Рішення

від 25.09.2019 по справі 922/1258/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1258/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомАкціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570 допершого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Про", 61091, м. Харків, пр-д Стадіонний, 12, кв. 118, код 37092159 , другого відповідача - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 про стягнення 69 440,22 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

першого відповідача - не з`явився

другого відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Про", як боржника, та ОСОБА_1 , як поручителя, заборгованості за кредитним договором № б/н від 18.08.2017 в розмірі 69 440,22 грн. (25 569,75 грн. заборгованість за кредитом, 36 232,52 грн. заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 4 000 грн. заборгованість за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 3 637,95 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2019, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

24.05.2019 до суду надійшла відповідь відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України в Київській області та м. Києві на запит суду щодо місця реєстрації другого відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.05.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги ціну позову, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.07.2019 суд перейшов до розгляду справи № 922/1259/19 за правилами загального позовного провадження та розпочав підготовче провадження у справі.

Ухвалою суду від 31.07.2019 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

17.09.2019 першим відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 22656) в якому відповідач повідомив суд про відсутність заборгованості перед банком, що було встановлено при розгляді господарським судом Харківської області справи №922/3435/18.

Згідно до ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповіді 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Згідно вимог статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства зокрема є: 1) верховенство права, 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, 4) змагальність сторін, 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення.

Згідно ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи обставини, які повідомлені відповідачем у відзиві на позовну заяву, суть та характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність долучення вказаного відзиву до матеріалів справи та дослідження викладених в ньому обставин.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті, яке розпочалося 28.08.2019 були оголошені перерви до 18.09.2019 та до 25.09.2019.

Представники сторін в судове засідання 25.09.2019 не з`явилися.

Позивачем не було надано до суду пояснень щодо обставин, повідомлених у відзиві на позовну заяву.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про перенесення судового засідання, у зв`язку з зайнятістю його представника та неможливістю явки до суду 25.09.2019.

Розглянувши вказане клопотання позивача, суд відмовляє в його задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, розгляд справи № 922/1258/19 по суті було розпочато 28.09.2019.

Таким чином, останнім днем розгляду справи по суті є 26.09.2019.

При цьому, нормами ГПК України не передбачено можливості продовження строків розгляду справи по суті.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників позивача та відповідачів.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, скорочене рішення (вступна та резолютивна частина) підписано судом без його проголошення.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснюється, відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України

Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписом статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Суд зауважує, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Жук проти України" (Заява № 45783/05) від 21.10.2010р. (пункт 25) викладено наступне: Суд нагадує, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред`явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду.

Як визначив Європейський Суд з прав людини у справі "Ноймайстер проти Австрії" (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.

Європейський Суд з прав людини визнав порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у випадках, коли національні суди ухвалювали рішення, якими було відмовлено у можливості представити певні докази (справа "Мантованеллі проти Франції" 1997 рік), зокрема, висновки експертів (справа "Бьоніш проти Австрії" (п.32 рішення від 6 травня 1985 року).

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 18.08.2017 ним через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із першим відповідачем з використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ", згідно якої перший відповідач як позичальник приєднався до розділу 3.2.8 Умов та правил надання банківських послуг (надалі - Умови), що розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ "Приватбанк".

Позивач вважає, що таким чином 18.08.2017 між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №б/н, який за своєю правовою природою є договором приєднання, та складається із Анкети-заяви та Умов.

Як вказує позивач, 22.08.2017 на підставі укладеного договору він перерахував на поточний рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн., що підтверджується відповідною випискою по рахунку.

В подальшому, як стверджує ПАТ КБ "Приватбанк", в порушення відповідних умов договору, відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії, зокрема, посилаючись на ч. 2 ст. 1050 ЦК України, тому станом на 05.04.2019 заборгованість відповідача за договором становить 69 440,22 грн. і складається з: заборгованості за кредитом в сумі 25 569,75 грн., заборгованості за відсотками в сумі 36 232,52 грн., заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії в сумі 4 000,00 грн. та пені в сумі 3 637,95 грн.

