№ВБ1317/03 від 28.04.2015 на суму 120707,28 грн;

№ВБ1336/03 від 28.04.2015 на суму 14865,98 грн;

№ВБ1342/03 від 29.04.2015 на суму 41972,64 грн;

№ВБ1396/03 від 06.05.2015 на суму 24894,38 грн;

№ВБ1431/03 від 12.05.2015 на суму 9072,00 грн;

№ВБ1437/03 від 13.05.2015 на суму 263,04 грн;

№ВБ1438/03 від 13.05.2015 на суму 37712,50 грн;

№ВБ1445/03 від 13.05.2015 на суму 42336,00 грн;

№ВБ1461/03 від 18.05.2015 на суму 20332,00 грн;

№ВБ1487/03 від 21.05.2015 на суму 1841,28 грн;

№ВБ1488/03 від 21.05.2015 на суму 35819,33 грн;

№ВБ1529/03 від 29.05.2015 на суму 51268,87 грн;

№ВБ1558/03 від 04.06.2015 на суму 53178,65 грн;

№ВБ1720/03 від 02.07.2015 на суму 136820,48 грн;

№ВБ1721/03 від 02.07.2015 на суму 25085,52 грн;

№ВБ1778/03 від 16.07.2015 на суму 116751,10 грн;

№ВБ1779/03 від 16.07.2015 на суму 134037,35 грн.

Загалом сума боргу за цими видатковими накладними становить 1030562,72 грн.

03.01.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» (кредитор, відповідач-2 за зустрічним позовом) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» (новий кредитор, позивач за первісним позовом) уклали договір №03/01-19 про відступлення права вимоги (далі - договір відступлення), за яким кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, належне кредитору, та стає новим кредитором за договором поставки №121/Б від 03.03.2014 (далі - основний договір).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.3 договору відступлення новий кредитор повністю отримує право (замість кредитора) вимагати від боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» ) виконання зобов`язань за основним договором в сумі 1030562,72 грн. Право вимоги кредитора та боржника на суму 1030562,72 грн за основним договором підтверджується накладними згідно додатку №1 до цього договору та актом звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2016, які передаються кредитором новому кредитору в момент підписання сторонами даного договору.

Згідно з п. 4.1 договору відступлення, сума відступленого права вимоги становить 1030562,72 грн. Розрахунки між сторонами за даним договором не передбачені.

У пунктах 2.1, 2.2 договору відступлення зазначено, що підписанням даного договору сторони підтверджують передачу кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів в підтвердження права вимоги за основним договором. Одночасно з підписання даного договору кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Зобов`язання направити повідомлення боржнику про укладення даного договору покладається на нового кредитора.

Відповідно до п. 5.1 договору відступлення цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даною угодою.

30.01.2019 новий кредитор надіслав боржнику повідомлення вих. №36 від 30.01.2019 про відступлення права вимоги за договором поставки та претензію вих. №37 від 30.01.2019 про сплату заборгованості за договором поставки в сумі 1030562,72 грн., які отримані боржником 05.02.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки боржник не сплатив суму боргу новому кредитору згідно його вимоги, новий кредитор (Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» ) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» ) 1175406,18 грн, з яких 1030562,72 грн - основний борг, 144843,46 грн - пеня.

Спірні правовідносини сторін є господарськими, виникли з договору поставки №121/Б від 03.03.2014 та договору про відступлення права вимоги №03/01-19 від 03.01.2019.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За умовами п. 6.5 до договору відповідач мав оплатити товар протягом 60 календарних днів з дня поставки товару.

Пунктом 2.8 договору встановлено, що зобов`язання з поставки вважаються виконаними з моменту передачі товару та повного пакету належним чином оформлених товаросупровідних документів покупцю згідно умов даного договору та діючого законодавства України.

На підтвердження поставки товару відповідачу позивач надав суду видаткові накладні, на яких містяться підписи та печатки з боку відповідача про прийняття товару.

Щодо товарно-транспортних накладних позивач повідомив, що вони не складались, оскільки поставка товару здійснювалась силами постачальника без залучення третіх осіб (перевізника).

Відповідно до п. 3.7 договору (в редакції протоколу розбіжностей) разом із товаром постачальник зобов`язаний надати товарно-транспортну накладну (якщо доставку здійснює перевізник).

Отже, в даному випадку надання товарно-транспортних накладних не є обов`язковим.

Суд зауважує, що відповідач не заперечує факт отримання товару, а заперечує проти позову з підстав надання, на думку відповідача, неналежно оформлених документів на підтвердження факту поставки, а також доказів здійснення поставки саме в рамках договору поставки №121/Б від 03.03.2014.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач не надав доказів на підтвердження існування між постачальником та покупцем договірних правовідносин за іншим договором поставки, тому заперечення відповідача щодо здійснення спірних поставок не в рамках договору поставки №121/Б від 03.03.2014 є безпідставними.

