Постанова

від 01.10.2019 по справі 908/685/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2019 року м.Дніпро Справа № 908/685/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Орєшкіної Е.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги та клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2019, ухвалене суддею Зінченко Н.Г., повний текст якого підписаний 24.05.2019 у справі №908/685/19

за позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області, м. Запоріжжя

до Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, Запорізька область, Розівський район, смт. Розівка

про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 177 240,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулась Державна екологічна інспекція у Запорізькій області з позовною заявою до Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, Запорізька область, Розівський район, смт. Розівка, про стягнення шкоди завданої державі внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в розмірі 177 240,10 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані здійсненням відповідачем в період з 01.01.2013 по 23.06.2016 господарської діяльності по забору води зі свердловини №1 без відповідного дозволу на спеціальне водокористування, внаслідок чого державі заподіяно (завдано) збитків (шкоди) внаслідок самовільного використання водних ресурсів в сумі 177240,10 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.05.2019 у справі № 908/685/19 (суддя Зінченко Н.Г.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, (70300, Запорізька область, Розівський район, смт. Розівка, вул. Академічна, буд. 5, код ЄДРПОУ 00496722) шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 177 240 грн. 10 коп. на наступні реквізити: р/р №33118331008294, код ЄДРПОУ 37473878, МФО 899998, код бюджетної класифікації: 24062100, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП) отримувач - Управління державної казначейської служби України у Розівському районі Запорізької області (Запорізька область, Розівський район, смт. Розівка).

Стягувач: Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 72-а, код ЄДРПОУ 38025388).

Стягнуто з Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України на користь Державної екологічної інспекції у Запорізькій області 2658 грн. 60 коп. судового збору.

Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Розівська дослідна станція Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, не застосування закону який підлягав застосуванню, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2019 року.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі зазначає що господарський суд не дослідив добовий обсяг видобутку Відповідачем підземних вод за спірний період, зокрема, за звітами про використання води за формою №2ТП-водогосп, що надані Позивачу, добовий видобуток з артезіанської свердловини, що є власністю відповідача склав 33 куб.м. та не перевищує 300 м.куб/добу, передбачених ч. 1 ст. 23 Кодексу України про надра, що звільняє відповідача від відповідальності в силу прямої вказівки Закону.

Також господарським судом не було застосовано абз. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015, зокрема, зворотна дія цього закону та звільнення землекористувачів від відповідальності за видобування підземних вод до набрання ним чинності узгоджується з приписами ст. 58 Конституції України та правовою позицією, викладеною в Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 у справі №1-7/99.

Скаржник наголошує на невірному застосуванні господарським судом статті 1166 Цивільного кодексу України, а саме, - наявності повного складу підстав для покладання відповідальності за завдану шкоду.

Зокрема, в частині наявності шкоди, причинного зв"язку між шкодою та протиправною поведінкою, скаржник зауважує, що суд прийшов до висновку стосовно відсутності у відповідача дозволу на спеціальне водокористування; в свою чергу Відповідач, згідно зі статтею 307 Податкового кодексу України, як платник фіксованого сільськогосподарського податку, не є платником збору за спеціальне використання води у період з 2013 по 2014 рік, а у відповідності зі статтею 297 Податкового кодексу України Відповідача, як платника єдиного податку 4 групи, було звільнено від рентної плати за спеціальне використання води після 01.01.2015. Таким чином, на думку скаржника, у відповідності до зазначених норм податкового законодавства він має пільги та не повинен сплачувати за спеціальне водокористування. Отже, в даному випадку відсутні реальні збитки, спричинені державі.

У відзиві на апеляційну скаргу, Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазначає що вона є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Вказує, що відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої ті іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Приписами частини першої статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води та джерела належать до водного фонду України (пункт 2 частини другої статті 3), а згідно з Кодексом України пpо надра вони є частиною надр (статті 1 та 6). Таким чином, підземні води - природний ресурс із подвійним правовим режимом, тому в даному випадку слід керуватись і водним законодавством, і законодавством про надра.

Статтею 5 Водного кодексу України підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання, віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання, віднесені до водних об`єктів місцевого значення.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44 Водного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Дозвіл на спеціальне водокористування, отримання якого є необхідним для забору води з природного або створеного штучно елементу довкілля, в якому зосереджуються води (статті 1, 48, 49 Водного кодексу України) та дозвіл на видобування підземних вод (стаття 21 Кодексу України про надра) визначаються законодавством самостійними дозвільними документами, з огляду на що виконання або невиконання Відповідачем умов, передбачених статтею 23 Кодексу України про надра, з якою закон пов`язує можливість видобування підземних вод без дозволу на користування надрами, не звільняє Відповідача від передбаченої законодавством відповідальності за забір води без дозволу на спеціальне водокористування.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 922/1173/16, № 823/1397/17, Верховного Суду України у справах № 3-32гс15, № 810/1638/13-а, № 813/5179/13-а.