Посилаючись на ст. 15 і 16 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 18.08.2017 в загальному розмірі 69 440,22 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

В своєму відзиві на позовну заяву, перший відповідач підтверджує, що дійсно 18 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕКТОР ПРО та акціонерним товариством комерційний банк ПРИВАТБАНК був укладений кредитний договір. Для забезпечення виконання Товариством своїх зобов`язань перед Позивачем, між АТ КБ ПРИВАТБАНК та фізичною особою ОСОБА_1 був укладений договір поруки № РОШ 50298297000 від 17 серпня 2017 року про солідарну відповідальність поручителя та боржника перед кредитором.

Оскільки, на момент розгляду справи по суті, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставин про отримання першим відповідачем коштів від позивача та добровільності їх визнання, суд вважає, що в цій частині (саме отримання коштів) вони не підлягають доказуванню.

Щодо визнання першим відповідачем в своєму відзиві факту підписання між АТ КБ ПРИВАТБАНК та фізичною особою ОСОБА_1 договору поруки № РОШ 50298297000 від 17 серпня 2017 року про солідарну відповідальність поручителя та боржника перед кредитором, суд не може прийняти таке визнання, оскільки, перший відповідач не є стороною договору поруки про який йде мова.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 25 569,75 грн. суд зазначає наступне.

При дослідженні матеріалів господарської справи №922/3435/18 судом встановлено, що 08 січня 2019 року суддею господарського суду Харківської області Тацій О. В. була прийнята позовна заява та відкрито провадження у спрощеному порядку по справі 922/3435/18 за позовом АТ КБ ПРИВАТБАНК до ТОВ ВЕКТОР ПРО та ОСОБА_1 як поручителя про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором Б/Н від 18.08.2017р. у розмірі 152 779,59 грн. саме основної заборгованості з повернення отриманих кредитних коштів за кредитним договором б/н від 18.08.2017.

Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕКТОР про було погашено вказану заборгованість у повному обсязі, про що свідчить квитанція від 18.01.2019 на суму 153 000,00 грн., наявна в матеріалах справи №922/3435/18, в якій зазначено призначення платежу "погашення кредитної заборгованості".

26 лютого 2019 року суддею господарського суду Харківської області була винесена ухвала про закриття провадження по справі 922/3435/18 у зв`язку з відсутністю предмету спору. Судове рішення розміщено в Єдиному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/80211227.

Вказана ухвала позивачем не оскаржувалась, набрала чинності після її оголошення, а отже позивач погодився з тим, що основна заборгованість з повернення отриманих кредитних коштів повернута першим відповідачем.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, станом на звернення позивачем до суду з цим позовом, у першого відповідача перед позивачем з повернення отриманих кредитних коштів (основна заборгованість) відсутня, що й встановлено ухвалою про закриття провадження по справі 922/3435/18 від 26.02.2019.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Банка в частині стягнення 25 569,75 грн. заборгованості за кредитом.

Щодо решти вимог заявлених Банком в частині стягнення 36 232,52 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість, 4 000 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, 3 637,95 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, суд, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ ПриватБанк ).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Підставою стягнення 36 232,52 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість позивач зазначає саме п. 3.2.8.3.3 та п. 3.2.8.9.1 Умов, а не анкети-заявки, 4 000 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії - п. 3.2.8.3.2 та п. 3.2.8.9 Умов, а не анкети-заявки, 3 637,95 грн. пені - п. 3.2.8.10.1 Умов.

Позивач надав суду копії роздруківки Анкети-заявки та роздруківки її перевірки з зазначенням реєстраційних номерів сертифікатів електронних підписів, а також витягу з "Умов та правил надання банківських послуг".

Посилання позивача на те, що підписавши Анкету-заяву, перший відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання послуг "КУБ", суд вважає безпідставними, оскільки ознайомлення з будь-яким документом та згода може бути підтверджено підписом особи.

Крім того, коли мова іде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення розміру ліміту тощо.

Із доказів, наявних в матеріалах справи, не вбачається підтвердження того, що першим відповідачем отримано та ознайомлено його під підпис з Умовами та правилами надання послуг "КУБ".

