Постанова

від 26.09.2019 по справі 922/795/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2019 р. Справа № 922/795/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Гребенюк Н.В. , суддя Зубченко І.В.

секретар судового засідання Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - Паркулаб А.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП № 001523 від 05.01.18; довіреність б/н від 01.08.18 р.),

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2313) на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019 (повний текст складено 11.07.2019, суддя Сальнікова Г.І.) та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2019 та розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019 у справі №922/795/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрімлайт", м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "С - Инвест", м.Харків

про стягнення 850576,03 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрімлайт", звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "С - Инвест" про стягнення пені у розмірі 725650,81 грн. та 3 % річних у розмірі 124925,22 грн. за неналежне виконання відповідачем умов договору №144 від 03.12.2007.

В обгрунтування позову позивач посилається на те, що 30.10.2017 він направив відповідачу повідомлення №4 про розірвання договору №144 від 03.12.2007 в односторонньому порядку та вимогу повернути у строк до 29.01.2018 сплачені ТОВ Дрімлайт грошові кошти в сумі, еквівалентній 136025 доларів США по курсу НБУ на момент здійснення платежу. Як зазначає позивач, відповідач не визнав розірвання договору та відмовився повертати грошові кошти, у зв`язку з чим позивач звертався до суду з позовом у іншій справі, за результатами розгляду якої, рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2018 у справі №922/3821/17 розірвано укладений між ТОВ Дрімлайт та ТОВ С-Инвест договір №144 від 03.12.2007 та стягнуто з ТОВ С-Инвест на користь ТОВ Дрімлайт грошові кошти в розмірі 3877182, 92 грн. Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, просить суд стягнути з відповідача пеню на підставі п.7 додаткової угоди №1 від 16.06.2010 до договору, за період з 29.01.2018 по 22.03.2019 за прострочення виконання останнім обов`язку з повернення грошових коштів. Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за неналежне виконання відповідачем свого обов`язку з повернення позивачу грошових коштів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2019 у справі №922/795/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "С - Инвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дрімлайт" 90827,25 грн. 3 % річних та витрати зі сплати судового збору в сумі 1362,40 грн.

В наведеному рішенні суд першої інстанції зазначив про те, що договір №144 від 03.12.2007 розірвано за рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2018 у справі №922/3821/17, а тому, відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України, він є розірваним з дня набрання чинності вищезазначеним рішенням, тобто з 15.05.2018. Враховуючи ці обставини, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що саме з 15.05.2018 у відповідача виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти в сумі 3877182,92 грн. Здійснивши перерахунок 3% річних, господарський суд Харківської області частково задовольнив позов в цій частині та стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 90827,25 грн. за період з 15.05.2018 по 22.03.2019.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, суд першої інстанції послався на положення ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Оскільки обов`язок повернути позивачу грошові кошти в сумі 3877182,92 грн. виник у відповідача 15.05.2018 (день набрання чинності рішенням суду у справі №922/3821/17), місцевий господарський суд дійшов висновку про неправомірність нарахування позивачем пені за період з 29.01.2018 по 14.05.2018.

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 15.07.2019 стягнуто з ТОВ "Дрімлайт" на користь ТОВ "С-Инвест" 13398,25 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач не погодився із рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2019 у цій справі, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за період з 22.03.2018 по 15.05.2018 в сумі 97513,80 грн. та 3% річних за період з 29.01.2018 по 15.05.2018 в сумі 34097,97 грн. Просить в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що судом першої інстанції неправильно визначено правову природу, підстави виникнення зобов`язання відповідача з повернення позивачу грошових коштів, момент виникнення прострочення, а тому судом неправомірно відмовлено в задоволенні позову про стягнення з відповідача 3% річних за період з 29.01.2018 по 15.05.2018 та пені. Позивач вважає, що підставою виникнення зобов`язання відповідача є договір №144 від 03.12.2007; юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення зобов`язання повернення грошових коштів є отримання відповідачем листа позивача від 30.10.2017 з вимогою повернути грошові кошти; строк виконання зобов`язання встановлений в п.7 додаткової угоди №1 до договору №144 від 03.12.2007 і складав 90 днів.

Також в апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/795/19 та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви ТОВ "С-Инвест" про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

В цій частині апеляційна скарга мотивована тим, що у суду першої інстанції не було підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки судові витрати вже було розподілено під час прийняття основного рішення. Також позивач зазначає про те, що додаткове рішення, в порушення ч.3 ст.244 ГПК України, ухвалено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Позивач посилається на те, що відповідач не заявив суду першої інстанції про намір подати протягом 5 днів після ухвалення рішення докази понесення витрат на правничу допомогу. Також позивач вказує на те, що акт виконаних робіт №1 від 03.07.2019 поданий відповідачем суду з порушенням встановленого законом строку та містить недостовірні відомості щодо обсягу наданих послуг. Як зазначає позивач, матеріали справи не містять доказів щодо кількості часу, витраченого адвокатом Романченко О.М. на надання правової допомоги, а тому неможливо встановити співмірність витрат на оплату послуг адвоката з часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг.