При цьому, у постанові Верховного Суду України від 03.09.2013 по справі № 13/333-38/463-2012 наведена правова позиція, відповідно до якої факт самовільного використання водних ресурсів, без відповідного дозволу на спеціальне водокористування, законодавством визначається самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. За цих підстав не заслуговують на увагу доводи скарги про не дослідження судом першої інстанції розмірів добового видобутку підземних вод та посилання на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі", яким внесені, в тому числі зміни до статей 21 та 23 Кодексу України про надра.

Також позивач не погоджується з доводами скарги про наявність у відповідача статусу платника єдиного фіксованого сільськогосподарського податку та вважає, що вони не впливають на правильність юридичної оцінки судом першої інстанції обставин справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2019 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач - Іванов О.Г., Антонік С.Г., Орєшкіна Е.В.) скаржнику відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою відповідача на рішення господарського суду від 21.05.2019; з урахуванням суми спору справу вирішено розглядати в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань - протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду.

30.07.2019 засобами поштового зв`язку позивачем направлено на адресу Центрального апеляційного господарського суду клопотання про продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, яке мотивовано отриманням 01.07.2019 ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття провадження і надання сторонам часу для подання відзиву заяв, клопотань, втім, не отриманням станом на 23.07.2019 від відповідача самої апеляційної скарги, з огляду на що неможливо надати вмотивований відзив на неї.

01.08.2019 року розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №908/685/19 - для розгляду поданого позивачем клопотання, у зв`язку з відпусткою судді Антоніка С.Г.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2019, справу №908/685/19 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Орєшкіна Е.В.

Ухвалою від 02.08.2019 справу № 908/685/19 прийнято до свого провадження вказаною колегією суддів; задоволено клопотання позивача; зобов"язано скаржника повторно надіслати апеляційну скаргу позивача, докази чого надати суду; позивачу наданий строк - 15 днів з моменту отримання апеляційної скарги, для надання мотивованого відзиву на неї.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області (позивачем), за період з 01.01.2013 по 23.06.2016 проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України (відповідача).

За результатами перевірки 17.01.2019 складено Акт №003/07/07 щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (далі - Акт).

Перевіркою встановлено та зафіксовано в акті, що у період з 01.01.2013 по 23.06.2016 (включно) Відповідач здійснював господарську діяльність по забору води зі свердловини №1 без дозволу на спеціальне водокористування.

24.06.2016 Відповідачу Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації виданий терміном з 24.06.2016 по 31.12.2018 дозвіл на спеціальне водокористування .

Термін минулого дозволу на спеціальне водокористування закінчився 31.12.2012.

Вказане порушення природоохоронного законодавства зафіксовано в акті перевірки у пункті 8 розділу "Порушення вимог законодавства, виявлені під час заходу державного нагляду (контролю)".

За наслідками виявленого порушення природоохоронного законодавства інспектором Державної екологічної інспекції в Запорізькій області на підставі Протоколу №008821 від 14.01.2019 про адміністративне правопорушення винесено Постанову № 000007/01/04 від 14.01.2019 про накладення адміністративного стягнення в сумі 136,00 грн. на гр. ОСОБА_1

Постанова про накладення адміністративного стягнення у встановленому законом порядку не оскаржена, сума штрафу сплачена добровільно, що підтверджується квитанцією про сплату від 17.01.2019.

Відповідно до довідки КП "Оріхівський водоканал" від 11.01.2019 № 24 за період з 01.01.2013 по 23.06.2016 Відповідачем забрано зі свердловини 42005 метрів кубічних води.

Для вирішення спірного питання в добровільному порядку Державною екологічною інспекцією у Запорізькій області 06.02.2019 на адресу відповідача направлено претензію № 5 (за вих.№446/12).

Зазначена претензія отримана Розівською дослідною станцією Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України - 07.02.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Втім відповіді на неї Відповідач не надав.

У зв`язку із зазначеним порушенням Інспекцією, відповідно до Методики здійснено розрахунок розміру шкоди, завданої державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів - Розівської дослідною станцією Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, без дозволу на спеціальне водокористування за період з 01.01.2013 по 23.06.2016, який склав 177240,10 грн.

