Рішення

від 02.10.2019 по справі 922/2594/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" жовтня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2594/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, б. 6; код ЄДРПОУ: 20077720) до Житлово-будівельного кооперативу "Бородиновський" (61145, м.Харків, вул. Клочківська, б. 115, кв. 93; код ЄДРПОУ: 22684789) про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

14 серпня 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Бородиновський", в якій просить суд стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Бородиновський" борг у сумі 16 727,44 грн., з яких 13 630,36 грн. - пеня, 1 119,32 грн. - три проценти річних, 1977,76 грн. - інфляційні витрати, а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема п.6.1 Договору №2068/16-ТЕ-32 від 21.12.2015, що, на думку позивача, є підставою для застосування господарських санкцій.

15 серпня 2019 року судом постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 922/2594/19, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та, згідно ч. 4 ст. 250 ГПК України строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Позивачеві, згідно ст. 251 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Сторонам роз`яснено, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.

23 серпня 2019 року через канцелярію господарського суду Харківської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку, 3% річних та інфляційні за порушення строків розрахунків за спожитий газ. При цьому нарахування здійснені на заборгованість, яка виникла у період з 14.01.2016 по 26.05.2016 та погашена станом на 27.10.2016. Заборгованість виникла за договором №2068/16-ТЕ032 від 21.12.2015, п.1.2 якого встановлено: "Газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню". Оскільки станом на день набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 №1730-VIII відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за поставками, що є предметом розгляду справи, враховуючи, що відповідач є теплогенеруючою організацією і на нього поширюється дія Закону, а також беручи до уваги, що застосування приписів частини третьої статті 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом, вірним є висновок про те, що нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційні втрати, які є предметом позову, не підлягають стягненню з відповідача в силу імперативних приписів Закону (як такі, що не нараховуються).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

21 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Бородиновський" (споживач) було укладено договір постачання природного газу № 2068/16-ТЕ-32 (а.с.19-25,т.1).

Відповідно до пункту 1.1. зазначеного договору продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п.1.2.Договору).

Пунктом 2.1. Договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 січня 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 80 тис. куб. м., у тому числі по місяцях: січень - 30, лютий - 25, березень - 25.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п.3.4.Договору).

Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 до 31 березня 2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770,74 грн., збір у вигляді цільової надбавки до ціни на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 806,15 грн., крім того ПДВ - 20% - 361,15 грн., крім того ПДВ - 20% - 361,23 грн, всього з ПДВ - 2 167,38 грн. (п.5.2.Договору).

Оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1.Договору).

При невиконання споживачем вимог, передбачених п. 6.1. цього договору, постачальник має право обмежити або припинити постачання газу споживачу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору (п.6.2 Договору).

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (п.8.1 Договору).

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі невиконання споживачем умов пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору від зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, на який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій (п.10.1.Договору).

У разі недосягнення сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку (п.10.2.Договору).

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років (п.10.3 Договору).

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 31.12.2015 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 №2068/16-ТЕ-32 викладено пункт 5.1,5.2 статті 5 "Ціна газу" Договору у наступній редакції:

"Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків і зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, а період з 01 січня 2016 по 31 березня 2016 (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758.

Тарифи на траспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" установлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), і є обов`язковими за цим договором з моменту введення їх в дію.

5.2. Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором в період з 01 січня 2016 до 31 березня 2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770,74 грн., крім того податок на додану вартість - 20%.

До ціни газу додається тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз" - 498,70 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 598,44 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2 269,44 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 2 723,33 грн." (а.с.26-27 т.1).

Додатковою угодою № 2 від 29.01.2016 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 №2068/16-ТЕ-32 викладено пункт 1.3 статті 1 "Предмет договору" Договору у наступній редакції:

"1.3. За цим договором може бути поставлений газ власного видобутку (газ, видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України)" (а.с.28 т.1).

Додатковою угодою № 3 від 31.03.2016 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 №2068/16-ТЕ-32 викладено пункт 5.1 ьа 5.2 статті 5 "Ціна газу" Договору у наступній редакції:

"5.1. Регульована ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків і зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) на природний газ, який постачається за цим договором, а період з 01 квітня 2016 по 30 квітня 2016 (включно) встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 №758.

5.2. Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором в період 01 квітня 2016 по 30 квітня 2016 (включно) для підприємств, які приєднані до газорозподільних мереж, становить 1 770,74 грн., крім того податок на додану вартість - 20%. Всього до сплати з ПДВ - 2 124,89 грн.

Викладено абзац другий пункту 6.1 статті 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" Договору у наступній редакції:

"Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу".

Статтю 12 "Строк дії договору" Договору викладено у наступній редакції:

"Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 січня 2016 року до 30 квітня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення" (а.с.29-31 т.1).

Так, на виконання умов договору Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у період з січня 2016 року по квітень 2016 року передало Житлово-будівельному кооперативу "Бородиновський" природний газ на загальну суму 168 417,22 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (а.с.32-35,т.1).

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому з січня 2016 року по квітень 2016 року погашена повністю до 27.10.2016 (а.с.16-18,т.1).

Таким чином, оплата за прийнятий газ була здійснена Житлово-будівельним кооперативом "Бородиновський" в повному обсязі, проте з порушенням встановлених у Договорі № 2068/16-ТЕ-32 строків, внаслідок чого Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було нараховано пеню у розмірі 13 630,36 грн., 3 % річних у розмірі 1 119,32 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 977,76 грн. на суму заборгованості, що й стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, визначених договором, передбачена пунктом 8.2 договору постачання природного газу № 2068/16-ТЕ-32 від 21 грудня 2016 року.

Позивачем разом з позовною заявою було надано розрахунок пені у розмірі 13 630,36 грн., 3 % річних у розмірі 1 119,32 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 977,76 грн.

Разом з тим, 30.11.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів статті 1 вищевказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.

Відповідно до частини 3 статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Частина 3 статті 7 Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на основну заборгованість, поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Тобто, списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на вже погашену заборгованість в силу прямого припису частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не обумовлено жодною іншою обставиною, крім набрання ним чинності та, зокрема, не вимагає узгодження з постачальником природного газу чи підтвердження останнім.

Також, списання в порядку частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не вимагає реалізації процедури взаєморозрахунків або реструктуризації, передбачених статтями 4, 5 цього Закону, а отже по суті є окремим економічним заходом, спрямованим на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожиті енергоносії.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

На заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Нарахування штрафних та фінансових санкцій можливе лише на несплачену суму заборгованості, а нарахування неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних на сплачену суму заборгованості суперечить приписам частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Отже, частина 3 статті 7 Закону "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов`язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 року цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 02.05.2018 у справі №914/102/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.

Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов`язань).

Як встановлено судом, заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня - квітня 2016 року погашена повністю до 27.10.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Разом з тим, оскільки частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Житлово-будівельного кооперативу "Бородиновський" (а.с.62-67 т.1), діяльність відповідача полягає у комплексному обслуговуванні об`єктів, що відповідає умовам п.1.2 Договору та узгоджується з приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача, як споживача природного газу, спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який погашено відповідачем до 27.10.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016) є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні прозову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "02" жовтня 2019 р.

Суддя Т.О. Пономаренко