Відповідач також не погодився з рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2019 у цій справі, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на наступні обставини:

- ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2017 у справі №922/3821/17 було забезпечено позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, які обліковуються на рахунках ТОВ С-Инвест ;

-на підставі наказу господарського суду Харківської області у справі №922/3821/17, 05.06.2018 державним виконавцем відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно ТОВ С-Инвест ;

-ухвалою господарського Харківської області від 26.06.2018 у справі №922/3821/17 ТОВ С-Инвест відстрочено до 06.02.2019 виконання рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018.

Вказані обставини, як зазначає відповідач, унеможливили виконання ним в добровільному порядку рішення суду у справі №922/3821/17, а отже, відсутня його вина у простроченні виконання зобов`язання з перерахування грошових коштів позивачу та, відповідно, відсутні підстави для нарахування 3% річних.

Крім того, відповідач вказує на те, що нарахування 3% річних після ухвалення рішення суду не передбачено нормами чинного законодавства. На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на постанови Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі 36-2491цс15 та від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №922/795/19 апеляційні скарги позивача та відповідача об`єднано в одне апеляційне провадження.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому проти доводів відповідача заперечує, зокрема, з тих підстав, що нарахування 3% річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, а не санкцією, у зв`язку з чим ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Відповідач надав суду клопотання №172 від 16.08.2019 про закриття провадження у справі №922/795/19, в якому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ТОВ Дрімлайт на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019, прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення пені в розмірі 628137,01 грн. та 3% річних в розмірі 90827,25 грн.

За поясненнями представника позивача в судовому засіданні 26.09.2019, він не заявляв суду про відмову від позову в частині стягнення пені в розмірі 628137,01 грн. та 3% річних в розмірі 90827,25 грн.

Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про безпідставність клопотання відповідача та відмову в його задоволенні.

Відповідач в судове засідання 26.09.2019 не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача надіслав суду клопотання (вх.№9109 від 25.09.2019) про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що він знаходиться у відрядженні у м.Києві та не зможе прибути в судове засідання Східного апеляційного господарського суду.

Судова колегія, розглянувши вказане клопотання відповідача, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Отже, підставою для відкладення розгляду справи за клопотанням учасника справи у випадку неможливості його явки у судове засідання є наявність обґрунтованих причин такої неявки, які підтверджені документально.

Заявник не надав суду доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в клопотанні.

Судова колегія приймає до уваги, що представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч. 1 ст. 58 ГПК України).

За змістом ч. 3 ст. 56 ГПК України, юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Враховуючи викладене, відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, - адвоката або керівника підприємства.

Крім того, відкладення розгляду справи є правом суду, яке реалізується у разі неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації відповідачем своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів встановила наступне.

03.12.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "С-Инвест" (забудовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дрімлайт" (замовником) укладено договір №144 (далі - договір) (а.с.12 т.1).

Відповідно до п.1.1 договору, забудовник здійснює будівництво офісного центру з об`єктами інфраструктури за адресою м. Харків, вул. Бажанова, 28, а замовник оплачує будівництво в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.1.4 договору, після здачі об`єкта в експлуатацію за умови виконання замовником всіх своїх зобов`язань, забудовник передає у власність замовника нежитлове приміщення орієнтовною площею 163 кв.м., розташоване на 9 поверсі.

Строк закінчення будівництва - 4 квартал 2009 року (п.1.6 договору).

За умовами п. 3.1. договору, вартість приміщення складає 1238429,18 грн., в т.ч. НДС 20% - 206404,86 грн., що на момент підписання даного договору складає еквівалент 240425,00 доларів США.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що замовник здійснює оплату в національній валюті України по курсу НБУ на момент оплати, збільшеному на поправочний коефіцієнт 1,02, шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок забудовника або безпосередньо в касу забудовнику у відповідності до узгодженого графіка, вказаного в Додатку №2, який є невід`ємною частиною договору.

У відповідності до п. 3.3. договору, у разі росту курсу долара США по відношенню до національної валюти сума, яка підлягає внесенню згідно графіка, збільшується прямо пропорційно росту курсу долара США, встановленому НБУ на момент оплати. Курс долара США збільшується на поправочний коефіцієнт 1,02.

16.06.2010 сторони підписали додаткову угоду №1 до договору (а.с.19 т.1).

Вказаною додатковою угодою п.1.6 договору викладено в наступній редакції: Строк закінчення будівництва - 4 квартал 2011 року (п.1 додаткової угоди).