Відповідач не довів, що з боку постачальника були порушені умови договору №121/Б від 03.03.2014 щодо поставки товару або надання належних товаросупровідних документів на товар.

Відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Сторони погодили в п. п. 3.5, 3.6 договору, що якщо при прийманні товару виявиться невідповідність супровідних документів поставленому товару, умовам договору або вимогам законодавства (кількість, ціна, інші обов`язкові реквізити первинних документів), покупець вправі відмовитися від приймання товару або прийняти товар, якщо якість товару відповідає вимогам договору.

Якщо при прийманні товару виявиться невідповідність (помилки) у супровідних документах або невідповідність товару, що приймається, супровідним документам, у момент приймання складається акт розбіжностей з участю представника покупця та особи, яка безпосередньо здійснює поставку (передачу) товару, в якому зазначаються виявлені при прийманні невідповідності.

Відповідач не надав доказів складення акту розбіжностей в порядку п. 3.6 договору, доказів повернення товару постачальнику, доказів звернення до постачальника з претензіями щодо кількості та якості поставленого товару або відсутності належних товаросупровідних документів на товар.

Пунктом 3.10 договору передбачено, що покупець вправі відмовитись від приймання товару, поставленого постачальником, якщо товар поставлено без відповідного замовлення покупця та/або поставлений постачальником з порушенням умов даного договору.

В даному випадку весь товар згідно спірних накладних відповідачем прийнятий, що свідчить про його згоду з поставленою кількістю та асортиментом товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач виконав зобов`язання з поставки товару відповідно до умов п. 2.8 договору.

Отже, відповідач мав оплатити товар на користь постачальника протягом 60 календарних днів з моменту поставки.

У встановлений строк відповідач не здійснив оплату поставленого товару.

В акті звірки взаємних розрахунків за серпень 2016 року сторони засвідчили, що заборгованість покупця перед постачальником за поставлений товар станом на 31.08.2016 складає 1030562,72 грн.

Підписання акта звірки свідчить про визнання заборгованості (аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного суду від 03.07.2019 у справі № 187/789/17).

Відповідач не надав суду доказів оплати товару на суму 1030562,72 грн.

Право вимоги вказаної заборгованості було відступлено постачальником 03.01.2019 новому кредитору (позивачу) за договором №03/01-19 про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором поставки №121/Б від 03.03.2014 не обмежено право кредитора на відступлення свого права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Договір поставки №121/Б від 03.03.2014 укладено в простій письмовій формі. Форма договору про відступлення права вимоги №03/01-19 від 03.01.2019 відповідає формі основного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні. Однак у договорі про заміну кредитора (про відступлення права вимоги) сторони вправі самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора. Сторони можуть провести часткову заміну кредитора у зобов`язанні за умови подільності зобов`язання. У первісного кредитора є можливість передати новому кредиторові право на стягнення неустойки (штрафу, пені), відсотків або відшкодування збитків окремо від передачі прав вимоги за основним зобов`язанням.

В даному випадку сторони в договорі відступлення не зробили виключень із загального правила про перехід до нового кредитора усіх прав, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні. А той факт, що сума переданого права була зазначена тільки щодо основного боргу, за висновком суду, не позбавляє нового кредитора права на нарахування пені за порушення грошового зобов`язання, права вимоги за яким передано, оскільки в договорі відступлення сторони прямо не зазначили про те, що право нарахування штрафних санкцій не передається. А відтак, право нарахування штрафних санкцій на суму заборгованості перейшло до нового кредитора в силу загальної норми ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України, яка визначає перехід до нового кредитора усього обсягу прав первісного кредитора, на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи порушення відповідачем умов договору щодо оплати поставленого товару на суму 1030562,72 грн, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар в розмірі 1030562,72 грн підлягають задоволенню.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.11 договору (в редакції протоколу розбіжностей) передбачено, що при порушенні строку оплати, передбаченого п. 6.5 даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення, від вартості несвоєчасно оплаченого товару, за кожний день прострочення оплати. Строку нарахування пені в договорі н визначено, отже нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За прострочення оплати боргу в сумі 1030562,72 грн позивач нарахував пеню на підставі п. 8.11 договору в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 11.10.2016 по 10.04.2017 в загальному розмірі 144843,46 грн.

Суд визнав вимоги про стягнення пені безпідставними з огляду на те, що пеня розрахована після спливу шестимісячного строку для нарахування пені.

Як вбачається з матеріалів справи, остання спірна поставка відбулась 16.07.2015. Отже, строк оплати по ній (60 календарних днів) сплив 14.09.2015, а прострочення оплати виникло з 15.09.2015.

Таким чином, шестимісячний строк нарахування пені за прострочення оплати товару за останньою спірною поставкою сплив 14.03.2016.

Позивач розрахував пеню за період з 11.10.2016 по 10.04.2017, тобто за межами встановленого законодавством періоду, що є безпідставним.