В добровільному порядку позивачем шкода сплачена не була, що стало підставою звернення позивач з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із положень чинного законодавства, яким передбачений обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання. Таким чином, забір води відповідачем без дозволу на спеціальне водокористування, покладає на відповідача обов"язок відшкодувати завдані державі збитки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів полягає в забезпеченні додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства (стаття 18 Водного кодексу України).

Державний контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, іншими державними органами відповідно до законодавства України (стаття 19 Водного кодексу).

Згідно із частиною третьою статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи.

За приписами ч.1 ст.20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства.

Відповідно до ст. 34 вказаного Закону завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно ч. 6 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В ч. 7 вказаної статті визначено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води та джерела належать до водного фонду України (п. 2 ч. 2 ст. 3), а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (ст.ст. 1, 6).

Отже, підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Приписами ч. 1 ст. 149, ст. 151 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексута інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно зі статтею 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, серед яких є й здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища тощо.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що забір води - це вилучення води з водного об`єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них. В той же час, забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів є спеціальним водокористуванням згідно з ч. 1 ст. 48 Водного кодексу України .

Статтею 2 Водного кодексу України визначено, що завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Статтею 46 Водного кодексу України визначено, що водокористування може бути загальним або спеціальним.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб (ст.48 Водного кодексу України).

Відповідно до ст.49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об`єктів місцевого значення.

Статтею 44 Водного кодексу України визначено обов`язки землекористувачів, зокрема здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст.ст. 110, 111 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування. Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Статтею 68 Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України від 25.06.1991 № 1264-XII "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

З огляду на викладені норми права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність повноважень у позивача на здійснення перевірок у сфері додержання вимог природоохоронного законодавства, зокрема, водного законодавства, законодавства про надра, складання актів та пред`явлення претензій і позовів до суб`єктів, що вчинили порушення у вказаних правовідносинах.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу (ЦК) України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Приписами ст. 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків (шкоди).

Позивачем заявлено позов про стягнення збитків заподіяних державі в результаті самовільного забору води з підземного водонасосного горизонту (свердловини) за відсутності дозволу на спеціальне водокористування; нормативно-правовим обґрунтуванням позову вказані ст.1166 Цивільного кодексу України, норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статті 44 та 49 Водного кодексу України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Вищенаведена норма закону кореспондується із приписами ст. 224 ГК України, якою закріплено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Суд зазначає, що для застосування такого виду господарської санкції, як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливий результат такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вини правопорушника. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас, на заподіювача шкоди покладається обов`язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди.

Згідно вище наведених норм права, які регулюють порядок спеціального водокористування, вбачається, що закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування за відсутності рішення органу, що його видав, про припинення права відповідача на спеціальне водокористування не позбавляє останнього можливості продовжити строк такого водокористування у встановленому законом порядку. Водночас дії відповідача з використання вод після закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування без його продовження, незважаючи на відсутність рішення компетентного органу про припинення спеціального водокористування, вважаються самовільним водокористуванням.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) регламентовано Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 та зареєстрованою в Мін`юсті України від 14.08.2009 за № 767/16783 зі змінами та доповненнями (далі - Методика).

Згідно з п.п. 9.1.,9.2. Методики, розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), здійснюється за формулою: Зсам = 5 х W х Тар (грн.),(23), де W - об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)); Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення (для поверхневих, підземних, шахтних, кар`єрних та дренажних вод - грн/100 куб. м, води для потреб гідроенергетики та рибництва - грн./10000 куб. м, води, яка входить до складу напоїв, - грн/куб. м). Для води з лиманів Тар аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об`єкти", встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення. Фактичний об`єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)) визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки фізичної особи - підприємця або юридичної особи за підписом керівництва, завіреної печаткою (за наявності).

Матеріалами справи встановлено, що в період з 01.01.2013 по 23.06.2016 підприємством відповідача здійснювалось самовільне використання водних ресурсів, без відповідного дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням норм природоохоронного законодавства. Вказане зафіксовано в акті планової перевірки заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб"єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 003/07/04 від 10.01.-17.01.2019 (а.с.20-46). Зазначений акт підписано відповідачем із формулюванням, що зауваження будуть подані письмово. Втім, колегія суддів зазначає, що будь-яких окремих зауважень на вказаний акт матеріали справи не містять, скаржником не подавались судам обох інстанцій.