Також додатковою угодою доповнено договір пунктом 1.7 наступного змісту:

Строк отримання забудовником дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт та строк поновлення будівельних робіт на об`єкті визначається 30 серпня 2010 року" (п.2 додаткової угоди).

Також додатковою угодою п. 3.1. договору викладено в наступній редакції:

"Вартість приміщення, передбаченого даним договором складає 1238429,18 грн., в т.ч. НДС 20% - 206404,86 грн. Вказана вартість приміщення є кінцевою та перерахунку не підлягає" (п.3 додаткової угоди).

Відповідно до пункту 4 додаткової угоди №1 до договору, станом на 30.09.08 року замовником внесено грошові кошти в сумі 700664,78 грн., в т.ч. НДС 20% - 116777,46 грн., згідно графіка здійснення платежів (Додаток №2 до договору), що складає еквівалент 136025,00 доларів США.

Згідно з пунктом 6 додаткової угоди №1 до договору, з моменту підписання даної додаткової угоди пункти 3.2, 3.3. договору та додаток №2 до договору "Графік здійснення платежів" вважати такими, що втратили силу.

Додатковою угодою сторони доповнили договір пунктом 7.9, виклавши його в такій редакції:

У випадку неприйняття забудовником заходів щодо виконання зобов`язань, передбачених п.2 дійсної додаткової угоди, замовник має право розірвати договір №144 від 03.12.07р. в односторонньому порядку.

Договір вважається розірваним з моменту отримання забудовником письмового повідомлення про дострокове розірвання договору.

Забудовник протягом 90 днів після розірвання договору зобов`язується повернути замовнику перераховані грошові кошти в сумі еквівалентній 136025,00 доларів США по курсу НБУ на момент платежу збільшеному на поправочний коефіцієнт 1,02.

За прострочення перерахування грошових коштів, передбачених п. 7.9. Договору, Забудовник сплачує Замовнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, чинної в період, за який обраховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 7.10 договору (в редакції додаткової угоди №1)).

Відповідно до п.7.2.2 договору, протягом 60 календарних днів з моменту отримання забудовником повідомлення про дострокове розірвання договору, сторони підписують угоду про його розірвання.

30.10.2017 позивач направив відповідачу лист №4, в якому повідомив про розірвання договору в односторонньому порядку і заявив вимогу повернути у строк до 29.01.2018 сплачені ТОВ "Дрімлайт" грошові кошти в сумі, еквівалентній 136 025,00 доларів США по курсу НБУ на момент здійснення платежу, збільшеної на коригуючий коефіцієнт 1,02 (а.с.20 т.1).

У відповідь, відповідач в листі №286 від 08.11.2017, вказав на те, що він не приймає односторонню відмову від договору, оскільки п.7.7 додаткової угоди до договору, яким передбачено право замовника на розірвання договору в односторонньому порядку, втратив свою силу (а.с.21 т.1).

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ Дрімлайт до господарського суду Харківської області з позовом у іншій справі до ТОВ С-Инвест про розірвання договору №144 від 03.12.2007 та стягнення з ТОВ С-Инвест грошових коштів в сумі 3877182,92 грн., що еквівалентно 136025 доларів США.

За результатами розгляду вказаного спору, рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2018 у справі №922/3821/17 (а.с.22 т.1) позов ТОВ "Дрімлайт" до ТОВ "С-Инвест" задоволено повністю.

Розірвано договір №144 від 03.12.2007 року, укладений між ТОВ "Дрімлайт" та ТОВ "С-Инвест" та стягнуто з ТОВ "С-Инвест" на користь ТОВ "Дрімлайт" грошові кошти в сумі 3877182,92 грн., що еквівалентно 136025, 00 доларів США.

Вказане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2018 (а.с.85 т.1).

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом про стягнення з відповідача, зокрема, пені, вказує на те, що обов`язок відповідача з повернення позивачу грошових коштів в сумі 3877182,92 грн. виник на підставі п. 7 додаткової угоди №1 до договору №144 від 03.12.2007 (тобто п.п.7.9; 7.10 договору) та підтверджений судовим рішенням у справі №922/3821/17.

Позивач вважає, що договір №144 від 03.12.2007 є розірваним з моменту отримання відповідачем листа позивача №4 від 30.10.2017 про дострокове розірвання договору, а не з моменту набрання чинності рішенням суду про розірвання договору у справі №922/3821/17.

Строк виконання відповідачем зобов`язання з повернення грошових коштів, на думку позивача, встановлений в п. 7 додаткової угоди №1 до договору №144 від 03.12.2007 (п.7.9 договору) і складає 90 днів з моменту отримання відповідачем повідомлення про розірвання договору.