Дані документи мають бути складовою кредитного договору, оскільки Анкета-заява не містить всіх істотних умов кредитного договору, зокрема суми кредиту. Отже на підставі наявних в матеріалах справи документів не можна встановити, що сторони дійшли згоди із усіх істотних умов договору.

Зазначене в Анкеті-заяві про розміщення вказаних документів на сайті банку, додатково свідчить про те, що відповідачу їх на ознайомлення при підписанні Анкети-заяви та інших документів не позивачем не надано.

Позивачем не доведено факту ознайомлення першого відповідача з Умовами та правилами надання послуги "КУБ", в тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису.

Наявні в матеріалах справи Умови не містять підпису першого відповідача.

Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами договору (анкети-заявки) і що саме ці Умови мав на увазі перший відповідач, тобто до якої саме редакції Умов приєднався та зобов`язався виконувати перший відповідач.

Також з наданих позивачем Умов неможливо встановити їх чинність та дію станом саме на 18.08.2017.

Також, позивач не надав суду доказів введення в дію Умов і аутентичності редакції поданого витягу з розміщеним на сайті 18.08.2017.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 11.03.2015 у справі №6-16цс15, згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Твердження позивача, що 18.08.2017 між Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та ТОВ "ВЕКТОР ПРО" був укладений кредитний договір, який є за своєю правовою природою є договором приєднання, суд вважає необґрунтованими, оскільки: по-перше, згідно з ст. 634 ЦК України за договором приєднання умови встановлюються у формулярах або інших стандартних формах. В такому випадку ці умови мають бути однаковими та незмінними для всіх клієнтів банку, а також сторона, яка їх запропонувала, не може відмовити іншій стороні у приєднанні до договору. Однак, як убачається з п. 3.2.8.6 витягу з "Умов та правил надання банківських послуг", в редакції, доданій до позову, ці Умови містять положення, за яким позивач має право відмовити у видачі кредиту, тобто у приєднанні до кредитного договору.

По-друге, розмір кредиту визначається одноособово банком на його розсуд і не є однаковим для всіх клієнтів, які бажають приєднатися до цих умов. Відтак не можна стверджувати, що одна із істотних умов кредитного договору, яка відсутня у Анкеті-заяві, є узгодженою сторонами.

В третє, відповідно до абз. 3 п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" №1 від 24.11.2014, віднесення кредитних договорів до договорів приєднання за тією ознакою, що позичальник позбавлений можливості запропонувати свої умови договору, можливе у разі укладення такого договору між банком (іншою фінансовою установою) та фізичною особою, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи, перший відповідач є юридичною особою.

Крім того, позивачем не надано доказів затвердження Умов та правила надання кредиту "Кредит КУБ", на які він посилається позивач, ані нормативними актами НБУ, ані локальними актами самого позивача, а відтак вони не є обов`язковими для третіх осіб.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що Банк, звертаючись до суду, просить стягнути, заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеню за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, та комісію саме посилаючись на Умови та правила надання банківських послуг, інтернет-витяг з яких долучає до позовної заяви.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов (на підставі яких заявлені вимоги позивача) розумів перший відповідач, ознайомився та погодився із ним, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання першим відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення стягнення 36 232,52 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість на підставі п. 3.2.8.3.3 та п. 3.2.8.9.1 Умов, 4 000 грн. заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої на підставі п. 3.2.8.3.2 та п. 3.2.8.9 Умов та 3 637,95 грн. пені, нарахованої на підставі п. 3.2.8.10.1 Умов, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд не надає оцінку договору поруки, за яким заявлені вимоги до другого відповідача, оскільки за резільтатами розгляду вимог дійшов висновку про відсутність заборгованості першого відповідача перед позивачем по порерненню кредитних коштів та відсутність правових підстав для стягнення відсотків, комісії та пені.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Враховуючи відсутність у даній справі підстав для задоволення позову, - судові витрати, згідно з нормою ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор Про" та ОСОБА_1 відмовити повністю.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код 14360570.

Перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вектор Про", 61091, м. Харків, пр-д Стадіонний, 12, кв. 118 , код 37092159 .

Другий відповідач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Повне рішення складено "30" вересня 2019 р.

Суддя С.А. Прохоров