Також відносно керівника підприємства відповідача позивачем складений протокол про адміністративне правопорушення № 008821 від 14.01.2019, яким встановлено порушення відповідачем вимог ст.ст.44, 49 Водного кодексу України, зокрема, здійснення забору води зі свердловини без дозволу на спеціальне водокористування у період з 01.01.2013 по 23.06.2016 (а.с.47). У вказаному протоколі засвідчено, що керівник підприємства ОСОБА_1 . із вказаними порушеннями згоден.

Постановою державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища про накладення адміністративного стягнення № 000007/01/04 від 14.01.2019 керівника підприємства відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.48 КУпАП та на останнього накладений штраф у розмірі 136,00 грн. (а.с.48). Дана постанова набрала чинності 25.01.2019.

Відповідач вказану постанову не оскаржив у встановленому законом порядку, квитанцією від 17.01.2019 №0.0.1241687963.1 сплатив суму накладеного штрафу (а.с.49).

Таким чином, факт порушення відповідачем природоохоронного законодавства, зокрема, здійснення водокористування без дозволу на спеціальне водокористування доведено матеріалами справи, як і доведена наявність винних дій відповідача у вчиненому порушенні.

Слід зазначити, що відповідно до Методики позивачем здійснено розрахунок розміру шкоди, завданої державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів - Розівської дослідною станцією Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України, без дозволу на спеціальне водокористування за період з 01.01.2013 по 23.06.2016, який склав 177240,10 грн.

Розрахунок заявленої до стягнення шкоди здійснювався Інспекцією за формулою Зсам = 5 х W х Тар (грн.), де W - об`єм води, що використана самовільно без дозволу на спеціальне водокористування м 3 ; Тар - розмір, аналогічний ставці рентної плати за спеціальне використання води, встановленої статтею 255 Податкового кодексу України, на дату виявлення порушення, грн./100 м 3 .

Згідно із ст. 255.5.2 Податкового кодексу України для інших адміністративно - територіальних одиниць Запорізької області, ставка рентної плати за спеціальне використання підземних вод за 100 м 3 води - 84,39 грн.

Згідно з довідкою у період з 01.01.2013 по 23.06.2016 відповідачем забрано зі свердловини - 42005 куб. м.

При цьому учасниками спору розмір розрахованої шкоди в сумі 177240,10 грн. не оспорювався.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджений повний склад цивільного правопорушення, передбаченого ст.1166 ЦК України, господарським судом підставо задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи скаржника про незастосування судом до спірних відносин абз. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" від 08.12.2015 та про водокористування в межах, визначених ст.23 Кодексу України про надра, не приймаються колегією суддів, оскільки вказаним Законом внесені зміни лише у ст.21 та ст. 23 Кодексу України про надра, жодних змін до Водного кодексу України, який також має застосовуватись до спірних відносин, внесено не було; при цьому, як встановлено судами та вже зазначалось вище підземні води - природний ресурс із подвійним правовим режимом, тому в даному випадку слід керуватись як водним законодавством, так і законодавством про надра; тому поряд з внесенням змін до Кодексу про надра та, відповідно, звільнення відповідача від відповідальності за нормами цього Кодексу за водокористування в межах 300 м.куб. води на добу, відповідних змін Водний кодекс України не зазнав, й аналогічних положень він не містить, натомість, містить норми, за якими відповідальність наступає за самовільне водокористування без наявності дозволу на спеціальне водокористування.

Доводи апелянта стосовно того, що він не є платником збору за спеціальне використання води у період з 2013 по 2014 рік (ст.307 Податкового кодексу України), а у відповідності зі статтею 297 Податкового кодексу України його, як платника єдиного податку 4 групи, було звільнено від рентної плати за спеціальне використання води після 01.01.2015, не приймаються колегією суддів, оскільки скаржник плутає поняття рента, яка по своїй суті є платнею за користування надрами та поняття дозвіл (документ, що надає право на користування надрами та видається на певний період), при цьому отримання дозволу та сплата ренти регулюється різними нормами законодавства. Крім того, наявність пільг за податковим законодавством щодо сплати ренти (плати за користування надрами) не спростовує висновку про те, що відповідач не мав спеціального дозволу на водокористування у певний період. При цьому наявність пільг за податковим законодавством не є предметом спору у цій справі про стягнення збитків за водокористування без спеціального дозволу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до ст. 276 ГПК України в задоволенні скарги слід відмовити, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 177240,10 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України на рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2019 року у справі № 908/685/19 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.05.2019 року у справі №908/685/19 - залишити без змін.

Судові витрати Розівської дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Повний текст постанови виготовлено та підписано 01.10.2019 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя Е.В. Орєшкіна