Таким чином, за неналежне виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів в розмірі 3877182,92 грн. позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 29.01.2018 по 22.03.2019 на підставі п.7.10 договору (в редакції додаткової угоди 31 від 16.06.2010). Також позивачем нараховано 3% річних в розмірі 124925,22 грн. за період з 29.01.2018 по 22.03.2019 на підставі ст.625 Цивільного кодексу України.

Судова колегія враховує наступне.

Статтею 653 Цивільного кодексу України визначено, що:

- у разі розірвання договору зобов`язання припиняються (частина друга);

- у разі розірвання договору зобов`язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя).

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України:

- сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (частина друга);

- сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (частина третя);

- у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина четверта);

- якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (частина п`ята) .

Колегією суддів встановлено, що рішенням господарського Харківської області від 06.02.2018 у справі №922/3821/17 розірвано договір №144 від 03.12.2007, укладений між ТОВ Дрімлайт та ТОВ С-Инвест та стягнуто з ТОВ С-Инвест на користь ТОВ Дрімлайт грошові кошти в розмірі 3877182,92 грн.

В наведеному рішенні судом не встановлено іншу дату, з якої договір №144 від 03.12.2007 вважається розірваним.

Вказане рішення залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2018.

Таким чином, рішення господарського Харківської області від 06.02.2018 у справі №922/3821/17 набрало законної сили 15.05.2018.

Отже, з урахуванням приписів ч.5 ст.188 Господарського кодексу України, договір №144 від 03.12.2007 є розірваним з дня набрання чинності рішенням суду у справі №922/3821/17, тобто, з 15.05.2018.

В апеляційній скарзі позивач наполягає на тому, що договір №144 від 03.12.2007 є розірваним з моменту отримання відповідачем листа ТОВ Дрімлайт №4 від 30.10.2017 з повідомленням про розірвання договору в односторонньому порядку.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Реалізація передбаченого договором права на односторонню відмову від договору є самостійною та достатньою підставою для припинення правовідносин сторін. У такому випадку договір вважається розірваним в позасудовому порядку.

Як свідчать матеріали справи, позивач направляв відповідачу повідомлення №4 від 30.10.2017 про розірвання в односторонньому порядку договору №11 від 03.12.2007.

Разом із тим, оскільки відповідач надав свої заперечення проти розірвання договору, позивач звернувся до суду із позовом про розірвання договору в судовому порядку.

Враховуючи наявність судового рішення про розірвання договору №144 від 03.12.2007, доводи позивача про те, що вказаний договір розірвано з моменту направлення ним повідомлення відповідачу - є помилковими, оскільки суперечать положенням частини третьої статті 653 ЦК України і частини п`ятої статті 188 ГК України, які пов`язують розірвання договору в судовому порядку і припинення зобов`язань за ним саме з моментом набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Посилання позивача на те, що в судових рішеннях у справі №922/3821/17 зазначено про розірвання договору в односторонньому порядку не приймаються колегією суддів, оскільки правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, відповідно до ч.7 ст.75 ГПК України, не є обов`язковою для господарського суду.

Крім того, встановлення в судовому рішенні юридичного факту розірвання договору в позасудовому порядку не відповідає способам захисту, встановленим ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України (аналогічна правова думка міститься в постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №904/5791/18).

Судова колегія також звертає увагу на п.7.7.2 договору, в якому передбачено, що після сплинення 60 днів з моменту одержання забудовником повідомлення про дострокове розірвання договору, сторони мають підписати угоду про його розірвання.

Таким чином, сторони передбачили в договорі укладення спільної угоди про розірвання договору.

Враховуючи, що сторони не підписали спільної угоди щодо розірвання договору, дії позивача зі звернення до суду із позовом про розірвання договору в судовому порядку є цілком логічними та єдино можливими.

Доводи позивача про розірвання договору на підставі його односторонньої заяви є необгрунтованими, не узгоджуються з приписами чинного законодавства та договору, та протирічать діям позивача (звернення до суду з позовом про розірвання договору).

Враховуючи наведене, застосування п.п.7.9, 7.10 договору є неможливим у зв`язку із судовим (а не в порядку, визначеному договором) розірванням договору.

Оскільки договір розірвано в судовому порядку 15.05.2018, із вказаної дати у позивача виникло право вимагати у відповідача повернення перерахованих грошових коштів в сумі еквівалентній 136 025,00 доларів США по курсу НБУ на момент здійснення платежу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2018 у справі №922/3821/17 (яке набрало законної сили 15.05.2018) задоволено позовні вимоги ТОВ Дрімлайт про стягнення з ТОВ С-Инвест грошових коштів в сумі 3877182,92 грн., що еквівалентно 136025 доларів США.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав рішення частково, сплатив суму 3409499,56 грн., а саме, 13.02.2019 перерахував відповідачу 1 359132,30 грн., 25.02.2019 - 1 464 721,15 грн., 05.03.2019 - 585 646,11 грн. (а.с.33 т.1).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також в постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17, від 11.05.2018 у справі №914/1487/17.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача про те, що нарахування 3% річних після ухвалення рішення суду не передбачено нормами чинного законодавства.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі 36-2491цс15 та від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 є безпідставним, оскільки вони стосуються деліктних, а не договірних правовідносин.