Враховуючи викладене, вимоги про стягнення пені в розмірі 144843,46 грн пред`явлені позивачем необґрунтовано та не підлягають задоволенню.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до пред`явлених вимог, а позивач заявив клопотання про поновлення строку для звернення до суду з позовом.

Розглянувши вказані клопотання, суд відмовив у їх задоволенні, виходячи з такого.

Частиною 1 статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

За приписами ч. 1 ст. 257, п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як встановлено судом, не оплаченими є видаткові накладні за період з 24.04.2015 по 16.07.2015 на суму 1030562,72 грн. Строк оплати за першою спірною поставкою сплив 23.06.2015, а прострочення оплати виникло 24.06.2015.

Разом із тим, перша спірна поставка відповідачем частково оплачена.

Останній платіж відповідач здійснив 11.08.2016 у розмірі 50000,00 грн, що відображено в акті звірки взаємних розрахунків сторін за серпень 2016 року.

В цьому акті взаємних розрахунків відповідач визнав усю спірну суму заборгованості в розмірі 103056,72 грн станом на 31.08.2016.

За таких обставин строк позовної давності щодо вимог про стягнення цього боргу перервався і почав перебіг заново.

Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 27.05.2019 (позов направлено поштою), тобто в межах трирічного строку позовної давності для стягнення основного боргу. У зв`язку з цим відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності а також для задоволення клопотання позивача про поновлення цього строку, оскільки він фактично не пропущений щодо стягнення основного боргу.

Щодо вимог про стягнення пені питання про позовну давність судом не вирішувалося у зв`язку з відмовою у задоволенні цих вимог по суті.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд первісного позову покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог - в сумі 15458,44 грн.

Розглянувши зустрічний позов відповідача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 03/01-19 від 03.01.2019, суд відмовив у його задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до зустрічної позовної заяви відповідач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги №03/01-19 від 03.01.2019, посилаючись на те, що даний договір за своїм змістом є договором факторингу і, укладаючи даний договір, позивач надав відповідачу-2 фінансову послугу, не маючи спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення зазначеної послуги. Зауважив, що за змістом спірного договору позивачу передано право вимоги тільки щодо основного боргу за договором поставки, однак позивач просить стягнути з відповідача також пеню. Відповідач звернув увагу суду, що згідно підписаного акту звірки між двома сторонами заборгованість складає 788172,40 грн. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про наявність у позивача мети отримання прибутку, що підпадає під визначення фінансових послуг. Враховуючи викладене, спірний договір, на думку відповідача, укладений з порушеннями норм ст. 1073 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Глава 47 Цивільного кодексу України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов`язанні.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з тим, відносини факторингу регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1079 Цивільного кодексу України встановлено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", факторинг є фінансовою послугою.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Разом із цим, законодавець визначив факторинг як кредитну операцію, про що зазначено у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Виходячи із системного аналізу зазначених норм матеріального законодавства, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 Цивільного кодексу України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов`язком клієнта оплатити користування ними.

При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

У разі ж якщо договором передбачено відступлення первісним кредитором права вимоги до боржника новому кредитору з обов`язком нового кредитора сплатити за це первісному кредитору відповідні грошові кошти, та не передбачено зворотного обов`язку первісного кредитора з оплати новому кредитору відповідної плати за надання грошових коштів взамін відступленої вимоги, то такий договір не може бути визнаний договором факторингу, а є за правовою природою оплатним договором відступлення права вимоги (цесії).

Договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором.

Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса - вони базуються на заміні кредитора у зобов`язанні (відступленні права вимоги).

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/2489/17.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Проаналізувавши зміст укладеного Договору про відступлення права вимоги №03/01-19 від 03.01.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна зі сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Доводи відповідача про те, що вимоги позивача про стягнення пені з відповідача свідчать про мету отримання прибутку є необґрунтованими, оскільки, як було встановлено судом, право стягнення пені входить в обсяг переданого позивачу права вимоги за договором відступлення права вимоги та не свідчить про мету отримання прибутку новим кредитором, оскільки право нарахування та стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання є правом кредитора відповідно до норм законодавства та умов договору.

З огляду на вищезазначене, доводи позивача за зустрічним позовом про те, що оспорюваний правочин є договором факторингу, за яким надано фінансову послугу без відповідного дозволу (ліцензії), визнаються судом безпідставними, необґрунтовані та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ТОВ "Український Рітейл" до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» та відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА» про визнання недійсним договору про визнання недійсним договору відступлення права вимоги №03/01-19 від 03.01.2019 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за розгляд зустрічного позову в сумі 1921,00 грн. покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український Рітейл» , ідентифікаційний код юридичної особи 34604386 (юридична адреса: 49126, м.Дніпро, бул. Слави, буд. 45) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватна фірма «ВИОЛА+» , ідентифікаційний код юридичної особи 39513917 (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 3) 1030562 (один мільйон тридцять тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн 72 коп. - основного боргу та 15458 (п`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 44 коп. судового збору.

3. В іншій частині у первісному позові відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 01.10.2019.

Суддя А.О. Науменко