Крім того, в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц Велика палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду у справах, на які посилається відповідач та вказала на те, що ст.625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від природи їх виникнення.

Отже, доводи відповідача є безпідставними.

Враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 15.05.2018 по 22.03.2019 в сумі 90827,25 грн.

Нарахування позивачем інфляційних втрат за період з 29.01.2018 по 14.05.2019 є неправомірним, оскільки, як вже зазначено вище, обов`язок відповідача з повернення позивачу грошових коштів в сумі 3877182,92 грн. виник з дня розірвання договору №144 від 03.12.2007, тобто, з 15.05.2018. За наведеного, лише з 15.05.2018 розпочалось прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання та у позивача виникло право на нарахування 3% річних.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про відсутність його вини у простроченні виконання зобов`язання з перерахування грошових коштів позивачу, оскільки ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2017 у справі №922/3821/17 було накладено арешт на грошові кошти ТОВ С-Инвест , а державним виконавцем під час виконання рішення суду у вказаній справі накладено арешт на майно підприємства. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність підстав для стягнення з нього 3% річних.

Судова колегія не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Наслідки прострочення боржником зобов`язання у вигляді 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Норми ст. 625 Цивільного кодексу України є спеціальними по відношенню до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України (на яку посилається відповідач) та не передбачають можливість звільнення від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування йому 3% річних є необгрунтованими.

Також в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 26.06.2018 у справі №922/3821/17 відстрочено до 06.02.2019 виконання рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2018, а отже, змінено строк виконання зобов`язання.

Судова колегія звертає увагу, що відстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Отже, доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення з нього 3% річних у зв`язку із відстроченням виконання рішення суду у справі №922/3821/17 є необгрунтованими.

В апеляційній скарзі відповідач також зазначає про те, що позивач не направляв йому претензію про сплату 3% річних, а тому у відповідач не виник обов`язок з їх сплати.

Вказані доводи відповідача є безпідставними, оскільки чинним законодавством України не передбачена заборона звертатись з позовом до суду у випадку порушень договірних зобов`язань контрагентом без попереднього пред`явлення претензії.

Стосовно доводів апеляційної скарги позивача про правомірність його позовних вимог про стягнення з відповідача пені за період з 29.01.2018 по 22.03.2019 в розмірі 725650,81 грн., судова колегія зазначає наступне.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.7.9 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 16.06.2010), у випадку неприйняття забудовником заходів щодо виконання зобов`язань, передбачених п.2 дійсної додаткової угоди, замовник має право розірвати договір №144 від 03.12.07р. в односторонньому порядку.

Договір вважається розірваним з моменту отримання забудовником письмового повідомлення про дострокове розірвання договору.

Забудовник протягом 90 днів після розірвання договору зобов`язується повернути замовнику перераховані грошові кошти в сумі еквівалентній 136025,00 доларів США по курсу НБУ на момент платежу збільшеному на поправочний коефіцієнт 1,02 .

Згідно п.7.10 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 16.06.2010), за прострочення перерахування грошових коштів, передбачених п. 7.9. договору, забудовник сплачує замовнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, чинної в період, за який обраховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (пункт 7.10 договору в редакції додаткової угоди №1 від 16.06.2010).

Порядок розірвання договору визначено в пунктах 7.7; 7.8; 7.9; 7.10.

Сторони не скористалися вказаним порядком, визначеним в договорі.

Як встановлено колегією суддів, у цій справі договір №144 від 03.12.2007 розірвано в судовому порядку, за рішенням суду від 06.02.2018 у справі №922/3821/17 (набрало законної сили 15.05.2018), а не в позасудовому порядку відповідно до п.7.9 договору.

За таких обставин, обов`язок відповідача з повернення позивачу грошових коштів виник 15.05.2018 (з дня розірвання договору).

Таким чином, застосування п.7.10 договору та нарахування позивачем пені за період з 29.01.2018 по 14.05.2018 є безпідставним, оскільки у вказаний період договір ще не був розірваний, а тому у відповідача не виник обов`язок з повернення позивачу сплачених грошових коштів.

Відповідно до ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя вказаної статті).

Розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року по справі 548/981/15-ц.

Отже, з дня набрання чинності рішенням суду у справі №922/3821/17 (15.05.2018), зобов`язання сторін за договором №144 від 03.12.2007 припинились, у зв`язку з чим позивач втратив право на нарахування пені на підставі п.7.10 договору.

В апеляційній скарзі позивач погодився з тим, що нарахування пені за період після розірвання договору не узгоджується з приписами чинного законодавства та є неправомірним.

З огляду на вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені за період з 29.01.2018 по 22.03.2019 в розмірі 725650,81 грн.

Доводи апеляційних скарг позивача та відповідача не спростовують висновків господарського суду Харківської області, викладених в оскаржуваному рішенні від 02.07.2019.

В апеляційній скарзі позивач також оскаржує додаткове рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/795/19, яким з позивача на користь відповідача стягнуто 13398,25 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В цій частині апеляційна скарга мотивована тим, що у суду першої інстанції не було підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки судові витрати вже було розподілено під час прийняття основного рішення. Також позивач зазначає про те, що додаткове рішення, в порушення ч.3 ст.244 ГПК України, ухвалено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Позивач посилається на те, що відповідач не заявив суду першої інстанції про намір подати протягом 5 днів після ухвалення рішення докази понесення витрат на правничу допомогу. Також позивач вказує на те, що акт виконаних робіт №1 від 03.07.2019 поданий відповідачем суду з порушенням встановленого законом строку та містить недостовірні відомості щодо обсягу наданих послуг. Як зазначає позивач, матеріали справи не містять доказів щодо кількості часу, витраченого адвокатом Романченко О.М. на надання правової допомоги, а тому неможливо встановити співмірність витрат на оплату послуг адвоката з часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг.

Позивачем додано до апеляційної скарги клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач вказує на те, що він був позбавлений можливості подати вказаний документ суду першої інстанції, оскільки суд розглянув заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач мав намір подати суду першої інстанції, клопотання стосується витрат, понесених відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія розцінює вказане клопотання як частину апеляційної скарги відповідача, з чим погодився представник позивача в судовому засіданні 26.09.2019.

В наведеному клопотанні позивач, зокрема, зазначає про те, що розмір витрат ТОВ С-Инвест на правову допомогу є неспіврозмірним зі складністю виконаних адвокатом робіт і обсягом наданих останнім послуг.

Судова колегія враховує наступне.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги , встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126).

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Колегія суддів враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц:

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення .

Як свідчать матеріали справи, представником ТОВ С-Инвест в суді першої інстанції був адвокат Романченко О.М.

Правовий статус Романченко О.М. як адвоката підтверджено свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю 1584 та ордером серії АХ №1000494 від 20.05.2019.

У відзиві на позовну заяву (а.с.68 т.1) відповідач зазначив орієнтовний розмір судових витрат на правничу допомогу та повідомив суд про те, що документи на підтвердження розміру вказаних витрат будуть надані до матеріалів справи пізніше.

Отже, відповідач, у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України, до закінчення судових дебатів заявив суду про те, що ним в подальшому будуть подані докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.

За наведеного, доводи позивача в апеляційній скарзі про відсутність в матеріалах справи заяви ТОВ С-Инвест про намір подати докази (щодо розміру витрат на правничу допомогу) після ухвалення рішення, є безпідставними.

Нормами ГПК України не передбачено обов`язок сторони подавати таку заяву як окремий документ, а тому зазначення відповідачем у відзиві на позовну заяву про те, що докази на понесення витрат на правничу допомогу будуть подані суду пізніше, свідчить про дотримання відповідачем вимог ч.8 ст.129 ГПК України.

Після прийняття господарським судом Харківської області рішення від 02.07.2019 у справі №922/795/19, відповідач 04.07.2019 подав суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу (а.с.103 т.1). До заяви додано акт виконаних робіт №1 до договору №01/04-2019 від 25.04.2019.

Отже, відповідач, у встановлений ч.8 ст.129 ГПК України строк, а саме протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення, подав суду докази щодо розміру судових витрат, які він поніс у зв`язку із розглядом справи.

Вказаним спростовуються доводи позивача про те, що вказаний акт виконаних робіт поданий з порушенням процесуальних строків на його подання.

Позивачем, в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції , надано суду:

-договір №01/04-2019 від 25.04.2019, укладений між адвокатським бюро Олексія Романченко та ТОВ С-Инвест (а.с.58 т.2);

-додаткову угоду №1 від 25.04.2019 до договору №01/04-2019 від 25.04.2019 (а.с.59 т.2);

-акт виконаних робіт №1 від 03.07.2019 до договору №01/04-2019 від 25.04.2019 (з описом робіт і дати виконання) (а.с.106 т.2);

-платіжне доручення №589 від 04.06.2019 про оплату ТОВ С-Инвест 15000 грн. на рахунок ОСОБА_2 з призначенням платежу гонорар згідно додаткової угоди №1 від 25.04.2019 до договору №01/04-2019 від 25.04.2019 (а.с.89 т.2);

-ордер серії АХ №1000494 від 20.05.2019, виданий на підставі договору №01/04-2019 від 25.04.2019, на представництво інтересів ТОВ С-Инвест у господарському суді Харківської області (а.с.57 т.2);

-свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1584 від 10.09.2008, видане ОСОБА_2 (а.с.3 т.2).

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2. договору №01/04-2019 від 25.04.2019, за виконання доручень згідно цього договору клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар. Розмір гонорару, порядок та умови його сплати визначаються у додатковій угоді до цього договору.

В п. 2. додаткової угоди № 1 від 25.04.2019 до договору №01/04-2019 від 25.04.2019 відповідач та адвокат погодили, що гонорар за ведення справи №922/795/19 у суді першої інстанції становить 15000 грн.

Згідно п.8 вказаної додаткової угоди, надання адвокатським бюро правничої допомоги при розгляду справи у суді першої інстанції включає: вивчення позовної заяви та доданих до неї документів, підготовку та подання до суду відзиву на позовну заяву, надання суду відповідних доказів, за необхідності підготовку і подання до суду заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, за необхідності підготовку та подання до суду заяв з процесуальних питань або заперечень на заяви та клопотання з процесуальних питань, участь у судових засіданнях, надання пояснень суду. Підготовку та подання до суду інших документів, передбачених ГПК України, які необхідні для розгляду справи.

03.07.2019 адвокатським бюро Олексія Романченко та ТОВ С-Инвест складено акт виконаних робіт №1 до договору №01/04-2019 від 25.04.2019, відповідно до якого адвокатське бюро надало клієнту правничу допомогу у господарському суді Харківської області при розгляді справи №922/795/19, а саме наступні послуги:

-вивчення документів стосовно предмета спору;

-ознайомлення з матеріалами справи (в частині документів, наявних у клієнта);

-прийнято участь у судовому засіданні Господарського суду Харківської області 20.05.2019 у справі № 922/795/19, здійснення представництва інтересів клієнта шляхом надання пояснень суду, викладення доводів, міркувань щодо клопотань та інших питань, які виникли під час судового засідання;

-підготовлено та подано до суду заперечення від 17.05.2019 на відзив на позовну заяву;

-підготовлено та подано до суду клопотання про залучення доказів від 20.05.2019;

-прийнято участь у судовому засіданні Господарського суду Харківської області 27.05.2019 у справі № 922/795/19, здійснення представництва інтересів Клієнта шляхом надання пояснень суду, викладення доводів, міркувань щодо клопотань та інших питань, які виникли під час судового засідання;

-підготовлено та подано до суду клопотання про залучення доказів від 27.05.2019;

-підготовлено та подано до суду клопотання про відкладення судового засідання від 29.05.2019;

-підготовлено та подано до суду клопотання про залучення доказів від 01.07.2019.

Матеріалами справи підтверджується факт надання перелічених в акті послуг.

Відповідно до п.4 додаткової угоди, гонорар адвокатського бюро за надання правничої допомоги клієнту у суді першої інстанції при розгляді Господарським судом Харківської області справи № 922/795/19 (згідно п. 2 додаткової угоди № 1 від 25.04.2019 до договору № 01/04-2019 від 25.04.2019) становить 15000 гривень, які повністю сплачені клієнтом.

Перерахування ТОВ С-Инвест гонорару адвокату в розмірі 15000 грн. підтверджується платіжним дорученням №589 від 04.06.2019 (а.с.89 т.2).

Отже, відповідачем надано суду першої інстанції належні докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, зокрема, докази щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт, переліку складових наданих послуг, акт здачі-приймання наданих послуг.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що в матеріалах справи міститься також інший ордер серії ХВ №743000326 від 22.04.2019 (а.с.2 т.2) на представництво адвокатом Романченко О.М. інтересів ТОВ С-Инвест в господарському суді Харківської області. Як зазначає позивач, у вказаному ордері міститься посилання на договір №15/04-2019 від 15.04.2019, тоді як до відшкодування заявлені витрати за договором №01/04-2019 від 25.04.2019.

Судова колегія зазначає, що наявність в матеріалах справи ордеру серії ХВ №743000326 від 22.04.2019 не спростовує підтверджений матеріалами справи факт надання відповідачу адвокатом Романченко О.М. послуг на суму 15000 грн. на підставі договору №01/04-2019 від 25.04.2019 та ордеру серії АХ №1000494 від 20.05.2019.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що заперечення ТОВ С-Инвест від 17.05.2019 підписані директором підприємства відповідача, а не адвокатом, не є свідченням того, що вказаний документ не був складений адвокатом.

Підготовка адвокатом заперечень на відповідь на відзив позивача передбачено договором №01/04-2019 від 25.04.2019. Сторони підтвердили факт виконання цієї роботи адвокатом в акті виконаних робіт від 03.07.2019.

Отже, підписання заперечень від 17.05.2019 директором ТОВ С-Инвест не спростовує факт виконання адвокатом робіт з підготовки вказаного документу.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що матеріали справи не містять доказів щодо кількості часу, витраченого адвокатом Романченко О.М. на надання правової допомоги, а тому неможливо встановити співмірність витрат на оплату послуг адвоката з часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ;

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом в додатковій постанові від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.

З умов договору про надання правової допомоги №01/04-2019 від 25.04.2019 та додаткової угоди №1 до нього вбачається, що відповідач та адвокат визначили фіксований розмір гонорару - 15000 грн., у будь-якому випадку, навіть у разі ухвалення судом рішення не на користь клієнта (п.2 додаткової угоди).

Отже, при зазначенні в договорі фіксованого розміру гонорару, фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг, не обчислюється.

Враховуючи наведене, при визначенні розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, кількість витраченого адвокатом часу не потребує дослідження, оскільки гонорар сплачено відповідачем у фіксованому розмірі, як це передбачено умовами договору про надання правової допомоги №01/04-2019 від 25.04.2019.

Отже, доводи позивача є необгрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з доводами позивача про неспівмірність розміру понесених відповідачем витрат на правничу допомогу зі складністю виконаних адвокатом робіт і обсягом наданих ним послуг, оскільки розгляд цієї справи в суді першої інстанції відбувався з викликом сторін в судове засідання, розгляд справи неодноразово відкладався, адвокат брав участь в судових засіданнях 22.04.2019; 22.05.2019; 27.05.2019, в процесі розгляду справи відповідач готував відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив позивача, подавались клопотання про залучення доказів.

Крім того, за результатами розгляду цієї справи ухвалено рішення про відмову у задоволенні значної частини позовних вимог, а саме, 759748,78 грн. із заявлених-850576,03 грн.

Враховуючи наведене, доводи позивача про неспівмірність витрат на правничу допомогу є необгрунтованими.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що у суду першої інстанції не було підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки судові витрати вже було розподілено під час прийняття основного рішення.

Судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

При винесенні рішення від 02.07.2019 у цій справі, господарським судом Харківської області розподілено витрати зі сплати судового збору.

Разом із тим, до складу судових витрат, відповідно до ст.123 ГПК України, належать також витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок та строки на подання доказів, що підтверджують розмір понесених стороною витрат на правничу допомогу встановлено в ч.8 ст.129 ГПК України, за положеннями якої, такі докази можуть бути подані стороною протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Враховуючи наведені положення, у разі надходження до суду після ухвалення судового рішення доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, господарський суд зобов`язаний їх розглянути та вирішити питання щодо прийняття додаткової постанови в порядку ст.244 ГПК України.

Як свідчать матеріали справи, після ухвалення рішення відповідач у визначений законом строк подав суду докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу та заяву про ухвалення додаткового рішення.

Отже, у суду першої інстанції були наявні правові підстави для ухвалення додаткового рішення, у зв`язку з чим доводи позивача є безпідставними.

Також позивач посилається на те, що додаткове рішення, в порушення ч.3 ст.244 ГПК України, ухвалено без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.

Отже, виклик в судове засідання сторін для вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення може здійснюватися судом у разі необхідності.

В додатковому рішенні від 15.07.2019 суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо необхідності виклику сторін для розгляду заяви відповідача, правомірно прийняв до уваги наступні обставини:

-позивачем подано належні докази понесених ним судових витрат;

-розрахунок витрат на професійну правничу допомогу був зазначений відповідачем у відзиві на позовну заяву;

-позивачем під час розгляду справи не надано заперечень проти розрахунку витрат на професійну правничу допомогу відповідача;

-відповідачем надавалися документи на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу (т.с. І а.с. 54-59);

- 01.07.2019 відповідачем було надано суду платіжне доручення 589 від 04.06.2019 на суму 15000 грн., яке було досліджено у судовому засіданні 02.07.2019 та приєднано до матеріалів справи.

Розгляд справи судом першої інстанції неодноразово відкладався.

Отже, позивач був обізнаний про те, що відповідачем понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн., а отже, позивач мав можливість заявити необхідні клопотання, в тому числі, ознайомитися додатково з матеріалами справи.

Враховуючи наведене, доводи позивача про порушення судом першої інстанції порядку ухвалення додаткового рішення - є безпідставними.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення та додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційних скарг позивача та відповідача без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/795/19 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на заявників.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/795/19 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019 у справі №922/795/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2019 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 15.07.2019 у справі №922/795/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 01.10.2019р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя І.В. Зубченко